Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Організаційні форми підприємницької діяльності



Розмаїття форм і видів підприємницької діяльності дає змогу кла­сифікувати її за вибраними ознаками. Види підприємницької діяльнос­ті: залежно від напрямів її здійснення — виробнича, комерційна, фі­нансова, консультативна, посередницька та інші; за формами влас-194


ності — державна, муніципальна, приватна, колективна; за кількіс­тю власників — індивідуальна та дольова.

У світовій теорії та практиці виокремлюють три основні форми організації підприємницької діяльності: одноосібне володіння; това­риство (партнерство); корпорація.

Одноосібне володіння— форма підприємства, за якої все майно фірми належить одному власнику, який самостійно управляє фірмою, отримує прибуток, несе повну особисту відповідальність за всіма зо­бов'язаннями фірми. Така форма ведення бізнесу в усьому світі є най­поширенішою. Наприклад, у США 80 % усіх підприємницьких орга­нізацій є одноосібними володіннями (це 10-14 % фінансового оборо­ту всього бізнесу).

До переваг одноосібного володіння належать невеликий старто­вий капітал, одержання всього прибутку підприємцем і безпосереднє використання його в інтересах справи, можливість швидкого пере-профілювання підприємства у разі зміни кон'юнктури, простота ор­ганізації та ліквідації, низькі витрати на обслуговування, цілковита свобода дій, прямі контакти з працівниками і клієнтами та ін. Серед недоліків передусім потрібно зазначити обмежені можливості для розширення капіталу і як наслідок — низьку фінансову стійкість. Економічні та фінансові кризи насамперед позначаються на цій фор­мі ведення бізнесу, серед власників невеликих фірм найбільша кіль­кість банкрутів. Як правило, такі підприємства існують 2-3 роки. Втім, бажаючих займатися власним бізнесом немало. Підприємці, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик і на­дають перевагу виробництвам з коротким циклом, де можна швидко одержати прибуток. Більшість урядів країн світу заохочують і під­тримують цю форму підприємництва за допомогою прямого фінан­сування з бюджету, видачі гарантій, податкових пільг тощо.

З переходом до ринкових відносин почали з'являтися і роз­виватися невеликі фірми і в Україні. Адже підприємництво сприяє прискоренню структурної перебудови економіки, забезпечує свобо­ду вибору, створення нових робочих місць, швидку окупність витрат і допомагає оперативно реагувати на зміну споживчого попиту. То­му підтримка цього сектору економіки — стратегічний напрям еко­номічної політики в будь-якій країні. З'являються нові форми веден­ня цього бізнесу. Останніми роками в країнах з розвиненою ринко­вою економікою широкого поширення набула система пільгового підприємництва (бізнесу) — франчайзинг.


Франчайзинг — метод ведення бізнесу, заснований на використан­ні імені відомої фірми при реалізації її товарів (послуг). Укладаючи договір франчайзингу, франчайзер (велика компанія) зобов'язується постачати підприємцю або малій фірмі свої товари, рекламні послу­ги, відпрацьовані технології ведення бізнесу тощо. За це друга сто­рона угоди надає компанії різного роду послуги у сфері менеджмен­ту, маркетингу і зобов'язується здійснювати ділові контакти вик­лючно з нею та в її інтересах. Дохід за такого роду послуги отриму­ють у вигляді відсотка з обороту. Франчайзинг поширений у таких сферах підприємництва, як бензозаправні станції, торгівля легкови­ми і вантажними автомобілями, громадське харчування, інших фор­мах обслуговування населення.

Товариство (партнерство)— це форма організації бізнесу, за якої дві або більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на основі укладеного договору. Існують такі види партнерства: з повною (гене­ральною), обмеженою, додатковою відповідальністю та командитні.

У разі повної відповідальності кожен член партнерства безпосеред­ньо залучений до управління фірмою і відповідає за всіма зобов'язан­нями фірми (в межах своїх внесків і власним майном). У разі обмеже­ної відповідальності зобов'язання засновників обмежуються їх пайо­вими внесками. Товариство з додатковою відповідальністю — це різ­новид товариства з повною відповідальністю, в якому учасники не­суть солідарну відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм май­ном у розмірах, кратних вартості їх внесків, що обумовлено в заснов­ницьких документах товариства. У разі банкрутства одного з учасни­ків його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіля­ється між іншими учасниками пропорційно до їх внесків.

Командитне товариство — вид господарського товариства, в якому поряд з партнерами, які від імені товариства здійснюють під­приємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товарис­тва солідарно всім своїм майном, є один або кілька учасників (ко-мандитистів), які безпосередньо не пов'язані з його роботою і в разі необхідності сплати боргів (банкрутства) можуть втратити лише ту частку грошей, що інвестована ними у справу фірми.

Переваги партнерства порівняно з одноосібним володінням: зростання фінансових можливостей унаслідок об'єднання кількох капіталів; удосконалення управління фірмою у результаті розподілу управлінських функцій. Партнерства, як і одноосібні володіння, ко­ристуються податковими пільгами.


Корпорація(акціонерне товариство або компанія з обмеженою відповідальністю) — провідна форма сучасного підприємництва, що дає змогу найефективніше залучати значні фінансові кошти. Найпоширенішою формою корпорації на Заході є публічна корпора­ція (відкрите акціонерне товариство) — організаційно-правова фор­ма підприємства, капітал якого створюється об'єднанням багатьох індивідуальних капіталів через випуск і публічне розміщення акцій. У сучасному фінансовому обороті публічним корпораціям належить до 90 % капіталу.

Корпорація є юридичною особою, тобто вона відокремлена від фізичних осіб, що володіють нею. Сьогодні ведення бізнесу у вели­ких розмірах можливе тільки у межах публічної (відкритої) корпора­ції. Її визначальною ознакою є обмежена відповідальність співвлас­ників, за відсутності якої індивідуальні інвестори не погодилися б вкладати свої кошти в розвиток корпорації через високий фінансо­вий ризик.

До переваг публічної корпорації належать: зручна і стабільна форма організації бізнесу; ефективне управління (узгодження інте­ресів акціонерів та верхнього ешелону менеджменту); можливість змінити керівництво; можливість за власним бажанням позбавитись (продати) своєї частини акцій; фінансова могутність; можливість ви­користовувати різні форми і методи управління; відсутність проблем з розподілом доходів; обмежена відповідальність співвласників. Прибуток корпорації розподіляється між державою (податки), акціо­нерами (дивіденди), підприємством (рефінансування).

Переваг, які мають публічні корпорації в країнах з ринковою еко­номікою, на жаль, позбавлені акціонерні товариства в Україні, ос­новну масу яких було створено під час процесу роздержавлення, що здійснювався за допомогою акціонування державних підприємств. При цьому відбувався поділ капіталу, а не його об'єднання (класич­ний тип утворення корпорації). Тому для акціонерних товариств Ук­раїни характерна відсутність "живих" грошей, неліквідність акцій (що заважає вільному переливанню капіталу і розвитку міжгалузевої конкуренції). Випущені в Україні приватизаційні папери мають умовну, а не реальну вартість. По суті акціонерні товариства в Укра­їні є лише першим кроком на шляху створення майбутніх корпора­цій, здатних реалізовувати великі фінансові проекти.





©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.