Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА



 


1. Сучасний стан розвитку філософії права в Україні є логічним продовженням майже трьох­ти­сячолітнього пері­оду любомудрству­вання на тему правди і непра­вди, добра і зла, справедливості й несправедливості, свободи і рабства, порядку й анархії тощо. Філософсь­ко-правові ідеї, які ав­тоно­мно зародилися в трьох різних цивілізаціях (Індії, Китаї, Елла­ді) або син­тезува­лися із теоло­гічними концеп­ція­ми та стали це­ментуючою ос­новою релі­гій­них догм і правил (в індуїзмі), або стали осно­вою соціальної етики ритуалу і суспі­льної іє­рархії (в Китаї), або по­служили насінням, з якого ви­росла європейська філософія права зі всім її різноманіт­тям.

Уже впродовж майже століття ми спосте­рі­га­ємо щонайменше дві тенденції в розвитку євро­пейської філософії права. В країнах кон-ти­нента­ль­ної Європи проявляється синтез емпіри­чного і тео­ретичного начал, в результаті чого філософія права, з одного боку, є верши­ною тео­ретичної юриспру­денції, а з другого – містком, зв'язковою ланкою із загаль­ною філо­со­фією та філософськими нау­ками: ети­кою, ес­те­тикою, тощо.

В той же час в англосаксонських країнах (Ве­ли­кій Британії та неєвропейських – США, Ка­наді, Австралії) простежувався крен у бік по­зи­тивізму з домінуванням підходу до права з праг­матичних і раціоналістичних позицій та витіс­нення філософії права з юридичних наук, а при розростанні політо­логії – і з філософсь­ких теж.

Українська філософія права як різновид єв­ро­пейської філософії права має свою специ­фіку й особливості розвитку. В ній є місце і чіткій єв­ро­пейській філософській системі, і, власне, українсь­кому "душевному" компоне­нту. Попри те, що єв­ропейська філософія права від Платона і Ари­сто­теля до сьогодення відзна­чалася зльо­тами і па­дін­нями, про украї­нську фі­лософію права як науку можна гово­рити, почи­наючи із середини другої половини XVIII ст. Її розвиток пов'язаний з такими іме­нами, як Яків Козельсь­кий, Петро Лодій, Ми­кола Реннен­кампф, Памфіл Юркевич, Максим Ко­валевський, Богдан Кістя­ківський, Станіс­лав Дніп­рянський та ін. Найви­щого розвитку українська філософія права дося­гла наприкінці ХІХ – в першій третині ХХ ст.

Сімдесятирічний період більшовицької влади в Україні пов'язаний із невпинною боро­ть­бою спо­ча­тку із "буржуазними" філософами і юрис­тами (звичайно, не шляхом дискусій), а потім із самою наукою філософії права. На довгі десяти­річчя в юриспруденції запанував "соціалі­стич­ний" пози­ти­візм, коли право трак­тувалося як воля пануючого класу, розведе­на в закон. Однак протистояти об’єк-тивно­му розвитку науки навіть у радянських умо­вах "наглядачі" за "теоретич­ною" та "ідейною" чис­тотою правової науки не змогли. Більше того, вони вимушені були самі стати "філосо­фами права". На початку 70-х рр. в Академії суспільних наук при ЦК КПРС вихо­дять, після півстолітнього мовчання, на цю тему публіка­ції, присвячені "фі­лософським про­бле­мам права". Ці публікації закрі­плювали філо­со­фію права як один з напрямів зага­льної тео­рії дер­жави і права, визначали її "душею" методо­ло­гії правознавства. Фундаментом такої фі­лосо­фії права, звичайно, була марксистсько-ленін­ська матеріалістична діалектика. Характерно, що і через тридцять років ці автори залиша­ються на тих же "філософсько-правових пози­ціях". Ска­зане стосу­ється далеко не всіх. Бі­льшість пред­ставників ра­дянської теорії дер­жави і права, які теоретично обґрунтовували впродовж десятиліть концепцію про те, що соціалістичне право є вер­хом демократії, фак­тором моралі і культури, що соціалістичному суспільству непритаманні без­законня і свавіл­ля, починаючи з початку 90-х рр. водночас стали лібе­ралами, прихильниками невідчужува­них природ­них прав людини, кри­ти­ками соціалі­стичної дер­жави і права, а дехто з них стали в ряди прихильни­ків та фундаторів філосо­фії права. Звичайно, ніякий учений не за­страхова­ний від помилок, тим більше, коли на певну тео­рети­чну позицію є імперативна заявка тоталітар­ного режиму. Однак, коли одні й ті ж люди в старій системі виступали глаша­таями соціаліс­тичного права, а сьогодні вони виступають побо­рниками прав людини і претендентами на сві­то­глядних учителів у правознавстві і навіть "філо­софів права", це не тільки викликає здиву­вання, але й пересто­рогу [6, с. 76].

Окремі фрагментарні дослідження філо­соф­сько-правових проблем у радянський період ще якось жевріли в Інституті держави і права АН СРСР. В інших навчальних та науково-до­слідни­цьких за­кладах учені вище досліджень проблем методології правознавства піднімати­ся не сміли. Та й то на­дворі вже були 80-ті роки…

Тільки після ліквідації ідеологічного конт­ролю за наукою філософія права змогла відро­ди­тися і розвиватися. Дещо швидше пішов цей процес у Росії. Але вже в середині 90-х рр. ХХ ст. В Україні вийшли друком роботи В.М. Ба­чи­ніна, Л.В. Петро­вої, В.О. Чефранова, В.В. Шкоди та ін. В цей же час при Націона­льній Академії внутрі­шніх України справ була ство­рена рада з філософії права, де здо­бувачі могли захища­ти дисертації на отримання нау­ко­вого ступеня кан­дидата філософ­ських чи юриди­чних наук. Відбу­валися захисти дисер­тацій з філосо­фії права і в інших наукових і навчальних закла­дах. На сьо­годні захищені з фі­лософії права кі­лька десятків кандидатських і докторських ди­се­ртацій (у тому числі під ке­рів­ництвом авто­ра), ви­дано низку навчальних посіб­ників і під­ручни­ків, проведено ряд кон­ференцій, де були пред­ставлені секції з філософії права, або ці наукові форуми без­по­середньо мали філо­соф­сько-право­вий на­прям. Тому можна ствер­джу­вати, що фі­лосо­фія права в Україні відроди­лася й успішно розвивається.

2. Попри багатолітню історію філософії права у зв'язку з її забороною та відроджен­ням, мали мі­сце непоправимі втрати, і сього­дні (вже в ко­тре) нам приходиться починати все спочатку та вести диску­сію про самостій­ність цієї науки, її об'єкт та пред­мет дослі­дження, методологію і методику, сис­тему та ін.

В Україні, як і за її межами, є досить ба­гато вче­них, які не визнають самостійність філо­софії права, вважаючи її частиною теорії дер­жави і права, соці­альної філософії чи методо­ло­гією юриспруденції. На нашу думку, філо­софія права зі своїм специфіч­ним об'єктом, предметом і ме­тодом дослідження є самостій­ною наукою, яка розвинулася на стику фі­ло­софії і правознавства. Наведене вище стосу­ється рів­нів взаємодії філо­софії та юриспруде­нції, а не відносин філософії права та теорії держави і права як частини і ці­лого.

Взаємодія філософії і права як передумова ви­никнення філософії права проявляється на трьох рівнях: використання філософських знань у "чис­тому" вигляді, адаптація (транс­формація) філо­соф­ського знання до потреб юриспруденції та синтез філософського і юри­дичного знання.

Перший рівень взаємодії полягає у безпосе­ред­ньому використанню філософських знань у право­знавстві через застосування філо­соф­сь­ких катего­рій, понять, законів для забезпе­чення розвитку пра­вової науки та узагальнен­ня емпірики.

Другий рівень – це розгалуження, уточ­нення, удосконалення юридичних понять та ін­ститутів за рахунок залучення філософських ка­тегорій, засто­сування юристами філософсь­ких методів у науко­вих дослідженнях або в практичній діяль­ності (на­приклад, логічних методів у судочинс­тві). Завдяки цьому уточню­ються такі поняття, як "юридична (пра­вова) сві­домість, "осудність", "правоздат­ність", "діє-здат­ність", "позбавлення свободи" тощо.

Третій рівень взаємодії філософії та юрис­пруде­нції має більш виражений, ніж попере­дні, двосто­ронній характер. Потреба юриспру­денції у філо­софському знанні спричиняє ви­ник­нення філософії права, яка є водночас нау­кою і філо­софською, і юридичною. Її розвиток стиму­лює розвиток і фі­лософії, і юриспруден­ції.

Філософія права як самостійна наука від­по­ві­дає тим вимогам, які стоять перед будь-якою на­укою. Вона виступає формою знань про право в культурі, є системою понять про пра­вові явища, закономір­ності, виникнення і роз­витку права, зв'язок його проявів із людським суспільс­твом, має на меті пі­знання з допомо­гою певних мето­дів суті і проявів права. Філософія права є най­вищим ступенем осмислення права, при якому виявляються іс­торія становлення права, понять права, його внутрішня логіка, визначення того, чим є право в житті людс­тва, конкретного на­роду, прояв права в людському бутті. Філосо­фія права відрізняється від теорії дер­жави і права, яка вивчає загальні закономірності вине­сення, становлення і розвитку держави і права як та­ких і дає світоглядне пояснення права, виявляє його роль і місце поряд із іншими видами со­ціа­льних норм, розкриває його суть і значення для всіх і кожного, виявляє місце права в роз­витку людс­тва тощо [1, с. 395].

З наведеного випливає, що при співпаданні об’єкту дослідження теорії держави і права і фі­ло­софії права, предмет останньої значно ши­р­ший і якісно інший – якщо однією сторо­ною він "стоїть" на зе­млі, стосується повсяк­денних про­блем нормо­тво­рення, нормозасто­сування, нор­моохорони, то ін­шою "сягає неба", з'єднує земні будні із суттю і формами буття. Тому, коли лу­нають голоси про філосо­фію права як частину теорії права, то хо­четься спитати, а як буде в одній упряжці небес­ному крилатому жеребцю Пегасу та земній клячі Росінану? Куди ця знаме­нита пара повезе воза? Не хоті­лося б, щоб появ­лялася і про-тилежна думка – про підпорядкова­ність теорії держави і права філо­софії права. Як уже неодноразово підкре­слювалося, між ними є зв'язок, але не частини і цілого, а зага­льного і особ-ливого. І цей останній носить діалек­тичний (за Гегелем), а не механістичний характер.

3. Визначення змісту, структури, предмета і методу філософії права на базі логічних за­конів і правил можливе понятійно або дефіні­тивно, але такому визначенню має передувати достатньо гли­боке і тривале дослідження. Тобто має пройти не­малий проміжок часу у вітчизняній на­уці, перш ніж будуть чітко сфо­рмульовані по­няття, категорії та закономі­рно­сті філософії права як окремої, непо­втор­ної, оригінальної на­уки.

Можна, звичайно, піти шляхом епігонства чи запозичення. Але запозичувати власне нічо­го, бо в Європі та за океаном філософія права не розви­ва­ється самостійно, а весь час сходить на роль "попе­люшки" якоїсь новітньої філо­софської док­трини. А епігонами ми можемо стати хіба що в російсь­кій філософії права, яка відроджує до­ро­бок періоду "срібно­го віку" та вчиняє транс­фор­ма­ції від "соціа­лістичної філософії права" до су­часної науки. Пра­вда, відродження доробку дру­гої поло­вини кінця ХІХ – початку ХХ століть іде в певній мірі і за "українській рахунок", бо ж із прийн­ятою у сусідів традицією і П. Юркевич, і М. Кова­льський, і Б. Кіс­тяківський та ін. по­да­ються як російські ав­тори.

Філософія права як будь-яка інша галузь філо­софського знання є за своїм змістом нау­кою без кордонів, інтернаціональним, космо­політич­ним, міжнародним чи вселенським глобальним знан­ням. Але внесок до неї хоча є національним, роз­вива­ється вона на певному національному гру­нті конк­ретними вченими, представниками конкре­тної нації чи народу. З огляду на таку дво­єди­ність філософії (як об'­єкта пізнання) і суб'єктів, котрі її досліджу­ють, українська су­часна філо­софія права має відбу­тися через до­слідження українських уче­них, які не тільки ма­ють привла­снити доробок іно­земних і власних великих по­передників, але й роз­винути пізнання в цьому напряму. Мож­ливо, цей процес буде дещо ексте­нсивним, але й результат буде кра­щим.

Враховуючи вищенаведене, шлях, яким іде роз­виток української філософії права, пов'яза­ний із до­слідженням певних напрямів чи особ­ливос­тей фі­лософії права. Так, це були дослі­дження фундамен­тальних методологічних проблем права [10], гносе­ологічних меж і мо­жливостей пізнаня права [6], зв'язку реалі­зації права з про­фесійною культурою юриста [11], філософського осмислення правової реальнос­ті [9], єдності цін­ності та істини в праві [3], філософії зло­чину [4], соціальної спра­вед­ли­вості як фундаментального принци­пу пра­во­знав­ства [12], людини в праві [5], іс­торіогра­фічних проблем філософії права [2, с. 9-43], феномену європейського права [8], та ін.

Видається, що в майбутньому українсь­кими вченими є потреба досліджувати і далі та­кого на­пряму філософії права як методології право­знавс­тва. Це дасть змогу чіткіше визначити принципи, засоби, методи пізнання права.

Важливими є дослідження філософії права як світогляду, що дасть змогу сформулювати си­стему принципів, поглядів, цінностей, пере­ко­нань, котрі забезпечать розуміння і відно­шення до правової дійсності, розуміння місця і ролі права в світі, пра­вових позицій людей і суспіль­них груп тощо.

На сьогодні є вкрай необхідно досліджу­вати такі невід'ємні складові частини філосо­фії права, як правову онтологію, філософсько-пра­вову ан­тропо­логію, правову гносеологію, пра­вову аксіо­логію. Всі ці напрями філософії права треба ще розвивати, але викладання фі­лософії права треба вже вести сьогодні. Тому виникає питання про філософію права як на­вчальну дис­ципліну.

4. Основою філософії права як навчальної дис­ципліни є філософія права як наука, рівень її розви­тку, школи, які склалися та рівень професі­оналізму спеціалістів, які готові йти в аудиторію. Важливим є питання про те, кому потрібно чи­тати курс філо­софії права? На нашу думку, в пе­ршу чергу цей курс потрібно читати тим, хто студіює право. Це дасть змогу студенту чи магіс­транту зрозуміти суть приро­дного права, його джерело, зв'язок із світо­гля­дним, теоретичним і практич­ним рівнем цивілі­зації і життям окремої людини, синтезу­вати отри­мані знання з право­знавства і підня­тися на вищий щабель розуміння специфіки свого фаху та своєї ролі в суспільстві як юрис­та. Без філософії права юрист залишився б лише законознавцем, і дана ж наука допомагає йому стати правознавцем у широ­кому розу­мінні цього слова, сприяє "при­влас­ненню" ві­ковічних право­вих цінностей, допо­магає в оволо­дінні ме­тодоло­гією пізнання права та в про­никненні в глибин­ний смисл державних і пра­вових явищ.

На наш погляд, курс філософії права по­трі­бно викладати і філософам. Оволодівши знан­ням фі­ло­софії права, студент-філософ зможе осягнути ще один аспект соціального буття – правового, про­стежити зв’язки між "соціаль­ним" та "право­вим", побачити вплив і взаємо­зумовленість права й етики, розібрати­ся із си­стемою "людина-право-со­ціум". Популярною і необхідною в Україні стала професія полі­толога. При підготовці май­бутнього аналі­тика та прогнозиста політичних подій викла­дання філо­софії права необхідне. Для політо­лога за­своєння курсу філософії права дасть змогу по­ба­чити "живе право", а не тільки суху догму закону, пе­рекинути місток між теоре­тичним знанням (фі­лософії, політології, психо­логії) і практичною дія­льністю, реаліями полі­тики, які ув'язуються, мають передумовою чи нас­лідком державно-правові явища, зокрема, кон­ституційні та публі­чно-правові.

Філософія права як навчальна дисципліна має забезпечити ряд дидактичних завдань – не тільки передачу студенту, слухачу певної суми знань, але й вироблення навиків і вмінь працю­вати із право­вою інформацією, адеква­тно оці­нювати правові факти і явища, робити правиль­ний про­гноз їх роз­витку та впливу на соціальну дійсність та навпаки – оцінювати і визначати вплив соці­альної дійсності на пра­вове регулю­вання, право­творчість, правоза­стосовчу діяль­ність тощо.

В процесі викладання права має бути ви­рі­шено низку гносеологічних завдань. Студент чи слухач повинні зрозуміти суть та ідею права, його роль, у формуванні свободи та сві­тогляду особи, докт­рини, парадигми та істини в праві, світогляді, мето­доло­гічні та теоретич­ні основи правотворчої, пра­воза­стосовчої та правоохоронної діяльності.

Важливе й одночасно проблемне питання про те, в який час (на якому році навчання) та в якому обсязі викладати курс філософії права. На нашу думку, для юристів це має бути під­сумкова дисци­пліна наприкінці навчання, для філософів – дисци­пліна, яку викладають в се­редині навчання поряд із філософією історії, філософією релігії та філосо­фією природо­знавства.

Для політологів курс філософії права варто чи­тати не пізніше третього року навчання для того, що після освоєння соціальної філософії, політоло­гії, основ правознавства студент-полі­то­лог міг ви­користати знання філософії права при вивчанні по­літичних інститутів і процесів, зро­зуміти право як форму для останніх, з’ясува-ти прогностичну функ­цію права в полі­тиці.

Підсумовуючи сказане вище, можна зро­бити кі­лька висновків:

1) філософія права в Україні відродилася, пе­ре­живає інтенсивний розвиток, стала своє­рідною мо­дою;

2) як наука філософія права потребує залу­чення широких кіл дослідників, особливо моло­дих; ро­боти на цій ниві непочатий край;

3) філософію права необхідно викладати у ву­зах третього і четвертого рівня акредита­ції, і не лише студентам і слухачам на юриди­чних спеці­альностях, але й філософам і полі­толо­гам.

 

Список літератури

 

1. Алексеев С.С. Право: Азбука – Теория – Фи­ло­софия. Опыт комплексного исследова­ния. – М., 1999.

2. Бабкін В.Д., Усенко І.Б. Нарис історії роз­ви­тку загальної теорії держави і права, фі­ло­софії та енциклопедії права // Антологія україн­ської юри­дичної думки. – К., 2002. – Т. 2. 3.

3. Бандура О.О. Єдність цінностей та іс­тини в праві. – К., 2000.

4. Бачинин В.А. Философия права и пре­ступ­ле­ния. – Х., 1999.

5. Бігун В.С. Правова антропологія. До пи­тання про дослідження людини в праві // Ча­со­пис Київсь­кого університету права. – 2002. – № 1; № 2; № 4.

6. Керимов Д.А. Методология права. – М.: Аве­нта, 2000.

7. Козловський А.А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. – Чернівці, 1999.

8. Ляшенко В.М. Європейське право як фено­мен духовно-практичного освоєння дійс­но­сті: Ав­тореферат дисертації на здобуття на­уко­вого сту­пеня кандидата філософських наук. – К., 1999.

9. Максимов С.М. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Х., 2002.

10. Петрова Л.В. Фундаментальні про­блеми ме­тодології права: філософсько-правовий дис­курс. – Х., 1998.

11. Сливка С.С. Професійна культура юриста (те­оретико-методологічний аспект). – Львів, 2000.

12. Сокуренко В.В. Роль соціальної спра­ведли­во­сті в розбудові демократичної соціальної дер­жави: Автореферат дисертації на здобуття нау­ко­вого сту­пеня кандидата юридичних наук. – К., 2001.


М. В. Костицкий

 

ФИЛОСОФИЯ ПРАВА КАК НАУКА И НАУЧНАЯ ДИСЦИПЛИНА

Философия права есть самостоятельная наука, одновременно соответствующая и всем параметрам научной дисциплины. В Укра­ине философия права переживает интенсивное развитие, что с необходимостью предполагает глубокое исследование таких ее составля­ющих, как правовая онтология, правовая гносеология, правовая аксиология, философско-правовая антропология и, конечно же, методология правоведения.

 

M. V. Kostytsky




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.