АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

25 березня 2003 року

в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України відбувся круглий стіл

“Актуальні проблеми філософії права”,

організований спільно з Інститутом філософії НАН України (директор, академік НАН України М.В. Попович). У роботі круглого столу взяли участь Ака­демік-секретар відділення історії, філософії і права НАН України, академік НАН України О. С. Онище­нко, відомі вчені-юристи і філософи з Києва, Харкова, Одеси, Львова, Чернівців. Метою круглого столу було обговорення актуальних проблем розвитку в Україні філософії права як галузі науки і навчальної дисципліни. Учасники круглого столу прийняли відповідні рекомендації. Серед іншого передбачено утворити координаційну раду з дослідження акту­альних проблем

філософії права і започаткувати видання часопису

"Проблеми філософії права".

В основу цієї статті покладено вступне слово директора Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, академіка НАН України Ю. С. Шемшученка

при відкритті круглого столу.

Здійснювана нині в Україні політична ре­фо­рма вимагає глибокого філософського осмис­лення скла­дних суспільних процесів, які відбу­ваються в країні. Це стосується, зокрема, підви­щення соціа­льної ролі права у регулюванні сус­пільних відно­син. Ідеться про нові підходи до визначення самого поняття права і механізмів його ефективної реалі­зації. Для цього потрібна відповідна методологічна основа. На наш по­гляд, такою основою має стати філософія права, як синтетична наука світогляд­ного характеру.

Філософія права має давню історію. Але су­час­ний її розвиток розпочався з XVIII ст. У ХІХ ст. вагомий внесок у цю справу зробили Г. Гегель, І. Кант та інші західноєвропейські ми­слителі.

Наука філософії права була шанована і в доре­волюційній Росії. Вона викладалась у Київ­ському, Харківському, Одеському та ін­ших уні­верситетах як обов'язкова дисципліна. Проблеми цієї науки акти­вно досліджували ро­сійські й українські вчені. Серед них Я. Козельський, Л. Петражиць­кий, М. Коркунов, П. Лодій, К. Не­волін, М. Рен­нен­кампф, М. Ковалев­ський, Б. Кістяківський, М. Па­лієнко, С. Дністрянсь­кий, Ф. Тарановський, Є. Спектор­ський та інші.

За радянської влади філософії права не приді­ля­лось належної уваги. Вона отримала друге ди­хання з початком перебудови. Тепер у незалеж­ній Україні філософія права знову чи­тається у юридичних і фі­лософських вищих на­вчальних закладах. Понови­лися й теоретичні до­слідження проблем цієї науки як філософами, так і юрис­тами.

Але навколо філософії права точаться гос­трі дискусії. Поряд з її прибічниками є й такі, що вза­галі не визнають філософію права за само­стійну науку. Є проблеми у визначенні її пред­мета, зв'язку із загальною теорією держави і права тощо.

Філософію справедливо вважають квінтесенцією, рефлексією культури. Гегель писав, що "фі­лософія – це епоха, уловлювана у думці". У ході творчого самоформування людина висту­пає і як суб'єкт діяльності, і як суб'єкт соціально­сті і у ці­лому – як суб'єкт культури. Виступаючи у такій багатоаспектній якості предметом філосо­фії, лю­дина втілює для неї концентрацію куль­тури.

Юридичні та філософські науки знаходять своє поєднання у філософії права. Філософське осмис­лення права покликане реалізовувати здо­бутки фі­лософської думки, які пов'язують право з такими цінностями, як свобода, справедливість, рівність. Сучасна філософія права розглядає право з по­гляду онтологічного аналізу його мі­сця і ролі в за­гально-історичному по­ступі людс­тва. На цій основі можливе глибше розу­міння і вдосконалення, і, на­віть, перетворення, існую­чих в Україні права та пра­вової системи відпові­дно до потреб соціаль­ного по­ступу і реальних суспі­льних мож­ливос­тей. Саме віт­чизняна філо­софія права і право­знавство покликані осмис­лити такі пере­творчі процеси, зокрема процеси трансфор­мації пози­тив­ного права, перетворення у сфері юриди­чної нау­кової та практичної діяль­ності.

Філософське та правознавче розуміння права сприяють більш точному визначенню па­радигм, принципів, моделей, змісту та обсягу наукового поняття права, предмета і методів від­повідних тео­рій права. Філософія права покли­кана осмис­лювати сенс права в його цілісності й водночас ефективно­сті впливу права на людину та її роз­виток. Теорія права – це теорія загаль­ного юри­дичного предмета, її призначення має полягати як у перенесенні ре­зультатів вивчення правових явищ з філософського рі­вня на рівень конкрет­ного розкриття об'єктивної суті цих сус­пільних явищ, їхніх властивостей, вну­трішніх зв'яз­ків і суперечнсотей, так і в самостій­ному специ­фіч­ному пізнанні реа­лій правового життя. Теорія права здатна досяг­нути фундамента­льної значу­щості для людсь­кого буття, якщо буде у здійс­ненні своєї мети пов'язана з філософією права, котра вивчає правову реальність у цілому.

Філософія права визнається світоглядним, кон­цептуально-методологічним фундаментом право­знавства, що є передумовою поглиблених розро­бок його методологічних проблем. Мето­дологія право­знавства поряд з аналізом юридич­ного знання і безпосередньо правової реальності має поширюва­тися і на онтологічну проблема­тику, пов'язану з уявленнями про правову реаль­ність, які виходять за межі юридичної науки і потре­бують для пояснення методів інших наук, у тому числі й філософії.

Філософія права також покликана викону­вати функцію інтегратора знання не тільки про право, але й про людину в системі права, дола­ючи про­ти­стояння нормативістського, природно-право­вого, соціологічного та інших підходів до право­розу­міння, зокрема через використання ме­тоду додат­ковості.

Права людини, їх генезис, призначення – одна із довічних проблем історичного, соціа­льно-культур­ного розвитку людства, утвер­дження пра­вових за­сад у взаємовідносинах дер­жави та особи. Людство у процесі свого розвитку виро­било систему ціннос­тей, одним із засобів реалі­зації яких є право. Філо­софське вчення про цін­ності (аксіологія) розглядає право як соціа­льну цін­ність та благо. Найвизначні­шою цінні­стю, реалі­зувати яку покликане право, є існу­вання суспіль­ства і життя кожної окремої лю­дини. У соціаль­ному та особистому житті фун­да­мента­льну роль відіграють такі цінності: сво­бода, від­повідаль­ність, рівність, справедливість. Такі права, як право на життя, свободу, гідність, не­дото­рка­ність особи, участь у політичному житті – є необхідними умовами влаштування життя лю­дини у цивілізованому суспільстві і тому по­винні бути визнанні та захищені держа­вою.

У процесі здійснення політичної реформи в Україні не можна не бачити, що наша наука ще по­вільно впливає на розв’язання складних про­блем сучасного суспільства, на втілення в суспі­льну практику своїх рекомендацій та ви­сновків. Треба мати на увазі, що теоретико-ме­тодологічна спрямо­ваність науки полягає не лише в ефектив­ному за­стосуванні упорядкованої у мисленні су­купності філософсько-світогляд­них, загальнона­укових, спе­ціальних підходів, методів дослі­дження дер­жавно-правових явищ, не тільки у глибокому оволодінні вченням про конкретні методи та методику прави­льної орга­нізації ро­боти мис­лення, доцільного шляху нау­кового пі­знання, пошуку істини. Мето­дологія юридичної науки пе­редбачає й створення меха­нізму реалі­зації її теоре­тичних засад, нормати­вно-правових актів. Найваж­ливішою умовою фор­мування гро­мадянського сус­пільства та де­мократи­чної, соці­ально-правової держави є на­дійний захист прав і свободи людини. Мова йде про реальне ви­ко­нання обов'язку держави по відношенню до лю­дини, встановленого ст. 25 Загальної декларації прав людини, ст. 11 Міжна­родного Пакту про еко­номічні, соціальні та культу­рні права та ст. 3 Кон­ституції України.

В нашому суспільстві спостерігається гли­бо­кий розрив між конституційними нормами, що прого­лошують людський вимір права та держави та реа­льними суспільними відношеннями, ста­ном відпо­відальності держави перед людиною за свою діяль­ність (ст. 3 Конституції України).

Фактично вітчизняна юридична наука зна­чно продовжує залишатися на державно центри­стсь­ких методологічних позиціях. Декларуючи прин­цип пріоритетності інтересів людини як найвищої соці­альної цінності, наша наука не до­сліджує причини глибокої соціальної кризи та економіч­ної розбалан­сованості, погіршення со­ціального становища у суспільстві.

Необхідно домагатися відповідності дію­чого за­конодавства та юридичної практики пра­вовим принципам та цінностям, виходити за межі ста­лих вузькоюридичних форм осягнення відповід­них об'­єктів, явищ та процесів. Мусимо також подолати відставання юридичної науки від прак­тичних по­треб забезпечити розробку фун­дамен­тальних нау­кових ідей, науково обґрунтованої стратегії ре­форм, визначення критеріїв їх ефек­тивності, пов'я­заних перш за все з реаліза­цією прав і свобод гро­мадян.

Філософія права розширює рамки право­знав­ства за рахунок бачення загальної картини світу, дозво­ляє правознавцям ставити та вирішу­вати значно ширше коло питань у порівнянні з тради­ційною проблематикою. Правознавство конкре­тизує уяв­лення правової філософії про загальну картину світу, про правовий простір, про людсь­кий вимір права. При цьому потрібно долати по­милкове су­дження, коли проводиться відокрем­лення "легаль­ності", тобто сфери пра­вової, що охоплює винят­ково зовнішні, форма­льні відно­сини людей та "мо­ральності". Тобто моральної сфери, яка являє со­бою внутрішню здатність ро­зумної істоти встанов­лювати для са­мої себе уні­версальний та необхідний "категори­чний імпера­тив". Цей імператив як зага­льний моральний за­кон в решті решт поширюється і на правову сферу лише як на свою часткову спад­щину. Од­нак ця спроба пов'язати моральність з ле­гальні­стю не увінчувалася успіхом, оскільки, за спра­ведливим зауваженням російського пра­возна­вця П. Новгородцева, "коли Кант хоче представити право у зв'язку з моральністю, воно втрачає свої специфічні риси, коли ж він намага­ється підкрес­лити специфічні риси права, воно втрачає свій зв'я­зок з моральністю".

На сьогодні пріоритетними є дослідження: предмета філософії права та предмета теорії права і держави, методології філософії права та філософія права як методологічної дисципліни; історії розви­тку філософсько-правової думки в Україні; антоло­гії права; філософії прав лю­дини, онтології права; аксіології права; гносео­логії права; прикладного застосування філософії права у сучас­ному право­знавстві та державотво­ренні. Необхідно подолати вузьконормативне розуміння права як суто держав­ної законодавчої діяльності. Право є вираженням вимог справед­ливості, загальної міри (форми, но­рми), свободи і рівності.

В сучасний період вкрай важливо розви­вати міжнародну співпрацю у сфері юридичної та фі­ло­софської науки й освіти, проводити нау­ково-прак­тичні конференції, круглі столи, тема­тичні семі­нари, колоквіуми тощо. Міністерству освіти і науки України належить розглянути пи­тання про можли­вість включення філософії права до переліку обо­в'язкових навчальних дис­циплін у вищих навчаль­них закладах України, які готу­ють фахівців за спе­ціальностями "право" та "фі­лософія". Необхідно організувати підгото­вку ка­дрів вищої кваліфікації – докторів і канди­датів наук з філософії права.

Ю. С. Шемшученко

Поиск по сайту: