Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ПРАВО З ПОГЛЯДУ ФІЛОСОФА



 


Вихід в світ першого числа журналу “Про­блеми філо­софії права” має символізувати новий етап не тільки в розвитку філософії чи право­знавства в Україні. Йдеться по суті про нові обрії нашої за­гальної культури, нашої самосвідомості, нашого уміння жити в суспільстві.

На початку минулого століття, підсумовую­чи досвід першої російської революції, видат­ний український і російський мислитель-право­зна­вець Богдан Кістяківський писав: “Притупле­ність правосвідомості російської ін­телігенції і відсутність інтересу до правових ідей є резуль­та­том нашого застарілого зла – відсутності якого б не було правового порядку в повсякденному житті російського народу” [1, с. 109]. І далі: „Як відомо, тенденція до де­та­льної регламентації і регулю­вання всіх сус­пі­льних відносин статтями писа­них законів вла­стива поліцейській державі, і вона складає ха­рактерну ознаку її на протилеж­ність державі правовій. Можна сказати, що пра­восвідомість нашої інтелігенції і знаходиться на стадії роз­витку, яка відповідає формам поліцей­сь­кої державності” [1, с. 126]. Як доказ Кістяківсь­кий наводив цитати з виступів різних політи­ків, в тому числі соціал-демократичних, які свідчили про їх дивови­жну нечутливість до можливих порушень свободи особистості. На превеликий жаль, істо­рія підтвер­дила діагноз, який ставив російському ім­перському суспіль­ству великий вітчизняний інтелі­гент. І, мо­ж­ливо, розвиток демократичної правосві­домо­сті, несумісної з поліцейською дер­жавністю, зали­шить­ся найважливішою і най­важ­чою на­ціона­ль­ною задачею на шляху Укра­їни до Єв­ропи.

Чи може закон бути несправедливим? Інтуї­тивно кожен відчуває, що може. Отже, крім права єще й відчуття справедливості, яке дозво­ляє оцінювати закони? Десятками сучас­них книг на цю тему представлені найрізнома­нітніші то­чки зору. Дуже авторитетною сього­дні в Україні є книга австрійського і амери­канського економі­ста і філософа Франца фон Гаєка “Право, зако­нодавство та свобода” [2]. Автор, один із провід­них ідеологів лібераль­ного консерватизму, об­стоює ту думку, що ідея справедливості – фікція, боло­тний вогник, який тільки дезорієнтує суспі­льс­тво. Суспільс­тво з йогопогляду взагалі не може пересліду­вати певні цілі, – конкретну ціль може ставити собі тільки окрема людина і полі­тична пар­тія; як тільки ціль поставлена перед сус­пільс­твом як цілим, воно негайно набуває рис тота­лі­та­ризму. Правда, виникає питання, чи не є прин­ципи лібера­лізму і демократії саме тими суспі­ль­ними цілями, які ставить перед собою захід­не сус­пільство. Адже ніхто не заперечує, що права і сво­боди особи нале­жать до тих філо­софських і етич­них принципів, які лежать в основі європей­ського (і американського) права; чи не значить це, що ці принципи фор­му­люють мету суспіль­ного ладу?

Питання не казуїстичне – воно дозволяє ус­відомите ту обставину, що за законодавчими ак­тами і за самою конституцією держави сто­ять певні засади самосвідомості суспільства, що ви­магають окремого аналізу. Чи є це суспі­льні цілі, чи цінності і норми політичної і осо­бистої пове­дінки, – не так важливо. Такі ви­сокі слова, як свобода, справедливість, соліда­рність, – не про­сто політична риторика, а ви­рази цінностей, що втілюються в праві. Зага­лом кажучи, кожен пра­вовий акт має і вузько прикладний, і загальний смисл, що не завжди лежить на поверхні. Мало визначити приклад­ний зміст формули, тобто уяснити, що можна і чого не можна робити з огляду на неї, якими будуть наслідки її застосу­вання. Треба ще зро­зуміти, як ця правова фор­мула відноситься до найзагальніших засад філо­софсько-етичного характеру, що на них побудо­ване суспільство.

Але з цією обставиною уже давно в своїй сфері має справу філософія науки. Зрозуміти, що значать формули, який їх смисл, що вони гово­рять про дійсність, стає все важче у зв'язку з тим, що ми говоримо про світ мовою ма­тема­тики. Ситуація в праві і політиці все скла­днішає і без математики. Який загальний – справедли­вий чи антигуманний – сенс мають ті чи інші правові настанови? Як і на зорі епохи європейсь­кого Модерну, правова само­свідомість суспільс­тва резонує ззасадами природознавства. Тоді, в XVII-XVIII століт­тях, ішлося про формулю­вання основних прав і свобод людини і зовсім у іншій сфері – про математичне оволодіння без­конечністю; сьогодні йдеться про загальногума­ністичний людський зміст наших прав і звичаїв і про ро­зуміння нашого місця у Всесвіті. Горизо­нти наукового мислення в обох випадках прос­ти­раються в вічність і безконечність.

Ми, філософи, на жаль, дуже погано знає­мо право, і не слід скаржитися на вузівські про­грами – відсутність знань відображає слаб­ку правосвідомість. Але вже той факт, що з’явився часопис “Проблеми філософії права”, свідчить про появу великого інтересу до пра­вових і етичних підстав нашого життя і про нагальну потребу осмис­лення великого кола проблем, до яких раніше ми були нечутливі. Залишається побажати усім нам успіхів у цій справі.

 

Список літератури

 

1. Кистяковский Б.А. В защиту права // Вехи. Интеллигенция в России. Сборники ста­тей 1909 – 1910.

2. Хайек Ф.А. Право, законодавство та свобо­да. Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії. Т. 1-3. – К.,1999.


М. В. Попович

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.