ПРАВО З ПОГЛЯДУ ФІЛОСОФА

Вихід в світ першого числа журналу “Про­блеми філо­софії права” має символізувати новий етап не тільки в розвитку філософії чи право­знавства в Україні. Йдеться по суті про нові обрії нашої за­гальної культури, нашої самосвідомості, нашого уміння жити в суспільстві.

На початку минулого століття, підсумовую­чи досвід першої російської революції, видат­ний український і російський мислитель-право­зна­вець Богдан Кістяківський писав: “Притупле­ність правосвідомості російської ін­телігенції і відсутність інтересу до правових ідей є резуль­та­том нашого застарілого зла – відсутності якого б не було правового порядку в повсякденному житті російського народу” [1, с. 109]. І далі: „Як відомо, тенденція до де­та­льної регламентації і регулю­вання всіх сус­пі­льних відносин статтями писа­них законів вла­стива поліцейській державі, і вона складає ха­рактерну ознаку її на протилеж­ність державі правовій. Можна сказати, що пра­восвідомість нашої інтелігенції і знаходиться на стадії роз­витку, яка відповідає формам поліцей­сь­кої державності” [1, с. 126]. Як доказ Кістяківсь­кий наводив цитати з виступів різних політи­ків, в тому числі соціал-демократичних, які свідчили про їх дивови­жну нечутливість до можливих порушень свободи особистості. На превеликий жаль, істо­рія підтвер­дила діагноз, який ставив російському ім­перському суспіль­ству великий вітчизняний інтелі­гент. І, мо­ж­ливо, розвиток демократичної правосві­домо­сті, несумісної з поліцейською дер­жавністю, зали­шить­ся найважливішою і най­важ­чою на­ціона­ль­ною задачею на шляху Укра­їни до Єв­ропи.

Чи може закон бути несправедливим? Інтуї­тивно кожен відчуває, що може. Отже, крім права єще й відчуття справедливості, яке дозво­ляє оцінювати закони? Десятками сучас­них книг на цю тему представлені найрізнома­нітніші то­чки зору. Дуже авторитетною сього­дні в Україні є книга австрійського і амери­канського економі­ста і філософа Франца фон Гаєка “Право, зако­нодавство та свобода” [2]. Автор, один із провід­них ідеологів лібераль­ного консерватизму, об­стоює ту думку, що ідея справедливості – фікція, боло­тний вогник, який тільки дезорієнтує суспі­льс­тво. Суспільс­тво з йогопогляду взагалі не може пересліду­вати певні цілі, – конкретну ціль може ставити собі тільки окрема людина і полі­тична пар­тія; як тільки ціль поставлена перед сус­пільс­твом як цілим, воно негайно набуває рис тота­лі­та­ризму. Правда, виникає питання, чи не є прин­ципи лібера­лізму і демократії саме тими суспі­ль­ними цілями, які ставить перед собою захід­не сус­пільство. Адже ніхто не заперечує, що права і сво­боди особи нале­жать до тих філо­софських і етич­них принципів, які лежать в основі європей­ського (і американського) права; чи не значить це, що ці принципи фор­му­люють мету суспіль­ного ладу?

Питання не казуїстичне – воно дозволяє ус­відомите ту обставину, що за законодавчими ак­тами і за самою конституцією держави сто­ять певні засади самосвідомості суспільства, що ви­магають окремого аналізу. Чи є це суспі­льні цілі, чи цінності і норми політичної і осо­бистої пове­дінки, – не так важливо. Такі ви­сокі слова, як свобода, справедливість, соліда­рність, – не про­сто політична риторика, а ви­рази цінностей, що втілюються в праві. Зага­лом кажучи, кожен пра­вовий акт має і вузько прикладний, і загальний смисл, що не завжди лежить на поверхні. Мало визначити приклад­ний зміст формули, тобто уяснити, що можна і чого не можна робити з огляду на неї, якими будуть наслідки її застосу­вання. Треба ще зро­зуміти, як ця правова фор­мула відноситься до найзагальніших засад філо­софсько-етичного характеру, що на них побудо­ване суспільство.

Але з цією обставиною уже давно в своїй сфері має справу філософія науки. Зрозуміти, що значать формули, який їх смисл, що вони гово­рять про дійсність, стає все важче у зв'язку з тим, що ми говоримо про світ мовою ма­тема­тики. Ситуація в праві і політиці все скла­днішає і без математики. Який загальний – справедли­вий чи антигуманний – сенс мають ті чи інші правові настанови? Як і на зорі епохи європейсь­кого Модерну, правова само­свідомість суспільс­тва резонує ззасадами природознавства. Тоді, в XVII-XVIII століт­тях, ішлося про формулю­вання основних прав і свобод людини і зовсім у іншій сфері – про математичне оволодіння без­конечністю; сьогодні йдеться про загальногума­ністичний людський зміст наших прав і звичаїв і про ро­зуміння нашого місця у Всесвіті. Горизо­нти наукового мислення в обох випадках прос­ти­раються в вічність і безконечність.

Ми, філософи, на жаль, дуже погано знає­мо право, і не слід скаржитися на вузівські про­грами – відсутність знань відображає слаб­ку правосвідомість. Але вже той факт, що з’явився часопис “Проблеми філософії права”, свідчить про появу великого інтересу до пра­вових і етичних підстав нашого життя і про нагальну потребу осмис­лення великого кола проблем, до яких раніше ми були нечутливі. Залишається побажати усім нам успіхів у цій справі.

Список літератури

1. Кистяковский Б.А. В защиту права // Вехи. Интеллигенция в России. Сборники ста­тей 1909 – 1910.

2. Хайек Ф.А. Право, законодавство та свобо­да. Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії. Т. 1-3. – К.,1999.

М. В. Попович

Поиск по сайту: