Мотивація до лікування

Перша загальна проблема для тих, що всіх потрапили в залежність полягає в слабкій мотивації до лікування. Мотивація при цьому виражається в ступені готовності до зміни існуючого положення і передбачає: 1) бажання почати лікування, 2) активна співпраця в досягненні терапевтичних цілей під час лікування і аж до його запланованого завершення і 3) прагнення уникнути рецидивів після закінчення лікування. На відміну від більшості психічних розладів, при яких клієнт активно зацікавлений в лікуванні, при зловживаннях психоактивними речовинами виконання трьох вищеназваних аспектів украй проблематично. Фізична залежність і постійна потреба ведуть до сильного прагнення і далі приймати що стало необхідним речовина, так що мотивація до зміни поведінки незначна. Лише після багатьох років, коли негативні наслідки споживання поступово стають сильнішими, ніж позитивні, що потрапив в залежність готовий почати лікування. Соматичні захворювання, що множаться, соціальна ізоляція із-за втрати роботи і круга знайомих, а також збільшення проблем із законом із-за вживання заборонених речовин і пов'язані з цим наслідки грають при цьому велику роль.

Оскільки зовнішній тиск (припинення переслідування законом, притуплення хворобливих симптомів) в перші тижні лікування швидко відходить на другий план і починають знову домінувати спогади про позитивні переживання у зв'язку з прийомом речовин, мотивація до продовження і планомірного закінчення лікування починає слабшати. У кожному окремому випадку при складанні плану лікування повинна ретельно аналізуватися готовність до змін. Можливо, наприклад, так, що клієнт хотів вилікуватися лише від наслідків своєї хвороби, але не був готовий до зміни своєї поведінки, пов'язаної з вживанням речовини. Інший, наприклад, переживає перші негативні наслідки прийому речовин і починає зважувати все «за і проти» їх споживання. У такому разі було б помилкою наполягати на негайній дезинтоксикации і проведенні лікування до повної абстиненції. Першочерговим завданням в цих випадках повинна стати всемірна підтримка клієнтів в оцінці положення, що створилося, в усвідомленні всіх негативних наслідків подальшого споживання, а також позитивних довготривалих наслідків лікування. Прохазка і Діклементе (Prochaska & DiClemente, 1986) в своєму дослідженні виділили безліч фаз готовності до зміни (мал. 34.3.1). Той, що потрапив в залежність, як правило, проходить по кілька разів ці цикли, оскільки у нього неодноразово бувають рецидиви. З роками тривалість рецидивів коротшає, а фази повної абстиненції — подовжуються. Для правильного планування лікування дуже важливо враховувати результати цього дослідження; щоб у кожному конкретному випадку терапевтичні заходи і заходи, що підвищують мотивацію, відповідали певній фазі (див. табл. 34.3.1; детальніше див. Petry, 1993a).

Мал. 34.3.1. Фази готовності до зміни у тих, що потрапили в залежність (Prochaska & DiClemente, 1986)

Таблиця 34.3.1. Фази готовності до зміни у тих, що потрапили в залежність від психоактивних речовин(Prochaska & DiClemente, 1992)

Поиск по сайту: