Преморбідниє умови соціалізації

Ретроспективний опит з метою виявлення особливих умов розвитку осіб, пізніше хворих шизофренією, володіє обмеженим значенням, оскільки він із-за цілого ряду чинників може дати спотворені дані (додатково про соціалізацію див. розділ 14). Надійніша інформація про ситуацію в сім'ї тих, хто пізніше захворів шизофренією, міститься в повідомленнях, зроблених до початку захворювання. У вже згаданому данському лонгитюдном дослідженні дітей, у яких матери були хворі на шизофренію, в шкільному віці оцінка їх поведінки проводилася вчителями. У хлопців, яким пізніше був поставлений діагноз «шизофренія», було зареєстровано значно більше порушень шкільної дисципліни; але вони ж оцінювалися як тривожніші і схильні до самоти (John, Mednick & Schulsinger, 1982). Інформація про дітей, які пізніше діагностувалися як хворі шизофренією, міститься також в записах консультаційних центрів по питаннях виховання в містах Бостон і Сент-Луис (ср. Straube & Oades, 1992). Як преморбидных властивості осіб, пізніше хворих шизофренією, в дослідженні Бостона підкреслювалися соціальний відхід, недостатній контроль імпульсів і тенденція до химерних способів поведінки. У Сент-Луисе, навпаки, як такі особливості було виділено перш за все антисоціальна і невротична поведінка. Саме ця різна характеристика преморбидной особи указує на істотну обмеженість цих досліджень: обстежувалися тільки ті, хто звертався в консультаційні центри по питаннях виховання, тобто лише мала частина хворих шизофренією, а значить, ці групи слід визнати нерепрезентативними.

У копенгагенському дослідженні груп риски (Mednick & Silverton, 1988) був зроблений вивід, що матери тих дітей, які пізніше захворіли шизофренією, відрізнялися меншою відповідальністю і меншою емоційною стабільністю, чим матери дітей, пізніше за відхилення, що не мали, від норми або хворих шизотипическим розладом особи. Представники психоаналізу вже давно намагаються ідентифікувати порушені відносини між батьками і дітьми, які відповідальні за виникнення в подальшому шизофренії. Відома концепція «Double bind» («подвійному зв'язку») (Bateson, Jackson, Haley & Weakland, 1956), яка виділяє особливо несприятливу форму комунікації між батьками і дітьми. Ознакою комунікації по патерну «Double bind» є одночасна передача дітям протилежних «послань», наприклад вербально виражене розташування або симпатія (Zuneigung) при невербально вираженому неприйнятті (Ablehnung). Цей підхід знайшов велику кількість прихильників, проте в нечисленних емпіричних дослідженнях не вдалося довести ні того, що такі способи комунікації можуть бути ідентифіковані з достатньою мірою достовірності, ні того, що ці способи частіше зустрічаються у матерей пацієнтів, хворих шизофренією (ср. Angermeyer, 1978; Hirsch, 1979).

Набагато легше, ніж концепцію «подвійного зв'язку», можна емпірично перевірити припущення, що для сімей, де є хворою шизофренією, характерний недолік ясності комунікацій між її членами. Так, Вінн і Зінгер виявили явні відмінності в комунікативній поведінці батьків пацієнтів з шизофренією і батьків дітей без відхилень від норми. Ці відмінності були виявлені на основі багатозначного тесту, який повинні були заповнити батьки. Вони були настільки яскраво виражені, що бОльшая частина сімей була правильно класифікована тільки на основі протоколів. Такі дослідження стилю мислення і мови батьків пацієнтів з шизофренією хоча і допомогли уточнити компоненти порушених комунікацій, але все таки їм не вдалося однозначно вказати, яке саме значення мають ці порушення для розвитку шизофренії. Проблема полягає, по-перше, в тому, що такі порушення можуть виникнути як наслідок психічного захворювання одного з членів сім'ї, а по-друге, в тому, що безпосередня комунікація між членами сім'ї і пацієнтом рідко ставала предметом дослідження.

Обидва ці зауваження не відносяться до проспективному дослідження Гольдштейна (Goldstein, 1985). Це лонгитюдное дослідження охопило батьків 50 дітей, які звернулися в консультаційні центри із-за труднощів виховання дітей. За допомогою методу, близького до того, яким користувалися Вінн і Зінгер, оцінювалася наявність порушень мислення і мови. За допомогою відгуків батьків про свою дитину оцінювався «афектний стиль» («der affektive Stil») самих батьків. Діти батьків, що зверталися тоді в консультаційні центри, були ще раз обстежені в дорослому віці. Для батьків, діти яких тепер страждали психічними розладами, тоді більшою мірою були характерні комунікативні порушення, чим для батьків дітей, у яких потім не виявилося відхилень від норми. При цьому характеристики безпосередньої интеракции мали найбільше прогностичне значення. Правда, діагностична категоризація при цьому грунтувалася на широкому понятті «Спектр шизофренічних розладів». Після цього дослідження почали широко користуватися поняттями комунікативних розладів і відкидаючого афектного стилю для характеристики особливостей батьків випробовуваних, у яких в дорослому віці розвинулися близькі до шизофренії розлади.

Поиск по сайту: