Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Фрагмент інозитолу 3-фосфатидилінозитол



Гліцерофосфоліпіди є основним компонентом клітинних мембран (~ 40%). Клітинна мембрана складається переважно з гліцерофосфоліпідів, побудованих у вигляді ліпідного бішару товщиною 5,0 нм (рис. 37.4).


СН2-О-Р-О(СН2)2МН3

І

О"

Рис. 37.4. Розташування гліцерофосфоліпідів у ліпідному бішарі клітинної мембрани

Гліцерофосфоліпіди, подібно до мил, мають довгий неполярний вуглеводневий ланцюг («хвіст») і полярну іонну фосфатидну групу («голову»). Неполярні групи орієнтовані до центра бішару, а полярні — на зовнішні сторони.

Солнцезахисні засоби

Небезпека виникнення раку шкіри пов'язана з впливом підвищених доз сонячного випромінювання. Промені, що досягли шкіри, викликають утворення реакційноздатних вільних радикалів, що незворотно ушкоджують мембрани клітин. Одним з інгредієнтів, що додаються в солнцезахисні засоби, є а-токоферилацетат. Унаслідок гідролізу естеру утворюється фенол, що діє як «пастка радикалів» (див. с. 357).

А-токоферилацетат


703

Бішар — ефективний бар'єр для пропускання води, іонів та інших компонентів усередину і з клітин.

Сфінгомієліни — друга група фосфоліпідів. Унаслідок гідролізу сфінгомієлінів утворюються двохатомний ненасичений аміноспирт сфінгозин, вища жирна кисло­та, фосфатна кислота та холін.

N-Ацильований вищими жирними кислотами сфінгозин називають церамідом1.


Загальна формула сфінгомієлінів

о II -с—я фрагмент ВЖК

 

СН— О—Р—О—СН — СН2Т\Г(СН)3

'-' фрагмент холіну

Сфінгомієліни містяться в мембранах тваринних і рослинних клітин, нервової тканини, у тканині печінки, нирок та інших органів.

ГЛІКОЛІПІДИ

Гліколіпідами називають складні ліпіди, молекули яких складаються з ліпідного і вуглеводного фрагментів.

Гліколіпіди входять до складу клітинних мембран, деякі з них беруть участь у формуванні імунітету, у процесах міжклітинної адгезії і т. д. Гліколіпіди широко представлені в нервовій тканині, зокрема в тканині мозку. Вони локалізовані пере­важно на зовнішній поверхні плазматичної мембрани, де їх вуглеводні компоненти входять у число інших вуглеводів клітинної поверхні.

Залежно від природи вуглеводного залишку гліколіпіди поділяють на церебро-зиди і гангліозиди. До складу цереброзидів уходить вуглевод гексоза, гангліозиди містять складний олігосахарид.

Цереброзиди.Особливо високий вміст цереброзидів у мембранах нервових клітин (мієліновій оболонці). Продуктами гідролізу цереброзидів є аміноспирт сфінгозин, вища жирна кислота (частіше — лігноцеринова, нервонова, цереброно-ва) і гексоза (зазвичай D-галактоза).

Загальна формула цереброзидів


ї

н—і\гн—с—к

фрагмент ВЖК

СН2— О— гексоза


1 Відкритий також у складі гліколіпідів.



Глава 37


Гангліозиди,на відміну від цереброзидів, містяться переважно в сірій речовині мозку і зосереджені в плазматичних мембранах нервових і гліальних клітин.

Продуктами гідролізу гангліозидів є аміноспирт сфінгозин, ВЖК, D-глюко-за та D-галактоза, а також похідні аміноцукрів (N-ацетилглюкозамін і N-аце-тилнейрамінова кислота).

Один з найпростіших гангліозидів — гематозид, виділений зі строми еритро­цитів:

р-і)-галактошраноза а-і)-глюкопіраноза


СН2ОН

  СН2-ОН   сн 2ОН
  сн-он но н —о.
  сн-он ну Я-  
н   соо/ \| / н он
сн3-с-н>г ч?н У л / 0 /    
н н 1/    

сфінгозин

СН3-(СН2)12-СН

о-сн2-сн-сн-сн

н он ін он

І [фрагмент

>■ вжк


 


>і-ацетилнейрамшова кислота


гематозид


НЕОМИЛЮВАНІ ЛІПІДИ

ПРОСТАГЛАНДИНИ

Дослідження простагландинів набули широкого розвитку з 1933 року, коли було виявлено фізіологічно активну речовину біогенного походження, що стиму­лює гладеньку мускулатуру та знижує кров'яний тиск. Згодом ця речовина була названа простагландином (ПГ), тому що тоді припускали, що вона утворюється в передміхуровій залозі (glandula prostata). Структуру цього простагландину було встановлено 1962 року, а в 1968-му вперше вдалося його синтезувати. Нині відомо кілька десятків простагландинів. Усі вони містять карбоксильну групу і 20 атомів Карбону в молекулі, тобто їх можна розглядати як похідні ейкозанової кислоти.

тт


13 15 17 19ейкозанова кислота


н


13 15 17 19

простанова кислота


Проте, на відміну від останньої, простагландини мають у своєму складі ци­кл опентанове кільце, а тому їх можна розглядати також як похідні простанової кислоти, що містять від одного до трьох подвійних вуглець-вуглецевих зв'язків, одну або дві гідроксильні, а іноді — карбонільні групи.


ЛІПІДи



Залежно від наявності подвійних зв'язків і замісників у п'ятичленному циклі та бокових ланцюгах простагландини позначають буквами A, B, C, D, E і F.







ПГА


ПГВ


пгс


НО


штз


НО


ПГЕ


НО

НО


ПГР


За кількістю подвійних зв'язків у бокових ланцюгах кожна з указаних груп по­діляється на серії, що позначаються індексами. Наприклад, простагландин ПГе, що містить подвійний зв'язок у транс-конфігурації (транс-C-13— C-14), познача­ється ПГе1; той, що має ще один подвійний зв'язок — (цис-C-5— C-6),— ПГе2:


2ІСООН

соон

НО


он


НО


он

ПГЕ2 (динопростон)


Простагландин ПГе3 містить ще один подвійний зв'язок (цис-C-17— C-18).

СООН
і2

У назвах простагландинів D і F орієнтацію гідроксильної групи в положенні 9 відносно вуг- лецевого ланцюга при C-8 позначають грець- кими літерами а або |3. літера а вказує на цис-, а |3 — на транс-конфігурацію.

НО
Атт (динопрост)

Біосинтез простагландинів в організмі здій­снюється на основі поліненасичених жирних кислот і, насамперед, арахідонової:

арахідонова кислота

У надзвичайно малих концентраціях простагландини містяться в усіх клітинах організму людини і тварин, однак найбільша їх кількість знаходиться в спермі (~ 0,3 мг/г).

Простагландини мають цілу низку різноманітних фізіологічних і фармаколо­гічних властивостей.

Учені припускають, що простагландини регулюють обмін речовин у клітинах організму, тобто є «клітинними гормонами». Відомо, що вони впливають на про­цеси згортання крові, знижують кров'яний тиск, пригнічують виділення шлун­кового соку і т. д. Найважливішою властивістю простагландинів є їх здатність стимулювати скорочення гладенької мускулатури. Найбільшу активність відмічено в простагландинів груп е, F і А.

Нині наведені ПГе2 і ПГР2а (динопростон, динопрост) використовуються в медичній практиці як засоби для збудження і стимуляції родової діяльності.


Глава 37 706Г

Є відомості про можливість застосування простагландинів і як бронхолітичних, противиразкових та інших засобів.

Механізм дії простагландинів донині не з'ясований, проте встановлено, що ряд протизапальних засобів гальмують біосинтез і ослаблюють фізіологічну дію простагландинів. З цим явищем пов'язують протизапальну дію ацетилсаліцилової кислоти, індометацину тощо.

ІЗОПРЕНОЇДИ

Ізопреноїди — це група природних сполук, які розглядаються як продукти пере­творення ізопрену CH2=C(CH3)—CH=СH2.

Структуру ізопреноїдів мають деякі лікарські засоби, вітаміни, гормони, аро­матичні речовини тощо.

За хімічною класифікацією ізопреноїди належать до різних класів сполук, але виділені вони в одну групу за біогенетичною ознакою, оскільки спільною ланкою їх молекул виступає ізопреновий фрагмент. Проте біосинтез ізопреноїдів про­ходить не з вільного ізопрену, що є повністю здійсненним in vitro, а відбувається за участі розчинних фосфорильованих похідних — ізопентенилпірофосфату та його ізомеру — 3,3-диметилалілпірофосфату:

СН3
І ОН ОН

СН2 О-Р— О—Р— ОН

О о

Ізопентенілпірофосфат

сн,

І он он

сн3 ^сн 2 о—р—о—р—он

о о

Диметилалілшрофосфат

До ізопреноїдів належать терпени, каротиноїди і стероїди.

При вивченні терпенів установлено, що їх молекули побудовані з фрагментів ізопрену, сполучених між собою за принципом «голова1 до хвоста» (ізопренове правило, леопольд Ружичка, 1921 р.):

 

н2с=с—сн=сн2 + н—сн=с—сн=сн2  
сн3 ізопрен сн3 І=С—
  сн3 оцимєн сн3

1 «Головою» прийнято називати частину молекули ізопрену з метильною групою.


ЛІПІДи



Хоча це правило і не строге, тобто відомі так звані нерегулярні ізопреноїди, утво­рені за типом «голова до голови» або «хвіст до хвоста», воно допомогло з'ясувати будову багатьох терпенів і споріднених з ними сполук.

ТЕРПЕНИ

Група терпенів включає терпенові вуглеводні та їх оксигеновмісні похідні (спирти, альдегіди та кетони), так звані терпеноїди.

Терпеновими вуглеводнями називають ненасичені вуглеводні складу (C5H8)n, де п указує на кількість ізопренових фрагментів і звичайно коливається від 2 до 8.

Ізопрен (n = 1) не прийнято вважати терпеном.

Класифікують терпени залежно від кількості ізопренових фрагментів:

> монотерпени (2 ізопренових фрагменти, n = 2);

> сесквітерпени (3 ізопренових фрагменти, n = 3);

> дитерпени (4 ізопренових фрагменти, n = 4);

> тритерпени (6 ізопренових фрагментів, n = 6);

> тетратерпени (8 ізопренових фрагментів, n = 8);

> політерпени (більше 8 ізопренових фрагментів, n > 8).

Окрім цього, за наявності або відсутності циклу в молекулі терпени поділяють на аліфатичні (ациклічні) і циклічні, причому самі циклічні, залежно від кількості циклів, підрозділяють на моноциклічні, біциклічні та трициклічні.

У природі терпени зустрічаються в складі ефірних олій. На відміну від жирних олій, ефірні олії леткі і повністю випаровуються, не залишаючи жирних плям. ефірні олії — джерела запахів різних рослин. Так, аромат суниці обумовлений вмістом в ефірній олії близько 50 різних терпенів, причому деяких — у дуже малих кількостях.

ациклічні терпени1.В основі вуглецевого скелета ряду ациклічних монотерпенів лежать структури ізомерних димерів ізопрену — мірцену та раніше згадуваного оцимену:









©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.