Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Ii їм у відображенні народного життя, уміння правдиво ви-



і пилити те найяскравіше і найтиповіше, що відбувається в дійсності [2, с. 178].

 

Фольклор І. Франко розумів якхудожнютворчість наро-

 

Ду. Особливого значення надавав мові народної творчості, иважаючи, що народ добирає найвлучніші слова та образи, позбувається діалектної лексики і блідої образності, які міг би мати твір спочатку.

 

І. Франкові належить рад фольклористичних праць про взаємозв'язок літератури з фольклором. На його погляд, письменство невіддільне від народної творчості, бо те, що написане, може знову перейти в усну традицію і навпаки, те, що раніше існувало в пам'яті шодей, може бути закріпле-не на письмі. Про необхідність дослідження впливу фоль-клору на літературний процес зазначали також В. Гнатюк

 

і Ф. Колесса, які плідно працювали над проблемами укра-їнської фольклористики у складі Етнографічної комісії. Зо-крема, Ф. Колесса, вбачаючи спорідненість між літературою

і фольклором, вказав на відмінні риси народних та книж-них пісень [13, с. 5].

В. Гнатюк — видатний фольклорист та етнограф. За-ймався записом різних фольклорних жанрів, вивченням по-буту і культури українського населення Карпат. Внаслідок його експедицій вийпши дві книги «Етнографічних мате-ріалів з Угорської Русі», опубліковані в 3 і 4 томах «Етно-графічного збірника». З 1898 р. — був секретарем НТШ, згодом став головою Етнографічної комісії та редактором її видань. За словами Ф. Колесси, він був найдіяльпішим

 


П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

 

та найвидатнішим науковцем комісії [1, с. 80]. Будучи чиї1 ном редакції «Етнографічного збірника» та «Матеріал і її ,і> українсько-руської етнології», В. Гнатюк регулярно поїнні нював ці видання власними науковими розвідками. Збирд ючи матеріал, етнограф намагався насамперед записувані ті твори чи народні звичаї, які з плином часу відходят ь п історію. В «Етнографічному збірнику» вміщував матеріани науково-систематизовані, із зведеними варіантами та чиї ленними паралелями зі світової (насамперед слов'янської) літератури.

 

Неабияке значення для Етнографічної комісії мала про грама для збирання та записування усної народної твор чості, яку створив В. Гнатюк. У програмі, що була видана і 1917 р. брошурою «Українська народна словесність (В справі записів українського етнографічного матеріалу)», етнограї | > подав найголовніші правила запису текстів, навів поділ на родної поезії за жанрами. Програма, можливо, й досі є од-нією з найкращих в українській фольклористиці.

 

І. Франко і В. Гнатюк використовували науковий підхід до збирання фольклору. Для цих науковців важливо було записувати матеріали дослівно, використовувати наочніст ь у передачі реалій. Під час запису матеріалу не дозволяло-ся змінювати порядок слів чи щось пропускати а, навпаки, пропонувалося точно передавати спосіб і тон вимови, навіть підкреслювати слова, на яких оповідач найбільше наголо-шував. Виходячи з поглядів І. Франка, В. Гнатюка та інших науковців комісії — В. Шухевича, І. Колесси, О. Роздоль-ського — збирачі народної творчості повинні бути фахово підготовлені, зокрема, зобов'язані добре знати літературу, вибирати найліпшу територію дослідження, матеріал фік-сувати від найліпших оповідачів. Хорошим повістярем вва-жався той, який не тільки знає оповідання, а й вміє розпові-сти його. Під час запису фольклорного матеріалу необхідно зберігати усі діалектичні риси. Естетично-літературне, істо-ричне, мовне значення народного твору можна визначити

 

2 8 0


Янів Г. Я.

 

П.і підставі, власне, всіх його варіантів. Варіанти мають ве-лике значення для історії твору: для визначення місця його і творення, географічного поширення, популярності та ін. Гі зні варіанти не треба реконструювати, тобто змішувати з метою отримання одного ліпшого, а слід шукати найкра-щий варіант. Подання творів у виданні необхідно здійсню-вати систематизовано — або за тематичним принципом (за жанрами), або за територіальною ознакою.

 

Як бачимо, видавничій діяльності Етнографічної комі-сії передувала плідна збирацька робота. Щоб видати фоль-клорний матеріал, необхідно було зібрати уснопоетичні тво-ри певного регіону, вирушивши в наукову експедицію. Про питання вибору місцевості для запису, кількості учасників експедиції та спрямування їх на записування відповідних жанрів обговорювалося й вирішувалося на організаційному засіданні комісії. Відповідні фольклорно-етнографічні ма-теріали збирали також кореспонденти, які співпрацювали

 

Цією науковою інституцією. Для них науковці надсилали спеціально підготовлені порадники, відповідні квестіонари-запитальники. Отже, Етнографічна комісія вела плідну на-укову роботу, залучаючи до співпраці дослідників народної творчості з різних регіонів України.

 

Дуже важливим та особливо цінним джерелом україн-ського уснопоетичного матеріалу є «Етнографічний збір-ник», який видавала комісія. У цьому виданні, що виходило періодично (раз, а потім два рази на рік), друкувалися ве-ликі за обсягом фольклорні матеріали — це вже згадувані «Галицько-руські народні приповідки» І. Франка в трьох великих томах, «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» В. Гнатюка в двох томах, один том «Галицько-руських на-родних пісень з мелодіями» І. Колесси та багато ін.

 

Увесь матеріал у зазначених віщаннях укладений сис-тематично. «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» (3 і 4 томи) В. Гнатюка згруповані за жанрами. Зокрема в пер-шій частині дослідник вмістив легенди і новели, а до другої увійшли казки, анекдоти, байки, історичні оповідання.

 


П Р А Ц І З Д О Б У В А Ч І В

У передмові до «Галицько-руських народних припоні док», І. Франко зазначає про важливість обрати найзручіп шу для читача систему впорядкування матеріалу: «...да м ко важніша річ обробити і опублікувати зібраний матеры'і так, щоб із нього була найбільш можлива користь для на уки. Тут перша і найважніша річ — упорядкування матері алу. Особливо при приповідках дуже важна річ упорядку вати їх так, щоб при величезнім числі номерів якнайлегип було знайти те, чого бажається...» [7, с. XVII]. Для своїх же «Приповідок...» І. Франко використав таку систему впоряд кування, за якою приказки, звороти тощо зводяться в групу під титулом того слова, яке в них найголовніше чи найха рактерніше. Причому неважливо, до якої частини мови па лежить те слово і де воно стоїть в реченні. В межах певної теми приказки впорядковані за алфавітом і пронумеровані Велике наукове значення І. Франко відводить поясненням, які подані до кожної приповідки.

 

Що ж до «Галицько-руських народних пісень з мелоді-ями», то І. Колесса погрупував народні пісні «відповідно до звичайного розвою людського життя...» [6, с. XXI]. До пер-шої частини видання увійшли обрядові пісні, що пов'язані не з періодом людського життя, а з порою року (колядки, щедрівки, гаївки, обжинкові пісні). Усі інші — згруповані в одну велику групу «Від колиски до гробової дошки», тобто пісні в такому порядку, як проходить людське життя.

 

Науковість «Етнографічного збірника» значно підкрес-лює наявність передмов чи не до кожного тому. Цей важ-ливий елемент науково-довідкового апарату подає корисну для читача інформацію від укладача збірника, пов'язану із збиранням фольклорного матеріалу, принципом його укладання тощо. Зокрема, у передмові до «Етнографічних матеріалів з Угорської Русі» (т. 3) В. Гнатюк подає перелік сіл, в яких побував з експедицією у 1895 —1896 рр. з метою збирання матеріалу, пояснює принцип, якого дотримувався при систематизації фольклору. Також автор зазначає і про

 

2 8 2


Янів Г. Я.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.