Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття і види джерел доказів у кримінальному процесі. Показання свідка як джерело доказів



Джерела доказів — це матеріальні носії певної інформації, яка роз­глядається як доказ у кримінальній справі. Вичерпний перелік дже­рел доказів міститься у ч. 2 ст. 65 КПК, аналіз якої дозволяє дійти висновку, що всі джерела доказів є або предметами матеріального сві­ту, що несуть певну інформацію, яка стосується справи, або докумен­тами — в широкому розумінні, які також закріплюють відомості про факти, що мають значення в справі. З числа документів законодавець виділяє як окремі джерела протоколи слідчих та судових дій, прото­коли з відповідними додатками, складені за результатами оперативно-розшукових заходів, висновок експерта і власне документи. Із протоколів слідчих дій виділені як самостійні джерела показання обвину-паченого, підозрюваного, потерпілого, свідка. Отже, джерелом відо­мостей, якими володіють певні особи, є показання, тобто свідчення, одержані під час допиту або очної ставки, зафіксовані у відповідному протоколі.

Найбільш поширеним джерелом доказів є показання свідка, які можна визначити як повідомлення, зроблене на допиті або очній став­ці, про обставини, що мають стосунок до справи, особою, яку було ви­кликано як свідка, і зафіксоване в порядку, передбаченому законо­давством.

Предмет показань свідка визначено ч. 2 ст. 68 КПК — це обстави­ни, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, в тому числі факти, що характеризують особу обвинуваченого (підозрюваного), та його взаємовідносини з ними. Додамо, що свідка можна допитати і про факти, які характеризують особу потерпілого, взаємини свідка з потерпілим, взаємини потерпілого та обвинуваченого. Отже, свідок може бути допитаний про будь-які обставини, пов'язані з розслідува­ним злочином — час, місце, спосіб вчинення певного злочинного ді­яння, про обставини, які передували вчиненню злочину, мали місце після вчинення злочину, взаємини між обвинуваченим, потерпілим, спідками. Свідкові можуть бути поставлені запитання щодо його здат­ності сприймати певні обставини та давати про них показання (що не­обхідно для оцінки показань свідка).

Ще раз зауважимо, що доводи, припущення, умовиводи, які іноді иисловлюють під час допиту свідки, не є доказами.

Отже, досліджуючи показання свідка, необхідно чітко відокреми­ти свідчення про факти від суджень, висновків свідка, маючи на увазі, що як докази можна використовувати тільки відомості про факти.

Свідок може дати показання про обставини, що він сприймав сам безпосередньо, а також про обставини, про які він довідався він інших осіб. В останньому випадку необхідно встановити джерело обізнаності свідка і допитати того, від кого довідався свідок про ті обставини, про які він розповідав. Як ми вже зазначали, якщо через якісь поважні причини такий допит неможливий, необхідно одержати дані про те, ісоли, де, від кого свідок, якого було допитано, одержав відповідні ві­домості, і ретельно їх перевірити. Якщо свідок повідомляє дані, дже­рело яких невідоме, їх не можна вважати доказами.

Кримінально-процесуальний закон лише в загальній формі вказує на те, хто може бути допитаний як свідок. Відповідно до ст. 68 КПК України як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які належать до справи. Для цих осіб надання показань є обов'язком, за невиконання якого законом передбачена кримінальна відповідальність, якщо свідок старше 16 років (ст. 385 КК України).

Винятки з цього правила зазначені в ст. 69 КПК. Осіб, які не під­лягають допиту як свідки, і тих щодо допиту яких діють особливі пра-нила, можна розділити на кілька категорій.

Це, по-перше, особи, яких не можна допитувати як свідків ні за яких умов:

— захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представ­ники потерпілого, цивільного позивача та відповідача — про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомс підзахисним або довірителям;

— особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судов медичної експертизи через свої психічні або фізичні вади спроможні правильно сприймати факти, що мають доказоя значення, і давати про них показання;

— свідок, який відповідно до ст. 52-3 КПК дає показання під псе донімом, щодо дійсних даних про його особу; інших осіб, які і ють відомості про дійсні дані про свідка, що дає показання : псевдонімом, — щодо цих даних.

По-друге, можна виділити осіб, які можуть бути допитані як сві, ки тільки за певних умов: це адвокати та інші фахівці у галузі прав які за законом мають право на надання правової допомоги особисто \ за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, свя щеннослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відоь при здійсненні професійної діяльності. Вони можуть бути допита про зазначені обставини тільки за умови, якщо вони звільнені ві, обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм відомості. Прохання такої особи або її згода на допит перелічених ос як свідків повинні бути оформлені письмово і приєднані до криї нальної справи.

По-третє, є особи, які вправі відмовитися давати показання, тобт наділені свідоцьким імунітетом: ' — члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюва ного, обвинуваченого, підсудного;

— особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні зло чину.

Ці особи можуть бути допитані як свідки тільки тоді, коли вони будуть ознайомлені із своїм правом відмовитися від показань, і вк словлять згоду на їх допит.

Правило, за яким особа не несе відповідальності за відмову дават показання або пояснення щодо себе, передбачене ст. 63 Конституції України, називають привілеєм від самообвинувачення.

Крім того, не можуть без їхньої згоди бути допитані як свідки осо­би, які мають право дипломатичної недоторканності, а також праців­ники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника.

Не можна покладати обов'язок давати показання як свідки на осіб, які є громадянами інших держав, в разі звернення з проханням про надання правової допомоги, що передбачено ст. 9 Конвенції про право­ву допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і криміналь­них справах 1993 року, ст. 8 Європейської конвенції про взаємну до­помогу у кримінальних справах 1959 року.

Чинне законодавство не встановлює віку, з якого можливий допит особи як свідка. Вирішуючи питання про допит як свідка малолітньої дитини, слід виходити з того, що такий допит можна провести тільки тоді, коли іншим шляхом одержати потрібні відомості неможливо. Крім того, необхідно визначити, чи може дитина з урахуванням її віку і рівня розумового розвитку правильно сприймати певні обставини та правильно про них розповісти. За загальним правилом поєднання процесуальної функції свідка з

.....інебудь іншою є неприпустимим. Тому, наприклад, може бути

і. упутий від участі у справі захисник, якщо він був допитаний як 11 ■ цок, або підлягає такому допиту (п. 2 ч. 1 с. 61 КПК України).

■ на в цьому випадку йде про допит із приводу обставин, що стали ' м>мі особі не у зв'язку з виконанням функції захисника у даній іфііві. В окремих же випадках, передбачених кримінально-проце-ільним законодавством, таке поєднання процесуальних функцій ржливе. Так, як свідки можуть бути допитані особи, що брали ■асть у справі як законні представники неповнолітнього обвинува­ченого (підозрюваного), потерпілого, або брали участь у слідчих діях І поняті (для з'ясування обставин проведення відповідної слідчої ні). Не виключається можливість допиту як свідків осіб, які здій-пювали провадження у справі (дізнавача, слідчого, прокурора, суд­ці). Звичайно ж, допит таких осіб як свідків виключає їхню подаль­шу участь у справі в іншій якості.

У деяких справах виникає необхідність допитати співучасника іпочину, щодо якого було ухвалено вирок, або справу закрито. У та-ііих випадках особа повинна бути допитана як свідок, причому їй по­мітно бути обов'язково роз'яснене право відмовитися давати показан­ня про власні дії.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство визначає проце­суальне становище свідка, закріплюючи його права (ст.69-1 КПК), обов'язки (ст. 70 КПК), відповідальність (ст. 71 КПК).

Оцінка показань свідка полягає у визначенні належності, допусти­мості, достовірності відомостей, які в них містяться, їх значення для мстановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі. При оцінці показань свідка повинні враховуватися такі факто­ри, як умови сприйняття ним обставин, про які він розповідає (об'єк­тивні і суб'єктивні), особистість допитуваного, його відношення до справи та учасників процесу. Необхідно врахувати індивідуальні особ­ливості свідка — який він має слух, зір, це необхідно для оцінки по­казань, наприклад, у частині того, чи міг свідок, який знаходився на певній відстані від осіб, про яких він розповідає, чути їхню розмову, чи міг добре бачити номер автомашини і т. ін. Звичайно ж, на показан­ня свідка впливають відносини його з обвинуваченим та з потерпілим. Важливе значення для оцінки показань мають і інші фактори — міс­це, з якого свідок спостерігав певні події, освітлення місця події тощо.

Оцінка показань неповнолітніх і особливо малолітніх свідків теж має свої особливості, необхідно враховувати, що діти та підлітки біль­шою мірою, ніж дорослі, піддаються впливу інших осіб, схильні до фантазування, їм важче визначити відстань, відрізок часу.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.