Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Суб'єкти процесу доказування



Питання про осіб, які є суб'єктами процесу доказування вирішу­ється в науковій літературі по-різному. Виходячи з того, що основу кримінально-процесуальної діяльності складає саме процес доказу­вання і всі суб'єкти кримінального процесу беруть певну участь і в до­казуванні, доцільно розглядати їх і яксуб'єктів процесу доказування. Для того щоб визначити, яку саме роль удоказуванні виконують різні суб'єкти, можна запропонувати їх класифікацію.

Коли йдеться про роль певних суб'єктів у процесі доказування, перш за все мають на увазі, чи покладено на такого суб'єкта обов'язок доказування. І знов-таки необхідно зазначити, що саме поняття «обов'язок доказування» розуміють по-різному. Ми виходимо з того, що обов'язок доказування — це різновид юридичного обов'язку, який можна визначити як вид і міру належної поведінки. Невиконання або неналежне виконання юридичного обов'язку тягне за собою застосу­вання санкції правової норми. Ще раз нагадаємо, що поняття доказу­вання має два значення, коли йдеться про обов'язок доказування, ма­ється на увазі доказування в першому значенні, тобто змістом такого обов'язку є збирання, перевірка та оцінка доказів з метою встановлен­ня фактичних обставин кримінальної справи. Деякі автори, які не від­окремлюють два поняття доказування, обов'язок доказування розгля­дають як обов'язок довести винність обвинуваченого1. Але втакому випадку йдеться про доведення певної тези, вже сформульованого твердження. Ми ж ведемо мову про доказування як діяльність, спря­мовану на встановлення невідомих обставин. Коли слідчий починає розслідування, він не завжди впевнений у тому, що діяння, у зв'язку зяким було порушено справу, взагалі є злочином, він не знає, хто, за яких обставин був причетний до певного діяння. Виконуючи обов'язок доказування, слідчий збирає, перевіряє та оцінює докази для встанов­лення фактичних обставин події.

Отже, визначимо, на яких суб'єктів покладається обов'язок дока­зування, і віднесемо їх до першої групи.Це державні органи та поса­дові особи, на яких покладається обов'язок збирати, перевіряти та оцінювати докази в певній стадії кримінального процесу, вони при­ймають справу до свого провадження або здійснюють наглядові чи контрольні повноваження і приймають рішення в кримінальній спра­ві — це органи дізнання та особи, які провадять дізнання, слідчі, начальник слідчого відділу, прокурор на досудових стадіях, суддя і суд судових стадіях, а в певних межах і суддя, який здійснює контроль» повноваження. До цієї групи можна віднести і працівників підрозді­лів, які здійснюють оперативно-розшукові дії у зв'язку з проваджен­ням у кримінальній справі.

Друга група — суб'єкти, яким надано право брати участь у доказу­ванні у формах і межах, передбачених кримінально-процесуальниь законодавством. Йдеться про учасників процесу — підозрюваного, об­винуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відпо­відача, захисника, представників потерпілого, цивільного позивача та відповідача, а також законних представників неповнолітніх обви­нувачених. До цієї групи слід віднести і прокурора в судових стадіях.

Третя група — суб'єкти, що надають певну інформацію, яка може бути використана як докази в справі — підозрюваний, обвинуваче­ний, потерпілий, свідки, експерти.

Четверта група — інші особи, які у зв'язку з доказуванням викону­ють допоміжні функції — поняті, спеціалісти, перекладачі, секретарі.

Віднесення слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора (на досудовому слідстві) до суб'єктів, на яких покладається обов'язок до­казування, заперечень не викликає. Дійсно, слідчий зобов'язаний у справах, які він прийняв до свого провадження, збирати і перевіряти докази, оцінити їх і прийняти необхідне рішення в справі. Для вико­нання такого обов'язку слідчий наділений процесуальною самостій­ністю, що дозволяє йому на власний розсуд приймати рішення про спрямування слідства, про час, послідовність провадження слідчих дій, про застосування примусових заходів для забезпечення таких слідчих дій. Звичайно ж, у випадках, передбачених законом, слідчий повинен одержати рішення суду або санкцію прокурора для проведен­ня дій і прийняття рішень, які істотно обмежують права громадян. Слідчому гарантована можливість оцінки доказів за внутрішнім пе­реконанням (ч. 2 ст. 114 КПК). Обов'язок доказування покладається також на органи дізнання та особу, яка провадить дізнання. Дізнан­ня, як воно врегульоване КПК, є початковим етапом розслідування, тобто органи дізнання зобов'язані провадити слідчі дії, застосовувати інші засоби для одержання та перевірки доказів з метою встановлен­ня фактичних обставин справи та викриття винного.

Прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, також є суб'єктом обов'язку доказу­вання, він бере участь у провадженні дізнання та досудового слідства, в необхідних випадках особисто проводить окремі слідчі дії, а також може сам проводити досудове слідство (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК). Викону­ючи наглядові повноваження, прокурор теж спрямовує свої зусилля на забезпечення здійснення слідчим чи органом дізнання ефективного доказування, він дає вказівки про розслідування злочинів, про про­ведення слідчих дій, повертає кримінальні справи слідчому для про­ведення додаткового розслідування тощо.

На начальника слідчого відділу також покладається обов'язок до­казування, адже він як і прокурор має право брати участь у прова­дженні досудового слідства або особисто провадити досудове слідство, він дає вказівки слідчому, вживає заходів до найбільш повного, все­бічного і об'єктивного розслідування.

У разі, коли на досудовому слідстві вказаними особами не було ви­конано обов'язок доказування, внаслідок чого в справі вбачається не­повнота досудового слідства, суд повертає справу на додаткове розслі­дування (якщо таку неповноту неможливо усунути в судовому слід­стві). Отже, невиконання обов'язку доказування на досудовому слід­стві тягне застосування процесуальної санкції. Як таку ми розглядаємо повернення справи слідчому прокурором для продовження процесу доказування і збирання додаткових доказів, а також повернення спра­ви судом на додатковий розгляд у зв'язку з неповнотою, для виконан­ня слідчим обов'язку доказування.

Суперечки в науковій літературі та в практиці викликає питання про роль суду в процесі доказування.

На наш погляд, суд є суб'єктом процесу доказування і на нього по­кладається саме обов'язок доказування як діяльності зі збирання, пе­ревірки та оцінки доказів. Те, що суд зобов'язаний дати оцінку всіх доказів, які досліджувалися в судовому засіданні, не викликає сумні­вів. Для того щоб ухвалити вирок, суд повинен установити фактичні обставини справи, а це можливо зробити тільки на підставі доказів. Для того щоб оцінити докази, суд повинен мати можливість їх переві­рити, і таку можливість закон суду надає — під час допиту підсудного (ст. 300 КПК), потерпілого та свідка (ст. 302 КПК) судді мають право задавати допитуваним запитання. Суд є також суб'єктом, на якого по­кладається обов'язок збирання доказів. Коли в суді провадиться до­пит підсудного, потерпілого, свідка, то відбувається саме збирання доказів, адже допитувані особи надають відомості про факти, які сто­суються справи, вони можуть повідомити такі ж відомості на досудо­вому слідстві, а можуть розповісти про ті ж події щось інше (до речі, таке досить часто має місце в судовій практиці). Допитуваним особам сторони та суд можуть задати запитання про обставини, які на досудо­вому слідстві не досліджувалися. За клопотання сторін суд може ви­кликати та допитати нових свідків, та призначити експертизу з пи­тань, щодо яких експертиза на досудовому слідстві не була проведена. Призначаючи експертизу, суд пропонує сторонам поставити запитан­ня перед експертом, а потім саме суд обмірковує ці питання, усуває ті З них, які не стосуються справи, формулює також ті питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи і всі питання викладає в постанові про призначення експертизи (ст. 310 КПК).

Сторони можуть клопотатися про приєднання до справи нових до­кументів і суд задовольняє такі клопотання, отже в справі з'являються нові докази. Таким чином, у судовому засіданні відбувається збиран­ня доказів1. І обов'язок збирання доказів покладається саме на суд. Підсудний, потерпілий, свідки, експерт повідомляють певні фактичні дані саме суду. Навіть тоді, коли вони відповідають на запитання сто­рін, відповідь адресована суду. До суду звертаються сторони з клопо­танням про допит нових свідків, призначення експертизи чи приєд­нання до справи нових документів, і суд вирішує, чи є підстави для того, щоб задовольнити такі клопотання.

Головуючий у судовому засіданні відповідно до ст. 260 КПК усуває з судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи, тоб-

1 Ми тут не торкаємося питання про можливість визнати недоцільним до­слідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюють­ся (ч. З ст. 299 КПК). Але і в таких випадках допит підсудного обов'язковий.

то він може відвести запитання, які задають сторони, якщо такі зап тання не стосуються справи. Все, що відбувається в судовому засідан ні, відбивається в протоколі судового засідання, за точність і повноту якого відповідає секретар судового засідання та головуючий у справі, які підписують протокол (ст. 87-1 КПК). Сторони мають право озна­йомитися з протоколом судового засідання і подати свої письмові за­уваження з приводу неправильності або неповноти протоколу. Роз­глядає зауваження суд (суддя, який одноособово розглядав справу, або склад суду, який розглядав справу колегіально чи більшість цього складу), який посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. Отже, обов'язок повно і правильно відобразити в протоколі все, що відбувалося в судовому засіданні, зокрема всі свідчення, одержані пі час допиту, відповіді на запитання, покладається на суд.

У тих випадках, коли суд убачає неповноту досудового слідства, він із власної ініціативи може направити справу на додаткове розслі­дування, за умови, що усунути таку неповноту в судовому засіданні неможливо (ст. 281 КПК), може відповідно до ст. 315-1 КПК дати до­ручення слідчому про проведення слідчих дій з метою перевірки до­казів. Неповнота судового слідства є однією з підстав для скасування вироку чи іншого судового рішення (ст. 368 КПК). Таким чином, за­безпечити необхідну повноту судового слідства повинен суд.

Наведені аргументи дозволяють дійти висновку, що в судовому розгляді обов'язок доказування покладається на суд.

У тих випадках, коли суд (суддя) здійснює контрольні повнова­ження, обов'язок доказування також покладається на суд (суддю). Наприклад, розглядаючи подання про обрання до обвинуваченого за­побіжного заходу у вигляді взяття під варту, саме суддя повинен пере­конатися на підставі доказів, які надають сторони, в наявності чи від­сутності обставин, які слугують підставами для обрання запобіжного заходу, врахувати всі обставини (ст. 150 КПК), які дозволять прийня­ти правильне рішення. Надати докази на підтвердження підстав для взяття обвинуваченого під варту повинні слідчий (особа, яка прова­дить дізнання), прокурор. Обвинувачений, його захисник управі теж надати певні дані на підтвердження своєї думки — позитивну харак­теристику з місця роботи чи навчання обвинуваченого, довідки про наявність на утриманні обвинуваченого дітей, про захворювання об­винуваченого тощо. Суддя перевіряє надані докази, оцінює їх для того, щоб установити певні фактичні обставини, і на їх підставі ухва­лити рішення.

У другу групу суб'єктів процесу доказування включено осіб, для яких участь у доказуванні є правом, а не обов'язком. До таких суб'­єктів ми віднесли і прокурора в судовому засіданні. Питання про роль прокурора в процесі доказування в суді тісно пов'язане з визначенням ролі суду в цьому процесі. Оскільки ми обґрунтували думку про те, що обов'язок доказування в суді покладається на суд, то звичайно такий обов'язок не покладається на прокурора. Процесуальне становище прокурора в доказуванні в суді визначене ст. 261 КПК, яка передба­чає, що сторони користуються рівними правами на участь у доказу­ванні, вони мають право подавати докази, брати участь у їх досліджен­ні та доведенні їх переконливості, виступати в судових дебатах. Ідеть­ся саме про право брати участь у доказуванні, прокурор має право за­давати питання допитуваним підсудному, потерпілому, свідкам, може звертатися з клопотаннями про виклик нових свідків, приєднання до трави документів тощо. Таке ж право надано й іншим учасникам су-■іміюго розгляду. Зазначимо тільки, що на відміну від інших суб'єктів, наділених правом на участь у доказуванні, прокурор відстоює в про-пгг.і публічні інтереси, тому він повинен бути об'єктивним, його масть у доказуванні спрямована на з'ясування всіх обставин справи иідповідно до реальності. В тих випадках, коли прокурор дійде виснов­ку, що наявні докази свідчать про невинуватість підсудного, він пови­нен відмовитися від обвинувачення. Інші суб'єкти даної групи захи­щають власні інтереси або інтереси осіб, яких вони представляють або щодо яких здійснюють захист. Вони повинні діяти відповідно до за­кону, але бути об'єктивними вони не зобов'язані.

У судових дебатах прокурор, як і протилежна сторона, сторона за­хисту, висловлює свою думку щодо вирішення справи по суті, пропо­нує оцінку доказів з позиції обвинувачення, наводить аргументи на підтвердження своєї позиції. Тут має місце доказування в другому значенні — як формулювання певного твердження, певної тези і об­грунтування своєї позиції. Як же визначити роль прокурора в такому доказуванні? Чи доречно взагалі вести мову про обов'язок доказуван­ня, якщо змістом такого обов'язку буде необхідність переконати суд у правильності своєї позиції в справі і в необхідності прийняти певне рі­шення, а саме рішення про визнання підсудного винним, застосуван­ня до нього кримінального покарання? Відповідь на таке питання може бути тільки негативною. Неможливо, нелогічно вести мову про юридичний обов'язок, змістом якого буде необхідність переконати суд у правильності своєї позиції, своєї думки щодо визнання підсудно­го винним у вчиненні злочину. До того ж, не може бути і якихось кримінально-процесуальних санкцій у тому разі, коли суд не пого­диться з думкою прокурора і ухвалить виправдувальний вирок. Ми вважаємо, що доцільно визначити становище прокурора щодо його участі в доказуванні як обґрунтуванні певної тези, через поняття «тя­гар доказування». Звичайно ж, поняття «обов'язок» та «тягар доказу­вання» ми вживаємо як такі, що мають різний зміст1. Обов'язок до­казування — це різновид юридичного обов'язку, за невиконання яко­го застосовуються санкції правової норми. Тягар доказування — таке становище, коли особа намагається довести, аргументувати свою по­зицію, надає для цього докази, бере участь у їх дослідженні та дове­денні їх переконливості, а в тому випадку, коли довести свою позицію особі не вдається, настають несприятливі наслідки — суд не погоджу­ється з наведеними доводами й ухвалює інше рішення2.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.