Питання про осіб, які є суб'єктами процесу доказування вирішується в науковій літературі по-різному. Виходячи з того, що основу кримінально-процесуальної діяльності складає саме процес доказування і всі суб'єкти кримінального процесу беруть певну участь і в доказуванні, доцільно розглядати їх і яксуб'єктів процесу доказування. Для того щоб визначити, яку саме роль удоказуванні виконують різні суб'єкти, можна запропонувати їх класифікацію.
Коли йдеться про роль певних суб'єктів у процесі доказування, перш за все мають на увазі, чи покладено на такого суб'єкта обов'язок доказування. І знов-таки необхідно зазначити, що саме поняття «обов'язок доказування» розуміють по-різному. Ми виходимо з того, що обов'язок доказування — це різновид юридичного обов'язку, який можна визначити як вид і міру належної поведінки. Невиконання або неналежне виконання юридичного обов'язку тягне за собою застосування санкції правової норми. Ще раз нагадаємо, що поняття доказування має два значення, коли йдеться про обов'язок доказування, мається на увазі доказування в першому значенні, тобто змістом такого обов'язку є збирання, перевірка та оцінка доказів з метою встановлення фактичних обставин кримінальної справи. Деякі автори, які не відокремлюють два поняття доказування, обов'язок доказування розглядають як обов'язок довести винність обвинуваченого1. Але втакому випадку йдеться про доведення певної тези, вже сформульованого твердження. Ми ж ведемо мову про доказування як діяльність, спрямовану на встановлення невідомих обставин. Коли слідчий починає розслідування, він не завжди впевнений у тому, що діяння, у зв'язку зяким було порушено справу, взагалі є злочином, він не знає, хто, за яких обставин був причетний до певного діяння. Виконуючи обов'язок доказування, слідчий збирає, перевіряє та оцінює докази для встановлення фактичних обставин події.
Отже, визначимо, на яких суб'єктів покладається обов'язок доказування, і віднесемо їх до першої групи.Це державні органи та посадові особи, на яких покладається обов'язок збирати, перевіряти та оцінювати докази в певній стадії кримінального процесу, вони приймають справу до свого провадження або здійснюють наглядові чи контрольні повноваження і приймають рішення в кримінальній справі — це органи дізнання та особи, які провадять дізнання, слідчі, начальник слідчого відділу, прокурор на досудових стадіях, суддя і суд судових стадіях, а в певних межах і суддя, який здійснює контроль» повноваження. До цієї групи можна віднести і працівників підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукові дії у зв'язку з провадженням у кримінальній справі.
Друга група — суб'єкти, яким надано право брати участь у доказуванні у формах і межах, передбачених кримінально-процесуальниь законодавством. Йдеться про учасників процесу — підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, захисника, представників потерпілого, цивільного позивача та відповідача, а також законних представників неповнолітніх обвинувачених. До цієї групи слід віднести і прокурора в судових стадіях.
Третя група — суб'єкти, що надають певну інформацію, яка може бути використана як докази в справі — підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідки, експерти.
Четверта група — інші особи, які у зв'язку з доказуванням виконують допоміжні функції — поняті, спеціалісти, перекладачі, секретарі.
Віднесення слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора (на досудовому слідстві) до суб'єктів, на яких покладається обов'язок доказування, заперечень не викликає. Дійсно, слідчий зобов'язаний у справах, які він прийняв до свого провадження, збирати і перевіряти докази, оцінити їх і прийняти необхідне рішення в справі. Для виконання такого обов'язку слідчий наділений процесуальною самостійністю, що дозволяє йому на власний розсуд приймати рішення про спрямування слідства, про час, послідовність провадження слідчих дій, про застосування примусових заходів для забезпечення таких слідчих дій. Звичайно ж, у випадках, передбачених законом, слідчий повинен одержати рішення суду або санкцію прокурора для проведення дій і прийняття рішень, які істотно обмежують права громадян. Слідчому гарантована можливість оцінки доказів за внутрішнім переконанням (ч. 2 ст. 114 КПК). Обов'язок доказування покладається також на органи дізнання та особу, яка провадить дізнання. Дізнання, як воно врегульоване КПК, є початковим етапом розслідування, тобто органи дізнання зобов'язані провадити слідчі дії, застосовувати інші засоби для одержання та перевірки доказів з метою встановлення фактичних обставин справи та викриття винного.
Прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, також є суб'єктом обов'язку доказування, він бере участь у провадженні дізнання та досудового слідства, в необхідних випадках особисто проводить окремі слідчі дії, а також може сам проводити досудове слідство (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК). Виконуючи наглядові повноваження, прокурор теж спрямовує свої зусилля на забезпечення здійснення слідчим чи органом дізнання ефективного доказування, він дає вказівки про розслідування злочинів, про проведення слідчих дій, повертає кримінальні справи слідчому для проведення додаткового розслідування тощо.
На начальника слідчого відділу також покладається обов'язок доказування, адже він як і прокурор має право брати участь у провадженні досудового слідства або особисто провадити досудове слідство, він дає вказівки слідчому, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного розслідування.
У разі, коли на досудовому слідстві вказаними особами не було виконано обов'язок доказування, внаслідок чого в справі вбачається неповнота досудового слідства, суд повертає справу на додаткове розслідування (якщо таку неповноту неможливо усунути в судовому слідстві). Отже, невиконання обов'язку доказування на досудовому слідстві тягне застосування процесуальної санкції. Як таку ми розглядаємо повернення справи слідчому прокурором для продовження процесу доказування і збирання додаткових доказів, а також повернення справи судом на додатковий розгляд у зв'язку з неповнотою, для виконання слідчим обов'язку доказування.
Суперечки в науковій літературі та в практиці викликає питання про роль суду в процесі доказування.
На наш погляд, суд є суб'єктом процесу доказування і на нього покладається саме обов'язок доказування як діяльності зі збирання, перевірки та оцінки доказів. Те, що суд зобов'язаний дати оцінку всіх доказів, які досліджувалися в судовому засіданні, не викликає сумнівів. Для того щоб ухвалити вирок, суд повинен установити фактичні обставини справи, а це можливо зробити тільки на підставі доказів. Для того щоб оцінити докази, суд повинен мати можливість їх перевірити, і таку можливість закон суду надає — під час допиту підсудного (ст. 300 КПК), потерпілого та свідка (ст. 302 КПК) судді мають право задавати допитуваним запитання. Суд є також суб'єктом, на якого покладається обов'язок збирання доказів. Коли в суді провадиться допит підсудного, потерпілого, свідка, то відбувається саме збирання доказів, адже допитувані особи надають відомості про факти, які стосуються справи, вони можуть повідомити такі ж відомості на досудовому слідстві, а можуть розповісти про ті ж події щось інше (до речі, таке досить часто має місце в судовій практиці). Допитуваним особам сторони та суд можуть задати запитання про обставини, які на досудовому слідстві не досліджувалися. За клопотання сторін суд може викликати та допитати нових свідків, та призначити експертизу з питань, щодо яких експертиза на досудовому слідстві не була проведена. Призначаючи експертизу, суд пропонує сторонам поставити запитання перед експертом, а потім саме суд обмірковує ці питання, усуває ті З них, які не стосуються справи, формулює також ті питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи і всі питання викладає в постанові про призначення експертизи (ст. 310 КПК).
Сторони можуть клопотатися про приєднання до справи нових документів і суд задовольняє такі клопотання, отже в справі з'являються нові докази. Таким чином, у судовому засіданні відбувається збирання доказів1. І обов'язок збирання доказів покладається саме на суд. Підсудний, потерпілий, свідки, експерт повідомляють певні фактичні дані саме суду. Навіть тоді, коли вони відповідають на запитання сторін, відповідь адресована суду. До суду звертаються сторони з клопотанням про допит нових свідків, призначення експертизи чи приєднання до справи нових документів, і суд вирішує, чи є підстави для того, щоб задовольнити такі клопотання.
Головуючий у судовому засіданні відповідно до ст. 260 КПК усуває з судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи, тоб-
1 Ми тут не торкаємося питання про можливість визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються (ч. З ст. 299 КПК). Але і в таких випадках допит підсудного обов'язковий.
то він може відвести запитання, які задають сторони, якщо такі зап тання не стосуються справи. Все, що відбувається в судовому засідан ні, відбивається в протоколі судового засідання, за точність і повноту якого відповідає секретар судового засідання та головуючий у справі, які підписують протокол (ст. 87-1 КПК). Сторони мають право ознайомитися з протоколом судового засідання і подати свої письмові зауваження з приводу неправильності або неповноти протоколу. Розглядає зауваження суд (суддя, який одноособово розглядав справу, або склад суду, який розглядав справу колегіально чи більшість цього складу), який посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. Отже, обов'язок повно і правильно відобразити в протоколі все, що відбувалося в судовому засіданні, зокрема всі свідчення, одержані пі час допиту, відповіді на запитання, покладається на суд.
У тих випадках, коли суд убачає неповноту досудового слідства, він із власної ініціативи може направити справу на додаткове розслідування, за умови, що усунути таку неповноту в судовому засіданні неможливо (ст. 281 КПК), може відповідно до ст. 315-1 КПК дати доручення слідчому про проведення слідчих дій з метою перевірки доказів. Неповнота судового слідства є однією з підстав для скасування вироку чи іншого судового рішення (ст. 368 КПК). Таким чином, забезпечити необхідну повноту судового слідства повинен суд.
Наведені аргументи дозволяють дійти висновку, що в судовому розгляді обов'язок доказування покладається на суд.
У тих випадках, коли суд (суддя) здійснює контрольні повноваження, обов'язок доказування також покладається на суд (суддю). Наприклад, розглядаючи подання про обрання до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, саме суддя повинен переконатися на підставі доказів, які надають сторони, в наявності чи відсутності обставин, які слугують підставами для обрання запобіжного заходу, врахувати всі обставини (ст. 150 КПК), які дозволять прийняти правильне рішення. Надати докази на підтвердження підстав для взяття обвинуваченого під варту повинні слідчий (особа, яка провадить дізнання), прокурор. Обвинувачений, його захисник управі теж надати певні дані на підтвердження своєї думки — позитивну характеристику з місця роботи чи навчання обвинуваченого, довідки про наявність на утриманні обвинуваченого дітей, про захворювання обвинуваченого тощо. Суддя перевіряє надані докази, оцінює їх для того, щоб установити певні фактичні обставини, і на їх підставі ухвалити рішення.
У другу групу суб'єктів процесу доказування включено осіб, для яких участь у доказуванні є правом, а не обов'язком. До таких суб'єктів ми віднесли і прокурора в судовому засіданні. Питання про роль прокурора в процесі доказування в суді тісно пов'язане з визначенням ролі суду в цьому процесі. Оскільки ми обґрунтували думку про те, що обов'язок доказування в суді покладається на суд, то звичайно такий обов'язок не покладається на прокурора. Процесуальне становище прокурора в доказуванні в суді визначене ст. 261 КПК, яка передбачає, що сторони користуються рівними правами на участь у доказуванні, вони мають право подавати докази, брати участь у їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступати в судових дебатах. Ідеться саме про право брати участь у доказуванні, прокурор має право задавати питання допитуваним підсудному, потерпілому, свідкам, може звертатися з клопотаннями про виклик нових свідків, приєднання до трави документів тощо. Таке ж право надано й іншим учасникам су-■іміюго розгляду. Зазначимо тільки, що на відміну від інших суб'єктів, наділених правом на участь у доказуванні, прокурор відстоює в про-пгг.і публічні інтереси, тому він повинен бути об'єктивним, його масть у доказуванні спрямована на з'ясування всіх обставин справи иідповідно до реальності. В тих випадках, коли прокурор дійде висновку, що наявні докази свідчать про невинуватість підсудного, він повинен відмовитися від обвинувачення. Інші суб'єкти даної групи захищають власні інтереси або інтереси осіб, яких вони представляють або щодо яких здійснюють захист. Вони повинні діяти відповідно до закону, але бути об'єктивними вони не зобов'язані.
У судових дебатах прокурор, як і протилежна сторона, сторона захисту, висловлює свою думку щодо вирішення справи по суті, пропонує оцінку доказів з позиції обвинувачення, наводить аргументи на підтвердження своєї позиції. Тут має місце доказування в другому значенні — як формулювання певного твердження, певної тези і обгрунтування своєї позиції. Як же визначити роль прокурора в такому доказуванні? Чи доречно взагалі вести мову про обов'язок доказування, якщо змістом такого обов'язку буде необхідність переконати суд у правильності своєї позиції в справі і в необхідності прийняти певне рішення, а саме рішення про визнання підсудного винним, застосування до нього кримінального покарання? Відповідь на таке питання може бути тільки негативною. Неможливо, нелогічно вести мову про юридичний обов'язок, змістом якого буде необхідність переконати суд у правильності своєї позиції, своєї думки щодо визнання підсудного винним у вчиненні злочину. До того ж, не може бути і якихось кримінально-процесуальних санкцій у тому разі, коли суд не погодиться з думкою прокурора і ухвалить виправдувальний вирок. Ми вважаємо, що доцільно визначити становище прокурора щодо його участі в доказуванні як обґрунтуванні певної тези, через поняття «тягар доказування». Звичайно ж, поняття «обов'язок» та «тягар доказування» ми вживаємо як такі, що мають різний зміст1. Обов'язок доказування — це різновид юридичного обов'язку, за невиконання якого застосовуються санкції правової норми. Тягар доказування — таке становище, коли особа намагається довести, аргументувати свою позицію, надає для цього докази, бере участь у їх дослідженні та доведенні їх переконливості, а в тому випадку, коли довести свою позицію особі не вдається, настають несприятливі наслідки — суд не погоджується з наведеними доводами й ухвалює інше рішення2.