Процес доказування, його елементи

Поняття доказування в кримінальному судочинстві, як уже зазна­чалося, має два значення: в першому значенні під доказуванням розу­міють різновид пізнання, тобто діяльність, яка провадиться для вста­новлення фактичних обставин справи; в другому значенні доказуван­ня — це діяльність, спрямована на обґрунтування певної думки, пев­ного твердження, вона здійснюється для того, щоб переконати суд (або іншого суб'єкта) в необхідності прийняти конкретне рішення.

Розглянемо докладніше процес доказування як різновид процесу пізнання в кримінальному судочинстві. Це діяльність уповноважених державних органів та посадових осіб, спрямована на встановлення фактичних обставин справи на підставі доказів. Така діяльність до­кладно регламентована законодавством, у цій діяльності у формах, передбачених законом, можуть брати участь суб'єкти, зацікавлені у певному вирішенні справи.

Аналізуючи процес доказування, в ньому виділяють певні елемен­ти — збирання, перевірку та оцінку доказів. Вони становлять єдиний процес, перебігом якого окремі елементи щільно переплетені, і тільки теоретично можна відокремити один елемент від іншого, та проаналі­зувати їх. Коли слідчий допитує свідка (тобто збирає докази), він од­ночасно порівнює їх з іншими доказами, які є в справі, ставить перед свідком уточнюючі питання (перевірка доказів), робить попередній висновок про достовірність відомостей, які повідомив свідок, (оцінка доказів). Така попередня оцінка показань свідка необхідна для того, щоб задати свідкові відповідні питання, застосувати тактичні заходи, які дозволять виявити неправдиві свідчення. Зауважимо, що така оцінка є саме попередньою, остаточну оцінку доказів слідчий прова­дитиме пізніше, коли збере необхідну сукупність доказів. Отже, в про­цесі доказування можна виділити такі елементи: збирання, перевірку та оцінку доказів.

Проаналізуємо зміст цих елементів процесу доказування.

Першим елементом називають збирання доказів.Зазначимо, що і ст. 66 КПК йдеться про збирання та подання доказів. Під збирання» доказів розуміють діяльність суб'єктів, у провадженні яких перебуває справа, спрямовану на одержання доказів шляхом проведення перед бачених законом дій. Подання доказів відбувається з ініціативи іїших осіб — учасників процесу, можливо, сторонніх осіб.

Збирання доказів можна здійснювати тільки засобами, передбаче­ними законодавством, а саме шляхом: проведення слідчих (судових) дій; витребування предметів та документів; прийняття предметів та до­кументів від участників процесу та інших осіб; звернення з вимогон про проведення ревізії. Крім того, докази можна одержати шляхол оперативно-розшукових заходів, які проведено на підставі доручення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду (ст. 66 КПК).

КПК одним із засобів одержання доказів називає подання доказів учасниками процесу й іншими особами. Тут закон допускає неточ­ність. Учасники процесу та інші особи не мають доказів, вони можуть надати речі або документи, і тільки після того, як особа або орган, упровадженні якого перебуває справа, прийме рішення про приєднан­ня до справи таких речей або документів, їх можна буде вважати до­казами. Отже, як засіб одержання доказів ми розглядаємо прийняття речей та документів уповноваженою особою.

Універсальним засобом збирання доказів є проведення слідчих (су­дових) дій, підстави та порядок здійснення таких дій детально регла­ментовано КПК. В деяких випадках докази можна одержати без про­ведення слідчих дій, застосувавши спрощений порядок — витребува­ти речі чи документи від громадян та організацій. Питання про те, яким засобом можна одержати ті чи інші докази, вирішує слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суд, ураховуючи вимоги за­кону, обставини справи і характер відомостей, які необхідно отрима­ти. Так, у випадках, коли для одержання певних відомостей необхідні спеціальні знання, слідчий призначає експертизу, якщо необхідно одержати дані, які відомі певній особі, має бути проведений допит та­кої особи і т. ін. А у випадках, коли необхідно отримати предмети або документи, які зберігаються у певної особи (громадянина чи організа­ції), слідчий може провести слідчі дії (обшук, виїмку), або витребува ти такі предмети чи документи. Якщо є підстави вважати, що особи, у яких зберігаються предмети або документи, зацікавлені в прихову­ванні, знищенні таких предметів чи документів, або перекручуванні інформації, що міститься в документах, необхідно провести слідчу дію — виїмку (а, можливо, й обшук). Коли таких підстав немає, слід­чий може витребувати необхідні документи або речі, направивши від­повідний запит.

Збирання доказів передбачає закріплення одержаних відомостей. При проведенні слідчих дій обов'язкове ведення протоколів (ст. 84 КПК), протоколом необхідно оформити і прийняття доказів від учас­ників процесу та інших осіб. Проведення оперативно-розшукових дій також необхідно оформити протоколом, якщо відомості, отримані під час їх проведення буде використано як докази, а також у випадках, коли цього потребує Закон (ч. 2 ст. 8 Закону України від 18 лютого 1992 року (зі змінами) «Про оперативно-розшукову діяльність). Під час збирання доказів окрім ведення протоколу можна застосувати науково-технічні засоби, передбачені ст.ст. 85-1 та 85-2 КПК.

Наступний елемент процесу доказування — перевірка доказів. Пе­ревірка доказів є передумовою їх оцінки. Така перевірка здійснюється шляхом аналізу кожного доказу окремо, а також шляхом зіставлення одного доказу з іншими — це аналітична, розумова діяльність. Крім того, перевірка провадиться практичним шляхом — проведенням но-ішх слідчих дій, витребуванням нових предметів та документів. Деякі слідчі дії спрямовані зазвичай саме на перевірку раніше одержаних доказів, це очна ставка, відтворення обстановки та обставин події, з метою перевірки можуть провадитися і будь-які інші слідчі дії. Для перевірки доказів можна провести і оперативно-розшукові дії.

Метою перевірки є визначення належності, допустимості, досто­вірності доказів.

Оцінкадоказів — це розумова діяльність суб'єктів доказування з вирішення питання про належність, допустимість, достовірність до­казів. Оцінка доказів, що передує прийняттю процесуального рішен­ня, включає також висновок щодо достатності сукупності доказів для прийняття такого рішення в кримінальній справі.

Оцінка доказів як розумова діяльність відбувається на підставі за­конів логіки та психології. Разом з тим, вона регламентована і кри­мінально-процесуальним законодавством. Відповідно до ст. 67 КПК докази оцінюють суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить ді­знання, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебіч­ному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх су­купності, керуючись законом. Внутрішнє переконання розглядається як метод, принцип оцінки доказів, а також як результат оцінки. Як метод оцінки внутрішнє переконання означає, що кожен суб'єкт, який оцінює докази, робить це вільно, він не залежить від будь-яких указівок, не пов'язаний формальними вимогами закону, оскільки ні­які докази не мають наперед установленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК). КПК закріплює ще одне важливе правило — оцінка доказів, дана одним суб'єктом, не обов'язкова для іншого. На це звертає увагу Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, яке ре­гулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», де зазначено, що в рішенні про направлення справи на додаткове роз­слідування суд не вправі наперед вирішувати питання про формулю­вання та обсяг обвинувачення, його доведеність, кваліфікацію вчине­ного, достовірність того чи іншого доказу або перевагу одних доказів перед іншими, а також вважати встановленими обставини, які підля­гають перевірці в ході додаткового розслідування (п. 13).

Внутрішнє переконання як результат оцінки доказів означає стан упевненості в правильності своїх висновків щодо належності, допус­тимості та достовірності доказів, а також достатності сукупності до­казів, на підставі яких можна дійти переконливого висновку про фактичні обставини справи, які необхідно встановити для прийняття певного процесуального рішення.

Оцінюючи докази, відповідні суб'єкти керуються законом, насам­перед закріпленим у законі правилом про оцінку доказів за внутріш­нім переконанням, нормами, які гарантують таку оцінку. Питання про належність доказів вирішується з огляду на обставини, які скла­дають предмет доказування, питання про допустимість вирішується з урахуванням вимог закону про порядок одержання певних відомос-

Поиск по сайту: