Локальний предмет доказування

Розглянуті обставини, які складають предмет доказування, необ­хідно встановити для вирішення справи по суті. Разом з тим, у ході провадження в кримінальній справі виникає необхідність вирішувати деякі питання, для чого потрібно встановити певні обставини, зокре­ма у зв'язку зі здійсненням судом (суддею) функції судового контро­лю. Так, скажімо, розгляд у суді подання слідчого про обрання до об­винуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту потребує встановлення наявності відповідних підстав (ст. 148КПК). Отже, пе­релік тих обставин, які необхідно встановити під час вирішення дея­ких питань перебігом провадження в справі складає так званий ло­кальний предмет доказування.

На жаль, у чинному кримінально-процесуальному законодавстві тнкі обставини чітко не визначені і тому суттєве значення мають іміз'яснення Пленуму Верховного Суду України з цих питань.

Наприклад, Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від И квітня 2003 року (із змінами, внесеними постановою № 10 від 11 черв­ня 2004 року та постановою № 25 від 24 жовтня 2008 року) «Про прак­тику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під инрту та подовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання гн досудового слідства», зазначив, що під час судового розгляду по­дання про взяття під варту, предметом дослідження є ті обставини, з нкими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу. Крім того, суддя з'ясовує, чи є підозра у вчиненні особою злочину або обвинувачення останньої обґрунтованими, тобто чи є в розпорядженні органу дізнання, слідчого встановлені у визначеному законом поряд­ку достатні дані, що свідчать про наявність ознак злочину, вчиненого саме цією особою (ними можуть бути заяви й повідомлення про зло­чин, явка з повинною, документи, складені за результатами оператив-но-розшукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо).

Якщо питання про взяття під варту вирішується до порушення кримінальної справи щодо затриманої особи, суддя повинен перевіри­ти, чи мали місце передбачені ч.ч. 1 та 2 ст. 106 КПК підстави для за­тримання, чи наведені вони у відповідній постанові органу дізнання і чи зазначено в ній, у вчиненні якого саме злочину підозрюється особа та як він кваліфікується за статтями КК.

У разі, коли питання стосується особи, щодо якої порушено кримі­нальну справу, суд має дослідити, чи наявні передбачені ст. 94 КПК приводи та підстави до її порушення і чи зазначено в постанові кримі­нальний закон, за ознаками якого порушено кримінальну справу.

Коли питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взят­тя під варту вирішується щодо обвинуваченого, необхідно також пере­вірити, чи є у справі докази, що вказують на вчинення злочину саме цією особою, чи відповідає постанова про притягнення її як обвинува­ченого вимогам ст. 132 КПК, чи було пред'явлено обвинувачення з до­держанням вимог ст. 140 КПК.

Далі Пленум підкреслив, що суддя не вправі досліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини підозрю­ваного чи обвинуваченого, а постанови про обрання запобіжного за­ходу мають бути викладені у формулюваннях, які забезпечують до­тримання принципу презумпції невинуватості особи.

Установивши наявність зазначених обставин, суддя повинен переко­натися, що в справі є достатні докази, на підставі яких можна дійти ви­сновку про можливість вчинення підозрюваним або обвинуваченим тих дій, для запобігання яких пропонується взяти особу під варту, тобто, що наявні підстави для обрання запобіжного заходу і саме взяття під варту.

Крім обставин, які свідчать про наявність підстав для обрання за­побіжного заходу, досліджуються також обставини, які відповідно до ст. 150 КПК мають бути враховані при обранні запобіжного заходу: вік підозрюваного чи обвинуваченого, стан здоров'я, сімейний і мате­ріальний стан, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв'язки особи, її схильності (чи вживає наркоти­ки, алкогольні напої тощо), спосіб життя, поведінку під час прова-

Поиск по сайту: