Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття та властивості доказів



Поняття доказів у науці кримінально-процесуального права є ним із провідних, найважливіших.

Таке поняття в даний час є легальним, воно закріплено в ч. 1 ст. чинного КПК, де докази визначено як всякі фактичні дані, на підст яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і су] установлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного дія ня, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що м ють значення для правильного вирішення справи1.

Законодавець визначив суть поняття «докази», застосувавши вислі «фактичні дані». Фактичні дані — це дані про факти, інакше кажучи це відомості, інформація про факти та обставини. Отже, докази — ц відомості про факти, а не самі факти об'єктивної дійсності. Коли орг ни досудового слідства, прокурор, суд допитують свідка, потерпілог або обвинуваченого (підсудного), одержують та вивчають висново експерта, вони мають справу не з фактами реальної дійсності, а з відо мостями, інформацією про те, що бачив або чув свідок, що робив обви нувачений, які відомості встановив експерт, котрий провів певні до слідження. Зауважимо, що такі відомості можуть відповідати дій сності, а можуть бути і помилковими або завідомо неправдивими, тоб то йдеться саме про відомості, а не факти реальної дійсності.

Очевидно, що в названих випадках слідчий, прокурор, суд сприй мають певні дані опосередкованим шляхом, вони самі на спостеріга ють безпосередньо ті події, про які розповідають допитувані особи, т обставини, про які зробив висновок експерт. Тобто тут має місце опо­середковане пізнання і інформаційна сутність доказів у цьому випад­ку більш-менш очевидна.

Але в деяких випадках можливе і безпосереднє спостереження ді-знавачем, слідчим, судом певних обставин, пов'язаних із розслідува­ним злочином. Так, скажімо, слідчий під час проведення огляду, об­шуку, проведенні деяких інших слідчих дій безпосередньо спостері­гає певну обстановку, наявність конкретних речей на місці події. Чи можна вважати, що в цьому випадку доказами будуть самі факти об'єктивної реальності, які мають відношення до злочину? Відповідь може бути тільки негативною. Доказами і в таких випадках є відомос­ті, які зафіксовані в протоколах відповідних слідчих дій. Адже обста­новка на місці події не залишається незмінною, як докази в справі ви­користовують не власні враження слідчого, не ті факти, які він спо­стерігав, а зафіксовані ним у протоколі відомості. Мотивуючи рішен­ня, які слідчий приймає в справі, він посилається саме на відомості, інформацію, яка міститься в протоколах слідчих дій. Ці протоколи п' досліджувати суд, на них будуть посилатися сторони в обґрунту-ічпіпя своєї позиції. Відомості, які відображені в протоколі, повинен 'іудо проаналізувати суд у вироку, мотивуючи свою думку щодо досто-мі[шості таких відомостей.

Визначення в чинному законодавстві доказів як фактичних даних, РОбто даних про факти, на наш погляд, підкреслює дуже важливу об­міняну: доказами є відомості саме про факти, обставини, не можна |и>:іглядати як докази припущення, умовиводи, міркування. Тобто ■ ііі(.о, наприклад, свідок повідомляє не відомості про те, що він бачив ■і »і чув, а висловлює свої міркування, умовиводи щодо обставин спра-ми. нони не можуть розглядатися як докази.

Щодо змісту відомостей про факти, то закон не містить будь-яких обмежень — це можуть бути відомості про різні факти, обставини.

Для того щоб відомості про факти могли використовуватися як до­нний, вони повинні мати таку форму, яка дозволить їх сприймати н'гктами кримінального процесу протягом всього судочинства, тоб-і і І нони повинні бути зафіксовані певним чином — записані в протоко-ипх, а можливо також закріплені за допомогою технічних засобів. < >тже, йдеться про те, що можна виділити дві сторони, два компоненти і" і іглядуваного поняття — це відомості про факти, а також матеріаль­нії іі носій, на якому ці відомості зафіксовані. Такий матеріальний но­сій іменують джерелом доказів. Отже, як докази ми розглядаємо самі щдомості (про обставини, які необхідно з'ясувати в справі), що міс-і іться, скажімо, в протоколі допиту свідка, потерпілого, обвинуваче-

.....'о, у висновку експерта, а сам протокол, висновок (матеріальний

■ОСІЙ, на якому такі відомості зафіксовано) є джерелом доказів. До-ЦДЗИ та їх джерела не існують окремо, їх фактично не можна розірва­ти, але з метою більш докладного дослідження поняття доказів теоре-і нмно можна розглядати окремо докази та їх джерела.

Таким чином, доказами є відомості про факти. Такі відомості міс­титься на певному матеріальному носії, який іменують джерелом до­казів.

Властивості доказів.Визначення поняття доказів містить посилан-іпі на властивості доказів, зокрема на те, що доказами є фактичні дані, ми підставі яких установлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та іншіцім тавини,що мають значення для правильного вирішення справи. Якщо відомості не стосуються таких обставин, вони не можуть розгля­датися як докази в конкретній справі. Таким чином, доказами можна Манати тільки відомості, на підставі яких, з допомогою яких можна і'псувати необхідні фактичні обставини. Таку властивість доказів ІІМНують належністю.

Визначення питання про належність доказів потребує досліджен­ії н двох елементів. По-перше, чи стосується факт, для встановлення ■Кого використовується доказ, обставин, які необхідно з'ясувати в да-п пі (-праві. По-друге, чи в змозі доказ своїм змістом такі факти вста­новлювати.

Докази визнаються належними, якщо їх можна використати для і"і.імовлення обставин, які складають предмет доказування, а саме: обставин, які становлять кінцеву мету доказування (ст. 64 КПК); до­писові (проміжні) факти, такі, наприклад, як факт перебування підо-фЮВІ......о тім місці події, факт висловлювання ним погроз на адресу потерпілого; допоміжні факти, на підставі яких можна дійти виснов ку про достовірність або недостовірність певних доказів, скажімо дані про причини зміни показань обвинуваченими, потерпілими, свіл ками, дані про певні вади свідка, у зв'язку з якими він не міг чути деякі розмови, дані про вплив на потерпілого, дані про взаємини міл свідком та потерпілим, свідком та обвинуваченим і т. ін. Докази, напідставі яких з'ясовуються обставини, що складають локальний пред­мет доказування (наприклад, дані про наявність підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту), також є належними при розгляді подання про обрання до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Належними є й докази, які використовуються для знаходження ін­ших доказів (наприклад, дані про те, що певні особи були очевидцями злочину, дані про місце знаходження таких осіб), а також докази, якіі були зібрані для перевірки версії, котра згодом не підтвердилася.

У деяких випадках для встановлення обставин справи має значен­ня відсутність певних фактів, які повинні були мати місце, якби події відбувалися відповідно до висунутого припущення, йдеться напри­клад, про відсутність слідів взуття на м'якому ґрунті під вікном, коли перевіряється версія про проникнення злочинця у приміщення через вікно. Такі так звані негативні обставини свідчать про помилковість версії або припущення, а докази про такі обставини мають властивість належності.

Докази визнаються належними незалежно від того, підтверджу­ють вони певні обставини, чи спростовують їх, тобто підтверджують причетність певної особи до вчинення злочину, чи свідчать про непри­четність її до злочину.

Отже, належність доказів — це властивість доказів, яка означає, що за допомогою доказів можна з'ясувати факти та обставини, які мають відношення до справи, сприяють правильному вирішенню справи, прийняттю правильних процесуальних рішень.

Як докази можна використовувати тільки відомості, які одержані із додержанням всіх вимог законодавства.Цю властивість доказів — одержання на підставі законодавства — називають допустимістюдо­казів. У визначенні поняття доказів у ст. 65 КПК є посилання і на цю властивість — доказами є фактичні дані, на підставі яких у визначе­ному законом порядкувстановлюють обставини справи.

Передбачені кримінально-процесуальним законодавством поря­док, умови збирання та перевірки доказів спрямовані, по-перше, на забезпечення одержання по можливості достовірної інформації, у вся­кому випадку, інформації, яка може бути перевірена. Йдеться про такі, наприклад, правила, як заборона під час допиту ставити навідні запитання, пред'явлення для впізнання особи разом з іншими особа­ми, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу, участь понятих при провадженні слідчих дій, під час яких здійснюється безпосереднє пізнання та інші. По-друге, правила збирання та перевірки доказів спрямовані на захист від необґрунтованих обмежень прав осіб, які за­лучаються до участі в доказуванні, це правила про проведення слід­чих дій, які обмежують права громадян на підставі рішення суду, за­борона для слідчого бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, якщо це буде пов'язане з необхідністю оголювати особу, заборона про­водити відтворення обстановки та обставин події, коли це може бути ін'пезпечним для здоров'я осіб, які братимуть участь у такій дії, або ііудо принижувати їхню гідність і т. ін.

Принципово важливою є вимога, яка сформульована в ч. З ст. 62 Конституції України — обвинувачення не може ґрунтуватися на до-іязах, які одержані незаконним шляхом, а також на припущеннях. І їм необхідність суворо дотримуватися даного положення Конституції неодноразово звертав увагу Верховний Суд України, зокрема в поста-Ювах Пленуму № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Кон­ституції України при здійсненні правосуддя», № 7 від ЗО травня 1997 рику «Про посилення судового захисту прав та свобод людини та гро­мадянина». В останній постанові Пленум наголошує: якщо буде вста­новлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при об­ґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Відомості про факти можна визнати допустимими, якщо вони були одержані за певних умов, які називають ще критеріями допустимості.

1. Перш за все, допустимими докази можна визнати за умови одер­жання їх тільки суб'єктами, які уповноважені на це законодавством. У стадії порушення кримінальної справи правом провести певні дії для перевірки приводів та підстав для порушення кримінальної спра-ни і таким чином отримати докази наділені відповідно до ч. 4 ст. 97 КПК прокурор, слідчий, орган дізнання. В справах приватного обви­нувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) питання про порушення кримінальної справи вирішує суддя, який за клопотанням сторін може витребува­ти певні докази, медичні довідки, акти судово-медичного освідуван-ня та інші.

У стадії дізнання та досудового слідства право збирати та переіряти докази мають органи дізнання, особи, які провадять дізнання, слідчі, начальники слідчих відділів, прокурори.

Слідчий одержує право на провадження слідчих та інших дій, спрямованих на збирання доказів, після прийняття справи до свого провадження з дотриманням правил про підслідність, передбачених ст. 112 КПК. Відповідно до ст. 119 КПК розслідування особливо склад­ної справи може бути доручено кільком слідчим (слідчій групі), рі­шення про це формулюється у постанові, один зі слідчих призначаєть­ся старшим, він приймає справу до свого провадження, а право збира­ти докази мають усі слідчі групи, які зазначені в постанові. Слідчий має право збирати докази на підставі окремого доручення (ст. 118 КПК), або судового доручення (ст. 315-1 КПК).

Відповідно до ст. 114-1 КПК право збирати докази надано також начальнику слідчого відділу.

Прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, може брати участь у провадженні дізнання та досудового слідства, бути присутнім при провадженні слідчих дій, ставити питання допитуваним, має право особисто про­водити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі у будь-якій справі (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК), таким чином він збирає та переві­ряє докази.

Органи дізнання є належними суб'єктами одержання доказів під час проведення дізнання після прийняття справи до свого прова­дження в межах повноважень, які передбачені ст. 101 КПК, в стро­ки, передбачені ст. 108 КПК. Певні дії, спрямовані на одержання доказів, здійснюють особи, які провадять дізнання (дізнавачі), як призначають у кожній установі в певному порядку. Після закінчен дізнання справа передається слідчому, і в подальшому орган дізн ня може провадити дії, спрямовані на одержання доказів, тільки н підставі письмового доручення слідчого відповідно до ч. З ст. 11 КПК, а також при виконанні окремого доручення слідчого відпові но дост. 118 КПК.

Оскільки відповідно до ст. 66 КПК докази можна одержати шляхо проведення оперативно-розшукових заходів, належними суб'єкта збирання доказів є співробітники оперативних підрозділів Міністе ства внутрішніх справ, Служби безпеки України й інших установ, як наділені правом провадження таких заходів відповідно до ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 року (із змінами та доповненнями).

У стадії судового розгляду суб'єктом збирання, перевірки та оцін­ки доказів є суд. У судовому засіданні саме суд вирішує питання про обсяг та порядок дослідження доказів, враховуючи, звичайно ж, дум­ку сторін; суд вирішує клопотання сторін про виклик та допит нових свідків, про призначення експертизи, витребування додаткових дока­зів, а також про приєднання до справи документів, які надають сторо­ни. Суд покликаний забезпечити сторонам усі умови для активної участі в доказуванні, сторони задають питання під час допиту підсуд­ного, потерпілого, свідків, а відповідають ці особи суду, сторони звер­таються з клопотаннями про приєднання до справи певних докумен­тів, а вирішує питання суд, виходячи з того, чи можна буде використа­ти такі документи як джерела доказів. Судді також задають питання допитуваним особам; призначаючи експертизу, судді остаточно фор­мулюють питання, які були запропоновані сторонами.

Якщо суд дійде висновку, що наявних у справі доказів недостатньо для встановлення необхідних обставин, він може дати доручення слід­чому про проведення слідчих дій для одержання необхідних доказів (ст. 315-1 КПК), а також повернути справу на додаткове розслідуван­ня (ст. 281 КПК). Суд першої інстанції також збирає докази, виконую­чи доручення апеляційного суду за необхідності усунути неповноту або однобічність судового слідства (ч. 4 ст.358 КПК).

Суд апеляційної інстанції також може провести судове слідство, під час якого він збирає докази, забезпечуючи сторонам можливість активної участі в доказуванні (ч. З ст. 358 УПК).

Усі перелічені особи та органи можуть бути визнані належними суб'єктами збирання та перевірки доказів, якщо немає підстав для їх відводу. Одержання доказів особами, які підлягали відводу, робить одержані ними відомості недопустимими. Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику за­стосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» вважає істотним по­рушенням кримінально-процесуального законодавства проведення розслідування особою, яка підлягала відводу, що потребує у всякому разі повернення справи на додаткове розслідування.

У разі звернення компетентних органів України за правовою допо­могою до інших держав на підставі міжнародних угод належними суб'єктами збирання доказів є уповноважені працівники відповідних правоохоронних органів та судів іноземних держав.

Іноді можна зустріти твердження, що суб'єктом збирання доказів є іпсник. Статтею 48 КПК передбачено право захисника збирати ві-іпмості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, ітму числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від грома-ііиііта юридичних осіб..., одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян. Але необхідно мати на увазі, що зібрані захисником відомості можуть ста­ні доказами тільки в тому випадку, коли відповідні особи (дізнавач, | щдчий, прокурор, суд) ухвалять рішення про приєднання до справи імких документів. Передбачивши право захисника опитувати грома-цнн, законодавець не визначив порядку такого опитування, не зазна­ні н, як можна використати в справі такі пояснення. В практиці судів України пояснення, які одержав захисник від громадян, як докази не приймаються. Такі пояснення захисник може одержати для того, щоб .і'псувати питання про ті обставини, які відомі певній особі, а згодом .іаявити клопотання про допит такої особи як свідка. Захисник наді-нгпий правом надавати докази, таке ж право є у підозрюваного, обви­нуваченого, потерпілого, всі перелічені особи не можуть розглядатися ніс суб'єкти збирання, одержання доказів. Ті документи або речі, які .шзначені особи пропонують приєднати до справи, стають доказами і ільки тоді, коли відповідне рішення прийме особа або орган, в про-ішдженні якого перебуває справа.

2. Другою умовою визнання доказів допустимими є одержання їх із належного джерела.

Перелік джерел міститься в ч. 2 ст. 65 КПК, але закон зазвичай не иизначає конкретно, з якого джерела можна одержати ті чи інші відо­мості. В деяких випадках такі вказівки є. Так, ст. 76 КПК визначає, что певні обставини можна встановити тільки на підставі висновку експерта. Відповідно до ст. 69 КПК тільки з висновку експерта можна одержати дані про наявність у свідка фізичних або психічних вад, уна­слідок яких він не може правильно сприймати певні факти та давати про них показання. Якщо для встановлення деяких обставин необхід­но застосувати наукові, технічні, або інші спеціальні знання, джере­лом таких відомостей може бути тільки висновок експерта (ст. 75 ІСПК). На це звертає увагу Пленум Верховного Суду України в постано-ні № 8 від ЗО травня 1997 року (зі змінами від 25 травня 1998 року) ♦ Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», указав­ши, що акти та інші документи, в тому числі відомчі, де зазначаються обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань (напри­клад, про причини аварії, розмір нестачі матеріальних цінностей), не можуть розглядатися як висновок експерта та бути підставою для від­мови в призначенні експертизи.

Очевидно, що інформація стосовно справи, яка відома певній особі, може бути одержана з такого джерела, як показання свідка, а якщо це інформація, якою володіє особа, котрій було злочином заподіяно мо­ральну, матеріальну або фізичну шкоду, джерелом доказів буде пока­зання потерпілого (звичайно ж, за умови, що таку особу визнано по­терпілим).

3. Наступна умова визнання відомостей допустимими — додер­жання належної процедури одержання доказів,тобто дотримання процесуального порядку збирання доказів та закріплення їх відповід­но до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Засоби збирання доказів зазначені в ст. 66 КПК. Це проваджен слідчих дій, витребування предметів та документів, вимога про пр ведення ревізії, прийняття доказів від учасників процесу та ініш осіб, проведення оперативно-розшукових заходів. Крім того, в ста порушення кримінальної справи передбачена можливість збирани відомостей шляхом відібрання пояснень від посадових осіб та гро» дян (ст.97 КПК).

Засобом збирання доказів можна вважати також прийняття за та повідомлень про злочини. В таких заявах та повідомленням титься інформація про події та обставини вчиненого злочину, заявни повідомляє, хто заподіяв йому тілесні ушкодження, які саме речі; нього викрадено і т. ін.

Найбільш розповсюдженим засобом одержання доказів є слідчі > Слідчі дії безпосередньо спрямовані на одержання або перевірку до казів і провадяться в певній процесуальній формі, яка детально регла ментує порядок, послідовність проведення кожної слідчої дії. Докази можна отримати тільки в результаті проведення тих слідчих дій, я» передбачені КПК України, і в тих стадіях, в яких дозволено законо» провадження таких дій. Скажімо, в стадії порушення кримінально справи можна провести тільки огляд місця події (ст. 190 КПК) та на кладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з кана зв'язку (ст. 187 КПК), в стадії дізнання та досудового слідства перед бачено провадження всіх слідчих дій, в стадії пепереднього разгляд справи суддею слідчі дії не провадяться, в стадії судового розгляду до зволяється провести допити, очну ставку, пред'явлення для впізнан-] ня, огляд місця події, призначити експертизу. Якщо виникає необхц ність у провадженні інших слідчих дій, суд може дати доручення елі чому (ст. 315-1 КПК). Суд апеляційної інстанції має право провести! ж дії, що і суд першої інстанції, якщо визнає за необхідне провести судове слідство. На підставі постанови прокурора про перевірку ново виявлених обставин можна провести всі слідчі дії. В інших стадіях проведення слідчих дій не передбачено.

Слідчі дії не можна провести в справі, в якій зупинено проваджен­ня (ст. 206 КПК), якщо в такий справі виникає необхідність провести ] якусь слідчу дію, необхідно ухвалити рішення про відновлення слід­ства.

Рішення про проведення слідчої дії повинно бути прийняте в тій формі, яка передбачена КПК, якщо КПК передбачає необхідність одер­жання рішення суду або санкції прокурора для проведення слідчих дій, то необхідно одержати таке рішення або санкцію. При проваджен­ні слідчих дій необхідно додержуватись вимог кримінально-процесу­ального законодавства щодо часу проведення слідчої дії, участі певних | осіб в її провадженні (захисника, понятих, спеціаліста, перекладача), порядку, послідовності виконання окремих дій. Порушення вимог за­конодавства при провадженні слідчих дій тягне визнання одержаних відомостей недопустимими. Так, Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодав­ства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» за­значив, що порушення вимог закону щодо участі захисника при про­вадженні слідчих дій може бути підставою для визнання недопустими­ми тих доказів, котрі були зібрані під час виконання таких дій.

Перебіг та результати кожної слідчої дії повинні бути зафіксовані у іповідному протоколі, який складається з додержанням правил, пе­ні юачених ст. 85 КПК. Крім того, при провадженні слідчих дій мож­ім незастосування звукозапису, кінозйомки, відеозапису відповідно ці ст.ст. 85-1, 85-2 КПК. Статтею 87-1 КПК передбачена можливість

.....того фіксування судового процесу з допомогою звукозаписуючої

мітратури чи інших технічних засобів. Таке фіксування обов'язкове на пимогу хоча б одного учасника судового розгляду, а відмова в тако-м клопотанні визнається істотним порушенням кримінально-про-ІІсуального законодавства, що потягне визнання всіх відомостей,

• 'чі-ржаних у судовому слідстві, недопустимими, а рішення, ухвалене її і.ікійсправі, підлягає скасуванню.

Інші засоби одержання доказів не регламентовано так докладно, ін провадження слідчих дій. Витребування предметів і документів ■ її пснюється шляхом надіслання відповідного запиту, а отримані за ніким запитом документи приєднуються до справи. Якщо учасники процесу або інші особи подають певні предмети або документи для приєднання до справи, то прийняття таких предметів або документів оформлюється відповідним протоколом. Рішення про приєднання до

• ирави речових доказів та документів фіксується у відповідній по-

і 1.1нові.

Кримінально-процесуальне право України не містить конкретних указівок про наслідки порушення кримінально-процесуальної форми показування. Очевидно, що істотні порушення потягнуть визнання ві­домостей, які одержані з такими порушеннями, недопустимими, а отже і не дозволять використати їх як докази. А от деякі незначні по­рушення закону під час збирання чи перевірки доказів можливо «ней­тралізувати» і використати одержані відомості як докази. Розгляне­мо, як впливають на допустимість доказів порушення визначених ра-піше умов (критеріїв) допустимості.

Перша умова — одержання доказів належним суб'єктом. Пору­шення такої умови неможливо «нейтралізувати», такі порушення, як одержання відомостей неналежною особою, в усіх випадках тягнуть низнання відомостей недопустимими.

Друга умова — одержання доказів з належного джерела, відомості, одержані з неналежного джерела, в усіх випадках є недопустимими. (Скажімо, у випадках, коли відсутні документи, на підставі яких мож­на встановити вік обвинуваченого, єдиним належним джерелом буде нисновок експерта. Робити висновки щодо віку обвинуваченого, ви­користовуючи інші джерела, неприпустимо. Звичайно ж інші джере­ла доказів для встановлення такої обставини, як вік обвинуваченого, теж можуть бути одержані і використані для перевірки висновку екс­перта, можливо на їх підставі виникнуть сумніви щодо достовірності експертного висновку, що призведе до призначення повторної експер­тизи.

Третя умова — додержання належної процедури одержання дока-лів та закріплення їх відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Зазначимо, що докази можна отримати тільки тими засобами, які передбачені кримінально-процесуальним законодав­ством України, а одержання фактичних даних засобами, які не перед­бачені законом, потребує визнання їх недопустимими. Не можна, на­приклад, в Україні провести перевірку показань на місці. Якщо виникає необхідність провести відповідну перевірку, можна провест огляд місця події з участю певного суб'єкта, або відтворення обстанов ки і обставин події.

Інші порушення порядку проведення процесуальної дії та її фікс ції у зв'язку з вирішенням питання про допустимість доказів потреб ють оцінки можливого впливу на достовірність одержаних відомостей Порушення вимог закону щодо участі певних осіб у проведенні слідчо^ дії (відсутність понятих, спеціаліста, якщо їх участь обов'язкова) по тягне визнання одержаних даних недопустимими, оскільки виника ють сумніви щодо достовірності таких відомостей і втрачається моя ливість провести їх належну перевірку. Деякі порушення не вплива ють на оцінку достовірності даних, наприклад, порушення порядку виклику свідка або потерпілого на допит, не тягне зазвичай, визнання їх показань недопустимими. Якщо слідчий всупереч вимогам ст. 146 КПК, незважаючи на прохання обвинуваченого власноручно написати показання, провів допит і сам повно та правильно записав показання, то таке порушення можна не визнати істотним, а одержані відомост розглядати як допустимі. Деякі недоліки фіксації проведеної процесу­альної дії також можна «нейтралізувати», а одержані дані визнати до­пустимими. Якщо слідчий не вказав у протоколі слідчої дії час початку або закінчення слідчої дії, якщо на деяких сторінках протоколу слід­чої дії відсутні підписи свідка, то такі недоліки можна подолати шля­хом допиту осіб, які брали участь у слідчих діях, і переконатися в тому, що записи в протоколі відповідають тому, що відбувалося під час пре ведення такої дії, а відсутність певних даних, відсутність підпису ви кликані недбалістю слідчого. Дані, зафіксовані в таких протокола можна буде визнати допустимими.

Таким чином, аналіз поняття доказів, яке дано в ст. 65 КПК, до зволяє вести мову про дві властивості доказів — належність та допу тимість.

Іноді деякі автори пишуть про наявність і інших властивостей до­казів, найчастіше згадують достовірність (тобто відповідність дійснос­ті) та достатність.

З такою думкою не можна погодитися. Властивість — це така озна­ка, яка обов'язково притаманна певному об'єкту, без якої немає цього об'єкта. Аналізуючи поняття доказів, яке дано в КПК, інші норми щодо доказування, можна дійти висновку, що законодавець називає ' доказами будь-які відомості, і ті, що відповідають дійсності, і ті, які є недостовірними. Кожен суб'єкт, який приймає процесуальне рішен­ня, перевіряє та оцінює докази за внутрішнім переконанням, сам ви-1 рішує, які докази є достовірними, а які — недостовірними. На підста­ві тих доказів, які такий суб'єкт визнає достовірними, він робить ви­сновки щодо фактичних обставин справи та приймає процесуальне | рішення. КПК, наприклад, зазначає, що підставою для притягнення особи як обвинуваченого є достатність доказів, які вказують на вчи­нення злочину певною особою. Таким чином, слідчий виносить поста-1 нову про притягнення особи як обвинуваченого, потім складає обви­нувальний висновок, посилаючись на ті докази, які він визнав досто­вірними. Під час розгляду справи в суді суд також на підставі внут­рішнього переконання оцінює докази і може визнати недостовірними ті докази, які слідчий вважав такими, що відповідають дійсності, і ухвалити виправдувальний вирок. Отже, оцінка достовірності доказів сезмінюватися протягом досудового та судового провадження в шмінальній справі, але всі відомості, що одержані в порядку, перед-■ ічсному законодавством, і мають відношення до справи, визнаються шкалами.

Достатність доказів також не можна розглядати як властивість до-ічи. Очевидно, що поняття «достатність» характеризує певну сукуп-

I иіті» доказів, вести мову про достатність доказів можливо тілько сто-

.......о прийняття конкретного процесуального рішення. До того ж,

' їїприйняття різних рішень потрібна різна сукупність доказів. Так, і ніприйняття рішення про порушення кримінальної справи необхід­ніїсукупність доказів, на підставі яких можна дійти висновку про нчшіеннязлочину, незалежно від того, чи відомо, хто саме вчинив ІЛОЧин.Для ухвалення рішення про притягнення особи як обвинува­ченого необхідна така сукупність доказів, яка вказує на вчинення зло-чипуконкретною особою. Якщо в справі немає достатніх доказів для

палення певного рішення, це не означає, що наявні докази (яких не ІИстачає для прийняття рішення) втрачають значення доказів.

Отже, докази — це відомості про факти, які мають властивості на-п,кпості та допустимості. Відсутність будь-якої з цих властивостей не н'.іноляєвикористати відомості як докази. Достовірність не євласти-митю доказів, але кожний суб'єкт, на якого покладено обв'язок дока-Іування, оцінює докази і засновує свої висновки щодо фактичних об-іґавин справи на тих доказах, які він визнає достовірними, аргумен-

II ючи свою думку щодо визнання окремих доказів недостовірними.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.