Для осадження речовин, які містяться в сечі, її центрифугують або відстоюють у конічному посуді. Після центрифугування надосадову рідину зливають, а осад досліджують. При відстоюванні сечі в конічному посуді одержують нещільний осад, який піпеткою беруть для досліджень.
В осаді є клітини і їхні похідні, які належать до “організованого осаду”, та кристали і аморфні утворення які віднесені до “неорганізованого осаду”.
“Організованими” компонентами осаду сечі є еритроцити, лейкоцити, епітеліальні клітини, циліндри, гриби та бактерії.
Еритроцити в сечі здорових тварин відсутні або зустрічаються досить рідко – до двох у полі зору мікроскопа. Збільшення кількості еритроцитів у сечі називають еритроцитурією. У свіжоодержаній сечі еритроцити насичені гемоглобіном і незмінені, мають дископодібну форму і жовто-зелений колір. При тривалому зберіганні сечі вони втрачають значну частину гемоглобіну і мають вигляд набряклих світлих двоконтурних дисків. Такі ж еритроцити зустрічаються і в сечі з підвищеною лужністю і низькою відносною щільністю, а в кислій сечі вони зморщені й нагадують ягоди шовковиці.
Виражена еритроцитурія, яка може перейти в гематурію, спостерігається при гострому нефриті, сечокам’яній хворобі, пієлонефриті, уроциститі та пухлинах нирок. При хронічному нефриті еритроцитурія виражена слабо, проте має велике діагностичне значення, оскільки інші зміни сечі можуть не виявлятися.
Лейкоцити в сечі здорових тварин можуть бути відсутні або їх там міститься мало – до двох у полі зору мікроскопа. Вони в 1,5–2 рази більші за розміром, ніж еритроцити, і мають вигляд сірих овальних або зернистих клітин. При зниженні щільності сечі вони набрякають і стають прозорими.
Збільшення кількості лейкоцитів усечі називається лейкоцитурією, а велика кількість їх (50–100 і більше в полі зору мікроскопа), що надає сечі гнійного характеру, – піурією. Лейкоцитурія спостерігається, як правило, при гострих запальних процесах у сечовій системі (уроциститі, пієліті, уретриті). При гострому гломерулонефриті вона виникає рідше, кількість лейкоцитів у сечі невелика (15–20 у полі зору мікроскопа), а при хронічному – лейкоцитурія може бути відсутньою. Піурія найчастіше виникає при гнійному пієлонефриті та уроциститі, а ниркова піурія – лише при гнійному нефриті, коли гнійник розкривається в сечовивідні шляхи. При потраплянні лейкоцитів із нирок у сечі виявляють лейкоцитарні та інші циліндри. Несправжня лейкоцитурія може виникати при запаленні статевих органів (ендометриті, вагініті, простатиті).
Епітеліальні клітини. У сечі здорових тварин епітеліальні клітини зустрічаються досить рідко. Поодинокі клітини потрапляють у сечу з ниркових канальців і лоханок, сечовивідних шляхів і статевих органів. При патології органів сечовидільної системи відбувається посилене злущення епітелію і домішування його до сечі. В осаді розрізняють плескаті, циліндричні (хвостаті) та круглі епітеліальні клітини (рис. 138).
Плескаті епітеліальні клітини мають великі розміри, нерівні краї та добре виражену зернистість цитоплазми, а циліндричні клітини – витягнутої форми тільця з чітким ядром і зернистою цитоплазмою. Епітеліальні клітини круглої форми – це зернисті тільця з ядром у центрі.
При дослідженні епітеліальних клітин важливо знати місце їх злущування, але клітини епітелію з нирок, сечовивідних протоків, сечового міхура і статевих органів подібні між собою. Тому при аналізі осаду сечі необхідно враховувати інші симптоми уражень органів сечовидільної системи. Клітини ниркового епітелію мають полігональну або овальну форму, кругле велике ядро у центрі та добре виражену зернистість цитоплазми. Злущення великої кількості ниркового епітелію супроводжується значною протеїнурією, глюкозурією, лейкоцитурією, циліндрурією.
Епітелій сечовивідних шляхів відрізняється зовнішнім виглядом. Клітини поверхневих шарів великі, мають овальну або полігональну форму та невелике ядро, яке розташоване частіше ексцентрично, і слабовиражену зернистість цитоплазми. Клітини середніх шарів мають видовжену форму (так звані хвостаті клітини), а глибоких шарів – найчастіше грушоподібну форму з ядром у розширеній частині.
Епітелій піхви потрапляє в сечу при вагініті. Ці клітини великих розмірів, багатокутні, з розміщеним у центрі ядром. Виявлення великої кількості циліндричних епітеліальних клітин простати з круглим або витягнутим ядром разом із лейкоцитурією є ознакою простатиту.
Циліндри – це зліпки з ниркових канальців, які утворилися з білка та клітинних елементів. Наявність у сечі циліндрів називають циліндрурією. Циліндри зберігаються лише в кислій сечі, у лужній вони швидко розпадаються і розчиняються при зберіганні.
Розрізняють справжні й несправжні циліндри. До справжніх належать гіалінові, епітеліальні, зернисті, воскоподібні, еритроцитарні, гемоглобінові та лейкоцитарні циліндри (рис. 139). Виявляють їх при гломерулонефриті та нефрозі. Наявність їх у сечі, особливо жирових і воскуватих, є грізним симптомом тяжкого ураження нирок.
Гіалінові циліндри утворюються при протеїнурії ниркового походження. Виявляють їх у сечі при нефриті, нефрозі, пієлонефриті, рідше – при фізіологічній протеїнурії. Вони мають скручену форму, закруглені кінці, майже прозорі, тому для їх розпізнавання необхідно “затемнити” поле мікроскопа. При гемоглобінурії гіалінові циліндри набувають червоного кольору, при білірубінурії –жовтого, а при наклеюванні на циліндри сечокислих солей і зруйнованих клітин вони стають сірими.
Епітеліальні циліндри – це пластини канальцевого епітелію, що прилипли до гіалінових циліндрів. Епітеліальні циліндри з'являються в сечі при гострому нефрозі і гломерулонефриті рідше при хронічному перебігу.
Зернисті циліндри утворюються при розпаді епітелію ниркових канальців. Поверхня їх покрита дрібною зернистістю. При жировому переродженні нирок структура циліндрів містить жирові включення, білкового – зерна білкового розпаду. Наявність зернових циліндрів у сечі є ознакою тяжких дистрофічних змін епітелію канальців.
Воскоподібні циліндри мають чіткі контури і жовтуватий відтінок. На їх поверхні часто бувають тріщини. Зустрічаються такі циліндри при хронічному перебігу нефрозу.
Еритроцитарні циліндри утворюються в канальцях нирок і є наслідком ниркових кровотеч. Коли гематурія перебігає одночасно з протеїнурією, еритроцити нашаровуються на гіалінові циліндри.
Гемоглобінові циліндри утворюються з гемоглобіну в ниркових канальцях. Вони мають зернисту форму і жовто-коричневий колір. Гемоглобінові циліндри подібні до кристалів сечокислого амонію, якщо останні мають подовжену форму. Розрізняють їх додаванням лужного розчину до осаду сечі, від якого сечокислий амоній розчиняється.
Лейкоцитарні циліндри виникають унаслідок налипання лейкоцитів на нитки слизу. Виявляють їх при захворюваннях, що перебігають із значною лейкоцитурією (при гострому перебігу нефриту, пієлонефриту та уроциститу).
Жирові циліндри являють собою краплі жиру, які прилипли до ниток слизу чи фібрину. Для диференціації їх використовують фарбування осаду суданом-III. Жирові циліндри виявляють при жировому переродженні нирок.
Бактеріальні циліндри виявляють при бактеріоурії. Поверхня їх покрита бактеріями, серед яких є рухомі форми. Бактеріоурія часто виникає при нагромадженні в сечі Esherichia coli, Corynebacterium renale, Leptospira.
Несправжні циліндри подібні до справжніх, але утворені із солей сечокислого амонію, уратів.
Циліндроїди – це нитки слизу. Вони подібні до гіалінових циліндрів, проте, на відміну від них, циліндроїди довгі і мають поперечну штрихуватість та розчиняються оцтовою кислотою. Циліндроїди виявляють при запальних процесах сечовивідних шляхів.
Неорганізовані компоненти осаду сечі – це кристали солей і кислот. Залежно від реакції сечі, утворюються різні сполуки солей. При кислій реакції в ній з’являються кристали сечової, гіпурової кислот, сечокислі солі (урати), кальцію і калію сульфати, кальцію оксалат. При лужній сечі випадають солі кальцію оксалату, кальцію карбонату, нейтрального фосфорнокислого магнію, кислого сечо-кислого амонію, фосфорнокислої аміакмагнезії (трипельфосфат). Останніх двох солей у свіжій сечі здорових тварин не виявляють. Вони утворюються при аміачному бродінні сечі або гнильному розкладанні її в нирковій мисці чи сечовому міхурі. Нейтральна сеча може містити неорганізований осад кислої і лужної сечі. При змінах у годівлі або ж при захворюваннях змінюється не лише рН сечі, а й склад осадів. Деякі неорганізовані осади виявляються лише при патології.
У здорових тварин в осаді сечі виявляються такі неорганізовані кристали: у коней – кальцію карбонат, кальцію оксалат, кальцію сульфат, гіпурову кислоту; у великої рогатої худоби – кальцію оксалат, кальцію карбонат, кальцію сульфат та гіпурову кислоту; у свиней – кальцію оксалат і трипельфосфат; у собак – кальцію оксалат, сечову кислоту і трипельфосфат (рис. 140, 141).
Кальцію карбонат кристалізується у вигляді жовтих кульок різного розміру із радіальною штрихуватістю, що чітко видно при середньому збільшенні світлового мікроскопа. Рідше вони мають форму точильних каменів, колб, пісочних годинників, зрізаних призм. При додаванні хлороводневої або оцтової кислот кристали кальцію карбонату розчиняються з утворенням бульбашок вуглекислого газу. Щоб відрізнити неорганізовані осади один від одного, можна застосовувати мікрохімічні реакції (Судаков М.О. та ін., 2002).
Кальцію фосфат кристалізується у вигляді тонких клиноподібних призм, голок, зібраних у пучки, розеток, які розчиняються у хлороводневій і оцтовій кислотах. Багато їх виявляють в осаді сечі при остеодистрофії.
Гіпурова кислота є складовою сечі майже всіх видів тварин, проте найчастіше зустрічається в лужній сечі, кристалізується у вигляді довгих ромбічних призм, зібраних у пучки, розетки, інколи – у вигляді віяла, волоті. Кристали цієї кислоти розчиняються в аміаку і спирті.
Фосфорнокисла аміак-магнезія (трипельфосфат) найчастіше кристалізується у вигляді багатокутних зрізаних призм, рідше – у вигляді сніжинок, пір’їн, листя папороті, ножиць. Кристали цієї солі розчиняються у хлороводневій і оцтових кислотах. Виявляють їх у свіжій сечі при уроциститі, пієліті та пієлонефриті.
Сечокислий амоній кристалізується у вигляді буро-жовтих кульок із колючками на поверхні, які своїм зовнішнім виглядом нагадують плоди дурману або морські міни. Кристали розчиняються у хлороводневій і оцтових кислотах. У свіжій сечі сечокислий амоній виявляють при уроциститі, пієліті та пієлонефриті. Особливо багато їх міститься в осаді гнильної сечі.
Кальцію і магнію фосфати виявляються в сечі у вигляді білого або сіро-білого щільного осаду. На відміну від них, білок дає білий пухкий осад. Значну кількість їх часто виявляють у сечі, взятій для дослідження невдовзі після прийняття твариною великої кількості корму (особливо в м’ясо- і всеїдних тварин). У цих випадках сеча стає каламутною. Після центрифугування або відстоювання її виникає білий або сіро-білий щільний осад, який добре розчиняється у 3 %-ному водному розчині оцтової кислоти.
До осадів кислої сечі належать кальцію оксалат, кальцію сульфат, сечова кислота та її солі – урати.
Кальцію оксалат кристалізується у вигляді правильних октаедрів – восьмикутників, грані яких заломлюють світло. Своїм зовнішнім виглядом вони нагадують поштові конверти, мають різні розміри, але найчастіше – малі (помітні лише при середньому збільшенні світлового мікроскопа). Інколи вони мають вигляд пісочних годинників, гир або дисків. Кристали кальцію оксалату розчиняються у хлороводневій і не розчиняються в оцтовій кислоті. З них часто утворюються сечові камені.
Кальцію сульфат (гіпс) кристалізується у вигляді довгих тонких призм, зібраних у пасма або розетки. Велику кількість їх виявляють у сечі тварин, яким давали глауберову сіль, а також при катарі кишок. Кристали кальцію оксалату не розчиняються в кислотах і аміаку, але розчиняються в концентрованому розчині питної соди.
Кристали сечової кислоти – великі, жовто-бурого кольору, частіше мають вигляд ромбічних пластинок, дисків, сніжинок, хрестів або гребінців. Вони розчиняються в лугах. Велику кількість їх виявляють при захворюваннях нирок та деяких інфекційних хворобах.
Урати (солі сечової кислоти, здебільшого – калію і натрію) кристалізуються у вигляді малих кульок, зібраних у купки. При нагрівання сечі вони розчиняються, а при охолодженні знову випадають в осад; розчиняються в лугах. Під дією хлороводневої та оцтової кислот урати утворюють кристали сечової кислоти. Підвищення вмісту їх у сечі є ознакою посиленого розпаду білків в організмі. Осад з уратів за рахунок пігментів сечі нерідко забарвлюється в рожевий колір.
До неорганізованих осадів сечі, які виявляють лише при патології, належать амінокислоти (лейцин, тирозин, цистин), холестерол, білірубін, гемоглобін та індиго.
Лейцин кристалізується у вигляді жовтих кульок із концентричною штрихуватістю. Зовнішнім виглядом кристали нагадують поперечний розпил старого дерева, розчиняються в кислотах і лугах, при дії спирту й ефіру випадають в осад. Лейцин виявляють в осаді сечі при захворюваннях печінки, отруєннях та порушеннях обміну речовин.
Тирозин кристалізується у вигляді жовтих або жовто-бурих тонких голівок, зібраних у пучки, снопи, волоті або розетки. Кристали розчиняються в аміаку, кислотах і лугах. Тирозин виявляють у сечі при інтоксикаціях та захворюваннях печінки.
Цистин кристалізується у вигляді багатокутників (найчастіше – шестикутників) із своєрідною концентричною штрихуватістю. Кристали розчиняються у хлороводневій кислоті та аміаку. Цистин виявляють у сечі при порушеннях обміну речовин.
Холестерол має вигляд тонких прозорих прямокутних блискучих пластинок з вирізаними кутами. Кристали його розчиняються в ефірі й хлороформі. Виявляють їх в осаді сечі при жировій ліпоїдному нефрозі.
Білірубін міститься в осаді сечі у вигляді червоно-оранжевих зерняток або голчастих жовтих кристалів, які розчиняються у хлороформі й лугах. Виявляють їх у сечі при захворюваннях печінки.
Гемоглобін (гематин) виявляють в осаді сечі у вигляді бурих аморфних брил, які часто включаються в сечові циліндри.
Індиго – це органічний барвник, який утворюється в лужній сечі з індикану. Кристали індиго мають вигляд тонких голок або брил, здебільшого синього кольору, які розчиняються у хлороформі. Виявляють їх в осаді сечі при патологій печінки, а також при інших захворюваннях, що супроводжуються вираженою індиканурією.