Особливості одержання і дослідження сечі в коней

У тварин сечу одержують штучно, виконуючи масаж промежини. Щодо коней цей метод неприйнятий, оскільки масаж у переважної більшості випадків викликає закриття сфінктера сечового міхура. Тому для відбору сечі в них застосовують кілька методів, найчастіше – природне виділення її. На жаль, цей метод непридатний для масового відбору сечі при диспансеризації, тому що потребує дуже багато часу (інколи – 5–8 годин для відбору 3–4 проб сечі) і може бути ефективним при взятті сечі лише у хворих коней. Численні спостереження показують, що акт сечовиділення в коней можна викликати штучно. Для цього тварин після прогулянки заводять у конюшню, особливо в холодну пору року або після інтенсивної роботи та тренінгу; можна перетрушувати в деннику солому в присутності коня або завезти свіжу підстилку.

Слід зазначити, що в частини коней, особливо в жеребців і меринів, присутність людини затримує акт сечовиділення. Тому підходити (це слід робити обережно) із посудом для відбору сечі необхідно обережно і тільки після початку акту сечовиділення. Спокійним тваринам можна надіти спеціальні сечозбиральні мішки.

Для взяття сечі в кобил доцільніше проводити катетеризацією, ефективність якої становить 70–85 %. Найбільш складно брати сечу в коней до дворічного віку. У підсисних лошат (до 5-місячного віку) сечовидільний отвір дуже малий, і сфінктер сечового міхура при найменшому подразненні інтенсивно скорочується, що ускладнює проходження катетера в сечовий міхур і виділення сечі. У більш старшому віці (після 6 місяців) ця процедура небезпечна для фахівців, тому катетеризацію можна провести лише в незначної частини флегматичних тварин (Жила І.А., 2002).

У жеребців катетеризацію проводити досить складно і здебільшого небезпечно для здоров’я як людини, так і тварини.

Після одержання сечі визначають її фізичні властивості: колір, прозорість, консистенцію, відносну щільність та реакцію. При неможливості відразу провести дослідження її зберігають у холодному місці. Заморожування сечі або зберігання її при кімнатній температурі значною мірою впливає на результати дослідження.

Свіжовиділена сеча в коней має досить різне забарвлення. У лошат першого місяця життя вона має колір від лимонно-жовтого до жовтого. У лошат місячного віку колір змінюється із жовтого до жовто-коричневого. Цей процес триває три–чотири місяці. Надалі колір сечі, незалежно від віку, коливається від молочно-жовтого до жовто-коричневого, інколи – до коричневого. Слід зазначити, що через кілька хвилин після взяття сеча починає розділятися на дві фракції (надосадова рідина і осад), кожна з яких має свій колір. Зокрема, верхня частина (супернатант) завжди темніша (вона жовто-коричневого або коричневого кольору), а нижня (осад) – біло-лимонно-світло-коричневого забарвлення. При тривалому зберіганні (на кінець першої доби) сеча змінює забарвлення внаслідок окиснення фенолів і в нижній частині набуває темно-коричневого кольору. Верхня частина надосадової рідини завжди світліша. При кімнатній температурі цей процес відбувається протягом кількох годин, але ці зміни не впливають на показники сечі. У неплідних кобил сеча має колір від блідо- до буро-жовтого, а в жеребних колір її залежить від терміну вагітності. У більшості кобил із малим строком жеребності (1–3 місяці) колір сечі біло-жовтий і лише у третини – від гірчичного до коричневого (зрідка). В останні місяці жеребності сеча значно темніша – від жовто-коричневого до коричневого (Жила І.А., 2002).

На відміну від інших тварин, у здорових дорослих коней сеча непрозора, оскільки в ній міститься багато солей кальцію. У деяких тварин перші порції сечі можуть бути прозорими, але в кінці сечовиділення вона стає зовсім мутною. Через наявність великої кількості слизу, помутніння може бути у вигляді циліндра, але при перемішуванні або стоянні сеча стає рівномірно мутною. При нефротичному синдромі сеча в коней стає більш прозорою або зовсім прозорою завдяки кислій реакції сечі, що сприяє розчиненню солей. У лошат до місячного віку сеча прозора, надалі вона теж мутніє і в шестимісячному віці не відрізняється від сечі дорослих тварин.

Консистенція сечі в дорослих коней слизова від домішування муцину, який утворюється в ниркових мисках та сечовому міхурі. Інколи вона драглеподібна і розтягується у вигляді ниток. У лошат першого місяця життя консистенція її водяниста, надалі вона стає густішою, а після однорічного віку – тягучою. Водянистою сеча в коней буває при поліурії та нефротичному синдромі.

Відносна густина сечі, за нашими дослідженнями, становить (кг/л): у лошат перших трьох місяців життя – 1,001–1,025; трьох-шести – 1,010–1,035; 6–12 місячних – 1,020–1,040; у дорослих – 1,020–1,055 (у 60 % – 1,035–1,055). Найвищу відносну густину сечі (1,043–1,053) мають кобили в перші 1–2 місяці після пологів (Жила І.А., 2002).

Сеча дорослих коней має лужну реакцію, величина рН коливається від 8,5 до 9,5. У молодняку вона є або нейтральною, або слабо кислою (рН 5–7).

Фізичне дослідження сечі дає в основному загальне уявлення про стан ренальної системи, але недостатньо відображає зміни інших систем організму. У цьому плані найбільш цінним є хімічне дослідження сечі. Одним із хімічних тестів оцінки стану ниркового фільтру є визначення вмісту білка в сечі. У коней, порівняно з іншими тваринами, існують певні відмінності в її дослідженні. При визначення білка сечу її необхідно попередньо витримати (близько двох годин) при кімнатній температурі, потім зняти верхній шар і профільтрувати його. Лише після цього сеча придатна для дослідження. Серед якісних проб найбільш показовою є проба з кип΄ятінням. Інші проби (із сульфосаліциловою та азотною кислотами) не придатні для дослідження білка в сечі коней. Зокрема, при застосуванні проби з 20 %-ною сульфосаліциловою кислотою помутніння сечі взагалі може не настати (згідно з методикою, наявність білка в сечі дає помутніння). Сеча стає ще більш тягучою або навіть драглеподібною.

При дослідженні сечі методом Робертса-Стольникова (проба з азотною кислотою) при будь-якому розведенні її в усіх пробах утворюються зеленувато-коричневі кільця (згідно з методикою, при наявності білка в сечі на межі двох рідин має утворитися біле кільце). Зміна забарвлення кільця і поява його навіть при розведенні у 30–40 разів пов΄язана з наявністю в сечі коней білірубіну та індикану, які дають відповідно зелене та фіолетове забарвлення за таких же умов. Отже, ця проба не придатна для визначення вмісту білка в сечі коней. Найбільш точним є кількісний метод із 3 %-ною сульфосаліциловою кислотою набором реактивів фірми „Simko Ltd” (Жила І.А., 2002). Визначати вміст білка в сечі коней індикаторними смужками недоцільно, оскільки цей метод дає хибні позитивні результати. Тому невелику кількість білка в сечі (до 1 г/л) можна вважати негативним результатом. Проте при кислій або нейтральній реакції сечі (лошата або хворі дорослі коні) індикаторні смужки показують вірогідні результати. У нормі в сечі коней сліди білка (0,2–0,5 г/л) завжди присутні (майже 90–95 % тварин). У лошат до тримісячного віку білок у сечі відсутній.

При визначенні вмісту глюкози найдоцільніше використовувати пробу Гайнеса та індикаторні смужки. Перед постановкою проби Гайнеса із сечі необхідно видалити білок, наявність якого зумовлює позитивну реакцію на глюкозу. Для цього підкислену сечу нагрівають до кипіння, потім охолоджують і фільтрують. При нагріванні білки згортаються й утворюються пластівці або помутніння, які згодом осідають на фільтрувальному папері. Фільтрат при цьому стає прозорим і набуває водянистої консистенції. Проба Гайнеса дає ідентичні результати з індикаторними смужками, проте використання останніх не потребує попередньої підготовки сечі для дослідження, що робить їх застосування більш практичним та економним.

Для визначення в сечі коней умісту кетонових тіл застосовують загальноприйняті методи або індикаторні смужки. У коней, на відміну від тварин інших видів, навіть при тяжких захворюваннях кетонові тіла в сечі виявляються рідко.

При визначенні білірубіну в сечі застосовують пробу Фуше, яка грунтується на окисненні білірубіну в білівердин, який надає пробі зеленувато-синього кольору. Крім того, використовують індикаторні смужки. Обов’язковим при визначенні білірубіну є недопущення попадання сонячного світла на біоматеріал, при дії якого він руйнується. Сечу обов’язково необхідно підкислювати 10–30 %-ним розчином оцтової кислоти. Згідно з даними І.А.Жили (2002), сеча дорослих коней у 80–90 % випадків має сліди білірубіну, що оцінюється в один плюс при визначенні індикаторними смужками. У лошат білірубіну в сечі міститься ще менше, і виявляється він у 30–40 % тварин.

При визначенні уробіліногену в сечі найбільш показовими є проба Флоренса (з ефірною витяжкою) та індикаторні смужки, які дають позитивну реакцію у 84 % випадків. Проба Богомолова є непридатною для визначення цього пігменту в сечі коней, оскільки при додаванні до неї міді сульфату утворюються коричневі пластівці і реакція далі припиняється (згідно з методикою, при додаванні міді сульфату, соляної кислоти і хлороформу на дні пробірки за наявності уробіліногену хлороформ забарвлюється в червоно-рожевий колір).

Вміст гемоглобіну в коней визначають за допомогою індикаторних смужок та пробою з амідопірином. Визначати рівень гемоглобіну необхідно протягом першої години після відбору сечі, тому що при стоянні на повітрі він окиснюється до метгемоглобіну, і виявити його потім неможливо. У клінічно здорових коней, незалежно від віку, у сечі він відсутній.

Важливим показником при дослідженні сечі є індикан, кількість якого визначають якісною пробою Обермайєра. Ця реакція пов΄язана з перетворенням індикану в індоксил трихлорним залізом з утворенням індиголігнону, який має рожево-фіолетовий колір. У 50–60 % дорослих коней у сечі міститься незначна кількість індикану. У середньому за добу із сечею виділяється 0,78–2,0 г індикану. Індиканурія є важливим показником при діагностиці кишкової непрохідності.

Поиск по сайту: