Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дослідження сечового міхура



Сечовий міхур досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, катетеризацією, цистоскопією та рентгенографією.

Оглядом дрібних тварин у них можна виявити відвисання черевної стінки в ділянці розміщення сечового міхура, що свідчить про збільшення його об'єму внаслідок затримки виділення сечі (ішурії). Крім того, у всіх тварин важливу інформацію може дати спостереження за актом сечовиділення. Так, при уроциститі та уролітіазі виявляюють часті позиви до сечовиділення (полакіурію і странгурію, наявність крові та її згустків (при хронічній гематурії) в останніх порціях сечі; при спазмі сфінктера сечового міхура – ішурію і занепокоєння тварин (сечові коліки); при парезі та паралічі сечового міхура – занепокоєння, позиви до сечовиділення або самовільне виділення сечі невеликими порціями (енурез), особливо під час руху та лягання тварини, а також збільшення тривалості акту сечовиділення; при затримці сечовиділення в робочих коней – занепокоєння їх.

Пальпацію сечового міхура у дрібної рогатої худоби і м’ясоїдних проводять через черевну стінку, звертаючи увагу на його наповнення і чутливість. Хутрових звірів для цього кладуть на спину і здійснюють глибоку пальпацію, якою можна виявити болісність при уроциститі і наявність камінців у сечовому міхурі розміром від піщинки до 15 мм у діаметрі. Внутрішню пальпацію сечового міхура проводять у дрібних тварин пальцем, введеним у пряму кишку. Другою рукою через черевну стінку сечовий міхур зміщують у тазову порожнину.

У великих тварин сечовий міхур пальпують через пряму кишку, а в самок, крім того, пальпацію можна провести через піхву. Внутрішньою пальпацією визначають розміщення сечового міхура, його наповнення, болісність, здатність до скорочення, стан стінки та наявність каменів у сечовому міхурі.

У здорових тварин сечовий міхур розміщений на лобкових кістках, а в наповненому стані він частково звисає в черевну порожнину. Порожній сечовий міхур пальпується у вигляді щільного грушоподібного тіла, при помірному наповненні він розширюється до величини двох кулаків дорослої людини, стає кулеподібним і відчувається як в'ялий або злегка напружений міхур із рідиною. Збільшення об'єму сечового міхура виявляють при ішурії, паралічі або парезі його стінки, яка втрачає тонус і здатність до скорочення (травми хребта, каудальної частини спинного мозку, менінгіт), при перитоніті, звуженні уретри рубцевою тканиною в самок, закупоренні уретри сечовими камінцями при уролітіазі. Об'єм сечового міхура зменшується при недостатньому надходженні сечі в сечовий міхур із нирок, порушенні прохідності сечоводів та при розриві стінки міхура.

Болісність сечового міхура при його пальпації проявляється занепокоєнням тварини і є характерною для гострого уроциститу та уролітіазу. Внутрішньою пальпацією перевіряють також тонус стінки сечового міхура і його здатність скорочуватися. При ослабленні тонусу стінка його не відповідає скороченням на натискування під час пальпації. Такі зміни тонусу спостерігають у старих тварин при парезі сечового міхура, післяродовому парезі в корів, міоглобінурії в коней, запаленні головного та спинного мозку.

Камені і пухлини при слабкому наповненні сечового міхура діагностують пальпацією і рентгенографією. Пухлини стінки міхура виявляють у вигляді щільного тіла. Після його випорожнення ці тіла зберігають свій розмір і форму.

Дигітальну перкусію сечового міхура через черевну стінку проводять у дрібних тварин. Нею виявляють наявність газів при уроциститі, оскільки захворювання супроводжується аміачним бродінням сечі.

Цистоскопію сечового міхура проводять з метою дослідження його слизової оболонки за допомогою оглядового цистоскопа, а, використовуючи катетеризаційний цистоскоп, крім того, можна провести катетеризацію сечоводів для вивчення видільної функції кожної нирки. Застосування цистоскопії можливе в самок великих тварин. У здорових тварин слизова оболонка сечового міхура блискуча, рожева із жовтуватим відтінком і добре вираженими кровоносними судинами. При уроциститі спостерігають набряк і почервоніння слизової оболонки, а також розширення сітки кровоносних судин. На слизовій оболонці можуть виявлятися фібринозні або гнійні нашарування. При хронічному уроциститі збільшується кількість складок слизової оболонки. У хворих тварин цистоскопією можна виявити сечові камені та папіломи слизової оболонки.

Катетеризацію порожнини сечового міхура для взяття проб сечі, лікувальних процедур проводять через уретру. Для цього застосовують металеві, гумові або пластмасові катетери для тварин різних видів (рис. 136). Самкам краще вводити тверді катетери, а самцям – еластичні. При стриктурі отвору уретри у самців і сечових каменях катетер в уретру слід просувати обережно, щоб запобігти її травмам і розриву. Необхідно також враховувати анатомічну будову статевих органів і уретри (рис. 137).

При незначному наповненні сечового міхура через катетер у нього може засмоктуватися атмосферне повітря. У здорових тварин після сечовипускання в міхурі залишається невелика кількість сечі (у корів – 50–70 мл), що дає змогу одержати пробу сечі за допомогою шприца Жане. Важче проводити катетеризацію у старих тварин, у самок перед родами і в післяродовий період. Сечовий міхур у таких випадках звисає в черевну порожнину. Тому для проведення катетеризації необхідні довгі катетери (до 50–60 см). При парезі або паралічі сечового міхура через катетер випускають велику кількість сечі. Катетеризацію не проводять при вагініті та ендометриті.

Ультразвукове дослідження.Ехографію сечового міхура і уретри у великих тварин проводять ректально. При цьому визначають діаметр і стан стінок, патологічні утворення. Поряд із клінічними і лабораторними дослідженнями сонографією підтверджують діагноз на амілоїдний нефроз, пієлонефрит та уролітіаз.

При сечокам’яній хворобі сечовий міхур збільшений, на фоні ехонегативної сечі виявляють ехопозитивні камені. У хворих тварин нирки збільшені, а уретра і ниркова миска розширені.

Дослідження уретри

Уретру досліджують оглядом, пальпацією і катетеризацією, звертаючи увагу на стан її слизової оболонки та прохідність, а також на наявність сечових каменів.

Слизову оболонку в самців досліджують у ділянці зовнішнього отвору сечівника, у самок – за допомогою піхвового дзеркала. Слизова оболонка уретри у здорових тварин блискуча й рожева. При ураженні уретри виявляють набряк слизової оболонки, запалення, крововиливи та витікання гною і слизу.

Прохідність уретри визначають за допомогою катетеризації. Найчастіше зустрічається закупорення уретри каменями або згустком крові, стеноз, здавлювання або рубцеве стягування її сполучною тканиною.

Сечові камені в самок великих тварин виявляють пальпацією уретри через вентральну стінку піхви. У самців уретру пальпують уздовж статевого члена. У бугаїв необхідно уважно пальпувати в місці згину пеніса, де можуть бути сечові камені. При пальпації необхідно звертати увагу на болісну реакцію тварин.

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ

Лікар повинен спостерігати, чи така ж сеча у хворого, як у здорового, і чим менше подібності, тим більш тяжка хвороба.

Гіппократ (460–377 рр. до н. е.)

Сеча є кінцевим продуктом обміну речовин. За її складом можна визначати функціональний стан не лише нирок і сечовивідних шляхів, а й печінки, серця, підшлункової залози, ендокринних органів, шлунково-кишкового тракту та обміну речовин в організмі. Сечу доцільно досліджувати у тварин контрольної групи при проведенні диспансеризації, а також у хворих при встановленні діагнозу, вивченні глибини патології, прогнозуванні закінчення хвороби, контролі ефективності лікувальних заходів. З цією метою проводять фізичне, хімічне та мікроскопічне, а при необхідності – і бактеріологічне дослідження сечі.

Дослідженню сечі велике значення надавали медики всіх часів. У своїх “Афоризмах” Гіппократ (460–377 рр. до н. е.) писав: “Коли при лихоманці сечі виділяється мало, вона каламутна, зі згустками, то збільшення її кількості і прозорості свідчить про поліпшення”. На ілюстраціях у манускриптах, у скульптурах та на картинах, починаючи з ХІІ ст., лікар, як правило, зображувався зі спеціальною посудиною для дослідження сечі, яка називалася матулою. Матула виготовлялася із прозорого скла, мала форму сечового міхура, кругле дно. У той же час Ендрю Бурдл (1490–1549), лікар англійського короля Генріха VIII, радив “не покладатися на сечу як на єдиного свідка”, оскільки, на його думку, “умовивід, побудований тільки на оцінці аналізу сечі, такий же тендітний, як і посудина для її збирання”.

Одержання та зберігання сечі. Сечу одержують при природному сечовиділенні. Акт сечовиділення можна викликати масажем у самців препуція, а в самок – шкіри нижче соромітних губ. У великих тварин виконують, окрім того, масаж сечового міхура через пряму кишку, а в дрібних – через черевну стінку. При хворобах статевих органів, а також для бактеріологічних досліджень сечу одержують із сечового міхура катетером (протипоказанням для катетеризації є гнійне запалення сечовивідного каналу).

Для аналізів беруть близько 200 мл сечі, найкраще брати пробу сечі – вранці. Одержання проб натще важливе тому, що за ніч нагромаджуються продукти метаболізму, які менше пов'язані з годівлею та іншими зовнішніми факторами. При необхідності досліджують сечу, зібрану протягом доби чи іншого проміжку часу. Тоді її збирають у сечоприймальники, які кріплять до тварин.

Якщо дослідити сечу відразу після взяття неможливо, то її зберігають закритою протягом 1,5 год у холодильнику або термосі з льодом. Використання консервувальних речовин небажане, але воно допускається, якщо сечу необхідно транспортувати з господарств у лабораторію. Із консервантів використовують тимол (один кристалик на 100–150 мл сечі), толуол (покривають тонким шаром поверхню сечі), хлороформ (1–2 краплі на 200 мл сечі), 40 %-ний формальдегід (дві краплі на 25 мл сечі). Для бактеріологічних досліджень сечу не консервують. При використанні консервувальних речовин слід ураховувати те, що хлороформ розчиняє жири й утруднює визначення вмісту цукру, а тимол і формальдегід – білка. Зберігання сечі протягом тривалого часу при кімнатній температурі призводить до розвитку в пробах мікрофлори й грибів, що змінює рН, руйнує лейкоцити та циліндри. При необхідності сечу можна зберігати замороженою.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.