Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дослідження функціонального стану нирок



До функціональних проб належать визначення концентрації в крові виділюваних нирками речовин (залишкового азоту, сечовини та креатиніну), проби на видільну функцію нирок після навантаження різними речовинами та методи, що характеризують очисну функцію нирок.

У залишковому азоті (ЗА) містяться кінцеві продукти обміну білків – сечовина, аміак, креатин, креатинін, сечова кислота, індикан та азот амінокислот. Уміст його в сироватці крові великої рогатої худоби і свиней становить 15–29 ммоль/л. Збільшення вмісту залишкового азоту в крові називається гіперазотемією. Залежно від етіології, розрізняють ретенційну і продуктивну гіперазотемію. Ретенційна азотемія буває нирковою (при гломерулонефриті і пієлонефриті), коли вміст ЗА збільшується до 107–214 ммоль/л (в основному за рахунок сечовини), і позанирковою, яка спостерігається при зменшенні клубочкової фільтрації при хворобах серця та зневодненні. Продуктивна гіперазотемія розвивається за рахунок азоту амінокислот унаслідок посиленого розпаду тканинних білків, але функція нирок при цьому збережена.

Основним компонентом ЗА є сечовина, на яку припадає 50 % ЗА крові (при розрахунку в мг/100 мл) і 85–90 % – сечі. У нормі вміст сечовини в сироватці крові молодняку великої рогатої худоби становить 3,0–6,5 ммоль/л; корів – 3,5–6,0; свиней – 3,3–6,0; овець – 3,0–6,0; кіз – 4,0–7,0; коней – 3,5–6,0; лошат – 3,0–7,0; собак – 3,0–8,0; кішок – 3,3–11,0 ммоль/л. Концентрація сечовини залежить від інтенсивності її синтезу та виведення. Тому визначення її є важливим діагностичним тестом як функції печінки, де вона синтезується, так і нирок, через які вона виводиться. Частіше діагностується збільшення вмісту сечовини в крові, що свідчить про ураження нирок. При гострій нирковій недостатності рівень сечовини в сироватці крові зростає до 50–80 ммоль/л і навіть більше, а виділення її сечею різко зменшується. Якщо вміст сечовини досягає 35 ммоль/л, то це вказує на середній ступінь ураження нирок. При хронічному перебігу гломерулонефриту та в азотемічній стадії нефротичного синдрому вміст сечовини підвищується до 13–15 ммоль/л, а в пізні строки хронічної ниркової недостатності – до 30–35 ммоль/л. Кількість азоту сечовини у фракції ЗА збільшується до 90 %.

Зменшення вмісту сечовини в сироватці крові спостерігається при аліментарному виснаженні (ЗА зростає за рахунок азоту амінокислот), тяжкому перебігу патології печінки, яка володіє значними функціональними резервами, завдяки чому синтез сечовини зберігається навіть тоді, коли уражено 85 % її паренхіми. Оскільки вміст ЗА при цьому може залишатися в межах норми, то процентне відношення азоту сечовини до ЗА стає нижчим 45 % (якщо перерахунок робити у мг/100 мл), або 10 % – при розрахунку в ммоль/л. Якщо на фоні підвищення вмісту ЗА кількість сечовини починає зменшуватися, то має місце комбінована патологія нирок і печінки (гепаторенальний синдром).

Досить інформативним показником фільтраційної функції клубочків нирок є вміст креатиніну в сироватці крові, який фільтрується клубочками і не реабсорбується в канальцях. Уміст креатиніну в сироватці крові людей становить 70–115 мкмоль/л; високопродуктивних корів – 70–150; телят – 70–110; овець та кіз – 80–120; свиней – 100–200; коней – 100–160; собак – 70–140; котів – 80–160 мкмоль/л. Якщо вміст його збільшується до 220–400 мкмоль/л, це свідчить про те, що функціонує лише 20–50 % клубочків нирок, а подальше підвищення його концентрації до 700 мкмоль/л є показником зменшення об'єму фільтрації до 13 мл сечі за 1 хв, оскільки функціонує лише 10–20 % клубочків.

Видільну функцію нирок вивчають шляхом навантаження різними речовинами (індиго-карміном, феноловим червоним, конго червоним). Для проведення проб тваринам уводять фарбу, а потім через катетер беруть проби сечі, визначаючи час появи в ній фарби і завершення її виділення, що залежить від ниркового кровотоку і видільної функції канальців. При гострій нирковій недостатності, хронічному гломерулонефриті та пієлонефриті виділення фарби сповільнюється.

Методи, які грунтуються на очисній функції (кліренсі) нирок, застосовують для дослідження фільтраційної, реабсорбційної та екскреторної функції їх. Нирковий кліренс – це кількість плазми або сироватки крові, яка за одиницю часу повністю очищається від уведеної речовини. Для дослідження кліренсу використовують інулін, парааміногіпурат (ПАГ) та інші речовини. Введений внутрішньовенно інулін виділяється лише за допомогою клубочкової фільтрації, тому кліренс інуліну характеризує її стан. При зниженні клубочкової фільтрації через ураження клубочків при нефриті, пієлонефриті, амілоїдозі та склерозі нирок кліренс інуліну знижується. Підвищення клубочкової фільтрації виявляють при нефротичному синдромі.

Парааміногіпурат (ПАГ) фільтрується з крові клубочками нирок, реабсорбується в канальцях і там знову екскретується. Отже, кліренс ПАГ відображає фільтраційну, реабсорбційну та екскреторну функції (змішаний кліренс). Корові внутрішньовенно вводять 40 мг ПАГ на 1 кг маси тіла. У здорових корів 50 % ПАГ виділяється нирками протягом 13–15 хв. Збільшення цього періоду свідчить про значну ниркову недостатність.

Дослідження сечоводів

При дослідженні сечоводів визначають їхню товщину, наявність каменів у них, стан слизової оболонки сечового міхура та сечоводів. З цією метою проводять пальпацію прямої кишки, цистоскопію сечового міхура і сечоводів та рентгенографію.

Товщину сечоводів у здорових тварин визначити досить складно. При запальних процесах (пієлонефриті, уроциститі, закупорення каменями) сечоводи прощупуються як круглі, болючі при натискуванні тяжі, що тягнуться від нирок до шийки сечового міхура.

Прохідність сечоводів у самок великих тварин можна дослідити катетеризацією при наявності катетеризаційного цистоскопа. Вона порушується при уролітіазі та стискуванні їх пухлинами.

Камені в сечоводах виявляють пальпацією і катетеризацією. У дрібних тварин їх можна виявити за допомогою рентгенографії.

Стан слизової оболонки сечового міхура в місці отворів сечоводів залежить від запальних процесів. При запаленні сечоводів слизова оболонка набрякає, колір її стає червоним. При пієлонефриті отвори сечоводів іноді оточені білим кільцем із червоною смужкою.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.