Розміщення нирок у великих тварин за очеревиною біля самого хребта робить неможливим огляд їх та зовнішню пальпацію. Однак при огляді тварини звертають увагу на наявність набряків, які можна виявити в ділянці підгруддя, міжщелепного простору, черева, вим'я, зовнішніх статевих органів та на кінцівках. Набряки розлиті, холодні, водянисті. Набрякова рідина може нагромаджуватися також у черевній і грудній порожнинах, перикардіальній сумці, внутрішніх органах (печінці, легенях, головному мозку). Набряки виникають при запальних і дистрофічних процесах у нирках (гострий гломерулонефрит, нефроз). При нефротичному синдромі вони розвиваються через втрату із сечею білка, особливо альбумінів, які утримують воду в кров'яному руслі. При цьому вода переміщується в міжтканинні простори. Сприяє розвитку набряків посилене виділення корою надниркових залоз альдостерону, який збільшує реабсорбцію натрію в ниркових канальцях і затримку води в організмі.
Зовнішньою пальпацією в телят і дорослої великої рогатої худоби незадовільної вгодованості можна дослідити лише праву нирку. Її знаходять сильним натискуванням кінчиками пальців правої руки, складеними разом, на черевну стінку у правій голодній ямці за останнім ребром під 1–2-м поперечнореберними відростками поперекових хребців.
У великих тварин нирки досліджують внутрішньою пальпацією, якою можна виявити їх розміщення, розмір, форму, чутливість та консистенцію. У великої рогатої худоби можна пропальпувати ліву нирку, а в невеликих корів – інколи задній край правої. Ліву нирку знаходять під 3–5-м поперековими хребцями приблизно по серединній площині тулуба. Вона рухлива, звисає від хребта на віддалі 10–12 см, при сильному наповненні рубця тазовий кінець її відтискується в праву половину черевної порожнини. Права нирка, на відміну від лівої, майже не зміщується з свого місця при пальпації. У коней нирки можна дослідити лише внутрішньою пальпацією. Пальпують ліву нирку, яка розташована від останнього ребра до попереково-реберних відростків 3–4-го поперекових хребців, а праву можна прощупати лише в невеликих тварин, її каудальний полюс, латеральну і медіальну поверхні. Збільшуються нирки при паранефриті, пієлонефриті, гідронефрозі, амілоїдозі, розвитку в них пухлин. Зменшення нирок зустрічається рідше, ніж збільшення. Воно зумовлене хворобами, що мають хронічний перебіг (хронічний нефрит, нефросклероз). При пієлонефриті та гідронефрозі ректальним дослідженням виявляють флуктуацію.
У коней поверхня нирок гладенька, у великої рогатої худоби чітко прощупуються окремі частки їх. Поверхня нирок стає горбистою при туберкульозі, ехінококозі, лейкозі, пухлинах і абсцесах у нирках, але найчастіше – при хронічному нефриті та пієлонефриті.
Важливе діагностичне значення має болючість нирок, яку виявляють ректальним дослідженням та вібраційною перкусією. Її виконують наступним чином: кулаком правої руки наносять кілька послідовних ударів по кисті лівої руки, покладеній на лівий, а потім на правий бік поперекової ділянки над нирками. Різке занепокоєння тварини, прогинання спини, бажання ухилитися від ударів та внутрішньої пальпації є показником болючості нирок, яка буває при гострому гломерулонефриті, паранефриті, абсцесах нирок та нефролітіазі. Необхідно пам’ятати, що болючість, яку виявляють вібраційною перкусією, можуть спричиняти також хвороби печінки.
У дрібних тварин (собак, котів, кролів, кіз, овець і телят) нирки досліджують зовнішньою пальпацією. Великі пальці обох рук накладають на поперекову ділянку, решту – на черевні стінки знизу, з обох боків за останнім ребром. Натискуючи пальцями рук, які рухаються назустріч одна одній, їх просувають по поверхні черевної стінки уверх – до останнього грудного хребця. У котів і кролів нирки бобоподібні, тверді, гладенькі. Права нирка в них лише злегка виходить за останнє ребро, а в собак її пальпують рідко. У свиней нирки важко пальпуються через жировий прошарок. В овець і кіз знаходять обидві нирки, поверхня їх гладенька, і вони майже не зміщуються при натискуванні, а в телят добре відчувається задній край лише правої нирки.