Діагностика порушень обміну речовин

Обмін речовин (метаболізм) – це сукупність хімічних перетворень речовин, які надходять в організм іззовні, перетравлюються й абсорбуються, синтезуються та розпадаються в ньому з утворенням проміжних і кінцевих продуктів та енергії і виведення кінцевих продуктів метаболізму назовні.

Порушення обміну речовин може виникати на будь-якій або на всіх стадіях метаболізму. Хвороби, що розвиваються при цьому, називають метаболічними або аліментарними (Мorbi alimentarii), оскільки їх виникнення спричиняється в основному дефіцитом або надлишком енергії, поживних і біологічно активних речовин у раціонах тварин. Вони надзвичайно широко розповсюджені у колективних та фермерських господарствах і завдають значних економічних збитків. За даними лабораторій ветеринарної медицини України, в сироватці крові корів контрольних груп знижений рівень загального білка визначається у 31,5–47,8 % проб, загального кальцію – 33,6–46,0; неорганічного фосфору – 27,6–35,0; каротину – у 74,1–81,7 % проб. А-гіповітаміноз встановлений у 69,5 % корів (Сахнюк В.В., 1996).

Значне поширення хвороб обміну речовин зумовлено зміною традиційного типу годівлі та умов утримання тварин, зменшенням у раціонах великої рогатої худоби, овець і коней кількості сіна, переважанням силосованих, досить часто неякісних, кормів; однотипною висококонцентратною годівлею свиней; гіпокінезією; недостатньою інсоляцією тварин, а в деяких господарствах – цілорічним стійловим утриманням тварин. Окрім того, на великих територіях України дуже поширені ендемічні хвороби (від грец. endemos – місцевий), зумовлені недостатнім умістом у ґрунтах, водних джерелах і рослинах рухомих форм біотичних мікроелементів або надлишком їх антагоністів. Ендемічні хвороби тварин ще називають геохімічними ензоотіями.

Обмін речовин здійснюється завдяки численним ферментативним реакціям, регулюється нейроендокринною системою, знаходиться під постійним контролем автоматичної регуляції, в основі якої лежить принцип зворотного зв’язку. Регуляторні системи підтримують обмін речовин на певному рівні, забезпечують гомеостаз – відносну динамічну стійкість внутрішнього середовища (крові, лімфи, тканинної рідини) і основних фізіологічних функцій організму.

Порушення обміну речовин може виникати на будь-якій або на всіх стадіях метаболізму, що слід враховувати при визначенні етіології, з’ясуванні патогенезу і проведенні лікувально-профілактичних заходів.

В організмі тварин окремі ланки обміну речовин взаємозв’язані між собою, тому при будь-якому захворюванні відбувається системне порушення усіх видів, але переважно – одного або двох із них. Наприклад, кетоз у молочних корів при гострому і підгострому перебігу характеризується порушенням вуглеводно-ліпідного і білкового обміну, при хронічному – переважає розлад фосфорно-кальцієвого і D-вітамінного, розвивається вторинна остеодистрофія. При ожирінні головна роль належить розладу ліпідного обміну, разом з тим перебіг ожиріння супроводжується порушенням обміну вуглеводів.

Враховуючи тісний взаємозв’язок усіх видів метаболізму, в основу класифікації хвороб, спричинених порушенням обміну речовин, покладені принципи переважної патології та основного етіологічного фактора, хоча паралельно чи одночасно спостерігають порушення й інших видів обміну. За цими принципами всі хвороби, викликані порушенням обміну речовин, умовно розподіляють на чотири групи.

Перша група включає хвороби, зумовлені переважним порушенням вуглеводно-ліпідного і білкового обміну: ожиріння, аліментарна дистрофія, кетоз, міоглобінурія, гіпоглікемія поросят, лактаційне виснаження самок хутрових звірів.

Друга група об’єднує хвороби, спричинені переважним порушенням обміну макроелементів: аліментарна та ензоотична остеодистрофії, вторинна остеодистрофія корів та молодняку, гіпомагніємія, післяродова гіпокальціємія і післяродова гіпофосфатемія. Порушення фосфорно-кальцієвого обміну лежить в основі деяких хірургічних (артроз) та акушерських хвороб (передродове і післяродове залежування). Вторинну остеодистрофію корів за патогенезом можна віднести до захворювань першої групи, післяродову гіпокальціємію – до ендокринних хвороб, а вторинну остеодистрофію молодняку – до порушень вітамінного обміну (ендогенний D-гіповітаміноз).

Третю групу становлять хвороби, що спричинюються нестачею або надлишком мікроелементів. Їх називають мікроелементозами. До них відносять: гіпокобальтоз, гіпокупроз, білом’язову хворобу, ензоотичну атаксію ягнят, недостатність фтору, цинку (паракератоз), марганцю, а також хвороби, зумовлені надлишком бору, нікелю, молібдену, фтору, селену. До цієї групи можна також включити ендемічний зоб, але оскільки нестача йоду спричинює порушення функції щитоподібної залози, то захворювання відносять до ендокринної патології.

До четвертої групи належать гіповітамінози, що виникають внаслідок нестачі ретинолу, кальциферолу, токоферолу, аскорбінової кислоти, філохінону, вітамінів групи В. Значно рідше у тварин розвиваються гіпервітамінози, здебільшого зумовлені передозуванням окремих вітамінів.

Поиск по сайту: