Визначення білірубіну в сечі У сечі може міститися лише кон’югований (зв’язаний, прямий) білірубін. Некон’югований (вільний, непрямий) білірубін не розчиняється у воді і не проходить через ниркові клубочки, тому в сечі його не виявляють. Уміст білірубіну в сечі визначають якісними і кількісними реакціями та індикаторними смужками. Із якісних реакцій застосовують проби Розіна, Фуше, Франка, які грунтуються на окисненні білірубіну в білівердин, що надає пробі зеленкуватого кольору. Для великої рогатої худоби інформативною є проба Франка (із розчином метиленового синього). Кількість білірубіну в сечі досліджують уніфікованим методом Ієндрашика, Клегорна і Гроффа.
Виділення білірубіну із сечею називають білірубінурією. Наявність його в сечі свідчить про глибокі порушення в гепатобіліарній системі, коли кількість кон'югованого білірубіну в крові перевищує рівень ниркового порогу. При білірубінурії сеча темніє, набуває жовто-зеленого відтінку, піниться. Дослідження білірубіну в сечі має важливе значення при диференційній діагностиці жовтяниць. Білірубінурія спостерігається при тяжких ураженнях печінки (гепатит, гепатоз, цироз) та жовчовивідних шляхів (жовчнокам'яна хвороба, ехінококоз, новоутворення), тобто при паренхіматозній і механічній жовтяниці. Причиною білірубінурії при паренхіматозній жовтяниці є проникнення кон’югованого білірубіну в кров унаслідок руйнування і некрозу гепатоцитів. За непрохідності жовчних шляхів (механічна жовтяниця) у них виникає застій жовчі, у результаті чого пошкоджуються жовчні капіляри, через які кон’югований білірубін проникає в кров’яне русло, а з кров’ю заноситься в нирки і виділяється із сечею. При гемолітичній жовтяниці білірубінурія відсутня, оскільки в крові нагромаджується лише вільний некон’югований (непроведений через печінку) білірубін, який не розчиняється у воді і не може виділитися нирками із сечею. Таким чином, білірубінурія властива лише механічній і паренхіматозній жовтяниці.
Визначення уробіліногену та уробіліну в сечі. Уробіліноген є похідним проведеного через печінку білірубіну й утворюється в позапечінкових жовчних шляхах і кишечнику із білірубіну під впливом ферментів мікроорганізмів. У кишечнику частина його всмоктується в кров і через ворітну вену надходить у печінку, де повністю руйнується. Таким чином, у здорових тварин уробіліноген не виділяється із сечею.
Основна кількість білірубіну й уробіліногену в кишечнику перетворюється в стеркобіліноген, який майже повністю виділяється з калом. На повітрі стеркобіліноген окиснюється в стеркобілін. Лише незначна кількість його всмоктується в систему каудальної порожнистої вени і виводиться із сечею, але ця кількість настільки мала, що не виявляється якісними методами.
Уробіліноген і стеркобіліноген часто об’єднують в одну групу – уробіліногенових тіл, які на повітрі окиснюються і перетворюються в уробілінові тіла. Підвищення кількості уробіліногенових тіл у сечі, коли вони виявляються за допомогою якісних реакцій, називаються уробіліногенурією.
Уробіліногенурія є показником паренхіматозної або гемолітичної жовтяниці. При ураженні печінки (паренхіматозна жовтяниця) уробіліноген не повністю руйнується гепатоцитами, заноситься кров’ю в нирки і виділяється із сечею. Відразу після виділення уробіліноген під дією кисню перетворюється в уробілін. Збільшення кількості уробіліну в сечі називають уробілінурією. Для якісного визначення уробіліну існує цілий ряд проб: Флоренца-Комарицина, Богомолова, Шлізінгера. Виявляють уробілінурію також індикаторними смужками відразу після сечовиділення, коли уробіліноген встигає перетворюватися в уробілін.
Уробіліногенурія спостерігається не лише при паренхіматозній жовтяниці, а й при гемолітичній, коли утворюється велика кількість уробіліногену, який, очевидно, не встигає розщеплюватися в печінці. Окрім того, при цій жовтяниці в кишечнику утворюється багато стеркобіліногену, який, обминаючи печінку, потрапляє в нирки і виводиться із сечею. Виділення стеркобіліногену із сечею спостерігається також при кишкових захворюваннях (ентероколіти, завороти, інвагінація), коли він із товстих кишок всмоктується в кров і надходить у нирки.
Відсутність уробіліногену в сечі при збільшенні вмісту білірубіну в крові і сечі свідчить про наявність в організмі механічної жовтяниці. При ліквідації механічної перешкоди в жовчному протоці виникає уробілінурія, яка є благоприємним показником.
Визначення вмісту жовчних кислот у сечі. Їх наявність у сечі визначають за допомогою проб, які знижують поверхневий натяг сечі. До них належать проба Гай-Крафта з порошком сірки та проба з метиленовим синім. Збільшення вмісту жовчних кислот у сечі спостерігається при паренхіматозній і механічній жовтяницях, коли розвивається синдром холемії.