Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Фізичні властивості сечі



Відразу після одержання сечі визначають її кількість (за необхідності – добову), колір, прозорість, консистенцію, запах, відносну густину, реакцію сечі або величину рН.

Кількість сечі (діурез) є важливим показником видільної функції нирок і стану водного обміну. Коні виділяють за добу 3–10 л сечі, велика рогата худоба – 6–12 (максимально – 25 л), вівці і кози – 0,5–2, свині – 2–6 л, собаки, залежно від породи, – 0,05–2 л (30 мл сечі на 1 кг маси тіла), коти – 0,1–0,2 л (25 мл сечі на 1 кг маси). При патології ці показники можуть змінюватися. Зменшення добового діурезу називають олігурією, а збільшення його – поліурією.

Колір сечі. У коней свіжовиділена сеча має колір від блідо- до буро-жовтого, у жуйних – від світло-жовтого до світло-коричневого. У свиней вона світло-жовта, у собак і котів – від світло-жовтого до жовтого кольору. При зберіганні сеча може темніти. Колір сечі у здорових тварин залежить від умісту в ній солей і пігментів. У хворих тварин забарвлення її може змінюватися. Світлий колір із слабим блідо-жовтуватим відтінком буває при хронічній нирковій недостатності та цирозі нирок, оскільки вони втрачають властивість виділяти хромогени, а також при цукровому та нецукровому діабеті (внаслідок поліурії).

Темно-жовтий колір сеча має при високій її концентрації, що є наслідком сильного потовиділення, тривалої гарячки, серцевої декомпенсації. Забарвлення сечі від насиченого темно-жовтого до коричневого із зеленкуватим відтінком свідчить про наявність у ній жовчних пігментів, що спостерігається при механічній і паренхіматозній жовтяницях. Наявність індикану в сечі, що є ознакою розвитку в організмі виразкових захворювань шлунково-кишкового каналу або гангрени легень, змінює колір сечі на темно-коричневий. Криваво-червоною, червоно-коричневою, темно-коричневою сеча буває при домішуванні до неї крові (гематурія), гемоглобіну (гемоглобінурія) і міоглобіну (міоглобінурія). Слід ураховувати й те, що згодовування тваринам столових буряків також надає сечі червоного забарвлення. При гематурії необхідно визначити джерело надходження крові. Якщо кров у сечі з'являється на початку сечовиділення, то це свідчить про ураження уретри. Наявність її в кінцевих порціях сечі дає підстави підозрювати ураження сечового міхура, а якщо вся сеча забарвлена в червоний колір, то це є ознакою ураження нирок. Часто крові в сечі міститься мало (мікрогематурія), і її домішки можна виявити лише мікроскопічним або біохімічним дослідженням.

Білою, непрозорою із сіруватим відтінком сеча буває від домішування гною при гнійному уроциститі та пієлонефриті. При ліпурії та виділенні над-мірної кількості фосфатів сеча набуває молочно-білого кольору.

Лікування тварин метиленовим синім надає сечі синього або синьо-зеленого забарвлення, введення в організм препаратів карболової кислоти змінює її колір на коричневий або чорний.

Прозорість сечі. За винятком однокопитних, свіжа сеча у здорових тварин прозора, чиста і не містить осаду. Лужна сеча при зберіганні протягом кількох годин при кімнатній температурі стає каламутною від утворення мукоїду – слизу сечовидільних шляхів і лужних фосфатів. При зберіганні кислої сечі утворюється червонуватий осад, який виникає внаслідок кристалізації уратів. У коней сеча мутнувата, оскільки в ній міститься кальцію гідрокарбонат. При зберіганні сечі настає його аміачне зброджування з утворенням нерозчинного кальцію карбонату, який покриває тоненькою плівкою поверхню сечі.

Втрата сечею прозорості (помутніння) спостерігається при наявності в ній великої кількості солей, кров'яних і епітеліальних клітин, бактерій або слизу. Опалесцентна сеча може виділятися у здорових тварин при поїданні ними великої кількості жирів (аліментарна ліпурія). Патологічну ліпурію реєструють при тяжкому перебігу цукрового діабету, отруєнні фосфором, хілурії.

Консистенція сечі у здорових тварин, крім однокопитних, водяниста. У коней сеча слизова від домішування муцину. При пієлонефриті, амілоїдному нефрозі, запаленні сечового міхура і уретри, статевих органів консистенція сечі стає слизовою, в’язкою і драглеподібною, при зменшенні діурезу – близькою до слизової. Сеча водянистої консистенції з високим умістом білка піниться. Ще Гіппократ в “Афоризмах”, описуючи пухирці на поверхні сечі, оцінював цю ознаку як свідчення ураження нирок і тривалої хвороби. Лише тепер стало відомо, що поява пухирців у сечі зв’язана з високим умістом у ній білка. При переливанні сеча однокопитних розтягується у вигляді ниток. Водянистою консистенція сечі в коней стає при поліурії.

Запах сечі в кожного виду тварин специфічний. При підвищенні концентрації сеча набуває різкішого запаху. При зберіганні її при кімнатній температурі внаслідок лужного бродіння запах аміаку в ній посилюється. Аміачний запах має також свіжовиділена сеча при її застої і зброджуванні в сечовивідних шляхах, що виявляють при паралічі та парезі сечового міхура, уроциститі, непрохідності уретри. При розпаді пухлин і гангренозних процесах у сечовивідних шляхах та сечовому міхурі вона набуває гнильного запаху, про що писав ще Авіценна (980–1037 рр. н. е.). Із його творів стало відомо, що на початку розвитку жовтяниці сеча часто має білий колір і бридкий запах, зумовлений меркаптаном. Запаху калових мас вона набуває при утворенні пузирно-ректального отвору. Виділення із сечею великої кількості кетонових тіл (кетонурія) надає пробі фруктового запаху, що спостерігається при кетозі в корів і овець, лістеріозі, цукровому діабеті. При поліурії водяниста сеча майже не має запаху.

Відносна густина сечі залежить від концентрації розчинених у ній різних речовин. Найбільше на густину сечі впливають концентрація в ній сечовини (пряма пропорційна залежність) і посилений діурез (обернена залежність). Однак при цукровому діабеті, незважаючи на поліурію, вона має високу відносну густину через уміст у ній цукру. Відносна густина є показником концентраційної здатності нирок. Уперше відносну густину сечі визначив на початку 17 ст. Жан Батист ван Гельмонт, порівнявши масу сечі з масою такої ж кількості дощової води.

У здорових тварин відносна густина сечі становить (г/мл, кг/л): у коней – 1,020–1,050; великої рогатої худоби – 1,015–1,045; овець і кіз – 1,010–1,040; свиней – 1,010–1,030 (у 80 % свиноматок, за даними Л.О.Костенко, 1,010–1,020); собак – 1,020–1,050; котів – 1,020–1,050, кролів – 1,010–1,035. Коливання цих показників залежить від складу раціону і кількості випитої води. При обмеженому споживанні рідкого корму та води, важкій роботі з виділенням великої кількості поту відносна сечі підвищується. У хворих тварин збільшення відносної спостерігається при олігурії, яка є наслідком зневоднення організму (діареї, блювоти, гарячки), розвитку набряків і водянок, гострому гломерулонефриті. Протеїнурія і глюкозурія призводять до зростання відносної густини.

Відносна густина сечі може знижуватися при споживанні великої кількості води, тривалому голоданні та низькому вмісті білкових кормів у раціоні. Поліурія із зниженням відносної густини сечі є сприятливим прогнозом при розсмоктуванні набряків і водянок. Тяжкі ураження нирок із втратою екскреторної функції призводять до зниження відносної густини сечі. Таке явище називають гіпостенурією.

Водневий показник (рН) сечі визначають одразу після одержання проб. При зберіганні її величини рН збільшується. Водневий показник визначають за допомогою індикаторних смужок або рН-метрів. Нині випускають індикаторні смужки, які показують не лише якісну реакцію, а й допомагають визначати точний кількісний результат.

Реакція сечі залежить від виду тварин і характеру корму, який вони споживають. Корми рослинного походження містять більше лужних елементів, а тваринного – кислих. Тому сеча травоїдних тварин слаболужна, м'ясоїдних – слабокисла, а всеїдних – близька до нейтральної. При зміні традиційного фізіологічного типу годівлі, характерного для тварин певного виду, реакція сечі змінюється. Так, при згодовуванні травоїдним тваринам кормів із високим умістом протеїну (комбікормів) сеча стає кислою. Згодовування протягом деякого часу м'ясоїдним тваринам кормів рослинного походження (овочів, фруктів, крупів, картоплі) призводить до зміщення рН сечі в лужний бік.

У клінічно здорових тварин реакція свіжоодержаної сечі становить: у коней – 7,0–8,5; великої рогатої худоби – 7,0–8,5; свиней – 6,0–8,0; собак і котів – 5,0–6,5.

Кислою реакція сечі у травоїдних стає при голодуванні, надлишку протеїну в раціоні та захворюваннях, які перебігають із виникненням респіраторного або метаболічного ацидозу (пневмонії, діареї, цукровий діабет, ацидоз рубця).

Лужна сеча є наслідком респіраторного та метаболічного алкалозу. Різко лужною реакція сечі буває при гнильному уроциститі. При патології органів сечової системи розвивається аміачне зброджування сечі, унаслідок чого утворюється амонію карбонат, який зміщує рН у лужний бік. Слаболужною реакція сечі в м’ясоїдних буває при частій блювоті.

Тривале порушення нормальної реакції сечі є обережним для прогнозу, оскільки при кислій реакції камені можуть утворюватися з уратів і сечової кислоти, а при лужній – фосфатні.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.