Рентгенодіагностика захворювань шлунка

Органи травлення за своєю щільністю майже однакові і при звичайному рентгенологічному дослідженні без попередньої підготовки не диференціюються. Пояснюється це тим, що всі органи системи травлення поглинають рентгенівське випромінювання в тій же мірі, що й навколишні тканини. Щоб шлунково-кишковий канал став видимим на екрані чи рентгенограмі, до нього необхідно ввести речовини, які за атомною масою та щільністю значно різняться від органів і тканин черевної порожнини. З цією метою проводять контрастне рентгенологічне дослідження із використанням водної суспензії барію сульфату, яку вводять через зонд, або з кормом. Перед введенням контрастної речовини тварину готують (витримують на голодній дієті, промивають шлунок, ставлять очисні клізми, вводять легкі послаблювальні засоби). Рентгенологічне дослідження травної системи проводять в природному стоячому положенні тварини. При цьому можна виявити анатомічні та функціональні зміни в будь-якому відділі травного каналу, а також порушення взаємовідношень із сусідніми органами і системами. Для дослідження заднього відділу кишечнику препарат вводять у вигляді клізми. Важливою особливістю цього препарату є те, що час звільнення шлунка і проходження його по кишечнику близький до часу евакуації кормових мас.

Рентгенологічне дослідження однокамерного шлунка дозволяє одержати найбільш об'єктивні дані, необхідні для своєчасного встановлення правильного діагнозу, точної локалізації патологічних змін і характеру порушення функції шлунка. Після 12–18-годинної голодної дієти через стравохідний зонд до шлунка вводять повітря (пневматизація) або ж водну суспензію барію сульфату 25–100 г дрібним і 300–500 г великим тваринам. Для просвічування однокамерного шлунка центральний пучок променів спрямовують справа наліво, у собак на середину 11–12, а у коней – 14–15-го ребер.

Рентгеноскопія шлунка та кишечнику дає змогу виявити стан газового міхура шлунка, форму, величину, положення, грубі контурні зміни стінок. Форма газового міхура визначається головним чином тонусом шлунка. При гіпотонії газовий міхур витягнутий вздовж, при гіпертонії – короткий і широкий. Різке збільшення чи зменшення об'єму газового міхура може бути зумовлене кормовими масами і порушенням функцій шлунка. Відсутність газового міхура інколи пов’язана з розривом шлунка або проривом його стінки. У разі гострого розширення шлунка газами спостерігається значне збільшення його об’єму. Нижня межа газового міхура шлунка може досягати рівня його кардіальної ділянки. Купол діафрагми випинається у грудну порожнину. Рухи діафрагми обмежені.

Під час рентгенологічного дослідження можна простежити за перистальтикою шлунка. Вона зумовлена ритмічними скороченнями м’язів, які утворюють хвилі по великій і малій кривизні. Велике значення для діагностики має відсутність перистальтики, що буває за наявності запалення або пухлини шлунка. Про моторну функцію шлунка судять і за часом його спорожнення. В нормі у собак повне звільнення шлунка від контрастної маси відбувається за 2–3 год, в умовах патології – більш тривалий час.

Гострі гастрити рентгенологічно не виявляють. Для діагностики хронічних гастритів (гіпертрофічні, атрофічні й слизисті) використовують рідку суспензію барію сульфату. При гіпертрофічному гастриті на екрані чи рентгенограмі виявляють широкі деформовані складки, по нижньому контуру тіні шлунка помітна різко виражена нерівність, звернена до порожнини шлунка, при атрофічному гастриті зникає складчатість слизової оболонки шлунка, контури нижньої ділянки рівні, гладенькі. Слизистий гастрит характеризується накопиченням значної кількості слизу у нижній ділянці шлунка. Межа переходу щільної тіні шлунка до навколишніх тканин поступова, особливо вздовж нижнього краю.

Особливе значення має рентгенологічне дослідження для діагностики таких захворювань шлунка, як виразкова хвороба і рак. Рентгенологічно можна визначити наявність виразки, яка найчастіше локалізується в шлунку і дванадцятипалій кишці. При цьому можна встановити як анатомічні, так і функціональні зміни. За наявності виразки шлунка основною рентгенологічною ознакою є ніша (рис. 114). Під нішею розуміють патологічне випинання ураженої ділянки контуру шлунка, утворення якого зумовлене прониканням барію сульфату до кратера виразки. Однією з побічних ознак виразки шлунка також може бути місцевий циркулярний спазм його м’язів, або ознака “пісочного годинника” – проявляється утворенням глибокої перетяжки шлунка, що немовби ділить шлунок на дві частини. Здебільшого виразка знаходиться в місці перетяжки (рис. 115). Рентгенологічна діагностика є провідним методом виявлення раку шлунка, який найчастіше зустрічається у собак. Основною рентгенологічною ознакою злоякісної пухлини шлунка є дефект наповнення (рис. 116). Оскільки пухлина, виступаючи у просвіт шлунка, витісняє контрастну масу, то дефект наповнення має нерівні, неправильні контури. Такий характер дефекту наповнення пояснюється горбистістю і нерівністю ракової пухлини. В ділянці розміщення ракової пухлини перистальтика відсутня.

Гастроскопія

Найбільш важливі дані в діагностиці хвороб шлунка одержують при гастроскопії, яку вперше у ветеринарній медицині розробив для діагностики гастритів у свиней В. Ю. Чумаченко. Цей метод з успіхом можна застосовувати для діагностики виразкової хвороби, пухлин олуланозної інвазії та іншої патології шлунка у свиней (рис. 117).

Порівняно з основними і лабораторними методами досліджень шлунка гастроскопія має ряд переваг. Вона дає змогу прижиттєво визначити морфологічні зміни слизової оболонки шлунка (колір, розміри й напрям складок, їх щільність, набряк, наявність крововиливів, ерозій, виразок і пухлин), які є основними ознаками для діагностики його патології.

Гастроскопію у свиней проводять медичними фіброгастроскопами різних конструкцій ("Пучок МТ–11" та ін.). При використанні твердогнучких гастроскопів для запобігання потраплянню їх у глоткову заглибину застосовують гнучкий напрямний пристрій конструкції В. Ю. Чумаченка, який дає можливість обминути цю заглибину і вільно вводити апарат у шлунок.

Свиней фіксують у лежачому положенні на лівому боці. За можливості виконують премедикацію аміназином (1,5–2,0 мг/кг) або ж комбеленом (0,2 мл/10 кг маси тіла) з атропіном сульфату (2,5 мг/кг) та наркоз шляхом внутрішньовенного введення в орбітальний синус хлоралгідрату (10 %-ного розчину 10 мл/100 кг маси тіла) або натрію тіопенталу (5 %-ного розчину в дозі 15 мг/кг маси тіла).

Робочу частину гастродуоденоскопа вводять під контролем зору в глотку, стравохід, шлунок та дванадцятипалу кишку тварин. Через канал приладу в порожнину шлунка накачують повітря для розправлення його стінок. Наявну в шлунку жовч відсмоктують. Після цього через оптичну систему гастродуоденоскопа оглядають слизову оболонку шлунка для визначення її стану (Гончаренко В.П., 2000).

У здорових свиней слизова оболонка гладенька, блискуча, зібрана в дрібні складки різної форми та напряму. Складки легко вирівнюються при введенні в порожнину шлунка 1–1,5 л повітря. Слизова оболонка блідо-рожевого або рожевого кольору.

У поросят з гострим перебігом катарального гастриту слизова оболонка гіперемійована, набрякла, вкрита товстим шаром липкого прозорого слизу. Складки збільшені й щільно прилягають одна до одної, утворюючи вузькі, ледь помітні щілини (смужки) темно-червоного кольору. При хронічному катаральному гастриті слизова оболонка шлунка нерівномірно вкрита слизом сірого кольору. На загальному фоні помірної гіперемії спостерігають ділянки посиленої гіперемії, посередині яких найчастіше виявляються темно-сірі нашарування слизу. При гіпертрофічному гастриті слизова оболонка червоного або бордового кольору, шершава, без блиску, складки потовщені й при введенні повітря у шлунок майже не розгладжуються. Між складками слизової оболонки знаходиться щільно прилиплий слиз. На верхівках складок виявляють геморагії. Колір слизової оболонки за наявності крововиливів нерівномірний. При атрофічному гастриті виявляють зміни рельєфу і кольору слизової оболонки. Складки її зменшені, а проміжки між ними широкі, в окремих ділянках складок зовсім не буває, колір слизової оболонки блідий або сірий, а поверхня рівна й блискуча, з просвічуванням кровоносних судин. При наявності ерозій та виразок слизової оболонки виявляють її дефекти різної форми і величини, на дні виразки – нашарування фібрину, а навколо неї – темно-рожевого кольору запальний інфільтрат.

Поиск по сайту: