Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЙМАННЯ КОРМУ ТА ВОДИ



При цьому досліджують апетит, наявність спраги, приймання корму та води, жування, ковтання, відригування, жуйки та блювоти.

Апетит – складна рефлекторна реакція, яка проявляється харчовим збудженням, тобто бажанням тварини приймати корм. Апетит визначають, спостерігаючи за твариною в момент годівлі, або використовуючи дані анамнезу.

При захворюваннях тварин спостерігають різні порушення апетиту, які проявляються зменшенням або відсутністю його, підвищенням і спотворенням.

Зниження апетиту проявляється тим, що тварина не поїдає звичайної порції корму або їсть її повільно, а відсутність апетиту (анорексія, аnorexis від грец. an – заперечення, orexis – апетит, бажання їсти) – тривалою відмовою від корму. Такі зміни спостерігаються при зниженні шлункової секреції, різних інтоксикаціях, хворобах органів травлення, багатьох незаразних, інфекційних та паразитарних хворобах.

Підвищення апетиту – булімія (від грец. bus – віл, limos – голод) або поліфагія (від грец. poly – багато, phagein – їсти) – як тимчасове явище може бути у тварин, які одужують, після тривалого недоїдання, а справжня поліфагія відрізняється довгим перебігом і спостерігається при цукровому діабеті.

Спотворення смаку – алотріофагія (allotriophagia, від лат. allotrius – сторонній, чужий і грец. phagein – їсти) – проявляється тим, що тварини починають поїдати, як правило, сторонні речовини – кал, підстилку, сечу, землю, гуму, волосся, перо, ганчірки і відмовляються від доброякісного корму. Спостерігається при деяких видах мінеральної і вітамінної недостатності – при D-гіповітамінозі (рахіті), остеодистрофії, гіпокобальтозі, гіпокупрозі, недостатній кількості в раціоні натрію хлориду, а також при сказі. Спотворення смаку ще називають лизухою (lambitus – лат., лизання).

Спрага характеризується позивами до пиття. Спостерігаючи за твариною під час напування, звертають увагу на кількість випитої води за один прийом і за добу. У здорових тварин спрага залежить від фізичного навантаження, молочної продуктивності, виду корму і вмісту в ньому води, а також від пори року. Можливі розлади спраги – її збільшення і зменшення.

Збільшення спраги – полідипсія (polydipsia, від грец. polydipsios – відчуття сильної спраги) – спостерігається при захворюваннях, що супроводжуються втратою рідини, тобто тих, що перебігають з діареєю, блюванням, поліурією (збільшенням виділення сечі), сильним потовиділенням, при плевриті, перитоніті, цукровому і нецукровому діабеті, отруєнні натрію хлоридом.

Зменшення спраги спостерігається при захворюваннях шлунка і кишечнику, які не супроводжуються діареєю та блюванням, на початку гарячки.

Приймання корму і води досліджують оглядом. Спостерігаючи за твариною під час годівлі й напування, звертають увагу на швидкість і кількість захопленого корму, рухи губ, язика і нижньої щелепи, швидкість жування і ковтання; на спосіб приймання рідини, а також звуки, що виникають при цьому. Характерні розлади приймання корму й води бувають при ураженнях центральної нервової системи (менінгіт, енцефаліт, водянка головного мозку). Тварини при цьому захоплюють корм за допомогою кусання, подібно собакам, і, не пережовуючи, тривалий час тримають його в роті.

Розлади приймання корму і води можуть бути зумовлені ураженням губів, язика, зубів, слизової оболонки рота, жуйних м’язів, щелеп, глотки, внаслідок чого тварини зі збереженим апетитом з жадністю беруться за корм, але швидко викидають його назад, відходять від годівниці. Такі ж зміни спостерігаються при виразковому гастриті. Досить своєрідне приймання корму у свиней при ураженні язика грибом – збудником актиномікозу.

Розлади приймання води спостерігають при захворюваннях, пов’язаних з ураженням центральної нервової системи. Тварини глибоко опускають морду у відро, часто закриваючи ніздрі, роблять жуйні рухи, булькають, подібно свиням, а припинивши приймання води, довго не виймають голови з відра.

Жування. У здорових тварин кожного виду воно має свої особливості. Так, коні, свині, кролі, нутрії, коти старанно пережовують корм, а жуйні майже його не пережовують при прийманні, а потім у період жуйки роблять це досить добре. Собаки та вовки ковтають корм, окрім кісток, малопережованим.

Розлади жування за своїм характером бувають різними: мляве пережовування корму спостерігається при хворобах шлунка, кишечнику та інших органів, що супроводжується зниженням апетиту; болюче жування буває при хворобах зубів (карієс, неправильне стирання), запаленні зубних альвеол, хворобах ясен, язика, слизової оболонки рота, наприклад, при везикулярному стоматиті, ящурі; утруднене жування або повна неможливість його спостерігаються при спазмі жуйних м’язів (тризм), який є частим симптомом правця та інфекційного енцефаломієліту, чи паралічі цих м’язів – частого супутника сказу, ботулізму; при різкому опуханні щік, тяжких пошкодженнях слизової оболонки рота і язика (рани, виразки, актиномікоми), кісток верхньої і нижньої щелепи (тріщини, переломи, актиномікоми, деформації при рахіті, остеодистрофії); поява пустих жуйних рухів, що буває при сказі, інфекційному енцефаломієліті.

При пережовуванні корму з’являються додаткові шуми, які мають діагностичне значення – скрегіт зубами та чавкання. Скрегіт зубами у коней буває при хворобах з симптомокомплексом колік, правці, отруєннях, у великої рогатої худоби – при травматичному ретикулоперитоніті, недостатності фосфору, остеодистрофії, кетозі, хронічній гіпотонії передшлунків, хронічному катарі шлунково-кишкового тракту, у свиней – при чумі і бешисі. Чавкання у здорових тварин спостерігається лише у свиней. У тварин інших видів воно пов’язане з великою кількістю слини в ротовій порожнині та порушенням ковтання; є характерним для ящуру великої рогатої худоби, везикулярного стоматиту, фарингіту.

Ковтання просування у стравохід через порожнину глотки змішаних із слиною кормових мас у вигляді харчової грудки. Розлади ковтання – дисфагія (dysphagia, від грец. dys – розлад, порушення, phagia – поїдання) – проявляються болючістю, регургітацією і повною неможливістю ковтання. Тварини довго пережовують корм, витягують шию, хитають головою, б’ють грудними кінцівками об землю, малі тварини – повискують. Після кількох спроб проковтнути вони зовсім відмовляються від приймання корму. Подібні порушення ковтання спостерігаються при легкому перебігу фарингіту (запаленні глотки), наявності сторонніх тіл у глотці.

За тяжких ускладнень частина кормових мас при спробі ковтання викидається назад через ніс. Таке явище одержало назву регургітації (regurgitatio, від лат. re – назад, зворотно, gurgito – біжу через край, наводняю). Найчастіше спостерігається вона у коней, рідше у великої рогатої худоби, свиней, собак, причому у свиней, собак, котів часточки корму викидаються через рот. Регургітація супроводжується сильною слинотечею, забрудненням губ і крил носа слиною, носовими виділеннями, кормовими масами. Зустрічається при ускладнених фарингітах, миті, сторонніх тілах у глотці, сибірці у свиней.

Вищим ступенем розладу ковтання є повна неможливість ковтання кормової грудки, слини, води. Це може бути наслідком паралічу глотки, що спостерігається при сказі, ботулізмі, енцефаліті або судорогах м’язів глотки, які виникають при правці, органічних пошкодженнях глотки, деяких отруєннях. Неможливість ковтання може настати також рефлекторно під впливом подразнень, які надходять з інших органів, при звуженні стравоходу і закупорюванні його сторонніми тілами.

Жуйка, ремигання (ruminatio) – складний рефлекторний процес, властивий лише жуйним тваринам, полягає у відригуванні вмісту рубця або сітки, пережовуванні, обслиненні, формуванні і проковтуванні його. Порушення жуйки, а тим більше припинення її, завжди були показником патології, тому дослідження її має велике діагностичне та прогностичне значення.

При дослідженні жуйки звертають увагу на час її появи після приймання корму; кількість жуйних періодів протягом доби, тривалість кожного періоду; кількість жувальних рухів при пережовуванні однієї кормової грудки.

У здорової великої рогатої худоби жуйка після приймання корму починається через 20–30 хв і навіть через 1–1,5 год, що залежить від виду корму, ступеня наповнення рубця і зовнішніх умов. Після згодовування соковитих кормів жуйка починається раніше, ніж після сухих і грубих. Якщо жуйка починається пізніше, ніж через 1,5 год після приймання корму, то її називають запізнілою (пізньою). Спостерігається вона при гіпотонії передшлунків і багатьох хворобах, що супроводжуються підвищенням температури тіла та зниженням апетиту.

Протягом доби у дорослої великої рогатої худоби буває від 6 до 12 жуйних періодів тривалістю 30–60 хв кожний. Якщо кількість жуйних періодів менша, то таке порушення називають рідкою жуйкою, а скорочення тривалості жуйного періоду – короткою жуйкою. Рідка та коротка жуйки поєднуються з пізньою і зустрічаються при тих же захворюваннях.

На пережовування однієї кормової грудки велика рогата худоба витрачає від 30 до 60 с і здійснює при цьому від 40 до 80 жуйних рухів. Вівці і кози жують набагато швидше, при пережовуванні грудки здійснюють 50–90 жувальних рухів, тривалість кожного жуйного періоду у них близько 1 год. Жування у овець і кіз часто зупиняється під впливом зовнішніх подразників. Перші жуйні періоди у ягнят і козенят з’являються на 8–12-й день життя, у телят – на третьому тижні життя. Жуйний процес у молодняку великої рогатої худоби стабілізується у 8–10-місячному віці.

Тварини ремиґають у приємному напівзабутті, відчутті ситості і задоволення. При захворюваннях пережовування кормової грудки відбувається неохоче, повільно, із зупинками. Інколи пережовування зупиняється, після деякої паузи нерідко тварина проковтує ще недостатньо розжовану кормову грудку. Таку жуйку називають в’ялою, лінивою.

Болюча жуйка супроводжується стогонами і неспокоєм при відригуванні кормової грудки, що спостерігається при травматичному ретикуліті та ретикулоперитоніті.

Повне припинення жуйки зумовлюється тяжкими розладами моторної функції передшлунків, що спостерігається при первинній і вторинній атонії передшлунків, травматичному ретикулоперитоніті та перикардиті, засміченні книжки, інтоксикаціях.

Відригування (eructatio, від лат. eructate – відригувати) – нормальний фізіологічний акт у жуйних, спрямований на звільнення рубця від газів, які утворюються в ньому внаслідок бродіння кормів. Основні гази – вуглекислота (близько 65 %), метан, азот, кисень, сірководень. Кількість газів, що утворюється, залежить від виду корму, температури (за 12 год у корів може утворюватися від 150 до 300 л). Виводяться вони з рубця різними шляхами, але основна кількість – у процесі відригування.

Виведення газів з рубця супроводжується характерним звуком і ароматним (духмяним) запахом, який добре відчувається біля голови тварини. Затримання виведення газів призводить до метеоризму рубця (гострої тимпанії), що є загрозливим для життя тварин симптомом. Розлади відригування газів можуть бути наслідком багатьох хвороб органів травлення та інших систем. До розладів відригування відносять часте й голосне, рідке, слабке і повне припинення відригування газів, неприємний запах газів, що відригуються, появу відригування газів у тварин інших видів.

Часте й голосне відригування виникає внаслідок підвищеного утворення газів у рубці при згодовуванні кормів, які легко зброджуються, при перегодовуванні, у початковій стадії розвитку тимпанії рубця.

Рідке й слабке відригування спостерігається при сильному пригніченні моторної функції перешлунків, яке зумовлює висихання і ущільнення у них вмісту (травматичний ретикуліт, закупорка книжки, тимпанія і переповнення рубця, атонія передшлунків). При хронічній атонії гази, які викидаються при відригуванні, нерідко мають неприємний запах внаслідок розкладання кормових мас у рубці. Послаблення відригування газів буває при неповному закупорюванні стравоходу.

Повне припинення відригування газів спостерігається при повному закритті отвору стравоходу сторонніми тілами, що швидко призводить до вторинної тимпанії рубця.

У тварин інших видів відригування газів із шлунка через рот є завжди симптомом патології, який є показником посиленого газоутворення в шлунку при згодовуванні кормів, що легко бродять, хронічного гастриту, оскільки у здорових тварин газів у шлунку утворюється мало й вони всмоктуються у кров або евакуюються через кишечник. Відригування газів неприємного кислого запаху у коней – важливий показник пілороспазму, який призводить до розвитку гострого розширення шлунка.

При дослідженні відригування також звертають увагу на можливість аерофагії (aerophagia, від грец. aer – повітря, phagein – поглинати) – систематичне ковтання повітря і часте відригування його. Ця вада зустрічається у коней, великої рогатої худоби і свиней. Одні коні під час аерофагії упираються різцями в годівницю або який-небудь предмет, інші – без цього (повітряна прикуска). Під час заковтування повітря чути своєрідний звук, помітно скорочення м’язів глотки та шиї. У великої рогатої худоби аерофагія характеризується тим, що тварина піднімає голову, висовує язик, повільно повертає ним вправо та вліво, внаслідок чого слина збивається в піну, яку потім вона ковтає. Рідше повітря всмоктується через куточки рота. Внаслідок аерофагії у тварин розвивається метеоризм шлунка й кишок.

Блювання (vomitus, від грец. vomëre – викидати блювоту або emesis, від emeo – нудити, блювати) – мимовільне викидання через рот вмісту з шлунку. У більшості тварин воно свідчить про патологічний стан, і лише у свиней та м’ясоїдних тварин після приймання дуже великої кількості корму буває одноразове блювання. Якщо шлунок звільнився від кормових мас, блювота припиняється.

При оцінці результатів дослідження блювання звертають увагу на його походження, частоту і час появи, кількість, склад, колір, запах і реакцію блювотних мас, наявність у них патологічних домішок.

Розрізняють блювання центрального та рефлекторного походження. Перше виникає внаслідок подразнення центру блювання при енцефаліті, менінгоенцефаліті, абсцесах і пухлинах мозку, уремії, отруєннях чемерицею. У свиней і м’ясоїдних тварин блювання центрального походження спостерігається у початковій стадії гарячкових захворювань (чума та бешиха), при вірусному гастроентериті свиней, ротавірусному ентериті і ензоотичному енцефаломієліті свиней, чумі м’ясоїдних. Блювання центрального походження відрізняється стійкістю, раптовістю появи. Початковим пунктом блювання рефлекторного походження є слизова оболонка шлунка, корінь язика, м’яке піднебіння, очеревина. Блювання рефлекторного походження спостерігається при захворюваннях глотки, стравоходу, шлунка, очеревини, печінки, нирок, при непрохідності кишок.

У коней внаслідок низької збудливості центру блювання, особливостей анатомічної будови шлунка та стравоходу блювання центрального походження зустрічається лише у виняткових випадках: при отруєнні атропіном, крововиливах у мозок. Блювання рефлекторного походження у коней також буває не часто і є наслідком різкого збільшення об’єму шлунка газами, напіврідкими та рідкими кормовими масами при його гострому розширенні (первинному й вторинному). Усі інші захворювання шлунка перебігають, як правило, без блювання. Клінічно блюванню у коней передують сильне напруження, переляк, неспокій. Шкіра вкривається потом, очі виражають страх, ніздрі розширені, шия опущена, кінь тремтить. Блювотні маси виділяються при судорожних скороченнях м’язів. Інколи розривається шлунок.

Дещо легше, але також з великим напруженням, блювання перебігає у жуйних. При судорожних скороченнях м’язів черевного преса через ротову порожнину викидається велика кількість густого вмісту рубця лужної реакції. У жуйних блювання легко викликати великими дозами чемериці, згодовуванням люцерни. Невимушене блювання інколи спостерігається при переповненні рубця і його метеоризмі, стійке – при звуженні пілоруса, стравоходу, закупорюванні отвору між передшлунками.

У хижаків і всеїдних блювання досить часте явище і перебігає легко. При перегодовуванні тварин або згодовуванні неякісних кормів повне звільнення шлунка від кормових мас припиняє блювання і гальмує виникнення імпульсів до нього.

Блювання, яке повторюється по кілька разів на день, є показником якогось тривалого подразнення слизової оболонки шлунка. При гострих катарах, виразках шлунка, звуженні стравоходу надходження у шлунок кормових мас швидко викликає блювання, яке звільняє шлунок від вмісту. Для хронічного гастриту характерне блювання через 2–3 год після годівлі. За тяжких уражень шлунка, а також блюванні центрального походження цей акт виникає і при пустому шлунку.

Крім хвороб шлунка, у свиней і хижаків блювання спостерігається: при непрохідності кишечнику (закупорення, защемлення грижі, завороти, інвагінація, скручування), що можна запідозрити по лужній реакції блювотних мас; захворюваннях глотки і стравоходу (запалення, сторонні тіла, закупорення отвору, спазми та дивертикули стравоходу); захворюваннях очеревини, печінки, нирок, матки (у хижаків).

Дослідження блювотних мас може дати цінну інформацію для постановки діагнозу. При одноразовому блюванні переважно виділяється вміст шлунка, а при багаторазовому – блювотні маси можуть складатися із слизу, що свідчить про хронічний гастрит, вмісту кишечнику, інколи можуть бути домішки жовчі та крові.

Колір блювотних мас залежить від характеру корму, домішок жовчі та крові. Домішки жовчі забарвлюють блювотні маси в жовтий або зелений колір. Спостерігаються вони при закиданні вмісту дванадцятипалої кишки у шлунок при частому блюванні, коли шлунок пустий або є непрохідність кишечнику.

Домішки значної кількості крові у блювотних масах визначають макроскопічно, а приховану кров виявляють якісною пробою з бензидином. Наявність крові в блювотних масах спостерігається при геморагічному запаленні шлунка та кишок, виразках і ранах слизової оболонки шлунка й стравоходу, хворобах, що перебігають з геморагічним діатезом, наприклад при чумі свиней і собак, сальмонельозі. При свіжій кровотечі блювотні маси забарвлені в червоний колір, а при затримці крові в шлунку – в коричневий або навіть чорно-коричневий.

Запах блювотних мас буває кислим і кислуватим, якщо в них є багато кислоти, або тухлим, навіть гнильним, якщо в шлунку відбуваються процеси гниття; реакція – кислою при наявності у блювотних масах соляної кислоти, нейтральною або лужною – при ахілії, закиданні вмісту дванадцятипалої кишки, пухлинах шлунка.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.