Інструментальні методи дослідження печінки

Інструментальні методи дослідження печінки – біопсія, аспіраційна пункція, лапароскопія, ехографія, вимірювання електроопору паренхіми печінки, електропунктура –поступово впроваджуються не лише в науково-дослідну роботу, а й у практичну ветеринарію.

Біопсія – це прижиттєве одержання тканини печінки з діагностичною метою. Виконують її спеціальними голками з мандренами або троакарами різної конструкції.

У великої рогатої худоби біопсію виконують у ділянці печінкового притуплення в 11-му міжреберному проміжку справа на долоню нижче поперечних відростків грудних хребців. У місці проколу здійснюють місцеву анестезію 1–2 %-ним розчином новокаїну. Для легшого проходження троакара в місці пункції розрізають шкіру. При використанні медичних голок шкіру проколюють товстою голкою, через яку просувають пункційну голку з мандреном. При входженні голки в печінку відчувається опір капсули. Мандрен витягують, голку легеньким поштовхом вводять у глибину печінки. До голки під'єднують шприц, трохи витягують поршень, фіксуючи біоптат при виведенні його назовні.

У кіз біопсію печінки краще виконувати в 10-му міжребер’ї на 8–10 см нижче лінії поперекових відростків грудних хребців, оскільки тут товщина її найбільша. Прицільну пункцію можна виконувати в 11-му і навіть у 9-му міжребер’ї в місцях, де легені не прикривають печінку. Отримані біоптати печінки здорових тварин мають темно-вишневий колір, пружну консистенцію, суцільні (Влізло В.В. зі зпівавт., 2003).

У коней біопсію печінки виконують в 11–14-му міжребер'ї під лінією маклака. У дрібних тварин краще здійснювати прицільну пункцію печінки під контролем лапароскопа чи ехографа.

У собак біопсію печінки виконують з правого боку у 8-му міжребер’ї по лінії плечового суглоба в напрямі на колінний суглоб лівої кінцівки. Голку вводять на глибину 5 см. Тварин перед біопсією протягом 8–12 годин витримують на голодній дієті. Для пункції використовують троакар довжиною 125–150 мм і внутрішнім діаметром 2 мм або голки різного виробництва.

Для гістологічних, гістохімічних та ультрамікроскопічних досліджень одержаний біоптат фіксують і обробляють різними методами. Органолептична оцінка його дає важливі результати при жировому гепатозі: проба печінки від хворих тварин має світло-жовтий колір, неоднорідна, часто несуцільна і плаває у воді, оскільки жиру в ній більше, ніж 40 %, від маси свіжого органа. Гістологічні дослідження біоптату необхідні й при диференціальній діагностиці захворювань печінки. Мікробіохімічні результати є показником функціонального стану органа, а гістохімічні та електронномікроскопічні свідчать про функціональні та структурні властивості гепатоцитів і їхніх органел. Протипоказана біопсія печінки при абсцесах і ехінококозі органа, порушенні згортальної функції крові.

Аспіраційна пункція печінки — це метод прижиттєвого одержання ізольованих клітин з наступним виготовленням і фарбуванням мазка для цитологічних досліджень. Аспірацію клітин печінки виконують, уводячи в паренхіму голку з під'єднаним до неї шприцом. У мазку здорових тварин клітини мають чітко виражену структуру. При ураженні печінки контури клітин стерті, спостерігаються вакуолізація цитоплазми та лізис ядер.

Лапароскопія – це огляд органів черевної порожнини. Для проведення лапароскопії її необхідно заповнити стерильним повітрям (пневмоперитонеум). При дослідженні печінки за допомогою лапароскопа звертають увагу на її розміри, колір, характер поверхні, консистенцію, стан переднього краю і жовчного міхура.

Ультразвукове дослідження печінки і жовчного міхура(ехографію, сонографію) проводять при виявленні таких симптомів, як гепатомегалія, асцит, жовтяничність видимих слизових оболонок, шкірний свербіж та відхилення у біохімічних тестах, які характерні для патології печінки. При необхідності за допомогою ехографії здійснюють прицільну біопсію печінки та діагностичну пункцію жовчного міхура. Найбільш інформативним є УЗД печінки у великої і дрібної рогатої худоби, собак і молодняку свиней. Значно складніше виконувати його в коней, оскільки печінка в них не прилягає безпосередньо до реберної частини черевної стінки.

УЗД печінки проводять з метою визначення розташування і розмірів, характеру контурів і ехогенності її паренхіми та стану судин, каудальної порожнистої і ворітної вен, інтра- та позапечінкових жовчних протоків, форми і розміру жовчного міхура, наявності жовчних каменів.

У великої рогатої худоби УЗД печінки проводять справа за останнім ребром та з 12-го по 9-е міжребер’я. Перед проведенням дослідження вистригають волосся. Як контактну речовину використовують стерильний вазелін або спеціальний гель.

Досліджують печінку ззаду наперед і зверху вниз по міжребер'ях. Найбільш чіткою є сонографічна картина в ділянці 12-го, 11- і 10-го міжреберних проміжків, оскільки в цьому місці чітко візуалізуються всі структурні компоненти печінки, жовчного міхура, судин і органів, які знаходяться біля неї. З 9-го по 6-е міжребер'я в дорсальній частині печінка прикрита легенями, через які ультразвукові промені не проникають, і тому печінку виявляють лише за нижньою (вентральною) межею легень. Дослідження печінки в краніальній частині на межі із сіткою має важливе значення при діагностиці абсцесів, які формуються при травматичному ретикулоперитоніті та ретикулогепатиті. Краї і форму кутів органа найкраще проглядати у вентральній ділянці. Печінка добре відмежовується від черевної стінки діафрагмальною, а від кишечнику і книжки – вісцеральною фасціями, які на ехограмі помітні у вигляді світлих (ехопозитивних) ліній. При гепатомегалії важливим є визначення відстані верхньої і нижньої меж печінки до лінії хребта (табл. ___).

Таблиця __ – Межа печінки в корів (Gerber D., 1993 і Влізло В. В., 1998).

В овець і кіз ультразвукові дослідження печінки проводять за останнім ребром та з 12-го по 7-е міжребер'я. Найбільш інформативною ехогепатограма є в 11-му, 10- та 9-му міжреберних проміжках. Для її проведення використовують лінійну або секторну головку зонда з частотою 3,5 мГц для великої і 5,0 мГц – для дрібної рогатої худоби.

Здорова печінка добре проводить ультразвукові промені, оскільки містить багато крові та жовчі. Ехогепатограма складається з великої кількості дрібних ехосигналів слабкої інтенсивності, які рівномірно розміщуються один біля одного, утворюючи контури органа (рис. 130).

Усередині печінки проходить велика кількість печінкових вен, які збільшуються в напрямі до ворітної і каудальної порожнистої вен. Вени при УЗД виявляються як ехонегативні (темного кольору) утворення. При венозному застої діаметр печінкових, портальної та каудальної порожнистої вен збільшений. Паренхіма переповнена кров'ю, ультразвукові хвилі відбиваються слабко, кількість ехопозитивних сигналів зменшується, і печінка стає темною. При жировій дистрофії органа збільшується розсіювання і відбивання ультразвуку, що призводить до зростання кількості ехопозитивних сигналів. При важ­кому ступені ураження паренхіми (понад 50% жирового переродження органа) сонографія відображає картину “світлої печінки” (рис. 131).

При цирозі печінки спостерігають збільшення або зменшення органа, вузлувату поверхню, посилення ехосигналів, коливання ширини печінкових та збільшення діаметра портальної і каудальної порожнистої вен. У нижній частині черевної порожнини виявляють асцит. За допомогою сонографії легко діагностуються абсцеси печінки. Несформовані абсцеси мають слабовиражену капсулу і вигляд темних порожнин, а сформовані – товсту ехопозитивну (світлу) капсулу та ехонегативний (темний) ексудат. Підтверджують діагноз після прицільної пункції абсцесу та одержання гнійного ексудату. Ехографія є інформативною при діагностиці ехінококозу, гематом та новоутворень у печінці.

Каудальна порожниста вена доступна для досліджень у 12-му, та 11- і рідше – у 10-му міжребер'ях. У нормі на ехограмі вона має форму трикутника. При недостатності тристулкового клапана серця, тромбозі і здавлюванні порожниста вена збільшується в діаметрі і стає круглою або овальною (рис. 132)

Ворітна вена лежить вентрально від каудальної порожнистої вени і ближче до черевної стінки. Вона доступна для досліджень від 12-го до 8-го міжребер'я. При поперечному зрізі на ехограмі ворітна вена має круглу форму із відгалуженнями в паренхімі печінки. Збільшення її спостерігається при підвищенні прегепатичного (тромбоз портальної вени), інтрагепатичного (цироз, пухлини, абсцеси печінки) і постгепатичного (правостороння недостатність серця, тромбоз або здавлювання каудальної порожнистої вени) тиску в системі ворітної вени.

Жовчний міхур у великої рогатої худоби добре діагностується лише в 10-му або 11-му міжребер'ї, в овець – у 10-му або 9-му міжреберному проміжку. В нормі він має грушоподібну форму, лежить на вісцеральній поверхні печінки і звисає з вентрального її краю. У дрібних тварин жовчний міхур виявляють справа на вісцеральній поверхні, між правою медіальною і квадратною частками печінки. Жовч має вигляд ехонегативного (темного) утворення без включень, стінки жовчного міхура – підвищену ехогенність (світлі) з рівними контурами. До годівлі тварин заповнений жовчю міхур має великі розміри. Після годівлі він зменшується, оскільки жовч починає інтенсивно виділятися в кишечник. Патологічне збільшення жовчного міхура виявляють при закупорці жовчних протоків конкрементами (жовчно-кам'яна хвороба, фасціольоз, дикроцеліоз, новоутворення). На ехограмі жовчні камені мають вигляд ехопозитивних (світлих) утворень на фоні ехонегативної жовчі. При холециститі спостерігається потовщення стінок жовчного міхура.

Внутрішньопечінкові (інтрагепатичні) жовчні протоки у здорових тварин не виявляються. Вони візуалізуються на ехограмі лише при холестазі у вигляді слабоехопозитивних (світлих) стрічкоподібних утворень. Позапечінкові (екстрагепатичні) жовчні протоки в нормі мають вигляд світлої лінії в напрямі із жовчного міхура до портальної вени. При холестазі вони розширюються і добре діагностуються на ехограмі.

У собак і котів ультразвукове дослідження печінки найкраще проводити за реберною дугою в останніх міжребер’ях секторним датчиком зонда із частотою 5 мГц. у собак печінка знаходиться в межах реберного зведення безпосередньо перед шлунком, тому важливо, щоб перед скануванням шлунок був пустий, оскільки навіть незначна кількість корму чи газу заважає проходженню звукової хвилі й ускладнює дослідження печінки. Тварину для УЗД кладуть на спину. Черевну стінку між мечоподібним відростком грудної кістки і пупом виголюють на кілька сантиметрів вліво і вправо від білої лінії. Після підготовки місця огляду датчик, розміщений безпосередньо за мечоподібним відростком, нахиляють краніально і дорсально – до ідентифікації печінки. Потім головку сканера переміщують зліва направо, дорсально і вентрально. Дослідження проводять також по міжреберних проміжках. Тварину при цьому кладуть на лівий бік. Шерсть видаляють із вентральної поверхні останніх трьох-чотирьох міжреберних проміжків з правого боку. Датчик поміщають у кожний міжреберний проміжок почергово – до найкращого зображення печінки (рис. 133).

У коней УЗД печінки проводять з обох боків: справа – із 6-го по 15-е, а зліва – із 7-го по 9-е міжребер’я, нижче меж легень. Для коней використовують лінійну та секторну ультразвукові головки зонда із частотою 2,5–5,0 мГц.

Пункцію жовчного міхура в корів під контролем ультразвукового приладу виконують з метою біохімічного, бактеріологічного, паразитологічного і цитологічного дослідження жовчі. Місце пункції визначають за допомогою ультразвукового приладу. У корів це 10-е або 11-е міжребер'я в ділянці реберної дуги. Прокол може бути трансперитонеальним, коли голка проходить через черевну стінку в жовчний міхур, і трансгепатичним, якщо жовчний міхур трохи звисає з вентрального краю печінки і голку спрямовують через черевну стінку та печінку.

Поиск по сайту: