Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Синдром неонатальної диспепсії



Синдром диспепсії (від грец. dys – порушення, pepsis – травлення) – це комплекс клініко-лабораторних ознак, зумовлених порушенням травлення різної етіології з малдигестією і малабсорбцією (порушення всмоктування), дискінезією кишечнику (від грец. kinesis – рух). В основі синдрому лежить порушення секреторної, перетравлювальної, всмоктувальної, моторної і екскреторної функцій шлунка (сичуга) і кишечнику, що в подальшому зумовлює розвиток дисбактеріозу, зневоднення, інтоксикацію. Включення в назву синдрома терміну “неонатальна” (neos – новий, natus – народження) акцентує увагу на період виникнення хвороби.

Раннім і типовим симптомом синдрому диспепсії є діарея – пусковий механізм інших змін. Основними патогенетичними механізмами діареї є подразнення рецепторів слизової оболонки кишечнику, підвищення осмотичного тиску його вмісту, посилення кишкової секреції, гальмування активного транспорту іонів, розлади моторики кишечнику. Настає профузний пронос. Часто анальний отвір відкритий і з нього мимовільно виділяються рідкі водянисті калові маси жовто-сірого кольору, інколи – із зеленкуватим відтінком.

Об’єм виділених за добу фекалій збішується у 20–40 разів, а вміст у них води – у 6–30 разів. Хворі телята втрачають з фекаліями за добу від 1 до 4 л рідини. Розвивається дегідратація – зневоднення організму і гемоконденсація, збільшується в’язкість крові та гематокритна величина до 50–60 %, зменшується швидкість кровотоку і максимальний артеріальний тиск, у 2,0–2,5 рази менше виділяється сечі, що спричиняє нагромадження в крові азотистих продуктів, зокрема сечовини (Вовкотруб Н.В., 1999). Характерними ознаками зневоднення є сухість шкіри і западання очних яблук в орбіти.

Розвивається кишковий дисбактеріоз, який характеризується зменшенням кількості лакто- і біфідобактерій, збільшенням у десятки разів гнильних та грам-негативних бактерій, які заселяють тонкий кишечник. Ентеротоксини кишкової палички через проміжні продукти підвищують секрецію води і знижують абсорбційну функцію кишкового епітелію, що посилює діарею.

Токсини, які утворюються в кишечнику (аміни, фенол, індол, скатол), бактеріальні токсини та азотисті продукти спричиняють функціональні і структурні зміни центральної нервової системи, що проявляється атаксією, залежуванням, глибоким пригніченням загального стану, яке інколи змінюється тремором м’язів і нападами судом.

Синдром неонатальної диспепсії виникає при внутрішніх (молозивний токсикоз, аліментарна диспепсія, казеїно-безоарна хвороба), інфекційних (рота- і коронавірусний ентерит, колібактеріоз, анаеробна ентеротоксемія, ентеровірусна інфекція) та паразитарних (криптоспоридіоз) захворюваннях.

 

Підписи до рисунків Розділ 7 “Дослідження органів травлення”

Рис. 95 Параліч нижньої щелепи у собаки, хворої на сказ

Рис. 96 Зморшки і тріщини губ при стахіоботріотоксикозі

Рис. 97 Папуловезикулярне ураження губ у ягняти при контагіозній ектимі (за Потоцьким М.К.)

Рис. 98 Пустули і везикули на губах і носі у ягняти при контагіозній ектимі (за Потоцьким М.К.)

Рис. 99 Дослідження слизової оболонки губ

Рис. 100 Зівники: 1 – Байєра; 2 – Гюнтера; 3 – російський гвинтовий; 4, 5 – Цагельмейєра; 6 – Шаптали (для дрібної рогатої худоби); 7 – російський; 8 – для собак; 9 – Шарабріна (для свиней)

Рис. 101 ерозії твердого піднебіння при злоякісній катаральній гарячці (за Потоцьким М.К.)

Рис. 102 Збільшення язика при актиномікозі (за Левченком В.І.)

Рис. 103 Зовнішня пальпація глотки

Рис. 104 Внутрішня пальпація глотки (схема)

Рис. 105 Зонди для тварин: 1 – зонд Хохлова; 2, 3 – ротостравохідні для великої рогатої худоби; 4 – носостравохідний для коней; 5 – ротостравохідний для дрібних тварин

Рис. 106 Зівник І.Д.Ганжі для зонда А.Л.Хохлова

Рис. 107 Зонд магнітний ветеринарний (автор – Скіданов М.Є.)

Рис. 108 Румінограф З.С.Горянової

Рис. 109 Глибока пальпація сітки

Рис. 110 Проба на задньому схилі холки

Рис. 111 Перкусія і аускультація у ділянці зміщення сичуга (за Влізло В.В.)

Рис. 112 Поштовхова пальпація та аускультація у ділянці зміщення сичуга (за Влізло В.В.)

Рис. 113 Поза “сидячої собаки” у коня при гострому розширенні шлунка

Рис. 114 Виразка шлунка у собаки – симптом “ніші”

Рис. 115 Виразка шлунка у собаки – симптом “пісочного годинника”

Рис. 116 Рак шлунка у собаки. Дефект наповнення

Рис. 117 Гастродуоденоскопія у свиней (за Пономарем С.І.)

Рис. 118 Поза “спостерігача” при коліках

Рис. 119 Маятникоподібне хитання коня при копростазі

Рис. 120 Положення внутрішніх органів корови (вигляд справа): 1 – пряма кишка; 2 – черевна аорта; 3 – ліва нирка; 4 – права нирка; 5 – печінка (відвернена); 6 – жовчний міхур; 7 – контур куполу діафрагми; 8 – права легеня; 9 – стравохід; 10 – трахея; 11 – серце; 12 – контур прикріплення діафрагми по ребрах; 13 – сичуг; 14 – дванадцятипала кишка; 15 – підшлункова залоза; 16 – голодна кишка; 17 – ободова кишка; 18 – кінець клубової кишки; 19 – сліпа кишка; 20 – сечовий міхур; 21 – піхва

Рис. 121 Поле перкусії черевних органів у великої рогатої худоби (вигляд справа): 1 – пряма кишка; 2 – сліпа кишка; 3 – ободова кишка; 4 – права нирка; 5 – печінка; 6 – книжка; 7 – сичуг; 8 – голодна кишка; 9 – клубова кишка; М – лінія маклака; П – лінія плечового суглоба; пусті місця поля перкусії – голосний тимпанічний звук; плюси – притуплено-тимпанічний; мінуси – притуплений; крапки – тупий звук

Рис. 122 Положення внутрішніх органів коня (вигляд зліва): 1 – трахея; 2 – стравохід; 3 – діафрагма; 4 – печінка; 5 – шлунок; 6 – селезінка; 7 – ліва нирка; 8 – мала ободова кишка; 9 – лівий яєчник; 10 – лівий яйцепровід; 11 – широка маткова зв’язка; 12 – лівий ріг матки; 13 – піхва; 14 – пряма кишка; 15 – сечостатеве переддвер’я; 16 – статева щілина; 17 – задньопрохідний (анальний) отвір; 18 – сечовий міхур; 19 – тазова петля великої ободової кишки (перехід нижнього коліна у верхнє); 20 – ліве нижнє (вентральне) коліно великої ободової кишки; 21 – ліве верхнє (дорсальне) коліно великої ободової кишки; 22 – голодна кишка (обрізана); 23 – поперечне (діафрагмальне) нижнє (вентральне) коліно великої ободової кишки; 24 – поперечне (діафрагмальне) верхнє (дорсальне) коліно великої ободової кишки; 25 – серце; 26 – легенева артерія; 27 – грудна аорта; 28 – загальний плечо-головний стовбур

Рис. 123 Положення внутрішніх органів коня (вигляд справа): ): 1 – пряма кишка; 2 – тазовий вигин великої ободової кишки; 3 – сліпа кишка; 4 – дванадцятипала кишка; 5 – права нирка; 6 – печінка; 7 –діафрагма; 8 – стравохід; 9 – грудна аорта; 10 – права непарна вена; 11 – задня порожниста вена; 15 – праве верхнє повздовжнє коліно великої ободової кишки; 16 – праве нижнє повздовжнє коліно великої ободової кишки; 17 – петлі голодної кишки; 18 – сечовий міхур; 19 – кінець сім’япроводу; 20 – передміхурова залоза; 21 – права міхурцевидна залоза

Рис. 124 Поле перкусії черевних органів у коня (вигляд зліва): 1 – шлунок; 2 – ліва нирка; 3 – селезінка; 4 – ободова кишка; 5 – голодна кишка; М – лінія маклака; П – лінія плечового суглоба; пусті місця поля перкусії – голосний тимпанічний звук; плюси – притуплено-тимпанічний; мінуси – притуплений; крапки – тупий звук

Рис. 125 Поле перкусії черевних органів у коня (вигляд справа): 1 – голодна кишка; 2 – права нирка; 3 – ободова кишка; 4 – сліпа кишка; М – лінія маклака; П – лінія плечового суглоба; а – голосний тимпанічний звук; б – притуплено-тимпанічний; в – притуплений; г – тупий звук

Рис. 126 Положення внутрішніх органів свині (вигляд зліва): 1 – стравохід; 2 – трахея; 3 – ліва легеня; 4 – шлунок; 5 – селезінка; 6 – ліва нирка; 7 – ободова кишка; 8 – сліпа кишка; 9 – лівий ріг матки; 10 – лівий сечовід (обрізаний); 11 – сечовий міхур; 12 – пряма кишка; 13 – голодна кишка; 14 – печінка; 15 – серце

 

 

Розділ VIIІ

ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕЧІНКИ

Печінка є найбільшою травною залозою в організмі тварин. Виконуючи білоксинтезувальну, вуглеводну, ліпідну, пігментну, антитоксичну, сечовиноутворювальну та інші функції, вона є своєрідною біохімічною лабораторією, бере участь в обміні ферментів, вітамінів, гормонів, мінеральних речовин. Зв'язуючи портальне і загальне кола кровообігу, печінка знешкоджує токсичні продукти, які надходять до неї із шлунково-кишкового каналу в процесі травлення. Тому вона раніше, ніж інші органи, реагує на дію зовнішніх і внутрішніх несприятливих факторів. Ураження печінки виникають при порушенні годівлі, патології різних органів і систем організму та обміну речовин.

Захворювання печінки прийнято поділяти на хвороби власне печінки і хвороби жовчних шляхів, хоча більшість учених вважають, що вони розвиваються суміжно і такий розподіл слід розглядати лише з точки зору основного ураження. Серед хвороб печінки розрізняють гострий і хронічний паренхіматозний гепатит, гнійний гепатит, гепатодистрофію і цироз.

Паренхіматозний гепатит – це запалення печінки, яке проявляється ексудативними і проліферативними процесами у стромі органа, альтеративними (дистрофічними, некротичними і атрофічними) змінами гепатоцитів та супроводжується порушенням обміну речовин, функцій нервової, серцево-судинної і травної систем. Гнійний гепатит характеризується утворенням поодиноких або множинних абсцесів у паренхімі печінки, збільшенням її розмірів та порушенням різноманітних функцій. Оскільки запальний процес перебігає локально, тому це захворювання ще має називають абсцесом печінки (abscessi hepatis). Найчастіше воно зустрічається при відгодівлі молодняку великої рогатої худоби внаслідок хронічного румініту. Тому ці хвороби об’єднують у загальний синдром “румініт – абсцеси печінки” або “румініт – ламініт – абсцеси печінки”.

Гепатодистрофія характеризується дистрофією та некрозом гепатоцитів без вираженої мезенхімально-клітинної реакції. За переважаючим порушенням обміну речовин розрізняють білкову, зернисту, жирову, амілоїдну, вуглеводну та змішану дистрофію. Найчастіше зустрічається жирова дистрофія, у поросят – токсична гепатодистрофія. Жирову гепатодистрофію реєструють у 50–90 % високопродуктивних корів.

Цироз печінки – це запалення, яке проявляється дифузним розростанням сполучної тканини, дистрофією та некрозом гепатоцитів і вираженими ознаками функціональної недостатності їх. Крім перерахованих захворювань, у тварин зустрічаються холецистит – запалення жовчного міхура, холангіт – запалення жовчних протоків і холелітіаз – жовчно-кам’яна хвороба.

У тварин печінка розміщується в черевній порожнині, більша частина її – у правому підребер'ї, безпосередньо за діафрагмою. У коней задній край печінки у правому підребер'ї досягає середини 14–16-го ребра. У лівому підребер’ї вона знаходиться в ділянці 7–12-го ребер. З обох боків печінка повністю прикрита легенями.

У великої рогатої худоби печінка розміщена в правому підребер'ї (від 6-го міжребер’я до вертебрального кінця 13-го ребра) і в нормі не виходить за останнє ребро (рис. 127). Нижній край печінки в дорослих тварин не опускається нижче реберної дуги, а в телят він може злегка виходити за неї. Жовчний міхур звисає з правої частки печінки в 9–11-му міжребер'ях над книжкою, не опускаючись нижче лінії плечового суглоба. В овець і кіз печінка розташована подібно до великої рогатої худоби, лише нижній край її і жовчний міхур можуть виходити за реберну дугу. У свиней печінка в правому підребер'ї доходить до 14-го ребра, у лівому – до 10-го, вентрально розташована в ділянці мечоподібного відростка і прилягає до черевної стінки. У м'ясоїдних вона знаходиться переважно в правому підребер'ї і доходить до 12-го ребра, зліва – до 8-го, а в ділянці мечоподібного відростка прилягає до черевної стінки.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.