Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дефекація та її розлади



Дефекація – це складний рефлекторний акт видалення з кишечнику калових мас. При її дослідженні звертають увагу на частоту, тривалість, зміну звичної пози тварини, натужування і больові почуття. Частота дефекації у здорових тварин залежить від кількості та якості спожитого корму, наявності моціону, характеру їх експлуатації. Так, у великої рогатої худоби кількість дефекацій на добу становить близько 15 – через кожні 1,5–2 год, у коней – близько 10 – через кожні 2–3 год, у собак при м'ясному кормі – один раз на добу, інколи рідше. Тривалість дефекації у великої рогатої худоби 3–10 с, значно скоріше вона відбувається у овець та кіз, повільніше – у коней і найповільніше – у собак.

Щодо діагностики заслуговують на увагу такі розлади дефекації: пронос, запор, мимовільна, болюча й напружена дефекація. Пронос (діарея) – проявляється частим видаленням рідкого калу. Пронос – це симптом порушення функцій кишечнику, що виникають при його функціональних розладах і структурних змінах та токсикозах. Іноді діарея є проявом захисної реакції організму, що полягає у видаленні з кишечнику отруйних і подразливих речовин, а також патогенних мікроорганізмів. Отруйні та подразливі речовини бувають екзогенного походження, які потрапляють у кишечник із шлунка, та ендогенного – із крові та лімфи. Легкий і мимовільний пронос часто спостерігається при швидкій зміні раціону, згодовування подразливих, водянистих і зіпсованих кормів, аліментарній диспепсії. Тривалий частий пронос виникає при рота- і коронавірусних ентеритах, колібактеріозі, сальмонельозі телят і поросят, чумі собак, свиней, великої рогатої худоби, кокцидіозі, гельмінтозах та інших хворобах.

Запор – це тривала затримка калу в кишечнику. За походженням запори поділяють на органічні та функціональні. Органічні запори є наслідком механічних перешкод у кишечнику, які затримують евакуацію його вмісту. До них відносять звуження або часткове закупорення отвору кишки рубцями, спайками, пухлинами, сторонніми тілами, гельмінтами та ін. Функціональні запори в свою чергу поділяють на атонічні (при недостатньому моціоні, порушеннях у годівлі, рефлекторному впливу з інших органів, запаленні кишечнику, отруєнні тварин та впливу інших факторів, що послаблюють моторну функцію передшлунків і кишечнику), спастичні (при судорожних скороченнях окремих ділянок кишечнику) та проктогенні (при послабленні чутливості слизової оболонки прямої кишки, що порушує рефлекторний акт видалення з неї). Відсутність дефекації часто буває наслідком непрохідності кишечнику (копростазу).

Мимовільна дефекація – несподіване, без відповідної підготовки до виділення калу в будь-якому положенні тіла. Причиною мимовільної дефекації може бути послаблення або параліч сфінктера прямої кишки, що нерідко зумовлене захворюваннями крижового відділу спинного мозку (травми, запалення тощо), а також профузний пронос, виснаження і тривале вимушене залежування тварин.

Болюча дефекація. Виділення калу супроводжується занепокоєнням, стогнанням, збудженням, переляком та іншими незвичними при цьому симптомами. Виникає вона при травматичному ретикуліті у великої рогатої худоби, ентериті, проктиті, перитоніті, міозиті у ділянці попереку, стійких запорах тощо.

Напружена дефекація (тенезми) проявляється дуже частими і болючими позивами до дефекації з відсутністю виділення калу або виділенням його в невеликій кількості. Тенезми можуть виникати внаслідок подразнення кишок (головним чином – прямої), при проносах і запорах, а у випадку непрохідності кишечнику вони можуть стати безперервними й спричинити випадіння прямої кишки.

Дослідження калу

Дослідження калу має важливе значення у діагностиці хвороб органів травлення, а в окремих випадках є вирішальним при встановленні діагнозу. Кал складається зводи, неперетравлених решток корму, соків, злущеного епітелію, мінеральних та інших речовин (вітамінів, ферментів тощо) і мікроорганізмів.

Визначити патологічні зміни в калі можна тільки при знанні його показників у здорових тварин. Аналіз калу об'єднує макро- й мікроскопічні, хімічні, а при підозрі на інфекційні захворювання та бактеріологічні дослідження.

Макроскопічне дослідження калу полягає у визначенні його кількості, консистенції, кольору, запаху, домішок і залишків неперетравленого корму.

Кількість виділеного за добу калу коливається у великих межах залежно від об'єму та якості спожитого корму. Чим більше тварина споживає корму і чим більше міститься в ньому клітковини, тим більше виділяється калу. У великої рогатої худоби в середньому протягом доби виділяється 15–35 кг, коней –15–20, овець, кіз і свиней – 1–3 кг і в собак – 200–500 г калу.

При патології шлунка й кишок кількість виділюваного калу за добу і за одну дефекацію залежить не лише від корму, а й від функціонального стану системи травлення. Так, кількість калу збільшується, по-перше, при надмірно швидкому пересуванні кормової маси в кишечнику внаслідок посиленої перистальтики, яка перешкоджає достатньому перетравлюванню і всмоктуванню поживних речовин корму; по-друге, при зниженні всмоктувальної властивості слизової оболонки кишечнику; по-третє, при запальній ексудації в просвіт кишок. Зменшення кількості виділюваного калу буває при тривалих запорах, копростазі внаслідок підвищеного відносно норми всмоктування, головним чином, води в кишечнику. Тому для правильного висновку про кількість виділених речовин інколи враховують масу сухого залишку калу.

Консистенція і форма калу залежать від виду й віку тварини, структури раціону, вмісту в калі води, клітковини, газів, а у хворих тварин також і від різних домішок, як наслідок запального процесу в кишечнику або інших органах черевної порожнини.

У здорової великої рогатої худоби кал містить близько 85 % води, має кашоподібну консистенцію, при падінні на землю набуває вигляду “хвилястого коржа”. У одноденних телят меконій має вигляд несформованої, густої, клейкої і в'язкої маси, а у телят віком від 2 до 15 днів кал несформований, гомогенний, мазе- або кашоподібної консистенції. У дрібної рогатої худоби кал містить близько 55 % води, має довгасто-овальну форму; у одноденного молодняку меконій має вигляд густої маси, а в наступні дні кал набуває мазе- або кашоподібної консистенції; на 15–20-й день життя, коли закінчується формування травної системи молодняку, кал набуває належної форми, властивої для тварин цього виду. У коней кал містить близько 75 % води і має вигляд щільних довгастоовальних скибул. У собак і свиней найчастіше циліндричної форми.

За патологічних процесів у кишечнику кал може бути щільним, рідким, водянистим, а при посиленому бродінні стає пінистим.

Колір калу у здорових тварин залежить від складу корму, домішок секретів і екскретів. У травоїдних тварин при пасовищному утриманні – він зеленкуватого кольору з різними відтінками, при годівлі грубими кормами – жовто-бурий; зернові корми, особливо кукурудза, надають калу сіруватого відтінку. У свиней кал глинисто-жовтого кольору, а після згодовування зеленого корму – бурувато-зелений. Кал м'ясоїдних тварин після годівлі їх м'ясом набуває темно-коричневого кольору. У молодняку в перші дні життя колір меконія через наявність у ньому білірубіну жовто-зелений. Пізніше він стає темно-жовтим, що залежить від стеркобіліну, а в післямолочний період колір залежить від згодовуваних кормів. Деякі лікарські препарати, які застосовують всередину, впливають на колір калу. Наприклад, вісмут і вугілля надають йому чорного кольору, а препарати заліза – зеленувато-чорного.

При патології печінки кал має сірий або глинистий колір внаслідок пригнічення її секреторної функції і обтурації жовчних шляхів. За посиленої перистальтики кишечнику і застосування всередину антибактеріальних засобів, які пригнічують життєдіяльність мікрофлори кишечнику, відновлення білірубіну відбувається частково. Тоді кал має золотисто-жовтий відтінок, що часто спостерігають у молодняку раннього віку. При тяжкому перебігу ентериту кал набуває землистого кольору, при диспепсії телят і поросят – біло-сірого або зеленкуватого.

При кровотечах у прямій і ободовій кишках кров, що не зсілася, надає каловим масам вишнево-червоного кольору; при кровотечах у порожній, клубовій і сліпій кишках кал набуває темно-коричневого кольору, а при кровотечах у шлунку і дванадцятипалій кишці – майже чорного дьогтеподібного, внаслідок перетворення гемоглобіну в солянокислий гематин під дією соляної кислоти шлункового соку. Значні кишкові кровотечі спостерігаються при сибірці, кокцидіозі й геморагічній септицемії великої рогатої худоби, чумі й лептоспірозі собак. Невеликі кровотечі можуть бути виявлені хімічним методом.

Запах калу у травоїдних тварин специфічний – кислуватий; у собак, хутрових звірів і котів при згодовуванні їм м'яса, а у свиней великої кількості концкормів – смердючий, запах індолу та скатолу. У новонародженого молодняку меконій запаху не має, у молозивний період запах калу слабокислий, пізніше у молочний період – кислий або злегка гнильний, особливо у поросят, котенят і цуценят.

Якщо в кишечнику переважає гнильний процес (токсична диспепсія, “лужний” ентерит, пухлини), кал набуває пронизливо-гнильного запаху внаслідок вмісту в ньому великої кількості сірководню та метилмеркаптану. Якщо в кишечнику переважають бродильні процеси (проста диспепсія, “кислий” ентерит), кал має гострий кислий запах, що зумовлено наявністю у ньому летких жирних кислот (масляної, оцтової та ін.). При запорах кал має слабкий запах, тому що всі ароматичні речовини при тривалому його перебуванні в кишечнику всмоктуються.

Рештки неперетравленого корму в невеликій кількості виявляють у калі здорових тварин. Патологічним є наявність у калі великої кількості залишків такого корму, який добре перетравлюється, наприклад, зерен вівса, стебел рослин у травоїдних тварин, шматочків м'яса, жиру, плівок сполучної тканини – у м’ясоїдних.

Домішки в калі можуть бути різного походження, наприклад пісок, камені, конкременти; у великої рогатої худоби – металеві предмети, ганчірки та ін. У тварин усіх видів при різних захворюваннях шлунка і кишок із домішок у калі виявляють слиз, кров, гній, бульбашки газів, кишкові гельмінти. Слиз буває і в здорових тварин у невеликій кількості у вигляді малопомітного блискучого нашарування. При запальних процесах, непрохідності кишечнику він виділяється з калом у великій кількості, іноді у вигляді тяжів і грудок. Домішки бульбашок газів надають калу пінистого вигляду. Гній можна виявити в калі у тих лише випадках, коли його багато. Він має вигляд жовтуватих непрозорих грудочок або сірих прожилків і в більшості випадків змішаний із слизом. Гній виділяється з калом при виразкових ураженнях товстої кишки або розпаді абсцесів. Кров зустрічається у вигляді згустків різних розмірів, що знаходяться на поверхні калу, або змішана з ним, слизом чи гноєм. Виявляють у калі також кишкових гельмінтів та інших паразитів.

Мікроскопічне дослідження калу. Його проводять з метою встановлення перетравної здатності шлунка та кишечнику. Для цього під мікроскопом розглядають виготовлені препарати калу. При мікроскопічних дослідженнях калу визначають кормові залишки, домішки слизу, елементи крові, клітини епітелію та ін. Із залишків корму виявляють рослинну клітковину та крохмаль. Розрізняють перетравну й неперетравну клітковину. Перетравна клітковина в рослинних кормах складається з клітин із ніжною будовою й тонкою оболонкою, а після перетравлювання крохмалю від клітин залишаються лише ледь помітні контури. У калі здорових тварин перетравна клітковина відсутня або знаходять лише окремі клітини. Наявність великої кількості перетравної клітковини в калі свідчить про недостатнє травлення. Неперетравна клітковина при мікроскопії легко розпізнається, оскільки має товсту двоконтурну оболонку і товсті міжклітинні перегородки. Аналіз калу на наявність у ньому крохмалю проводять на препаратах, оброблених люголівським розчином. Натуральний крохмаль забарвлюється у синьо-чорний колір. Він може знаходитися всередині клітини перетравної клітковини та за її межами у вигляді зерен. У здорових тварин з нормальним травленням крохмаль у калі відсутній. Вміст крохмалю в калі означає зниження активності амілолітичних ферментів кишечнику та підшлункової залози, прискорення евакуації вмісту кишечнику при ентериті. У дорослих жуйних 97–98 % крохмалю корму гідролізується бактеріальною амілазою в передшлунках.

Із залишків м'ясного корму всеїдних і м'ясоїдних можуть бути м'язові волокна та сполучна тканина, велика кількість яких вказує на недостатню ферментативну активність шлункового й панкреатичного соків.

Нейтральний жир при нормальному травленні засвоюється майже повністю. Незасвоєна частина жиру виводиться у вигляді солей жирних кислот. Велика кількість нейтрального жиру в калі (стеаторея) буває при нестачі ліпази внаслідок порушення функції підшлункової залози та недостатнього надходження жовчі в кишечник, яка активує ліпазу і емульгує жир, тобто великі краплі жиру розпадаються на дрібні. У такий спосіб поверхня контакту жиру з ліпазою збільшується. Виявлення значної кількості кристалів жирних кислот у калі спостерігається при нестачі жовчі, коли жири гідролізуються але не всмоктуються, оскільки у здорових тварин жирні кислоти утворюють розчинні комплекси з жовчними (холеїнові кислоти), які легко всмоктуються. Збільшення вмісту кристалів вищих жирних кислот та їх солей є показником того, що процес емульгування і перетравлення жиру не порушений, але порушуються процеси всмоктування, що спостерігається при ентеритах. У випадку диспепсії та гастроентероколіту у телят і поросят кількість нейтрального жиру, жирних кислот та їх солей у калі суттєво збільшується.

Слиз мікроскопічно нагадує гомогенну прозору масу, в якій знаходяться різні клітини (поодинокі лейкоцити та епітеліальні клітини). Еритроцитів у калі здорових тварин немає. Наявність великої кількості слизу, еритроцитів, епітелію кишечнику, лейкоцитів є ознакою запалення його слизової оболонки. Еритроцити в калі можна виявляти також при виразках і кровотечах у кишечнику. Мікроскопічними дослідженнями калу виявляють кристалічні утворення і кристали трипельфосфату, оксалату, холестеролу, білірубіну тощо.

Хімічне дослідження калу. При цьому визначають реакцію калу, величину рН, наявність у ньому прихованої крові, жовчних пігментів, білкову ексудацію і активність ферментів.

У здорових травоїдних тварин реакція калу переважно нейтральна або слабокисла, у м'ясоїдних – нейтральна або слаболужна. Вона зумовлена життєдіяльністю мікрофлори кишечнику – бродильної і гнильної. Недостатнє перетравлення і засвоєння вуглеводів у тонкому кишечнику спричинює розвиток у товстих кишках бродильної мікрофлори, продуктами якої є двоокис вуглецю й органічні кислоти, зокрема молочна, внаслідок чого реакція калу стає кислою. Порушення ферментації білків і всмоктування амінокислот при патології шлунка, підшлункової залози і кишечнику сприяє розвитку гнильної мікрофлори. У товстих кишках білки розкладаються з утворенням токсичних амінів (путресцину, кадаверину, гістаміну, тираміну), ароматичних сполук (індолу, скатолу, крезолу) та аміаку і тому реакція калу стає лужною.

Співвідношення бродильних та гнильних процесів у кишечнику можна визначити за вмістом у калі органічних кислот і аміаку за методикою Гуаффона та Ру. У здорових тварин вміст органічних кислот, за даними деяких авторів, становить: у коней — 12 мл (Волховитінов С.Н.); у 2–15-денних телят 2,4–22,0 (Смирнов О.М.); у собак – 7,9–18,0 мл (Шайхаманов А.X.). Вміст білірубіну в калі дорослих тварин може бути при ентериті, дисбактеріозі, спричиненому застосуванням антибактеріальних препаратів.

Вміст крові в калі (малих кількостей) визначають хімічним методом – бензидиновою пробою. Прихована кров буває при виразковій хворобі, травматичному ретикуліті, тромбоемболічному ілеусі та ін.

Білкову ексудацію визначають за методом Трибуле-Вишнякова. Наявність розчинного білка свідчить про посилене його виділення кишковою стінкою, що пов’язано з запальними процесами слизової оболонки кишечнику.

Визначення активності ентерокінази та лужної фосфатази в калі (за Шлигіним, Фоміною і Михліним) має велике значення для діагностики диспепсії і гастроентероколіту у телят. При цих захворюваннях підвищується активність ферментів.

Бактеріологічні та гельмінтологічні дослідження калу проводять головним чином при підозрі на інфекційні та паразитарні хвороби. Методика їх описана в спеціальній літературі.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.