Формування нової картини світу в епоху Відродження

Основні методологічні принципи, сформульовані в рамках середньовічної наукової думки, стали вирішальним орієнтиром у розвитку знання в епоху Відродження.

Звернувшись до культурної спадщини античності, мислителі епохи Ренесансу не тільки засвоїли античні традиції, а й здійснили її оригінальну переробку, створивши нову пантеїстичну картину світу, що ототожнює природу і Бога, що звеличує природу і людину та долає помилкове протиставлення «природного – божественного», «скінченного – нескінченного», «тимчасового – вічного».

Теоретичний ґрунт, на якому виникла нова натурфілософія, підготував натураліст і філософ, кардинал римсько-католицької церкви Микола Кузанський (1401-1464). Варіації його ідей проглядаються у творах багатьох його послідовників. М. Кузанський пропонує розглядати природу трояко: 1) як дух, розлитий у Всесвіті; 2) як ідеальний нескінченний простір; 3) як нескінченна розмаїтість чуттєво даних речей. Така концепція, безумовно, руйнує скінченний космос античності та середньовіччя. Радикальні висновки робить Кузанець і про нескінченність Всесвіту, яка на відміну від божественної нескінченності «привативна», у противному випадку світ був би рівний Богові. Оскільки світ не має границь, то «центр його всюди, а окружність ніде – вважає філософ. Тому Земля не центр Усесвіту, вона подібна до інших планет і не є нерухливою».

Не менш значна в методологічному плані й гносеологічна концепція «ученого незнання», яку Кузанський протиставив раціональному обґрунтуванню теологічних істин, самовпевненому схоластичному «знанню» про Бога і світ. «Учене незнання» це не відмова від пізнання і світу і Бога, не відхід на позиції скептицизму. Мова йде лише про неможливість виразити повноту знання у термінах схоластичної формальної логіки.

Розділ 1

Разом із тим, вважав філософ, можливість пізнання закладена в самій природі людського розуму. Якщо Бог розгортає із себе світ, то людський розум при зіткненні з природою розгортає із себе «предмети розуму». Початок процесу пізнання неможливий без чуттів, на основі яких за допомогою розсудку розум складає поняття про речі. Істина – нескінченний процес, пізнання ніколи не може бути завершене, тому що нескінченний його об'єкт, істина невичерпна. Значну роль відводив М.Кузанський математизації знання, експериментам і технічним приладам, різним інструментам, тим самим він зняв границю, що існувала в античності й середні віки між наукою, заснованою на досвіді, й наукою, заснованою на міркуванні. Крім того, він сформулював принцип зв'язку наукового пізнання з реальним, технічним перетворенням природи.

Під сильним впливом Кузанського опинився Леонардо да Вінчі (1452-1519). Займаючись філософією природи, Леонардо да Вінчі відкидав будь-яке знання, що не спирається на безпосереднє вивчення навколишнього середовища. Тільки та наука може претендувати на істину, яка спирається на досвід. Вірогідність, досвідна обґрунтованість і розумна доказовість є головними ознаками істинної науки. Леонардо, по суті, заперечував теологію, вважав помилковими науками алхімію, астрологію. Дотримуючись традиції Кузанського, Леонардо ратував за математизацію знання про природу, і сам намагався використовувати математичні методи дослідження в механіці, яку йменував «раєм математичних наук». Завдання науки італійський мислитель бачив у встановленні причинового зв'язку природних явищ, у виявленні законів природи.

Корінний перегляд усієї фізичної та філософської картини світу зроблений Миколою Коперніком (1473-1543). З його ім'ям пов'язують звільнення природознавства від теології. Саме з цього періоду дослідження природи заявило про свою незалежність і самостійність. Копернік створює геліоцентричну систему світу, в якій не Земля, а Сонце є центром нашої планетної системи. Корінному перегляду піддається й питання про причину і характер руху небесних тіл. Не Бог виступає скінченним джерелом руху, а сферична куляста форма планет, їхня природа. Тим самим принцип саморуху вводився не лише у космологію, а й у філософську картину світу. Відкриття Коперніка було зразком теоретичної сміливості, він увійшов в історію науки і філософії як учений-новатор, який відкрив шлях до пізнання законів механічного руху в природі, створив новий світогляд, сприйнятий його спадкоємцями.

Філософія пізнання

Послідовником і яскравим пропагандистом ідей Коперніка був Джордано Бруно (1548-1600). Будучи носієм радикальних традицій вільнодумства, Бруно вступив у люту боротьбу з офіційною релігією та схоластикою. Урахувавши досвід розвитку науки, він зумів зробити ряд блискучих теоретичних узагальнень філософського та природничонаукового характеру, чим і пояснюється гострий конфлікт із християнством, який закінчився для нього трагічно. На противагу схоластам і теологам Бруно звеличував природу, матеріальний світ, який породжує незліченні форми життя із самого себе. Рішуче вимагав Бруно свободи думки для вченого, гостро критикуючи інквізицію за всілякі приписи і заборони.

Отже, філософія і наука в епоху Відродження стає на шлях самостійного від релігії та церкви розвитку. Понад те, саме в цей період відбувається диференціація наукового знання від колишньої єдиної нерозчленованої науки. Остаточно відокремились окремі галузі знання – астрономія, механіка, математика, пізніше фізика, хімія, біологія. А це, у свою чергу, сприяло виникненню нового експериментального методу пізнання. Емпіричне природознавство висунуло вимогу досвідного дослідження, досвідної перевірки і доведення будь-яких тверджень, будь-яких висновків. Наука разом з філософією дедалі рішучіше виступають проти віджилих теологічних теорій, проти догматизму релігійного світогляду. Для філософії цього періоду вже проглядалося завдання теоретичної розробки й узагальнення прийомів досвідного пізнання, виявлення джерел і вірогідності знання, отриманих з досвіду, що була практично вирішена у філософії Нового часу.

Поиск по сайту: