Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Формування нової картини світу в епоху Відродження



Основні методологічні принципи, сформульовані в рамках середньовічної наукової думки, стали вирішальним орієнтиром у розвитку знання в епоху Відродження.

Звернувшись до культурної спадщини античності, мислителі епохи Ренесансу не тільки засвоїли античні традиції, а й здійснили її оригінальну переробку, створивши нову пантеїстичну картину світу, що ототожнює природу і Бога, що звеличує природу і людину та долає помилкове протиставлення «природного – божественного», «скінченного – нескінченного», «тимчасового – вічного».

Теоретичний ґрунт, на якому виникла нова натурфілософія, підготував натураліст і філософ, кардинал римсько-католицької церкви Микола Кузанський (1401-1464). Варіації його ідей проглядаються у творах багатьох його послідовників. М. Кузанський пропонує розглядати природу трояко: 1) як дух, розлитий у Всесвіті; 2) як ідеальний нескінченний простір; 3) як нескінченна розмаїтість чуттєво даних речей. Така концепція, безумовно, руйнує скінченний космос античності та середньовіччя. Радикальні висновки робить Кузанець і про нескінченність Всесвіту, яка на відміну від божественної нескінченності «привативна», у противному випадку світ був би рівний Богові. Оскільки світ не має границь, то «центр його всюди, а окружність ніде – вважає філософ. Тому Земля не центр Усесвіту, вона подібна до інших планет і не є нерухливою».

Не менш значна в методологічному плані й гносеологічна концепція «ученого незнання», яку Кузанський протиставив раціональному обґрунтуванню теологічних істин, самовпевненому схоластичному «знанню» про Бога і світ. «Учене незнання» це не відмова від пізнання і світу і Бога, не відхід на позиції скептицизму. Мова йде лише про неможливість виразити повноту знання у термінах схоластичної формальної логіки.


Розділ 1

Разом із тим, вважав філософ, можливість пізнання закладена в самій природі людського розуму. Якщо Бог розгортає із себе світ, то людський розум при зіткненні з природою розгортає із себе «предмети розуму». Початок процесу пізнання неможливий без чуттів, на основі яких за допомогою розсудку розум складає поняття про речі. Істина – нескінченний процес, пізнання ніколи не може бути завершене, тому що нескінченний його об'єкт, істина невичерпна. Значну роль відводив М.Кузанський математизації знання, експериментам і технічним приладам, різним інструментам, тим самим він зняв границю, що існувала в античності й середні віки між наукою, заснованою на досвіді, й наукою, заснованою на міркуванні. Крім того, він сформулював принцип зв'язку наукового пізнання з реальним, технічним перетворенням природи.

Під сильним впливом Кузанського опинився Леонардо да Вінчі (1452-1519). Займаючись філософією природи, Леонардо да Вінчі відкидав будь-яке знання, що не спирається на безпосереднє вивчення навколишнього середовища. Тільки та наука може претендувати на істину, яка спирається на досвід. Вірогідність, досвідна обґрунтованість і розумна доказовість є головними ознаками істинної науки. Леонардо, по суті, заперечував теологію, вважав помилковими науками алхімію, астрологію. Дотримуючись традиції Кузанського, Леонардо ратував за математизацію знання про природу, і сам намагався використовувати математичні методи дослідження в механіці, яку йменував «раєм математичних наук». Завдання науки італійський мислитель бачив у встановленні причинового зв'язку природних явищ, у виявленні законів природи.

Корінний перегляд усієї фізичної та філософської картини світу зроблений Миколою Коперніком (1473-1543). З його ім'ям пов'язують звільнення природознавства від теології. Саме з цього періоду дослідження природи заявило про свою незалежність і самостійність. Копернік створює геліоцентричну систему світу, в якій не Земля, а Сонце є центром нашої планетної системи. Корінному перегляду піддається й питання про причину і характер руху небесних тіл. Не Бог виступає скінченним джерелом руху, а сферична куляста форма планет, їхня природа. Тим самим принцип саморуху вводився не лише у космологію, а й у філософську картину світу. Відкриття Коперніка було зразком теоретичної сміливості, він увійшов в історію науки і філософії як учений-новатор, який відкрив шлях до пізнання законів механічного руху в природі, створив новий світогляд, сприйнятий його спадкоємцями.


Філософія пізнання

Послідовником і яскравим пропагандистом ідей Коперніка був Джордано Бруно (1548-1600). Будучи носієм радикальних традицій вільнодумства, Бруно вступив у люту боротьбу з офіційною релігією та схоластикою. Урахувавши досвід розвитку науки, він зумів зробити ряд блискучих теоретичних узагальнень філософського та природничонаукового характеру, чим і пояснюється гострий конфлікт із християнством, який закінчився для нього трагічно. На противагу схоластам і теологам Бруно звеличував природу, матеріальний світ, який породжує незліченні форми життя із самого себе. Рішуче вимагав Бруно свободи думки для вченого, гостро критикуючи інквізицію за всілякі приписи і заборони.

Отже, філософія і наука в епоху Відродження стає на шлях самостійного від релігії та церкви розвитку. Понад те, саме в цей період відбувається диференціація наукового знання від колишньої єдиної нерозчленованої науки. Остаточно відокремились окремі галузі знання – астрономія, механіка, математика, пізніше фізика, хімія, біологія. А це, у свою чергу, сприяло виникненню нового експериментального методу пізнання. Емпіричне природознавство висунуло вимогу досвідного дослідження, досвідної перевірки і доведення будь-яких тверджень, будь-яких висновків. Наука разом з філософією дедалі рішучіше виступають проти віджилих теологічних теорій, проти догматизму релігійного світогляду. Для філософії цього періоду вже проглядалося завдання теоретичної розробки й узагальнення прийомів досвідного пізнання, виявлення джерел і вірогідності знання, отриманих з досвіду, що була практично вирішена у філософії Нового часу.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.