Місце науки у духовній культурі людства

Духовна культура людства являє собою складне динамічне утворення, і не дивно, що місце і роль науки в її структурі постійно змінюється. Такі зміни стають особливо помітні упродовж останніх двох сторіч. Тут намічається явна тенденція домінування науки над усіма іншими компонентами духовної культури. Таке домінування неминуче спричиняє ряд наслідків, як позитивних, так і негативних.

Філософія пізнання

Експансія науки часто приводить до деформації духовної культури. Якщо філософія зуміла знайти з наукою точки дотику і встановити плідний діалог, то, наприклад, релігія зазнає значних труднощів у взаємовідношенні з нею.

За останні десятиліття стало ясно, що наука втратила монополію на істину. Нарівні з наукою існує і позанаукове (паранаукове) знання, що дає певний ракурс істинних уявлень про дійсність. Нова ситуація настійно жадає від науки перегляду деяких загальноприйнятих настанов, цінностей, світоглядних орієнтацій. Цей процес внутрішньої перебудови науки поки ще тільки починається. Наприклад, вона змушена йти на певні поступки у формованому діалозі з релігією.

Розвиток науки приводить також до зростання потоку новацій, використання яких відкриває широкі можливості для розвитку суспільства. Однак добре відомо, що новації можуть мати як конструктивний, творчий, так і деструктивний, руйнівний характер. Причому заздалегідь неможливо передбачити, який характер буде мати та чи та новація стосовно конкретної ситуації. Це приводить до того, що в наші дні суспільство змушене обмежувати або навіть забороняти ті чи ті наукові дослідження, які генерують новації, котрі представляють потенційну загрозу для суспільства і людини. Мова йде про такі галузі, як окремі напрями генної інженерії, психофармакологія, хімія отруйних речовин, конструювання психотронних генераторів і т.ін.

Досвід історії показує, що кожна цивілізація виробляє більш-менш ефективні механізми контролю над використанням результатів наукових відкриттів, які представляють небезпеку для суспільства і людини. Ці механізми пов'язані з виробленням моральних і правових норм і дотриманням релігійних і культурних традицій. Повинні вироблятися також і охоронні заходи, які б виключали можливість оволодіння цими результатами більш низько організованими цивілізаціями. У наші дні це стосується, насамперед, тоталітарних режимів і різних екстремістських угруповань.

Зі сказаного напрошується висновок, що в сучасному суспільстві наука і техніка повинні розвиватися в гармонії з іншими компонентами культури. Ці уявлення знайшли своє вираження, зокрема, у філософії російського космізму.

Зараз ми дедалі більше переконуємося в тому, що використання результатів розвитку науки і техніки в інтересах людини значною мірою залежить від світоглядних настанов, які формуються при активній взаємодії всіх компонентів духовної культури і, насамперед, філософії.

Розділ 1

У складі культури, як цілісного утворення, наука постійно змінює свій вигляд. На її розвиток впливають не лише зовнішні фактори, такі, наприклад, як економічний потенціал суспільства, а й фактори внутрішні, що йдуть з боку наукового співтовариства, яке у наші дні виявилося неоднорідним. Це позначається на розвитку науки, який нерідко визначається лише незначною частиною наукового співтовариства. Саме у ній формуються нові ідеї, ціннісні орієнтації та світоглядні настанови, які далеко не завжди збігаються з тими, які нав'язують суспільству в рамках тієї чи тієї пануючої ідеологічної доктрини, що особливо чітко виявляється в тоталітарних режимах. Переважна ж більшість членів наукового співтовариства втратила гуманістичні ідеали, етичні й естетичні принципи, прагнення до відкритості та свободи і досліджує науку лише як засіб до існування.

У випадку розбіжності настанов наукового співтовариства з ідеологічними стереотипами наука піддається жорстким обмеженням і масованому тиску з боку держави. Численні приклади цього добре відомі з історії недавнього минулого сталіністської Росії та нацистської Німеччини. Тут розвиток науки придбало вкрай нерівномірний і виродливий характер. У Німеччині вона прямо змикається з окультизмом і вироджується в систему прямо антинаукових уявлень. У Росії розвивалися лише ті галузі, які слугували інтересам військово-промислового комплексу. Ряд наук взагалі був ліквідований (психоаналіз, генетика й т.д.), а інші сильно деформовані (біологія, лінгвістика й т.д.). Багато справжніх учених були репресовані (П.Флоренський, Н.Вавілов і ін.), тоді як політичні авантюристи і шарлатани процвітали (М.Мітін, Т.Лисенко, А.Презент і багато ін.). Ще в більш жалюгідному стані перебували гуманітарні науки і філософія.

Крах тоталітаризму в Росії породив нову ситуацію, яка, однак, виявилася теж не надто сприятливою для розвитку науки. Наука, звичайно, звільнилася від ідеологічного тиску і контролю з боку держави, але різко змінились економічні можливості. В результаті значно сповільнилися темпи розвитку раніше процвітаючих сфер наукових досліджень і водночас почав розмиватись елітарний компонент наукового співтовариства, частина якого стала переорієнтуватися на роботу за кордоном. Відсутність фінансування взагалі поставило ряд галузей наукового й технічного знання на грань катастрофи.

Еволюція взаємин науки і держави породила специфічну ситуацію в сучасному суспільстві, де відбувся розкол

Філософія пізнання

на технічну й гуманітарну культуру, що добре описав Ч.Сноу як «дві культури». У результаті в суспільстві значно падає інтерес до гуманітарного знання, що приводить до падіння культурного рівня населення і до захоплення «масовою» культурою.

З усього сказаного можна дійти висновку, що в межах духовної культури наука проходить ряд щаблів у своєму розвитку, пов'язаних як із тиском і диктатом держави, ідеології, релігії, так і з відносною свободою науки в рамках суспільства. Зараз ми зіштовхуємося з іншим аспектом залежності, а саме з абсолютизацією зв'язків науки з технікою і технологією, коли спостерігається самодостатність цієї науково-технічної фази у розвитку науки. І в цьому можна бачити загрозу розвитку науки як такої. Тут ситуація схожа на ту, котра має місце при оволодінні йогою. У процесі духовного вдосконалювання кожен учень проходить через фази, на яких він стає здатним робити екстраординарні дії (управління роботою внутрішніх органів і т.ін.). Та якщо він зупиняється і починає вдосконалювати тільки ці здатності, той його розвиток припиняється. Він стає у кращому випадку цирковим фокусником і негайно виключається з групи як нездатний до подальшого розвитку.

Література:

Кун Т. Структура научных революций. М., 1975.

Бранский В. П. Философские основания проблемы синтеза ре­лятивистских и квантовых принципов. Л., 1973. С. 10.

Аристотель. Топика. Кн. 8. М., 1978. Гл. 1.

Степин В. С. Философская антропология и философия науки. М., 1992. С. 177.

Гадамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменев­тики. М„ 1988. С. 221-316.

Шаповалов Е. А. Русские вопросы философии техники. СПб., 1999. С. 13-15.

РОЗДІЛ 4.

ІСТОРІЯ ВЗАЄМИН
ФІЛОСОФІЇ І НАУКИ

Виникнення філософії і науки – загальноісторична закономірність еволюції духовної культури людства, а їхня взаємодія має давню історію, в якій знаходять місце в гармонійні стосунки, і гострі затяжні конфлікти. У цьому зв'язку необхідний хоча б короткий історичний екскурс у процес їхнього формування та розвитку від античності до теперішнього часу.

Поиск по сайту: