СМИСЛ І ПРИЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФІЇ

§ 1. Предмет і основні питання філософії

Філософія – вчення про загальні характеристики світу, місце людини в цьому світі, її здібності та можливості пізнавати світ і впливати на нього. Філософія – це знання, що виходять за межі безпосереднього життєвого досвіду людини і людства; це знання, спрямоване у нескінченність. Тут доречно навести міркування Аристотеля з його «Метафізики» про те, що боги створюють світ, а філософи потім піднімаються над світом і намагаються пізнати й оцінити його, тобто в чомусь зрівнятися з богами. Щоб зважитися на це, потрібна відома сміливість, гордість духу. Але зате філософія дає відчуття найбільшої свободи. Саме відсутність прихильності її до безпосередніх практичних потреб робить людину-філософа найбільш вільним.

У філософії споконвічно багато парадоксального. Будучи менше від усіх інших наук прив'язаною до утилітарності, корисності, вона проте виникає раніше від інших, здавалося б набагато більш важливих для людини наук: математики, економіки, медицини й ін. Звертаючись до універсалій, загального, і в цьому розумінні абстрактного, вона його розкриває не саме по собі, а крізь призму людського буття. Тобто в ній поєднується непоєднуване: найабстрактніше і найконкретніше знання. Тому більш коротко можна дати таке визначення філософії: філософія це знання про світ, пропущене через душу людини. І саме це є її предметом. Але предмет філософії не існує як щось непорушне, раз і назавжди дане. Він уточнюється, конкретизується, варіюється через її основні питання.

Тривалий час уважалося незаперечним, що основним питанням філософії є питання про відношення матерії та свідомості, оскільки від його розв'язання залежить поділ філософів на матеріалістів і ідеалістів, боротьба між якими нібито й визначає всю історію філософської думки. Це була теза. Потім, з перебудовою, прийшла антитеза, згідно з якою визнавалося, що це питання є надуманим і насправді боротьба матеріалізму й ідеалізму нічого не визначає. Але, як показав ще Гегель, у науковому пізнанні, якщо воно правильне, на зміну тезі й антитезі неминуче приходить плідний синтез, який ставить усе на свої місця.

У середині XIX ст. К.Маркс і Ф.Енгельс поставили в центр своєї філософії питання про відношення матерії та свідомості.

Філософія пізнання

Але якщо ми візьмемо ту ж Німеччину більш раннього або більш пізнього періоду, то побачимо, що творчість Л.Фоєрбаха й А.Шопенгавера опромінювалося зовсім іншими основними питаннями. У науці, як відомо, абстрактних істин нема, істина завжди конкретна, і це стосується будь-якого питання науки, у тому числі й так званого основного. Тільки конкретно-історичний підхід є науково спроможним. Сама ідея основного питання філософії є безперечно плідною, але абсолютизація його для всіх часів і народів науково неспроможна.

Основним у філософії ми називаємо питання, розв'язання якого визначає зміст філософської думки в дану епоху, у даному регіоні, у даному напрямі. В історії філософії можна виокремити як основні питання, котрі червоною ниткою проходять крізь всю історію, зачіпають так чи інакше всі школи, всі течії, так і основні питання, характерні для окремих епох, регіонів і навіть окремих філософів. З основних напрямів, які проходять через всю історію філософії, можна, на наш погляд, виділити боротьбу матеріалізму й ідеалізму, раціоналізму й ірраціоналізму, а також боротьбу між філософським напрямом, який визнає одиничне, конкретне єдино істинним (номіналізм), і філософським напрямом, який вважає істинним лише загальне (реалізм).

Те, що боротьба матеріалізму й ідеалізму не є довільною вигадкою, підтверджує не тільки стара, а й новітня історія. Якщо раніше десятиліттями не видавалися праці найвизначніших релігійних філософів, то зараз фігура умовчання довкола відомих філософів-матеріалістів. Питання про відношення матерії та свідомості визначає не тільки приналежність до матеріалізму або ідеалізму, а й відношення між основними розділами самої філософії: вченням про буття (онтологією) і вченням про пізнання (гносеологією). Саме тому матеріалізм і ідеалізм можна розуміти як крайні напрями, які абсолютизують якусь одну сторону предмета філософії.

Питання про те, чи є світ у своїй основі раціональним, тобто таким що піддається розумному, логічному поясненню, або ірраціональним, ми також відносимо до основних, оскільки різне його розв'язання привело до виокремлення двох глобальних галузей світової філософії: західної, що тяжіє до раціоналізму, і східної, що тяжіє переважно до ірраціоналізму. Такий поділ у певному розумінні умовний, оскільки західна філософія, особливо в періоди криз, тяжіє до ірраціоналізму, східних мотивів, а в східній гілці завжди присутні елементи раціоналізму. Що стосується сучасного стану філософської думки в нашому

Розділ 1

суспільстві, то, мабуть, основним змістом багатьох «філософських» праць є містика, магія, окультизм, у чому можна пересвідчитися, побувавши у філософському відділі будь-якої книгарні.

Боротьба номіналізму і реалізму не обмежується рамками розв'язання проблеми універсуму в середньовічній схоластиці, а також є вічною проблемою у філософії. У чіткому вигляді вона була поставлена ще в епоху Античності, у відомій суперечці Аристотеля з Платоном: що більш істинне – оточуючий нас, чуттєво сприйманий світ конкретних речей або потойбічний світ ідеальних сутностей? Із цього загального питання випливає й більше конкретне, настільки актуальне зараз для нас питання: що важливіше – інтереси конкретних людей чи інтереси загального (суспільства, держави, нації)?

Крім названих загальних основних питань, існують і часткові основні питання, що є такими для окремих регіонів, епох, шкіл. Так, у ранньогрецьких філософів основним було питання про первні світу. Основним питанням в І.Канта було питання про пізнавальні здібності людини. У філософії екзистенціалізму основним було питання про смисл життя, що цілком справедливо відзначено А. Камю в «Міфі про Сізіфа», коли він говорить, що чи варте життя зусилля жити або не варте – означає відповістити на основне питання філософії. Якщо ж ми звернемося до російської антропологічної філософії початку XX століття, то тут основних питань виявиться майже стільки ж, скільки й відомих імен, тому що кожний був своєрідним, кожний відкривав новий напрям (всеєдність, персоналізм, космізм і т.ін.), не належачи до жодної з існуючих шкіл.

Отже, діалектика загального й окремого – ось той методологічний орієнтир, який, дозволяючи розібратися в основному питанні філософії, допомагає правильно розв’язати і проблему предмета філософії. Останній також виявляється конкретно-історичним, і в ньому вічне сусідить із мінливим, яке привноситься певною епохою, самобутнім талантом філософа.

Поиск по сайту: