IV. СУСПІЛЬСТВО І НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС

XX сторіччя – це доба науково-технічного прогресу. Яка ж роль науки і техніки в нашому житті? Яке значення науково-технічного прогресу в історії світової цивілізації?

Видатний російський учений В.И.Вернадський вважав, що наука і техніка перетворили діяльність людини в особливу геологічну силу, що перетворила всю поверхню Землі, істотно вплинула на біосферу.

Вони змінили структуру і характер суспільних процесів, весь спосіб життя людини.

1. ТЕХНОЛОГІЧНІ РЕВОЛЮЦІЇ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

Сьогодні вчені звертають особливу увагу на значення технологічних революцій, що відбувалися в історії освоєння людиною навколишнього світу. Вони виділяють насамперед аграрну революцію, котра здійснилася близько 10 тис. років тому, коли людина перестала бути кочівником, стала вести осілий спосіб життя і перейшла від форми привласнюючої форми ведення господарства до виробляючої, пов'язаної з розвитком землеробства і скотарства.

Істотні зміни в технології виробництва, які пов'язують з початком промислової революції, відносяться до кінця XVIII ст. У розвитку промислових технологій сучасний американський соціолог Д.Белл фіксує три найважливіших радикальних перетворення:

– перше з них пов'язане із широким використанням сили пари, що було ознаменоване, насамперед, винаходом Д.Уаттом у 1784 р. парового двигуна;

– друге було викликане розпочатим наприкінці минулого сторіччя застосуванням у промисловості електрики і хімії, винаходом таких найважливіших засобів зв'язку, як телеграф, телефон, радіо, здійсненням передачі електричної енергії на відстань, створенням синтетичних матеріалів;

– третє здійснюється нашими сучасниками завдяки винаходові комп'ютерів і телекомунікацій.

Технологічні революції дозволили різко збільшити обсяг і перетворити характер виробництва. Англія, котра першою освоїла механічну прядку, ткацький верстат і паровий двигун, швидко перейшла від ремісничого виробництва до машинного. Це дало їй величезні переваги перед іншими країнами. Вже в середині минулого століття вона виробляла більше половини світової промислової продукції.

Друга технологічна революція багато в чому сприяла тому, що наприкінці XIX – початку XX ст. розвиток економіки в передових капіталістичних країнах став здійснюватися небувало високими темпами. У 1880–1913 р. щорічний приріст виробництва в них складав близько 3%.

Після Другої світової війни і до початку 70-х років економіка розвинутих країн продемонструвала найвищі темпи зростання виробництва, що перевищували вже 5% у рік. Саме в цей час усім стало очевидне величезне значення науки і техніки для суспільства. А розпочате з кінця 60-х років усе більш широке застосування інформаційних і телекомунікаційних технологій позначило новий етап у розвитку всієї цивілізації.

2. ТРИ ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

Д.Белл вважає, що з погляду реалізації суспільством різних технологій виробництва у світовій історії можна виділити три головних типи соціальної організації: доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний. Усі вони існують і в даний час.

Доіндустріальний тип панує в Африці, Латинській Америці, Південній Азії. Для нього характерне переважне значення землеробства, рибальства, скотарства, гірничодобувної та деревообробної промисловості. У цих галузях господарської діяльності зайнято близько 2/3 працездатного населення. Головним визначальним первнем життєдіяльності в таких суспільствах є змагання людини з природою.

Індустріальний тип суспільства охоплює держави, що розташовані в Північній Америці, Європі, на території колишнього СРСР і Японії. Тут головне – розвиток виробництва товарів масового споживання, що здійснюється за рахунок широкого застосування різного роду техніки. Головним у такому виробництві, на думку Д.Белла, є змагання людини з перетвореною природою.

І, нарешті, третій, постіндустріальний тип соціальної організації тільки починає в даний час реалізовуватися в розвинутих країнах. Найбільших успіхів у цій галузі досягли США і Япония. Тут на перше місце виходить виробництво послуг. Головною в цих країнах стає праця, спрямована на одержання, обробку, збереження, перетворення і використання інформації. У них починає домінувати вже змагання між людьми.

Якщо в Африці, наприклад, 2/3 активного населення в даний час займається сільським господарством, то в США менше 3%, У той же час промисловим виробництвом у США зайняті близько 1/3, а в сфері послуг – 2/3 працездатного населення. Такі корінні відмінності зумовлені різко зрослою завдяки науково-технічному прогрессу ефективністю виробництва. Продуктивність праці промислових країн у сільському господарстві сьогодні більш ніж у 15 разів перевищує аналогічний показник у країнах, що розвиваються.

Для постіндустріального суспільства характерне не тільки повсюдне використання досягнень науки і техніки у всіх сферах людської діяльності, а й цілеспрямоване удосконалення самої техніки на основі розвитку фундаментальних наук. Минув, як пише Д.Белл, час геніальних умільців, які могли без фундаментальних спеціальних знань винайти ткацький верстат, паровий двигун, телефон, радіо, літак, автомобіль. Сьогодні джерелом новацій у техніці стають передусім досягнення у фундаментальних науках. Без них неможливо було б створити ні атомний реактор, ні лазер, ні комп'ютер.

3. ДОКОРІННІ ЗМІНИ У «ПЕРШІЙ ПРИРОДІ»

Людину оточують:

«ПЕРША ПРИРОДА» (натуральна природа),

«ДРУГА ПРИРОДА» (результат людської діяльності).

В даний час практично вся придатна для житла територія суші освоєна людиною. Ненаселеними залишилися лише райони приполярья, високогір'я, пустель Центральної та Південно-Західної Азії і Північної Африки, що складають близько 15% суші. Сьогодні на земній кулі в середньому проживає близько 40 чоловік на квадратному кілометрі. Настільки значна щільність населення, озброєного могутньою сучасною технікою, впливає на її вигляд і природні процеси.

Населення нашої планети з початку століття виросло більш ніж у 3 рази. У I960 р. у містах жило близько 10% людей, а в 2000 р. очікується, що міське населення складе близько 50%. Це означає, що воно зросте з початку століття у 20 разів! У 2000 р. близько 22% населення нашої планети будуть жителями міст-мільйонерів. Великі міста є осередком великої кількості залізниць, авіаліній. Їхнє існування забезпечується могутніми транспортними потоками.

Уявімо собі функціонування таких гігантів, як

Мехіко, Сан-Паулу, Токіо, населення яких у 2000 р. буде перевищувати вже 20 млн. чоловік. У найбільшому сучасному місті Мехіко буде проживати в 2000 р. понад 25 млн. чоловік. У 2000 р. 82% населення розвинутих країн будуть городянами.

Величезний тиск на природне середовище, природно, здійснюють густонаселені райони.

Найбільша щільність населення (чол./кв. км):

Європа (Нідерланди) – 352

Азія (Бангладеш) – 657

Обсяг світового промислового виробництва в даний час у 20 разів вищий, ніж на початку XX ст.

Близько 6 млрд. людей утримують для свого життєзабезпечення понад 3 млрд. голів худоби. Під пасовища використовується близько 23% усієї суші, а близько 12% її засівається сільськогосподарськими культурами. Обробка орних земель щорічно приводить до переміщення близько 1 тис. т. землі на кожну людину.

Світовий улов риби складає близько 70 млн. т. у рік, що зовсім близько до рівня природної продуктивності водних басейнів.

Близько 600 млн. автомобілів, десятки тисяч морських суден, сотні тисяч літаків, близько 4000 штучних супутників Землі дозволяють людям легко переборювати будь-які відстані, але вони ж здійснюють і великий вплив на природу.

Щороку на одного жителя планети витрачається кілька тисяч кубічних метрів прісної води і видобувається в середньому кілька тисяч тонн сировини. За 15 років споживається стільки природних ресурсів, скільки було використано людством за весь час його існування.

Господарська діяльність людей збільшує площу пустель і приводить до зменшення площі лісів. У середині 50-х років ліси покривали 1/4 поверхні суші, а зараз лише 1/5. У країнах, що розвиваються, у післявоєнний час їхня площа зменшився в 2 рази.

Промислове і сільськогосподарське виробництво призводить до зміни хімічного складу ґрунтів, повітря, рік, озер і навіть морів. Так, вміст нітратів у дощовій воді в Європі в даний час подвоїлося порівняно з 50-ми роками. Близько 50% сірки, що перебуває в атмосфері, має антропогенне походження. Тисячі озер індустріальної Півночі біологічно мертві. Діяльність людей викликає в атмосфері підвищення концентрації вуглекислого газу, що проявляється у відзначеному вченими потепленні клімату планети. Фреони, використовувані в промисловості, руйнують озонний шар атмосфери, що охороняє все живе на Землі від згубного ультрафіолетового випромінювання.

Таким чином, вплив людини на природу стає настільки значнии і всебічним, що він перетворюється на важливий фактор її еволюції.

4. РАДИКАЛЬНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ

В «ДРУГІЙ ПРИРОДІ»

90% усіх предметів, які створені людиною і оточують сьогодні нас, придумані в XX ст. Наука і техніка радикально змінили весь наш спосіб життя:

ЕНЕРГІЯ

Протягом тисячоріч аж до кінця XIX ст. головними джерелами енергії була сила людини і тварини, а також спалювання деревини й органічних відходів.

Так, у 1850 р. частка деревини в енергетичному споживанні США складала близько 90%. Однак вже в 1910 р. вона упала до 10%.

У першій чверті XX ст. 3/4 енергії у світі одержували за рахунок спалювання кам'яного вугілля. У 1950 р. кам'яне вугілля давало ще 60% енергії.

Після другої світової війни домінуюче значення в енергоспоживанні стали здобувати нафта і газ.

В даний час на їхню частку приходиться понад 75 % світового споживання енергії.

Сучасна техніка дає людині можливість широко й ефективно використовувати енергію рік і водоспадів, морських і океанічних хвиль, вітру, геотермальну енергію, енергію сонячного випромінювання і навіть енергію атома.

ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЯ

На наших очах закінчилась ера панування механічної обробки металу. Сьогодні для цієї мети використовується величезний арсенал фізичних, хімічних, біохімічних процесів, у яких для впливу на преутворений предмет застосовуються поля, випромінювання, плазма, окремі молекули, атоми, елементарні частки, живі організми.

Надзвичайно складна технологія процесів, підвищення їхньої швидкості аж до швидкості світла – максимально можливої швидкості в природі – прзиводить до того, що для людини усе більш складною та небезпечною стає особиста участь у виробничому процесі. Звідси природне прагнення до автоматизації та роботизації виробництва, небачених у недавньому минулому.

Так, у сучасному комп'ютері швидкості обробки інформації наближаються до швидкості світла. Найпростіша, використовувана в електроніці система, що представляє собою пластинку площею в 1 кв. сантиметр (кремнієвий монокристал), заміняє сотні тисяч транзисторів і повязуючих їх елементів.

Така техніка в принципі не може бути виготовлена без автоматизації процесу виробництва.

Промисловість, сільське господарство, сфера послуг сьогодні в цілому ряді країн засновані на технологіях, які охоплюють простір від мікросвіту до космосу.

Електронні пристрої широко ввійшли не тільки в різні виробництва, а й у наш побут.

Космічне телебачення, застосування штучних супутників Землі для прогнозу погоди, визначення стану природних ресурсів і культурних посівів, для спостереження

за морськими тваринами і рибами стали цілком звичними для нас.

Однією з важливих особливостей сучасного виробництва є створення великої кількості нових штучних синтетичних матеріалів, конструкційних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, нових видів і різновидів живих організмів.

Усе це неможливо було навіть уявити собі які-небудь 100 років тому.

ТРАНСПОРТ

Ракети, літаки, вертольоти, автомобілі, електровози, річкові судна на підвідних крилах і повітряній подушці, сучасні морські судна й океанські лайнери – які небачені можливості для подолання простору надають вони сучасній людині!

ЗВ'ЯЗОК, ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Як радикально змінилися в XX в. засоби зв'язку! Разючі зміни, що відбулися в наш час у сфері одержання, збереження та передачі інформації. Радіо, телефон, телевізор, магнітофон, відеомагнітофон і, нарешті, комп'ютер внесли найбільший вклад у створення сучасного цілісного світу. В усякому разі без них він був би просто немислимий.

Нові інформаційні технології, на думку сучасних учених, можуть спричинитися до кардинальних змін у всьому нашому способі життя, а їхнє повсюдне застосування ознаменує створення нового інформаційного суспільства.

5. ВПЛИВ РОЗВИТКУ ТЕХНІКИ І ТЕХНОЛОГІЇ НА ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ

Усе різноманіття технічних досягнень, які реалізовувалися в історії цивілізації, сучасний американський соціолог О.Тофлер представляє у вигляді трьох технологічних хвиль, які радикально вплинули не тільки на вигляд економіки, а й на культуру суспільства, його цінності.

– Перша хвиля була пов'язана з виникненням аграрного господарства. Аграрне суспільство використовувало примітивні

технології, засновані на повсякденному досвіді, що передавався з покоління в покоління. Домінуючим у них було застосування ручної праці. Господарська діяльність людей являла собою землеробство, скотарство, рибальство, примітивне ремесло.

– Друга хвиля – це комплекс технологій, що забезпечують масове, стандартне виробництво, характерне для індустріального світу, подібного до величезної машини. Для нього, на думку О.Тофлера, характерний централізм, гігантизм, одноманітність у праці й житті, масова культура, низький рівень духовних цінностей, гноблення людей, руйнування природи.

– Третя хвиля пов'язана насамперед зі створенням інформаційного суспільства.

Поширення третьої хвилі змінює характер праці. Рутинна, повторювана монотонна, дегуманізована праця іідходить у минуле. Такого роду працю краще від людини може виконати озброєна комп'ютером сучасна техніка:

– з'являється можливість уникнути конвеєра з його розчленовуванням праці на окремі примітивні операції. Сьогодні одна людина може виробити кінцевий продукт, причому не в стандартному, а в індивідуальному виконанні відповідно до замовлення споживача;

– замість жорсткого режиму роботи з'являється можливість мати рухливий її графік;

– різко зростає значимість малих підприємств;

– багато видів праці стає можливим виконувати вдома.

«Драматизуючи відмінності, ми повинні сказати, – пише О.Тофлер, – що в старому, масовому промисловому виробництві головними були мускули. У розвинутих розукрупнених галузях головними є інформація і творчість».

Економіка періоду другої хвилі вимагала від людини:

виконавчої точності, уміння підкорятися владі, смиренності з довічною одноманітною працею.

Економіка періоду третьої хвилі вимагала від людини:

творчості, здатності швидко реагувати на зміни, ініціативності, комунікабельності, всебічного розвитку.

Для виконання цих вимог необхідно перебудувати всю систему освіти. Навчання, що повинне забезпечити цілком новий спосіб життя людей, буде, як вважає О.Тофлер, «однією з найбільш великих галузей третьої хвилі. Воно далі стане важливою експортною галуззю».

– Освіта повинна бути фундаментальною і разом з тим різноманітною.

– Її необхідно максимально індивідуалізувати.

– Потрібно різко збільшити можливості навчання, самоосвіти, домашньої освіти, активно втягуючи в цей процес батьків.

Цього можна досягти, звичайно, тільки на основі сучасних інтенсивних технологій навчання з використанням відеоустаткування і комп'ютера.

Нова економіка вимагає не тільки уміння логічно мислити, легко оперувати абстракціями, а й бути вільним у світі образів і символів. Вона призведе до підвищення статусу широко освічених і культурних людей, котрі будуть постійно відтворювати і збільшувати культурні цінності.

Як відзначає О.Тофлер, «ми вступаємо в період, коли культура має значення більше, ніж коли-небудь,. Культура не є чимось скам'янілим у янтарі, це те, що ми створюємо заново щодня».

Нове суспільство, спираючись на високопродуктивну працю, зможе нарешті сфокусувати свою увагу на проблемах виховання дітей, здоров'я людей, їх освіти. Старість і самітність стануть предметом особливої його турботи. Це буде, на думку О.Тофлера, суспільство справжньої свободи особи, в якому людина стане гармонійно взаємодіяти з природою.

Зіставимо тепер різні типи суспільств, виходячи з їхньої класифікації, даної Д.Беллом.

Порівняльна характеристика різних типів суспільств

(початок 90-х років XX сторіччя)

Тип суспільства

Доіндустріальний

Індустріальний

Постіндустріальний

Характерні представники

Афганістан, Ангола, Ефіопія, Нікарагуа

Італія Франція Великобританія

США Японія (країни, які найбільшою мірою, наблизилися до цього типу суспільства)

Валовий національний продукт на душу населення (у дол.)

до 400

близько 10 000

близько 18 000

Основний фактор виробництва

Земля

Капітал

Знання

Основний продукт виробництва

Їжа

Промислові вироби

Послуги

Характерні риси виробництва

Ручна праця

Широке застосування механізмів, технологій

Автоматизація виробництва, комп'ютеризація суспільства

Характер праці

Індивідуальна праця

Переважно стандартна діяльність

Різке підвищення творчого первня у праці

Зайнятість населення

Сільське господарство – близько 75%

Сільське господарство – близько 10%

Сільське господарство – до 3%, промисловість –

близько 33%, послуги – близько 66%

Врожайність зернових (у ц/га)

близько 8

близько 40

близько 40

Надої молока на 1 корову в літрах, у рік

близько 350

4000-6000

4000-6000

Основний вид експорту

Сировина

Продукти виробництва

Послуги

Політика у галузі освіти

Боротьба з неграмотністю

Підготовка фахівців

Безперервна освіта

Кількість вчених і інженерів на 1 млн. жителів

близько 100

близько 2000

близько 2000

Смертність на 1000 чол.

близько 20 чоловік

близько 10 чоловік

близько 10 чоловік

Тривалість життя

40–50 років

понад 70 років

понад 70 років

Вплив людини на природу

Локальний, неконтрольований

Глобальний, неконтрольований

Глобальний, контрольований

Взаємодія з іншими країнами

Несуттєва

Тісний взаємозв'язок

Відкритість суспільства

V

ВПЛИВ НАУКИ

НА РЕЛІГІЙНЕ СПРИЙНЯТТЯ СВІТУ

Величезний вплив науки на духовне життя суспільства безсумнівний. У контексті нашої проблематики немає можливості розглядати його в усьому досить суперечливому різноманітті. Але щоб оцінити масштаби цього впливу, розглянемо характерний, а, можливо, і найбільш показовий аспект цього процесу – вплив науки на релігію, на релігійний світогляд. Найбільш істотний вплив наука сьогодні має на християнство. Що ж говорять з цього приводу самі християнські теологи?

1. СТАВЛЕННЯ ДО РЕЛІГІЇ В ДОБУ НТП.

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС НАУКИ

Сучасні християнські богослови звертають увагу на те, що наука відіграє величезну роль у житті суспільства й у цілому високо оцінюють її значення для соціального та культурного розвитку людства. Що ж стосується XX ст., то, на їхню думку, наш світ можна по праву називати світом сучасної науки, оскільки саме вона має сьогодні найбільш сильний і значимий вплив на здійснювані в ньому процеси.

Православний богослов ієромонах Іаннуарій, наприклад, називає розвиток науки і техніки «основними позитивними характеристиками сучасної цивілізації» і високо оцінює прагнення людини до раціонального пізнання реальності. При цьому він відзначає, що «культура сучасного світу все більшою мірою стає європейською культурою, зорієнтованою на дійсність, її пізнання й оволодіння нею».

Інший богослов – завідувач відділом служби консультацій при абатському генеральному вікаріаті м.Тріра, німецький католицький теолог Г.Байор – указує на те, що «не тільки вибухоподібне розширення промислового та сільськогосподарського виробництва типове для нашої культури. Також важливо, що основою промислового та сільськогосподарського виробництва є духовне «наукове виробництво». Особливо він підкреслює, що «наукове виробництво» корисне не тільки в плані створення матеріальних цінностей і поліпшення добробуту людей, а й у світоглядному відношенні, тому що з його допомогою люди формують свої уявлення про дійсність, будують картину світу.

Отже, наука розглядається в сучасному християнстві як одне з найбільших досягнень людства.

Звичайно, наукові дослідження «трансформують світ і відкривають можливе для кращого життя», а в «донаукових культурах життя було коротким і суворим». З цими твердженнями екс-генерального секретаря Всесвітньої Ради Церков, протестантського теолога Ф.Поттера і відомого американського теолога, професора теоретичної фізики і фахівця з проблеми взаємин релігії і науки Я.Барбура сьогодні, напевне, погодяться всі.

Разом із тим, оцінюючи гуманістичний статус науки, християнські богослови відзначають, що наукові дослідження сьогодні нерідко втрачають «етичний горизонт». До таких досліджень відноситься, насамперед, розвиток науки у військових цілях. Крім того, як зауважують теологи, людина зараз занадто вже загордилась і протиставила себе всій іншій природі.

Уявивши себе володарем природи, вона перетворює її, ставить над нею експерименти, нерідко не задумуючись або не уявляючи собі ясно руйнівних наслідків такої діяльності.

Усе це, природно, не може не викликати серйозного занепокоєння.

Як відзначає православний богослов, професор Санкт-Петербургської духовної академії Н.А.3аболотський,

«найбільші відкриття науки дотепер часто використовувалися на зло людському роду й на шкоду природі.

Крім того, підкреслюється, що для наукових досліджень у даний час потрібні великі співтовариства вчених, величезна кількість дорогого устаткування, і все це може бути надано науці тільки в розвинутих промислових країнах.

Тому, як відзначає, наприклад Ф.Поттер, понад 90% учених працює сьогодні саме в таких країнах, причому «понад 90% їхньої діяльності сконцентровано на дослідженнях для багатого світу».

Тільки 4% усіх наукових праць ведеться сьогодні в країнах, що розвиваються.

Однак, справедливо підкреслює Я.Барбур, «без технології нації світу, що розвиваються, залишаться в голоді й убогості».

Такого роду міркування лежать в основі висновків багатьох християнських богословів про те, що сучасна наука:

– сприяє розвиткові тільки вже розвинутих держав,

– приносить більше влади тим, хто її вже має,

– збагачує і без того багатих і практично не допомагає найбіднішій частині населення.

Багато богословів думають, що саме віддаляючись від релігії, наука стає бездуховною, а її застосування втрачає, моральні, гуманістичні орієнтири. А це й призводить у підсумку до негативних соціальних наслідків застосування досягнень науки, перетворюючи її зі служителя людині в силу, спрямовану проти неї.

І тут, з погляду теологів, церква повинна розглядатись як «моральний посередник, здатний допомогти суспільству у відповідальному занятті наукою...».

Одним із найважливіших каналів надання такої допомоги є використання релігійної спадщини, що має пронизувати як наше особисте, так і громадське життя.

«Майбутнє людства на планеті, що обертається, цьому космічному кораблі – Землі – залежить від нашої здатності об'єднати розум з досвідом, науку – зі смиренністю, і

технологію – з людськими цінностями», – вкладає Я.Барбур.

ЗМІНА СТАВЛЕННЯ ДО РЕЛІГІЇ

Богослови відзначають, що наука завжди впливала на світогляд людей, торкаючись при цьому і їхнього уявлення про Бога і про Його ставлення до світу.

Так, ще в XVII ст. Р.Декарт розробляв концепцію дуалізму матерії і розуму, в якій «сфера компетенції» Бога істотно обмежувалася.

Мислителі епохи Просвітництва XVIII ст., замінивши Бога механікою, погоджувалися залишити за релігією в кращому випадку функцію підтримки моралі.

У XIX ст. пієтет перед наукою досяг апогею. Фізика здавалася цілком побудованою і такою, що має безмежні можливості для пізнання світу. Дарвінізм дав наукове пояснення еволюції організмів і походженню людини.

І, хоча самі собою наукові досягнення не заперечували достовірність Бога, саме така точка зору стала зміцнюватись в умах освічених людей.

Слідом за Лапласом, який вважав, що його теорія внутрішньої стабільності Сонячної системи усунула необхідність віри в божественного коректора (якої дотримувався, зокрема, І.Ньютон), багато людей прийшли до переконання, що й вони не мають потреби в «гіпотезі Бога».

Сьогодні поширенню такого переконання багато в чому сприяє розвиток специфічного стилю мислення, породженого особливостями XX сторіччя, й насамперед, науково-технічним прогресом.

Наука зараз буквально пронизує все наше життя.

Це й загальнодоступні засоби масової інформації, і передбачення погоди за допомогою супутників, і кислотні дощі, й багато чого іншого.

Крім того, наукове пізнання проникає в глибинні таємниці світобудови, психіки людини та її поведінки, даючи, зокрема, природне пояснення виникнення і розвитку Всесвіту, найбільш сокровенних людських почуттів і думок, різноманітних соціальних процесів.

Усе це сприяє тому, що світові події більше не розглядаються багатьма людьми як акти Бога.

Скоріше навпаки, в усьому відчувається «рука» людини, а не Бога.

Звідси, зазначає американський теолог Ч.Гендерсон, багато хто сьогодні доходять висновку, що «наші життя створюються силами, які цілком описуються в рамках науки». А поширення такого переконання, у свою чергу, має як наслідок те, що, за свідченням відомого німецького протестантського теолога В.Панненберга, і «релігійна інтерпретація реальності більше не приймається як універсально надійна, а розглядається як предмет окремого ставлення, якщо взагалі не як марновірство».

У підсумку прогрес людства став пов'язуватися тільки з наукою, а релігію багато хто воліють трактувати як її антитезу.

Така ситуація, а також об'єктивна потреба теології в асиміляції наукових досягнень з метою розвитку релігійного світогляду і власне теології поставили християнство перед необхідністю

– бути більш тісно пов'язаним із сучасним життям і, особливо, з одним із найважливіших його феноменів – наукою;

– розширити й поглибити свої уявлення про світ і його Творця.

Сьогодні питання ставиться навіть так:

«Якщо церква повинна говорити із сучасним світом і відповідально взаємодіяти з ним, вона повинна взаємодіяти із сучасною наукою».

Для цього багато богословів вважають за необхідне направити свої зусилля на встановлення

якомога більш тісного контакту релігії і науки, на розвиток конструктивного діалогу між теологами і вченими.

Вирішенню даного завдання богослови приділяють сьогодні величезну увагу.

Причому важливо відзначити, що в обговореннях цієї проблеми беруть участь представники дуже різних напрямів християнської теології – від крайнього фундаменталізму до ультрамодернізму. Тому що всі вони вважають неможливим ігнорувати наукову інформацію, котра має вплив на наші уявлення про світ і тією чи тією мірою усвідомлюють необхідність взаємодії релігії і науки.

2. ПОТРЕБА В ДІАЛОЗІ

Високо оцінюючи позитивне значення науки для розвитку людства, богослови сьогодні звертають увагу на те, що християнство має з повагою ставитися до раціональної пізнавальної наукової діяльності.

Вони підкреслюють, що християнська віра – це віра, що шукає знання і розуміння.

І як така вона не може перебувати осторонь від розвитку науки. Наукові дослідження і досягнення не тільки впливають на релігію, вони є надзвичайно корисними для еволюції релігійного світогляду, для розвитку теології в цілому. Тому християнські богослови в даний час ставлять перед собою завдання координації своєї діяльності з досягненнями різних наукових дисциплін.

Адже пізнаючи створений Богом світ, людина поглиблює і свої уявлення про Бога. Наукове пізнання сприяє усуненню неправильних уявлень про Творця і, за словами автора багатьох праць з проблематики взаємин релігії і науки, відомого англійського протестантського теолога і вченого А.Пікока, наукове пізнання «уможливлює збагачення нашого розуміння ставлення Бога до світу і людини».

У працях цілого ряду християнських мислителів підкреслюється навіть необхідність побудови системи викладання

і вивчення релігії на науковій основі. Це, як їм здається, допоможе зміцнити авторитет християнської віри, також буде сприяти розвиткові власне теології.

Понад те, у християнстві сьогодні активно розвивається сформований ще на початку століття напрям теологічної методології релігії і науки, який сьогодні став досить значним і репрезентативним.

У рамках цього напряму теологами здійснюється порівняльний аналіз релігії і науки, в ході якого виявляються їх специфічні й подібні характеристики, обговорюються особливості їхнього предмета, методів, мови, цілей і завдань, об'єктивності наданої ними інформації, інституціональних організацій, розвитку цих феноменів культури.

Як вважають деякі богослови, сьогодні взагалі вкрай важко провести чітку границю між науковим і релігійним способами осягнення світу.

І, можливо, саме ця обставина зумовлює той вплив, який наука здійснює на релігію, а також можливість їх природної, а не насильницької взаємодії одна з одною.

3. ТРУДНОЩІ У ВЗАЄМИНАХ

Сьогодні богословами ведеться величезна робота з осмислення взаємин християнства і науки, як у минулому, так і в сьогоденні, розробляються нові підходи до розвитку діалогу між ними.

Весь період історії, що пішов за епохою античності, для християнства і науки «був відзначений не гармонійним співіснуванням, а конфліктом», констатує відомий польський фахівець з філософії релігії М.Хеллер.

Теологи пропонують різні інтерпретації причин і сутності конфліктів християнства і науки в історії, але більшість з них погоджується з тим, що у відносинах релігії і науки потрібна модернізація, котра зробила би розвиток обох цих найважливіших галузей людської культури більш ефективним.

ЗМІНА ВІДНОСИН ХРИСТИЯНСТВА І НАУКИ

Якщо в середні століття слово богословів у науковій суперечці найчастіше було вирішальним, а в наступний період авторитет теологів і вчених був більш-менш однаковим, то сьогодні «столи перевернулися». Як зазначає віндзорський священик Д.Стенесбай, у наш час уже теологія змушена визнати безперечним авторитет і панування науки. Тепер уже богослови намагаються пристосувати свою діяльність до традиції західної наукової думки.

Оцінюючи сучасний стан дебатів між релігією і наукою, американський протестантський теолог Л.Гілкі звертає увагу на цікавий факт. Якщо раніше, наприклад, релігійні антиеволюціоністські рухи були антинауковими, і прихильники їх виступали проти науки, відстоюючи біблійне християнство, то зараз ситуація багато в чому змінилася.

Сьогодні прихильники антиеволюціонізму заявляють, що вони захищають не стільки релігію, скільки науку.

Вони говорять про те, що еволюціонізм – «погана наука» і захищають свої погляди на походження і розвиток універсуму як «гарну науку», підкреслюючи при цьому, що справа тут зовсім не в релігійних мотивах, а в прагненні дати адекватну картину світу.

У такому стилі міркують, зокрема, прихильники «наукового креаціонізму» – напряму релігійної думки, у рамках якого реалізуються спроби довести за допомогою наукових аргументів, що біблійні розповіді про створення світу дають адекватну наукову картину його виникнення і розвитку. З цього погляду «науковий креаціонізм» розглядається його прихильниками як спроба створити новий тип союзу релігії та науки, викликаючи при цьому вкрай негативну реакцію, як з боку вчених, так і з боку теологів, незгодних з постулатами «наукового креаціонізму».

Разом із тим, зазначає англійський богослов і вчений А.Хайярд, існує й інша крайність, пов'язана з некритичним сприйняттям наукових теорій і занадто поспішним прагненням увести їх у релігійний світогляд.

Так, прихильники сполучення теорії еволюції та біблійного віровчення «модифікували Дарвіна настільки ж безцеремонно, як вони переоцінили біблійних авторів. Їхню версію теорії еволюції можна було б назвати «християнський дарвіністицизм». Але й це занадто добре для них. Якщо необхідно додати суфікс «істицизм» до імені Дарвіна, щоб показати, що його вчення перекручене, то нелогічно зупинятися на цьому. Щоб бути послідовними, потрібно цей пікантний коктейль ліберальної науки і ліберальної теології, мабуть, назвати «християністичний дарвіністицизм».

Усе це, вважає Л.Гілкі, відбувається тому, що особлива, наукова епоха породжує й особливий, специфічний релігійний період.

У наукову добу кожна форма культури, у тому числі й релігія, прагне стати науковою. А це не може не викликати конфліктних ситуацій.

ВПЛИВ ПОЗИТИВІЗМУ

Богослови звертають увагу ще на один аспект безпосереднього впливу специфічного наукового стилю мислення на розвиток теології. Так, на думку, Д.Стенесбая, виникнення модернізму і ліберальної протестантської теології наприкінці XIX – початку XX ст. було значною мірою результатом антиметафізичного інтелектуального клімату, створеного позитивізмом у науці та філософії».

У наступні десятиліття під впливом характерного для доби науково-технічного прогресу позитивістського стилю мислення християнськими богословами стали активно розроблятись ідеї про необхідність погоджувати особливості теологічного пізнання з вимогами позитивізму.

Тут мова йде, зокрема, про використання в теології тих же методів і принципів, які застосовуються в науковому дослідженні (наприклад, постулатів емпіризму, верифікації та фальсифікації як основних умов осмисленого, такого що має значення пізнання); про те, що теологічні твердження повинні відповідати вимогам, які висуваються до тверджень наукових;

про необхідність обмеження сфери діяльності теології лиш антропологічною чи навіть тільки етичною проблематикою; про розвиток ідей секулярного християнства.

Одним із найважливіших результатів такого поширення позитивістського стилю мислення, як вважають деякі сучасні теологи, стало те, що догмати християнства втратили значну частину свого авторитету.

Оцінюючи сучасний стан взаємин християнства і науки, богослови сьогодні доходять висновку, що теології поки не вдається адекватно реагувати на прогрес науки, її вплив на саму релігію.

І проблема вироблення шляхів взаємодії релігії і науки продовжує бути в центрі теологічних дискусій.

4. РОЗВИТОК УЯВЛЕНЬ ПРО СВІТ

І ЗМІНА «МОДЕЛЕЙ» БОГА

У християнстві завжди вважалося, що, хоча створений світ не тотожний Богові, проте, він несе на собі відбиток деяких істотних рис Творця. А позаяк творіння є у певному розумінні відображенням Творця, то, досліджуючи сутність створеного світу, можна виявити і деякі характерні риси його Творця.

Таким чином, зміни в ході розвитку науки уявлень про світ з необхідністю спричиняються до модифікації «моделей» його Творця.

МОНАРХІЧНА «МОДЕЛЬ» БОГА

Як, зазначає Я.Барбур, у середні століття панувало уявлення про наявність у світі статичного порядку:

– фундаментальні, базисні форми, які лежать в основі всього сутнього, вважалися строго фіксованими і незмінними;

– з цим, у свою чергу, узгоджувався субстантивний розгляд усього сутнього, складові частини якого трактувались як роздільні, автономні, незалежні одна від одної матеріальні субстанції;

– ієрархічна субординація вважалася такою, в якій нижча форма повинна служити вищій;

– світогляд був релігійно-телеологічним, відповідно до якого стверджувалося, що буття всякої «тварі» виражає її власні цілі та глобальну, божественну мету.

Модель Бога тут «МОНАРХІЧНА», тому що Бог розглядається як одноособовий, усемогутній правитель, який панує над універсумом.

ДЕЇСТИЧНА «МОДЕЛЬ» БОГА

На зміну середньовічному прийшов світогляд нового часу, який часто називають ньютонівським, який за всіма своїми істотними параметрами відрізнявся від попередніх.

– Він припускав зміни, щоправда, тільки як перекомбінацію незмінних компонентів.

– Фундаментальними реальностями вважалися не субстанції, а частки. Світ, отже, трактувався не як субстантивний, а як атомістичний.

– При поясненні взаємин різнорівневих форм організації матерії використовувався не ієрархічний, а редукціоністський принцип, тому що передбачалося, що світові події детермінуються механізмами нижчого рівня.

– Наука нового часу відмовилася від формальної та фінальної причин. Світ, з позицій світогляду Нового часу, трактувався не як телеологічний, а як детерміністичний. Усі світові події проголошувалися детермінованими не цілями, а механічними причинами.

Цей новий, цілком описуваний у рамках механіки й тому сам «механоморфний» світ уявлявся точним годинником, де все детерминовано причинними зв'язками.

У новий час надзвичайно популярною була думка про те, що природа – це біблія Бога, а структура світобудови демонструє божественну механіку і математику.

Ньютонівському світоглядові відповідала і нова «модель» Бога – ДЕЇСТИЧНА, в якій Бог уподібнювався годинникареві, який налагоджує та пускає в дію добре підігнаний годинниковий (природний) механізм.

Однак наука інтенсивно розвивалася. "Багато нового вина було влито в старий посуд" і, нарешті, відбулося те, що повинно було відбутися – теоретичні й експериментальні досягнення науки «підірвали» ньютонівську парадигму.

Повалення механістичної картини світу розпочалося на рубежі XIX – XX ст.

5. СУЧАСНІ ТЕОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ

РОЗВИТКУ СВІТУ І РОЛІ БОГА В НЬОМУ

Проникнення науки в таємниці Всесвіту – його виникнення та розвитку – поставили теологів перед необхідністю звернути особливу увагу на історію світобудови, що міститься в Біблії. У цьому зв'язку, поряд з фундаменталістськими поглядами на виникнення та розвиток світу, на характер його Творця, у християнстві стали активно розвиватись і нові уявлення про сутність Творця і творення, в яких реалізовувалися прагнення теологів асимілювати досягнення науки.

ФУНДАМЕНТАЛІЗМ

Важливо відзначити, що сьогодні навіть ті богослови, які вважають за необхідне буквальне, не алегоричне прочитання біблійних оповідей про творення або відстоюють біблійну картину світу як найбільш автентичну, обґрунтовуючи свої твердження, посилаються на дані науки.

Насамперед це стосується прихильників позиції креаціонізму і наукового креаціонізму. Її основні постулати:

– види органічної природи були створені раз і назавжди безпосередньо Богом і дійшли до нас у первозданній формі;

– ніяких генетичних зв'язків між видами немає;

– творення було завершене кілька тисячоріч тому і зараз не відбувається.

Вони стверджують, що наш універсум у всій його різноманітті був запланований заздалегідь усемогутнім і всезнаючим Богом.

Цікаво те, що відстоюючи ці погляди, богослови активно апелюють до наукових аргументів. Тут використовується антропний принцип, друге начало термодинаміки, даються оцінки часу життя зірок і галактик, здійснюється підрахунок імовірності випадкового виникнення життя, робляться посилання на термодинаміку нерівновагих процесів, на оцінки міри шкідливості для організмів мутацій.

НОВЕ СТАВЛЕННЯ ДО БІБЛІЙНОЇ ДОКТРИНИ ТВОРЕННЯ

Разом із тим, розвиток наукового пізнання та людської культури в цілому призвів до того, що в сучасній християнській теології дуже поширеним стало переконання в тому, що біблійні оповідання про творення світу не відображають реального ходу подій.

Так, на думку американського богослова Ч.Барретта, тільки «людей минулого, що жили в донаукові часи й у ненаукових культурах, очевидно, можна вибачити за прочитання історій творення в «Бутті» як буквального пояснення фізичних первнів світу».

Біблійні розповіді про творення можна розглядати тільки як свідчення певного етапу розвитку людського досвіду, знання про світ, стилю мислення та мови людей того часу.

Дане в Біблії пояснення походження світу ні за своїми методами, ні за отриманими результатами (тобто за наданою інформацією) не може й не повинно претендувати на науковість. Як відзначає німецький протестантський теолог У.Гербер, найважливішим завданням того чи тих, хто писав «Буття» була зовсім не інформація про виникнення та розвиток світу, а вихваляння Бога як усемогутнього Творця. І тут «творення викликає інтерес не як природничонаукова подія, а як етап святої діяльності Бога».

Що ж стосується буквального прочитання біблійних оповідей про творення, то ставлення багатьох богословів до цієї позиції можна охарактеризувати словами відомого фахівця у сфері проблематики взаємодії науки і християнської релігії, керівника дослідницького товариства М.Планка в Шлітц-Хессені й викладача філолофсько-теологічної вищої школи м. Фулда І.Іллієса.

Посилаючись на те, що ще Августин говорив про сміховинність буквального трактування шести днів творення, І.Іллієс стверджує, що той, «хто сьогодні ще дотримується ідеї сталості видів і шестиденного творення... у своїй ретельності може навіть завдати шкоди християнству».

ТЕЇСТИЧНИЙ ЕВОЛЮЦІОНІЗМ

Утвердження наукових принципів глобального еволюціонізму в поглядах на виникнення та розвиток Всесвіту й різноманітних форм організації матерії, розвиток космології, фізики, біології та інших наук, відкриття радіовуглецевого методу визначення віку гірських порід і викопних останків дали можливість істотно розвинути наші уявлення про світ.

Розроблювальну сьогодні на науковій основі картину світу багато теологів розцінюють як досить адекватну і вважають за можливе синтезувати її основні положення з релігійним баченням світу.

Однією з характерних реалізацій такого синтезу є розвиток у християнській теології напряму теїстичного еволюціонізму.

Коротко позицію його прихильників можна позначити у такий спосіб:

– вони погоджуються з тим, що універсум має історію, котра нараховує мільярди років, що життя на Землі з'явилася близько 3 мільярдів років тому;

– вони визнають основні характеристики та закономірності еволюційного процесу (наприклад, значення мутаційної мінливості, важливу роль природного добору, формування складних організмів на основі більш простих і т.ін.);

– тут допускається ідея про природну еволюцію людини від тваринних предків у тілесному відношенні, хоча відстоюється твердження про надприродний характер її духовної еволюції;

– але в рамках цієї позиції категорично заперечується можливість допущення фундаментальної ролі випадковості в розвитку універсуму і вважається, що опосередковано, через вторинні причини, цей процес однозначно детермінує і направляє Бог.

Весь універсум розвивається закономірно, відповідно до волі Бога й у напрямі заданої Богом мети.

6. ІМОВІРНІСНИЙ СВІТ І НОВІ «МОДЕЛІ» БОГА

Як ми бачимо, й сьогодні багато богословів намагаються будувати якусь (використовуючи запропоновану термінологію) монархо-деїстичну модель Бога. У рамках такої моделі Бог розглядається як трансцендентний стосовно світу Абсолют, усемогутній, який заздалегідь однозначно детермінує хід розвитку універсуму.

Для Бога, а відповідно й для створеного ним світу немає нічого непередбаченого, невизначеного. А подіїї, котрі люди називають випадковими, є такими не об'єктивно, а суб'єктивно, в силу недосконалості людських пізнавальних здібностей, що не дають людям можливості виявити справжні причини подібних феноменів.

Звичайно, виникнення і розвиток такого напряму як теїстичний еволюціонізм обумовлений грандіозним прогресом

наукового пізнання. Однак наука здійснила тут вплив насамперед на модифікацію релігійної картини світу. Уявлення ж про Бога як такого, що «підштовхує» у певні періоди, направляє процес розвитку світу залишилися, по суті, на рівні Нового часу.

Однак, підкреслюють багато сучасних християнських богословів, не можна все-таки забувати про те, що наука XX ст. значно відійшла від ньютонівської концепції природи і (під впливом, у першу чергу, еволюційної моделі з її «сліпою» випадковістю і квантової механіки з її принципом невизначеності) зруйнувала механістичний світогляд у цілому і приступила до формування нового бачення світу. Основні його характеристики такі:

– універсум виник у результаті Великого вибуху і його вік складає близько 20 млрд. років;

– природа вся історична і навіть базисні, фундаментальні її форми радикально змінюються. Саме так, еволюційно, виникали послідовні рівні організації – фізична матерія, життя, психіка, культура;

– світ здатний до самоорганізації, самовпорядкування, котрі реалізуються завдяки тому, що сама природа виявляється в стані відібрати найкращі варіанти зі спектру можливостей, які здійснюються;

– людське буття не є необхідним, воно випадкове у розумінні його неприсутності в усіх можливих актуальних світах. «Виникнення людської свідомості з її властивостями свободи і сприйняття можливе тільки в космосі, що характеризується певними обмеженнями, лімітами, тисками. Космічний порядок є необхідним пререквізитом свідомого, персонального, людського існування»;

– природа тепер розглядається як цілісна та взаємозалежна. Основу ж реальності становлять не субстанції або частки, а відношення;

– редукція, як і колись, визнається плідною, але не як універсальний природний принцип, а тільки як метод аналізу окремих компонентів систем. А головна увага тепер приділяється цілому – самим системам;

– замість строгого механістичного детермінізму тепер пропонується складна комбінація закону і випадковості.

З появою теорії про квантово-хвильову природу світла стало ясно, що поведінка електрона підкоряється не однозначним, а імовірнісним законам, і його місце розташування в атомі можна визначити тільки імовірнісно. При аналізі поведінки часток на всіх атомних рівнях ми змушені користуватися принципом невизначеності. З такою же непереборною невизначеністю вчені зіштовхнулись і при спробах точного визначення енергії та часу.

Разом із тим, імовірнісні процеси, які відбуваються на більш низьких рівнях цілком сумісні з детермінованими процесами, характерними для більш високих рівнів організації матерії.

«МОДЕЛЬ» БОГА В ТЕОЛОГІЇ ПРОЦЕСУ

Ця сучасна наукова картина світу породжує новий образ Бога.

За всім розгортанням світового процесу стоїть Бог, який присутній в усьому, але не бере участі в кожній події як його причина, який діє за допомогою складної комбінації закону й випадковості, який експериментує зі світом і не знає кінцевого результату своїх експериментів.

Тут випадок не є ні таким, що лякає, ні привабливим. Він просто являє собою те, що потрібно для реалізації можливостей універсуму. Якщо світ зобов'язаний своїм існуванням Богові-Творцеві, то немає підстав сумніватись у тому, що Бог міг «дозволити розвиватися потенціальностям свого універсуму в усьому його різноманітті через дію випадкових подій». Те, що так бентежило А.Ейнштейна, – Бог, який грає в кості – тепер виявляється саме таким, що відповідає дійсності. «Тут, - стверджує А.Пікок, - випадок - це пошуковий радар Бога, що простирається через усі можливі мішені, доступні його дослідженню».

Міркуючи подібним чином, ряд християнських богословів доходить висновку, що сучасній картині світу, в якій природа зображується як така, що розвивається за допомогою взаємодії випадку й закону, як така, що безперервно еволюціонує, як така, що становить собою «взаємозалежну мережу буття», відповідає нова «модель» Бога та його ставлення до світу.

Ця модель ні монархічна, ні деїстична.

Це модель ПРОЦЕСУ.

Тут Бог – ні всемогутній, ні безпомічний. Він не детермінує і не контролює світ, а бере участь у ньому на всіх рівнях, поліпшуючи погодженість його складових частин і підтримуючи його існування.

«Бог не діє безпосередньо, й ніщо з того, що відбувається не є винятково актом Бога... Бог не втручається спорадично з боку, а скоріше є присутнім у розгортанні кожної події».

Бог навчається й росте разом зі своїм творінням.

Отже, становлення та розвиток світу є водночас і становленням і розвитком Бога.

Отже, на думку А.Пікока, відомого протестантського теолога Ч.Хартсхорна, Я.Барбура і ряду інших богословів, творення світу ще не закінчене, воно продовжується, і Бог стосовно нього – іманентний і трансцендентний. Творець, звичайно, більший ніж світ. Але саме в Богові світ існує. І саме Бог через різноманітні рівні творіння відкриває своє значення для людини.

БОГ У СВІТІ ВІДНОСНОСТІ ТА ІМОВІРНОСТІ

Один з найбільших фахівців у галузі проблематики «релігія і наука», американський теолог Х.Ролстон, розглядає інший аспект впливу науки на уявлення про Бога. Сьогодні, відповідно до теорії відносності та квантової механіки:

– простір і час більше не розглядаються як пасивні, а бачаться генераторами і носіями всієї «Гри часток» і навіть творцями одне одного;

– більше немає абсолютних простору й часу; немає й абсолютного «зараз»; немає загального великого годинника, а є тільки локальні годинники;

– мікросвіт переконливо демонструє свою індетермінованість – підпорядкування не однозначним, а імовірнісним законам;

– усе виявляється пов'язаним між собою – простір і час, час і рух, енергія і маса.

У цьому зв'язку, побоюється Х.Ролстон, може виникнути враження, що під ударами відносності та квантової індетермінантності зруйнується уявлення про релігійний Абсолют.

Насправді ж, така відносність зовсім не означає заперечення абсолютності Бога. Це означає тільки, що Бог пізнається у відношенні, так само, до речі, як і будь-яке явище природи. Ми маємо до об'єктів нашого дослідження лише відносний доступ і перекладаємо їх на звичну, зрозумілу нам мову. Таким чином, вважає Х.Ролстон, «те, що ми чинимо так у фізиці, не перешкоджає, а скоріше навіть має сприяти переконанню, що ми можемо так само чинити і в релігії».

Бог дає світові нескінченний і випадковий потенціал для його розвитку. Саме випадковий, тому що, створюючи світ, Бог не тільки грає в кості, а й сипле ці кості «знизу» (будучи фундаментальною основою всього сутнього), що зумовлює вільний розвиток створених ним організмів.

Отже, творення, залишаючись залежним від Бога, здобуває і відносну незалежність. Тому Бога не слід розглядати просто таким, який як дає базис усьому створеному світові. На фізичному рівні «Бог не є ні архітектором, ні годинникарем; він – Плазма і Процес».

ЛЮДИНА - НЕ «ВІНЕЦЬ ТВОРІННЯ»

У контексті сучасної наукової картини світу теологами робляться нові акценти в їхньому трактуванні місця людини у світі.

Творення світу – безперервний процес, що характеризується безліччю непередбачених нововведень.

Одним із «непередбачених нововведень» є і виникнення людини.

Цей процес, вважає А.Пікок, являє собою «тільки одну, хоча, безсумнівно, золоту нитку, що витягається з заплутаного клубка еволюційної історії». Внутршньоісвітове творення, таким чином, не спрямоване винятково на людину. Це зовсім не применшує значення та достоїнства людини. Але усвідомлення даного факту допоможе нам оцінити світ «без усякого сліду антропоцентризму».

З ідеями центризму, зазначає Х.Ролстон, треба взагалі бути дуже обережними, тому що вони регулярно зазнають поразки.

– Копернік спростував уявлення про привілейоване місце Землі.

– Дарвін представив появу людини як результат сліпого природного добору.

– Ейнштейн поставив визначення нашого місцезнаходження в просторі та часі в залежність від місця спостерігача.

Звичайно, ми, аналізуючи питання про походження універсуму, не можемо не враховувати «людський фактор», але все-таки можна було б «тільки пошкодувати, якби весь цей величний Всесвіт виявився потрібним тільки для нашої появи або навіть для розкидання вогнищ розуму всюди у Всесвіті».

Таким чином, уявлення про універсум як обумовлений споконвічною божественною метою – створити людину – стикається із серйозними запереченнями в багатьох теологів.

Понад те, деякі богослови взагалі трактують виникнення нашого універсуму як результат простої випадковості і вважають за можливе прийняти точку зору про існування багатьох світів, відкидаючи тим самим не тільки ідею антропоцентризму, але і твердження про особливий статус саме Нашого Всесвіту.

7. МОЖЛИВОСТІ ІНТЕГРАЦІЇ

У сучасних християнських богословів не викликає сумніву те, що на формування релігійного світогляду наука значно впливає. Одні теологи схильні

цей вплив недооцінювати, інші, навпаки, надають йому занадто великого значення, але в цілому всі вони погоджуються з тим, що такий вплив був і продовжується в наші дні.

ПРИНЦИП ДОДАТКОВОСТІ, РЕЛІГІЯ І НАУКА

Важливе значення для взаєморозуміння між богословами і вченими, як вважають багато християнських богословів, для теології має принцип додатковості.

Як відомо, відповідно до квантової механіки, неможливо водночас одержати точну інформацію про швидкість і координати частки. Для одержання ж про неї цілісної інформації фізики використовують принцип додатковості, висунутий Н.Бором для тлумачення пізнавальної ситуації, що виникла у квантовій механіці.

Розглядаючи додатковість як евристичне пристосування в пізнавальному процесі, багато теологів у своїх доктринах використовують її мову.

Так, відомий німецький католицький теолог Г.Кюнг зауважує, що можна провести пряму паралель між незбагненністю та непредставимістю світла як хвилі й частки, і незбагненністю та непредставимістю феномена воскресіння.

За допомогою мови додатковості виражається також подвійність людського і божественного в єдності трьох іпостасей, розробляються і застосовуються персональні та імперсональні моделі Бога. Наприклад, опис П.Тілліхом Ісуса Христа як «персонального Слова й імперсонального Логосу», на думку Я.Барбура, американського теолога Р.Рассела і ряду інших теологів, явно вимагає застосування теологічної додатковості.

Обговорюючи цю проблему богослови також підкреслюють, що використання принципу додатковості, багато в чому зумовлене обмеженнями нашої мови, дозволяє нам говорити парадоксами, пов'язувати разом поняття, які здаються взаємовиключаючими. У цьому зв'язку Р.Рассел, наприклад, стверджує,

що «теологічна додатковість ... може висвітлювати багато суперечливих пунктів у теології».

Деякі богослови навіть вважають, що за принципом додатковості можна взагалі будувати стосунки між релігією та наукою. Х.Ролстон, зокрема, вважає, що, виходячи з можливості розглядати електрон і як хвилю, і як частку, і як хвилю і частку водночас, подібним чином можна трактувати і взаємини релігії та науки – вони можуть бути і виключаючими, і доповнюючими одна одну.

ДО ЄДИНОЇ КАРТИНИ СВІТУ

Багато теологів розглядають побудову єдиної цілісної картини світу як одне з найважливіших завдань не тільки науки, а й релігії. Для його вирішення вони вважають за необхідне об'єднання релігійного та наукового шляхів пізнання дійсності.

Папа Іоанн Павло II підкреслює, що «єдність, яку ми відчуваємо у творінні на основі нашої віри в Ісус Христа як Пана універсуму та відповідна єдність, якої ми прагнемо в наших людських співтовариствах, відображені й навіть підкріплені тим, що відкриває сучасна наука»

Наука дає нам розуміння універсуму як цілого, в якому все взаємозалежне.

Вона формулює закони, які обєднують величезне різноманіття структур і організмів, які складають світ на всіх рівнях – від фізичного до соціального. Разючий приклад тут, як вважає Іоанн Павло II дає сучасна фізика, в якій успішно йде пошук об'єднання всіх чотирьох фундаментальних фізичних сил.

Наукові теорії, таким чином, мають великі ресурси, які можна плідно використовувати в теологічному дослідженні. Але, як підкреслює Іоанн Павло ІІ, для адекватної реалізації цих ресурсів теологи, безсумнівно, повинні бути обізнаними в науках. Крім того, це охоронятиме їх і від надпоспішного використання наукових теорій (таких, наприклад, як походження Всесвіту в результаті Великого Вибуху) в апологетичних цілях, і від применшення, з іншого боку, значення таких теорій для поглиблення наших уявлень

у традиційних галузях теологічного дослідження. При взаємодії релігії і науки сили обох сторін повинні бути добре збалансовані.

Так, на думку Ч.Гендерсона (і в такому стилі висловлюються багато богословів), «ігнорувати знахідки науки теологічно безвідповідально, а ігнорувати найглибші імпульси теологічного духу – самогубство для науки. Щоб зрозуміти універсум, ми повинні намагатися розуміти його, наскільки це можливо, в його цілісності».

Отже, на думку богословів, у відносинах між християнством і наукою недостатньо просто уникати конфліктів, потрібно знайти шлях до злагоди і конструктивної взаємодії, що дає можливість поглиблення уявлень про Творця й творіння, дозволяє створити єдину, адекватну картину світу.

Таким чином, ми бачимо, що під впливом особливостей сучасної епохи – соціального і науково-технічного розвитку – у християнській релігії відбуваються істотні зміни, що демонструють не тільки величезну роль науки в житті людства, а й великі можливості розвитку релігійної свідомості.

РОЗДІЛ ІІ

VI

НАУКА І ФІЛОСОФІЯ

Наука завжди була тісно пов'язаною з філософією. Видатні вчені всіх часів внесли величезний вклад у її розвиток. Піфагор, Аристотель, Н.Копернік, Р.Декарт, Г.Галілей, І.Ньютон, Г.В.Ляйбніц, А.Сміт, В.Гумбольт, Ч.Дарвін, Д.И.Менделєєв, К.Маркс, Д.Гільберт, Л.Э.Я.Брауер, А.Пуанкаре, К.Гедель, А.Ейнштейн, Н.Бор, В.И.Вернадський, Н.Вінер, И.Пригожин, А.Дж.Тойнбі, Дж.М.Кейнс, П.Сорокін, Ф.Соссюр, Л.С.Виготський, З.Фройд, М.М.Бахтін не тільки мали видатні досягнення, котрі визначили головні напрямки розвитку науки, а й істотно вплинули на стиль мислення свого часу, на його світогляд.

Філософське осмислення досягнень науки почало набувати особливо великого культурного значення починаючи з XVII століття, коли наука стала перетворюватися на дедалі більш значуще суспільне явище. Але аж до другої половини XIX століття їх обговорення не було достатньою мірою систематичним. Саме в цей час філософські та методологічні проблеми науки перетворюються на самостійну сферу досліджень.

Засилля емпіризму в природознавстві наприкінці XVIII й на початку XIX ст. призвело до виникнення ілюзорних надій на те, що функції теоретичного узагальнення в науці можуть узяти на себе філософи.

Однак їх реалізація, особливо в грандіозних натурфілософських побудовах Ф.Шелінга і Г.Геґеля, викликала у вчених не тільки явно виражений скепсис, але навіть і ворожість.

«Не дивно, – писав К.Гаусс до Г.Шумахера, – що Ви не довіряєте плутанині в поняттях і визначеннях філософів-професіоналів. Якщо Ви подивитеся хоча б на сучасних філософів, у Вас волосся стане дибки від їхніх визначень».

М.Гельмгольц відзначав, що у першій половині XIX ст. «між філософією і природничими науками, під впливом шелінго-геґелівської філософії тотожності, склалися не дуже добрі стосунки». Він вважав, що такого роду філософія для натуралістів абсолютно зайва, оскільки вона безглузда.

«Вважають, – писав відомий історик філософії К.Фішер, – що в той час у природознавстві відбувався шабаш відьом, і Шелінг був блукаючим вогником, за яким бігли багато хто; тепер цей сон Вальпургієвої ночі розсіявся і не залишив нічого, крім звичайних наслідків гулянки».

Разом із тим наука поступово стала долати дефіцит теоретичних ідей. Буквально в усіх її галузях і, насамперед, у математиці та природознавстві стали з'являтися плідні наукові теорії, котрі значно розширюють горизонти науки, відбувалось істотне збагачення засобів наукового пізнання, його поняттєвого апарату.

Так, наприклад, у математиці склались основи математичного аналізу і теорії ймовірностей, були отримані фундаментальні результати в алгебрі, створені неевклідові геометрії.

У біології було розвинене вчення про клітинну будову живої речовини, побудована теорія еволюції видів, розвинена концепція походження людини від мавпи, почалося широке використання фізико-хімічних методів пізнання процесів життєдіяльності.

Особливо великими були успіхи фізичних наук. У другій половині XIX ст. тут, поряд із механікою, яка раніше монополізувала теоретичну фізику, з'явились електродинаміка, термодинаміка, молекулярно-кінетична теорія газів, а потім і статистична фізика. В арсенал активно використовуваних понять увійшли поняття поля, ефіру, атома, ентропії.

Вчені стали застосовувати у пізнанні фізичних явищ методи феноменологічного опису, математичної аналогії, моделювання.

Поряд із методами математичного аналізу та диференціальних рівнянь, усе більшим успіхом стали користуватися

методи теорії імовірностей і математичної статистики.

На сторінках журналів постійно обговорювалися різні теоретичні побудови, і нікого вже не дивувала ні їхня кількість, ні короткочасність життя багатьох із них.

Не дивно, що самі вчені, й особливо, фізики, прагнучи зрозуміти те, що відбувається в їхній науці, все частіше звертаються до філософії. Інтерес до неї, що згас у результаті катастрофи претензій натурфілософії, у другій половині XIX ст. відроджується з новою силою.

Увагу вчених знову стали привертати проблеми філософії та методології науки.

– Який зміст понять числа, функції, простору, часу, закону, причиновості, маси, сили, енергії, життя, виду й ін.?

– Як поєднуються в науковому пізнанні аналіз і синтез, індукція і дедукція, теорія і досвід?

– Що зумовлює описову, пояснюючу та передбачувальну функції теорії?

– Яка роль емпіричних і теоретичних гіпотез?

– Як здійснюються наукові відкриття й у чому полягає роль інтуїції в одержанні нового знання?

– Як варто витлумачувати поняття теорії?

– Що забезпечує науці можливість пізнавати істину і що в науковому пізнанні нею є?

Ці і подібні до них питання активно обговорюються вченими в публічних доповідях і диспутах, статтях і спеціальних монографіях. Усі вони були породжені прогресом науки, і потреби її вимагали їх якнайшвидшого розв’язання.

Однак відповісти на них було зовсім непросто.

1. ПОЗИЦІЯ МЕХАНІСТІВ

Переважна більшість учених у другій половині XIX ст., дотримуючись традиції, що склалася в історії науки, намагалися витлумачувати всі ці проблеми, виходячи з того, що наука здатна відображати глибинні вла

Поиск по сайту: