Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ п’ятдесят другий



 

Варта, що стояла в передпокої, сповістила, що прийшов Пентуер. Жрець упав, ниць перед фараоном і спитав, що він накаже йому робити.

— Не наказувати я хочу, а просити тебе, — відповів фараон. — Ти знаєш — в Єгипті бунти!.. Бунтують селяни, робітники, навіть в’язні… Бунти від моря й до копалень!.. Не вистачає тільки, щоб збунтувалися мої воїни й оголосили фараоном… ну хоч би Гергора!..

— Живи вічно, ваша святість, — відповів жрець. — Немає в Єгипті людини, яка б не пожертвувала собою за тебе і не благословляла б твого імені.

— Ах, якби вони знали, — з гнівом вигукнув Рамзес, — який безсилий і вбогий фараон, кожен номарх зажадав би стати володарем свого ному! Я думав, що, успадкувавши подвійну корону, матиму якесь значення… Але вже в перший день переконуюсь, що я лише тінь давніх володарів Єгипту! Та й чим може бути фараон без грошей, без війська і насамперед без вірних слуг?.. Я — мов статуї богів, яких обкурюють пахощами і яким приносять жертви… Але статуї безсилі, а жертви, принесені їм, споживають жерці… Хоч, правда, ти на їхньому боці…

— Мені дуже боляче, — відповів Пентуер, — що ти; володарю, кажеш таке в перший день свого царювання. Якби чутка про це розійшлась по Єгипту…

— Кому ж я розповім про те, що мене мучить?.. — перебив його фараон. — Адже ти мій радник і врятував чи хотів урятувати мені життя, певно, не для того, щоб потім розголошувати те, що діється в царському серці, яке я перед тобою відкриваю… Але ти кажеш правду.

Фараон пройшовся по залі і після паузи сказав спокійнішим голосом:

— Я призначив тебе начальником ради, яка має дослідити причини безперервних заколотів у моїй державі. Я хочу, щоб карали тільки винуватців, а з нещасними чинили по правді.

— Хай бог підтримає тебе своєю ласкою!.. — тихо мовив жрець. — Я зроблю, володарю, як ти кажеш… Але причини бунтів я знаю і без розслідування…

— Поясни мені.

— Я не раз казав про це вашій святості. Народ голодний, надто багато працює і платить надмірні податки. Хто колись працював від сходу й до заходу сонця, зараз мусить починати за годину перед сходом і кінчати за годину після заходу. Не так давно кожного десятого дня проста людина могла відвідувати могили батька й матері, розмовляти з їхніми тінями, приносити їм жертви. А зараз уже ніхто туди не ходить, бо немає часу.

Колись селянин з’їдав щодня по три пшеничних коржі, зараз він і ячних не має. Колись роботи на каналах, греблях та шляхах зараховували людям за податки, а зараз податки треба платити в свою чергу, а громадські роботи виконувати задурно. Ось причини заколотів.

— Я найбідніший з усієї знаті в державі! — вигукнув фараон, хапаючись за голову. — Кожен власник маєтку дає своїй худобі пристойний корм і відпочинок, а моя худоба завжди голодна й змучена!.. Що ж мені робити — скажи! Ти ж просив мене, щоб я поліпшив долю селян…

— Ти наказуєш мені казати, володарю?

— Прошу… наказую… як хочеш… Але кажи розумно…

— Хай буде благословенне твоє правління, справжній сину Осіріса, — відповів жрець. — А робити треба ось що… Насамперед накажи, володарю, щоб за громадські роботи платили, як це було раніше.

— Розумію.

— Далі накажи, щоб землеробська праця тривала тільки від сходу до заходу сонця… Потім зроби, як це було за божественних династій, щоб люди відпочивали кожного сьомого дня, не десятого, а сьомого. Накажи, щоб пани не мали права утискувати селян, а писарі бити їх і катувати, коли їм тільки схочеться. І, нарешті, дай селянинові у власність десяту або хоча б двадцяту частину землі, яку він обробляє, щоб її ніхто не міг відібрати чи віддати в заставу. Хай його родина має клаптик землі завбільшки як ця підлога, і вона вже не буде голодувати. Дай, володарю, у власність селянам піски пустелі, і за кілька років там виростуть сади…

— Ти кажеш добре, — відповів фараон, — але кажеш те, що бачиш у своєму серці, а не в житті. Людські наміри, хоч і найкращі, не завжди збігаються з природним ходом подій…

— Я, святий володарю, вже бачив такі зміни та їхні наслідки, — відповів Пентуер. — При деяких храмах роблять різні спроби: лікують хворих, навчають дітей, вигодовують худобу й вирощують рослини і, врешті, перевиховують людей.

І ось, що вийшло з цього. Коли селянинові, ледачому й худому давали добрі харчі й відпочинок на сьомий день, він ставав гладкий, охочий до роботи й більше обробляв поля, ніж раніше. Робітник, який дістає платню, веселіший і робить більше, ніж невільник, хоч би того били й залізними киями. У людей ситих народжується більше дітей, ніж у голодних і спрацьованих; нащадки вільних людей — міцні й здорові, а діти невільників — кволі, похмурі й схильні до крадіжки й брехні… Ми пересвідчились, нарешті, що земля, яку обробляє її власник, родить у півтора рази більше збіжжя й овочів, ніж земля, яку обробляє невільник. Ще цікавішу річ скажу твоїй святості. Коли орачам приграє музика, люди й воли працюють краще, швидше і менше стомлюються… Все це дослідили в наших храмах. Фараон усміхнувся.

— Доведеться мені в моїх маєтках та копальнях запровадити музику, — сказав він. — А коли твої жерці пересвідчилися в таких чудесах, про які ти мені розповідаєш, чому ж вони не запроваджують цього для селян в своїх маєтках?..

Пентуер опустив голову.

— Бо, — відповів він, зітхнувши, — не всі жерці мудрі й мають благородне серце…

— Отож-то! — вигукнув Рамзес. — А тепер скажи мені ти, Пентуере, селянський сину, чому, знаючи, що між жерцями є дурні й нероби, ти не хочеш допомогти мені в боротьбі проти них?.. Ти ж розумієш, що я не зможу поліпшити життя селянам, якщо спочатку не навчу жерців коритися моїй волі…

Пентуер заломив руки.

— Володарю, — відповів він, — безбожна це й небезпечна справа — боротьба з жерцями!.. Не один фараон починав її і… не міг довести до кінця…

— Бо його не підтримували такі мудреці, як ти!.. — відповів фараон. — І справді, я ніколи не зрозумію; чому мудрі й чесні жерці терплять поряд з собою зграю негідників, якими є більшість цього стану?..

Пентуер похитав головою і поволі відповів:

— Вже тридцять тисяч років свята каста жерців опікує Єгипет і зробила країну такою, якою вона є зараз: дивом для всього світу. Чому ж жерцям, незважаючи на їхні вади, пощастило це зробити? Бо вони — мов світильник, у якому пломеніє світло мудрості. Хай цей світильник часом буває брудний і навіть смердючий, але в ньому — божественний вогонь, без якого серед людей панувала б темрява і дикість… Ти кажеш, володарю, про боротьбу з жерцями, — вів далі Пентуер. — Чим може вона кінчитися для мене?.. Якщо ти програєш, я буду нещасний, бо ти не поліпшиш долі селян. А якби ти виграв? О, бодай мені не діждати того дня! Бо коли б ти розбив світильник, хто знає, чи не загасив би ти того вогню мудрості, який уже тисячі років пломеніє над Єгиптом і всім світом… От, володарю мій, чому я не хочу встрявати в твою боротьбу зі святою кастою жерців. Я відчуваю, що ця боротьба наближається, і мучусь, бо такий черв’як, як я, не може їй запобігти. Але брати участь у цій боротьбі я не буду, бо мусив би зрадити або тебе, або всемогутнього бога, який є творцем мудрості…

Слухаючи Пентуера, фараон замислено походжав по кімнаті.

— Ну, — сказав він без гніву, — роби як знаєш. Ти — не воїн, і тому я не можу дорікати, що тобі бракує відваги… Але ти не можеш бути моїм радником… Хоч прошу тебе дослідити причини селянських бунтів, а коли я викличу тебе, ти скажеш, що тобі підкаже мудрість.

Пентуер схилився перед ним, прощаючись.

— У всякому разі, — додав фараон, — знай, що я не хочу гасити божественного світильника… Нехай жерці плекають мудрість у своїх храмах, але нехай не розпускають моє військо, не укладають ганебних угод і… не обкрадають, — мовив він уже гнівно, — царських скарбниць… Може, вони думають, що я, мов жебрак, стоятиму під їхніми брамами, щоб вони зводили дати мені коштів на піднесення держави, розореної їхнім безглуздим правлінням?.. Ха-ха!.. Пентуере!.. Я б навіть у богів не просив того, що становить мою силу і право… Можеш іти.

Жрець, задкуючи і весь час уклоняючись, вийшов, а вже в дверях упав ниць. Фараон залишився сам.

«Ці люди, — думав він, — мов діти. Адже Гергор мудрий, він знає, що Єгиптові на випадок війни потрібно півмільйона воїнів, знає, що їх треба ще муштрувати, і все-таки зменшив кількість і склад полків…

Головний скарбник теж мудрий, але йому здається цілком природним, що всі скарби фараонів перекочували в Лабіринт!.. І нарешті, Пентуер… Що це за дивний чоловік!.. Він хотів би дати селянам їжу, землю і безперервний відпочинок… Добре, але ж це все зменшить мої прибутки, а вони вже й так зменшилися до краю… Та коли б я сказав йому: допоможи мені забрати в жерців царські скарби, — він назвав би мене безбожником і гасителем світла в Єгипті!.. Дивний чоловік! Ладен би всю державу перевернути догори ногами, коли йдеться про добро для селян, а не зважився б узяти за карк верховного жерця і кинути його до в’язниці. З цілковитим спокоєм вимагає від мене, щоб я зрікся мало не половини моїх прибутків, але я певен, що він не насмілився б винести й мідного утна з Лабіринту…»

Фараон усміхався, міркуючи далі:

«Кожен прагне бути щасливим, але, якщо схочеш зробити щасливими всіх, кожен хапатиме тебе за руки, як людина, в якої виривають хворий зуб… Тому володар мусить бути рішучим… І тому недобре чинив мій божественний батько, занедбавши селян і без міри довіряючи жерцям… Важкий спадок він мені залишив… але я дам собі раду. Біля Содових озер було теж важко… Ще важче, ніж тут. Тут самі балакуни та страхополохи, а там були люди озброєні й готові йти на смерть…

Одна битва ширше розкриває нам очі, ніж десятки років спокійного царювання… Хто скаже собі: я здолаю цю перешкоду! — здолає її. Але хто завагається — мусить відступити».

Почало сутеніти. В палаці змінили варту, у віддалених залах запалили смолоскипи. Лише до покою фараона ніхто не смів увійти без виклику.

Володар, змучений безсонною ніччю, вчорашньою подорожжю і сьогоднішніми справами, впав у крісло. Йому здавалося, що він фараон уже сотні років, і він не міг повірити, що відтоді, як він був під пірамідами, не минуло ще й доби.

«Одна доба?.. Неймовірно!..»

Потім йому спало на думку, що, можливо, в серці наступника трону оселяються душі попередніх фараонів. Мабуть, воно так і є, бо звідки б узялося в ньому це почуття старості чи давності?.. І чому правління державою здається йому зараз таким простим, хоч ще кілька місяців тому його брав страх від самої думки, що не зможе правити?

Раптом Рамзес почув приглушений голос:

— Сину мій!.. Сину!.. Фараон схопився з крісла.

— Хто тут?.. — скрикнув він.

— Це я… я… Невже ти забув про мене?..

Фараон ніяк не міг добрати, звідки йде цей голос: згори, знизу чи, може, від великої статуї Осіріса, що стояла в кутку.

— Сину мій! — мовив знову голос — Шануй волю богів, якщо хочеш мати їхнє благословення… О, шануй богів! Бо без їхньої допомоги найбільша земна сила — порох і тінь. О, шануй богів, якщо хочеш, щоб гіркота твоїх помилок не отруїла мені життя в щасливій країні Заходу…

Голос замовк. Фараон звелів принести світло. Одні двері були зачинені, біля других стояла варта. Ніхто чужий не міг сюди ввійти.

Гнів і неспокій охопили серце фараона. Що ж це було?.. Чи до нього справді промовляла тінь батька, чи цей голос був лише новим підступом жерців? Але якщо жерці можуть промовляти до нього на віддалі крізь товсті мури, виходить, вони можуть і підслухувати. А тоді він, володар світу, — дикий звір, оточений з усіх боків!

Правда, в царському палаці підслухування було звичайним явищем. Та фараон сподівався, що бодай його покій є безпечним місцем і що зухвальство жерців зупиниться перед порогом найвищого володаря.

А що, як це був дух?..

Фараон не схотів вечеряти і ліг спати. Йому здалось, що він не зможе заснути, але втома взяла гору над збудженням.

Через кілька годин його збудили дзвінки й світло. Була вже північ, і жрець-астролог прийшов скласти фараонові звіт про рух небесних світил. Фараон вислухав його і сказав:

— Чи не міг би ти, достойний пророче, складати свої звіти достойному Семові?.. Адже він — мій заступник у справах, що стосуються релігії,

Жерця-астролога дуже здивувала така байдужість фараона до небесних світил.

— Ти, святий володарю, зволиш нехтувати вказівками, що їх дають повелителям зорі? — спитав він.

— Дають?.. — перепитав фараон. — Ну то скажи, що ж вони віщують мені?

Астролог, мабуть, сподівався на таке запитання, бо відповів не задумуючись.

— Обрій тимчасово затемнений… Володар світу ще не знайшов путі істини, яка веде до пізнання волі богів. Та рано чи пізно він знайде її, а на ній — довге й щасливе життя і сповнене слави царювання…

— Ага!.. Дякую тобі, святий муже. Тепер я вже знаю, що повинен шукати, і скористаюся з твоїх вказівок, а тебе ще раз прошу, щоб ти віднині спілкувався з достойним Семом, Він мій заступник і, коли ти вичитаєш по зірках щось цікаве, розповість мені про те вранці.

Жрець вийшов з опочивальні, хитаючи головою.

— Не дали мені спати!.. — сказав Рамзес невдоволено.

— Найясніша цариця Нікотріс, — доповів раптом ад’ютант, — годину тому звеліла мені просити вашу святість прийняти її…

— Зараз?.. Опівночі?.. — спитав фараон.

— Вона сказала, що опівночі ти, святий володарю, маєш прокинутись…

Фараон подумав і відповів ад’ютантові, що чекатиме царицю в золотій залі. Він гадав, що там ніхто не підслухає їхньої розмови.

Володар накинув на себе плащ, узув, не зав’язуючи, сандалі й звелів добре освітити золоту залу. Потім вийшов, сказавши слугам, щоб його не супроводили.

Матір він застав уже в залі, в жалобному одязі з грубого полотна.

Побачивши фараона, цариця хотіла впасти на коліна, але син підвів її і обняв.

— Хіба сталося щось дуже важливе, матінко, що ти турбуєш себе в таку пору? — спитав він.

— Я не спала… молилася… — відповіла вона. — О сину мій, ти мудро вгадав, що справа важлива… Я чула божественний голос твого батька…

— Справді? — сказав фараон, відчуваючи, що його охоплює гнів.

— Твій вічно живий батько, — вела далі цариця, — з глибоким смутком сказав мені, що ти стаєш на хибну дорогу. Ти з погордою відмовився від посвячення в верховні жерці і погано ставишся до слуг божих… «Хто ж зостанеться при Рамзесові, — мовив твій божественний батько, — якщо він зневажить богів і відштовхне від себе жерців?.. Скажи йому… Скажи йому, — повторювала свята тінь, — що він занапастить Єгипет, себе й династію…»

— Ого! — вигукнув фараон. — То мені вже так погрожують в перший день Мого царювання? Моя матінко, пес гавкає найголосніше, коли сам боїться. Отже, ці погрози — погана ознака, але тільки для жерців!

— Але ж це казав твій батько… — повторила стурбована мати.

— Мій вічно живий батько, — відповів фараон, — і святий дід Аменготеп, як чисті духи, знають моє серце і бачать плачевне становище Єгипту. А через те, що серце моє прагне піднести державу, припинивши зловживання, вони напевно не перешкоджатимуть мені здійснити мої наміри…

— То ти не віриш, що дух батька дає тобі поради? — спитала мати вражено.

— Не знаю. Але я маю право думати, що ці голоси духів, які чути в різних закутках нашого палацу, — це все витівки жерців. Тільки жерці можуть боятися мене, але ніяк не боги й духи… Це не духи лякають нас, матінко…

Цариця замислилась. Видно було, що синові слова справили на неї враження. Вона бачила в своєму житті чимало чудес і деякі з них їй самій здавалися підозрілими.

— Тоді, — сказала вона, зітхнувши, — ти надто необережний, мій сину!.. Опівдні був у мене Гергор, він дуже невдоволений прийомом у тебе… Він казав, що ти хочеш усунути жерців з двору…

— А навіщо вони мені?.. Чи не для того, щоб моя кухня й погреби мали більші витрати?.. Чи, може, для того, щоб підслухували, що я кажу, і стежили, що роблю?..

— Вся країна збуриться, коли жерці оголосять тебе безбожником… — зауважила цариця.

— Країна і так уже збурилась, але з вини жерців, — відповів фараон. — А про побожність єгипетського народу я тепер іншої думки… Якби ти знала, матінко, скільки людей судять у Нижньому Єгипті за зневажання богів, а у Верхньому — за обкрадання мертвих, то, певно, переконалася б, що для нашого народу справи жерців уже перестали бути святими.

— Це вплив чужинців, які заполонили Єгипет! — вигукнула цариця. — Особливо фінікійців…

— Однаково, чий це вплив; досить того, що Єгипет уже не вважає ні статуї, ні жерців істотами надлюдськими… А якби ще ти, матінко, послухала, що говорить знать, офіцери й воїни, то зрозуміла б, що саме зараз настав час поставити царську владу на місце жрецької, щоб у нашій країні взагалі не занепала будь-яка влада.

— Єгипет твій, — зітхнула цариця, — і мудрість твоя велика, отже, роби як знаєш… Але дій обережно… Ой, обережно!.. Скорпіон, навіть розчавлений, ще може вкусити необачного переможця…

Вони обнялись, і Рамзес повернувся до своєї опочивальні. Але тепер він уже не міг заснути.

Він ясно бачив, що між ним і жерцями почалася боротьба, а точніше, щось огидне, що навіть не заслуговує називатись боротьбою і в чому він, полководець, не міг ще розібратися.

Бо де ж тут ворог?.. Проти кого має виступити його вірне військо? Чи проти жерців, які падають перед ним ниць? Чи, може, проти зірок, які кажуть, що фараон ще не ступив на путь істини? Що й кого він повинен побороти?.. Може, ці голоси духів, які чути в темряві? Чи свою матір, яка перелякано благає його, щоб він не проганяв жерців?..

Фараон метався на своєму ложі від почуття власного безсилля. Раптом йому спало на думку: «Що мені ворог, який розлазиться, мов болото в жмені?.. Нехай собі говорять у порожніх залах, нехай гніваються на мою безбожність… Я даватиму накази, а хто посміє не виконувати їх, той буде моїм ворогом і проти того я поверну поліцію, суд і військо…»

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.