Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ двадцять третій



 

Тепер у місті Ану почалася смуга бенкетів і розваг. Достойний Ранузер дістав з льохів найкращі вина, з трьох сусідніх номів з’їхалися найвродливіші танцівниці, найславетніші музиканти, найвигадливіші фокусники. Весь час царевича Рамзеса був заповнений. Зранку муштра воїнів та прийом прохачів, потім бенкет, видовища, полювання й знову бенкет.

Але саме тоді, коли номарх Гаку був цілком певен, що намісникові вже надокучили адміністративні й господарські справи, царевич викликав його до себе й запитав:

— Здається, ном вашої достойності один із найбагатших в Єгипті?..

— Так… хоч ми мали кілька тяжких років… — відповів Ранузер, і знову серце його завмерло, а ноги почали тремтіти.

— Оце мене, власне, й дивує, — мовив царевич, — бо прибутки його святості зменшуються з року в рік. Чи не могли б ви пояснити мені причину цього?

— Повелителю, — мовив номарх, схиляючись до землі. — Я бачу, що мої вороги посіяли в твоїм серці недовіру до мене; отож, що б я не сказав, не зможу переконати тебе ні в чому. То дозволь мені не казати нічого. Краще нехай прийдуть сюди писарі з паперами, щоб ти сам зміг потримати їх у руках і перевірити…

Царевич трохи здивувався цьому несподіваному вибухові, але охоче пристав на таку пропозицію. Він навіть трохи зрадів, бо йому здавалось, що звіти писарів допоможуть йому збагнути таємницю управління державою.

На другий день з’явився перед його очі великий писар ному Гак з кількома помічниками; вони принесли з собою кільканадцять сувоїв папірусу, списаного з обох боків. Коли їх розгорнули, то вийшла ціла дорога, завширшки на три п’яді доброї руки і на шістдесят кроків завдовжки. Царевич уперше бачив такий велетенський документ, що містив у собі опис тільки однієї провінції протягом одного року.

Великий писар сів на підлозі, схрестивши ноги, й почав:

— «На тридцять третьому році царювання його святості Мер-Амон-Рамзеса розлив Нілу запізнився. Селяни, вважаючи причиною лиха зле чаклунство чужоземців, що живуть у провінції Гак, почали громити оселі невірних євреїв, хеттів та фінікійців і кілька чоловік убили. З наказу його достойності номарха винних притягнуто до суду; двадцять п’ять селян, двох каменярів і п’ятьох шевців заслано в копальні, а одного рибалку — задушено…»

— Що це за документ? — перебив його царевич.

— Це судовий звіт, який буде покладено до ніг його святості.

— Облиш це і читай про царські прибутки.

Помічники великого писаря скрутили відхилений документ і подали йому інший. Чиновник знову почав читати:

— «Дня п’ятого місяця тот привезено до царських складів шістсот мір пшениці, на що головний доглядач видав розписку.

Дня сьомого місяця тот великий скарбник довідався і встановив, що з тогорічного збору зникло сто сорок вісім мір пшениці. Під час перевірки два робітники вкрали міру зерна й заховали його між цеглою. Коли це підтвердилось, їх було віддано до суду і заслано в копальні за посягання на власність його святості…»

— А ті сто сорок вісім мір?.. — спитав наступник трону.

— Миші з’їли, — відповів писар і читав далі: — «Восьмого числа місяця тот прислано двадцять корів і вісімдесят чотири вівці на заріз, яких доглядач наказав віддати полкові Яструба, за належною розпискою…»

Таким чином, намісник день за днем довідувався, скільки ячменю, пшениці, квасолі й зерна лотоса було звезено до складів, скільки віддано до млинів, скільки покрадено й скількох робітників за те заслано в копальні. Звіт був такий нудний і хаотичний, що в половині місяця паофі царевич наказав припинити читання.

— Скажи мені, великий писарю, — спитав Рамзес, — що ти з цього розумієш? Про що ти дізнаєшся з цього?

— Про все, що ти, володарю, мені накажеш. І почав знову з початку, але вже напам’ять.

— «Дня п’ятого місяця тот привезено до царських складів…»

— Годі! — крикнув розгніваний царевич і наказав їм іти геть.

Писарі впали ниць перед ним, потім швидко забрали свої папіруси, знову впали ниць і притьмом зникли за дверима.

Царевич викликав до себе номарха Ранузера. Достойний номарх прийшов до нього із схрещеними на грудях руками, але із спокійним виразом на обличчі. Він щойно довідався від писарів, що намісник не може нічого зрозуміти із звітів і що їх навіть не вислухав.

— Скажи мені, достойний номарху, — почав наступник трону, — чи й тобі читають звіти?

— Щодня…

— І ти їх розумієш?

— Пробач, найясніший володарю, але… чи зміг би я правити провінцією, якби не розумів цього?

Царевич зніяковів й замислився. Може, й справді тільки він не може цього збагнути?.. А тоді на що обернеться вся його влада?..

— Сідай, — мовив він після паузи, показуючи Ранузерові на стілець. — Сідай і розкажи мені: як саме ти правиш номом?

Достойний номарх пополотнів, і очі в нього полізли на лоб. Рамзес помітив це і почав його заспокоювати:

— Не думай, що я не довіряю твоїй мудрості… Навпаки, я не знаю людини, яка краще від тебе могла б нести тягар влади. Але я ще молодий і прагну осягнути цю складну науку. Отож прошу тебе — поділися зі мною хоч частиною свого досвіду. Ти правиш номом — я про це знаю!.. Але поясни мені: як ти це робиш?

Номарх полегшено зітхнув і почав:

— Я розповім тобі, найясніший повелителю, як минає моє життя, щоб ти знав, яку важку працю я несу. Зранку після купелі я приношу пожертви богові Атуму, а потім кличу до себе скарбника й розпитую його, чи як слід сплачують податки для його святості. Коли він каже мені, що добре, — я хвалю його… Коли каже, що той або той не сплатив податків, — даю наказ, щоб непокірних ув’язнили.

Потім я кличу до себе доглядача царських комор, щоб дізнатися, скільки прибуло зерна. Якщо багато — хвалю його. Якщо мало — наказую покарати винних… Після цього приходить великий писар і доповідає, що треба війську, урядовцям і робітникам із добра його святості, — і я велю видати все це під розписку. Коли він видає менше — хвалю його, якщо більше — починаю слідство.

Пополудні приходять до мене фінікійські купці, яким я продаю збіжжя, а гроші вношу до скарбниці фараона. Потім молюся і затверджую судові вироки; а надвечір поліція доповідає мені про все, що сталося. Не далі як позавчора люди з мого ному вдерлися на територію провінції Ка й осквернили статую бога Себека. В душі я зрадів, бо то ж не наш покровитель; проте наказав кількох винуватців задушити, багатьох заслати до копалень, а решту побити киями. Тому в моєму номі панують тиша й добрі звичаї, а податки надходять щодня…

— Проте прибутки фараона зменшилися і у вас, — перебив його царевич.

— Справедливі слова твої, володарю, — зітхнув достойний Ранузер. — Жерці кажуть, що боги розгнівались на Єгипет за засилля чужинців; та все ж я бачу, що й боги не гордують фінікійським золотом і коштовними каменями…

В цю хвилину, попереджений черговим офіцером, до зали увійшов верховний жрець Ментезуфіс, щоб запросити намісника й номарха на якусь прилюдну відправу. Обидва сановники прийняли це запрошення, а номарх Ранузер виявив при цьому таку побожність, що царевич аж здивувався.

Коли Ранузер, низько вклоняючись, вийшов, намісник звернувся до жерця:

— Оскільки ти, святий пророче, заступаєш при моїй особі найдостойнішого міністра Гергора, прошу тебе, поясни мені одну річ, яка сповнює моє серце великою тривогою.

— Чи зможу я це зробити? — відповів жрець.

— Зможеш, бо ти джерело мудрості, якій слугуєш. Поміркуй тільки над тим, що я тобі скажу. Ти знаєш, навіщо вирядив мене сюди його святість фараон…

— Щоб ти, царевичу, ознайомився з багатством та урядуванням країни, — мовив Ментезуфіс.

— Я це й роблю. Розпитую номархів, оглядаю край та його людність, слухаю звіти писарів, але нічого не можу зрозуміти, і це отруює мені життя й дивує мене.

Адже, коли я маю справу з військом, мені зрозуміло все: скільки в ньому воїнів, коней, колісниць; які воєначальники пиячать або погано несуть службу, а які добре виконують свої обов’язки. Я знаю також, що робити з військом. Якби на полі стояв переді мною ворожий корпус — щоб його побити, я взяв би два корпуси. Якби ворог стояв в оборонній позиції, я не рушив би на нього, коли б не мав трьох корпусів. Якби ворог був недосвідчений і йшов у бій безладною юрбою, тоді проти тисячі його воїнів я виставив би п’ятсот своїх і побив би його! Якби ворог мав тисячу сокирників і я тисячу — я б кинувся на них і переміг би, коли б ще мав на допомогу сто пращників.

У війську, святий отче, — вів далі Рамзес, — я бачу все, як пальці на власній руці, і на кожне питання маю готову відповідь, підказану мені розумом. Тим часом в урядуванні номами я не тільки нічого не розумію, але в мене від цього така плутанина в голові, що я не раз забуваю, чого я сюди приїхав?

Тож скажи мені щиро, як жрець і воїн, що це таке? Чи номархи мене ошукують, чи я такий бездарний? Святий пророк замислився.

— Чи посміли б вони ошукувати тебе, володарю, — відповів він, — не знаю, бо не придивлявся до їхніх дій. Та мені здається, що вони нічого не можуть пояснити тобі, бо й самі нічого не розуміють.

Номархи та їхні писарі, — вів далі жрець, — це ніби десятники в війську; кожен знає свій десяток і доповідає про нього вищим начальникам. Кожен командує своїм загоном. Але загального плану, що його укладають воєначальники, десятник не знає.

Номархи і писарі записують усе, що діється в їхній провінції, і ці звіти складають до ніг фараонові. Але тільки найвища рада відбирає з них нектар мудрості.

— Але ж я саме й хочу цього нектару! — вигукнув царевич. — Чому ж мені його не дають?..

Ментезуфіс похитав головою.

— Державна мудрість, — мовив він, — це одна із таємниць жерців, отже, збагнути її може тільки людина, що присвятила себе богам. Тим часом ти, царевичу, хоч і виховувався в жерців, якнайупертіше уникаєш храмів…

— Виходить, якщо я не стану жерцем, ви не поясните мені?..

— Є речі, які ти можеш пізнати й зараз як наступник трону, а є й такі, що їх може пізнати тільки фараон. Але є й такі, про які може відати тільки верховний жрець.

— Кожен фараон — верховний жрець, — перебив його царевич.

— Не кожен. Та й між верховними жерцями є різниця.

— Отже, — вигукнув розгніваний намісник, — ви приховуєте від мене науку правління державою! І я не зможу виконати наказу мого батька…

— Те, — мовив спокійно Ментезуфіс, — що тобі, царевичу, треба, ти можеш пізнати, бо ти маєш звання нижчого жерця. Але ці таємниці сховані в наших храмах за завісою, якої ніхто не сміє відхилити без відповідних приготувань.

— Я відхилю!..

— Нехай боги боронять Єгипет від такого нещастя!.. — відповів жрець, здіймаючи руки до неба. — Хіба ти не знаєш про те, що грім уб’є кожного, хто без відповідного обряду доторкнеться до завіси? Звели, царевичу, привести в храм якогось невільника або злочинця, приреченого на страту, і ти побачиш: тільки-но він простягне руку до завіси, як відразу впаде мертвий.

— Бо ви його вб’єте.

— Кожен з нас умер би так само, як звичайнісінький злодій, якби вчинив святотатство, наблизившись до вівтаря. Перед лицем богів, мій царевичу, фараон і жрець важать стільки ж, як і невільник.

— Тоді що ж мені робити? — запитав Рамзес.

— Шукати відповіді на свої тривоги в храмі, очистившись молитвою і постом, — відповів жрець. — Відколи існує Єгипет, жоден володар не міг інакше осягнути державну мудрість.

— Я подумаю про це, — мовив царевич. — Хоч я бачу, що найдостойніший Мефрес і ти, святий пророче, хочете зробити мене побожним так само, як мого батька.

— Зовсім ні. Якби ти, володарю, ставши фараоном, обмежився лише військом, тобі довелося б, може, кілька разів на рік брати участь у відправах, бо тебе заступали б у храмі верховні жерці. Та якщо ти хочеш пізнати таємниці храмів, то повинен віддавати шану богам; вони-бо є джерелом мудрості.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.