Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ двадцять сьомий



 

Храм богині Гатор прийняв Пентуера з великими почестями. Нижчі жерці вийшли на півгодини пішої дороги, щоб привітати знатного гостя. З’їхалось багато пророків, святих отців і синів божих з усіх чудотворних місць Нижнього Єгипту, щоб почути слово мудрості. Через кілька днів у храм прибули верховний жрець Мефрес і пророк Ментезуфіс.

Вшановували Пентуера не тільки тому, що він був радником військового міністра і, незважаючи на молодий вік, членом найвищої ради, а тому, що цей жрець уславився на цілий Єгипет. Боги обдарували його надлюдською пам’яттю, красномовністю і насамперед чудовим даром ясновидця. В кожній речі й справі він вбачав прихований від інших людей зміст і вмів подати його так, що він став зрозумілий для всіх.

Не один номарх і не один високий сановник фараона, довідавшись, що Пентуер правитиме урочисту службу в храмі богині Гатор, заздрили найскромнішому жерцеві, що той почує натхненого богами.

Священнослужителі, що вийшли на дорогу вітати Пентуера, сподівалися побачити його в розкішній церемоніальній колісниці або в ношах на руках восьми рабів. Яке ж було здивування, коли вони побачили худого, з непокритою головою, закутаного в грубе покривало аскета, який їхав верхи на ослиці і привітав їх з великою покорою.

Коли його ввели до храму, він приніс жертву богині і відразу ж пішов оглядати місце, де мали відбутись урочистості.

Після цього Пентуера більше не бачили. Але в храмі та в прилеглих до нього дворах запанувало надзвичайне пожвавлення. Туди звозили коштовний посуд, зерно, дороге вбрання, привели кількасот селян і робітників, з якими Пентуер замкнувся на відведеному для відправи подвір’ї і робив якісь приготування.

Після восьми днів роботи він сповістив верховного жерця богині Гатор, що все готове.

Весь цей час царевич Рамзес, замкнувшись у своїй келії, молився й постив. Нарешті одного дня о третій годині пополудні до нього прийшли, вишикувавшись парами, з десяток жерців і покликали його на свято.

Біля входу в храм царевича привітали старші жерці і разом з ним обкурили пахощами велетенську статую богині Гатор. Потім вони звернули в тісний і низький коридор, в самому кінці якого горів вогонь. У повітрі стояв сморід смоли, що кипіла в котлі.

Недалеко від котла з отвору в підлозі долинали моторошні людські стогони й прокляття. — Що це таке? — спитав Рамзес одного з жерців, які йшли

поруч нього.

Той нічого не відповів, а на обличчях усіх присутніх, наскільки їх можна було побачити, позначились хвилювання і страх.

В цю хвилину верховний жрець Мефрес взяв у руку великий черпак і, набравши з котла киплячої смоли, мовив піднесеним голосом:

— Так нехай згине кожен зрадник святих таємниць!.. Проказавши це, він вилив смолу в отвір підлоги. В підземеллі розлігся несамовитий крик.

— Вбийте мене… якщо в серцях ваших є хоч крихта милосердя! — заблагав голос.

— Хай тіло твоє сточать хробаки!.. — мовив Ментезуфіс, виливаючи розтоплену смолу в отвір.

— Пси!.. Шакали! — хрипів голос.

— Хай серце твоє перетліє на попіл і розвіється в пустелі, — мовив другий жрець, перехиляючи черпак.

— О боги! Чи ж можна стільки терпіти?.. — відповів мученик з підземелля.

— Хай душа твоя з печаттю своєї ганьби й злочинства блукає по тих місцях, де живуть щасливі люди… — проказав інший жрець і знову вилив черпак смоли.

— Щоб вас земля поглинула… Змилуйтесь!.. Дайте хоч передихнути…

Поки черга дійшла до Рамзеса, голос у підземеллі замовк.

— Так боги карають зрадників!.. — мовив до царевича верховний жрець.

Рамзес зупинився і втупив у нього повний гніву погляд. Здавалось, він зараз вибухне прокляттями і покине це зборисько катів. Але й він відчув страх перед богами і мовчки пішов за іншими.

Тепер гордий наступник трону зрозумів, що є влада, перед якою схиляються фараони. Його охопив майже розпач, йому хотілось утекти звідси, зректися трону… Але він мовчав і йшов далі, оточений жерцями, що співали молитву.

«Тепер я вже знаю, — думав він, — куди зникають люди, що не подобаються слугам божим!..»

Ця думка не зменшила його жаху.

Вийшовши з вузького коридора, повного диму, процесія знову опинилась на пагорку під відкритим небом. Трохи нижче був величезний двір, з трьох боків оточений одноповерховими будівлями.

Від того місця, де стояли жерці, у вигляді амфітеатру уступом ішли п’ять широких терас, по яких можна було проходжуватись довкола подвір’я або зійти вниз.

На подвір’ї не було нікого, але з будинків визирали якісь люди.

Верховний жрець Мефрес, як найдостойніший серед присутніх, відрекомендував царевичеві Пентуера. Лагідне обличчя аскета так не відповідало тим страхіттям, які чинилися в підземеллі, що царевич здивувався. Та аби щось сказати, він мовив до Пентуера:

— Здається, я вже колись зустрічав вас, святий отче?

— Торік на маневрах під Пі-Баїлосом. Я був там при його достойності Гергорі, — відповів жрець.

Звучний і спокійний голос Пентуера вразив царевича. Він уже десь чув і цей голос у якихсь незвичайних обставинах. Але коли й де?..

В кожному разі жрець справив на нього приємне враження. Якби тільки він міг забути крик людини, яку обливали киплячою смолою!..

— Можна починати, — озвався верховний жрець Мефрес. Пентуер виступив наперед амфітеатру і плеснув у долоні.

З навколишніх будинків вибігла юрба танцівниць і вийшли під звуки музики жерці, несучи невелику статую богині Гатор. Музиканти ішли попереду, а за ними танцівниці виконували священний танець, і, нарешті, пливла статуя богині, оповита димом курильниць. Процесія обійшла подвір’я і, зупиняючись через кожні кілька кроків, просила благословення в богині та заклинала злих духів, щоб покинули місце, де мала відбутись сповнена таємниць релігійна урочистість.

Коли процесія повернула до будинків, наперед виступив Пентуер. Присутні сановники й жерці, яких було чоловік двадцять чи тридцять, скупчилися навколо нього.

— З волі його святості фараона, — почав Пентуер, — і за згодою найвищої жрецької влади ми повинні втаємничити наступника трону Рамзеса в деякі подробиці життя єгипетської держави, відомі тільки богам, правителям країни й храмам. Я знаю, достойні отці, що кожен з вас пояснив би ці речі молодому царевичеві краще від мене, бо. ваші серця сповнені мудрості, а вашими устами промовляє богиня Мут. Та оскільки на мене, що є лише учнем і порохом вашим, покладено цей обов’язок, дозвольте, щоб я виконав його під вашим високим керівництвом і наглядом.

Гомін задоволення розлігся між жерцями, яких було так вшановано. Пентуер звернувся до царевича:

— Вже кілька місяців, слуго божий Рамзесе, як заблудлий подорожній шукає дороги в пустелі, так ти шукаєш відповіді на питання — чому зменшились і зменшуються прибутки його святості фараона? Ти розпитував номархів, і, хоч вони пояснили тобі все, як могли, їхні пояснення не задовольнили тебе, незважаючи на те, що ці сановники наділені найвищою людською мудрістю. Ти звертався до великих писарів, але ці люди самі, як птахи з силець, не могли виплутатися з труднощів, бо розум людини, навіть вихованої в школі писарів, неспроможний збагнути причини таких речей. Зрештою, змучений марними поясненнями, ти почав придивлятися до самих номів, до людей та до праці їхніх рук, але нічого не побачив. Адже є речі, про які люди мовчать, мов камінь, але про які розкаже тобі навіть камінь, якщо впаде на нього світло богів.

Отож, коли зрадили тебе всі земні розуми і сили, ти вдався до богів. Босоніж, посипавши голову попелом, ти прийшов як прочанин до цього великого храму, де з допомогою молитов та постів очистив своє тіло і зміцнив дух. Боги, а особливо могутня Гатор, вислухали твої прохання і моїми недостойними вустами дають тобі відповідь, яку ти маєш глибоко заховати в своєму серці…

«Звідки він знає, — думав тим часом царевич, — що я розпитував писарів і номархів?.. Ага, йому сказали про це Мефрес і Ментезуфіс… Зрештою вони все знають!..»

— Послухай, — мовив далі Пентуер, — я відкрию тобі, з дозволу присутніх тут сановників, чим був Єгипет чотириста років тому, за панування найславетнішої і найпобожнішої дев’ятнадцятої Фіванської династії, і чим він є тепер…

Коли перший фараон тієї династії, Ра-Мен-Пегуті-Рамзес, узяв владу над країною, прибутки держави від збіжжя, худоби, пива, шкур, цінного металу і різних виробів становили сто тридцять тисяч талантів. Коли б існував на світі народ, який всі ці товари міг би нам обміняти на золото, фараон мав би щороку сто тридцять три тисячі мін золота. Коли зважити, що один воїн може нести на плечах двадцять шість мін, то для перенесення цього золота треба було б майже п’ять тисяч воїнів.

Жерці зашептались між собою з неприхованим подивом. А царевич навіть забув про замученого в підземеллі.

— А сьогодні, — казав далі Пентуер, — щорічний прибуток його святості від усіх продуктів нашої землі становить лише дев’яносто вісім тисяч талантів, і якби за них дістати золото, його вже могли б перенести лише чотири тисячі воїнів.

— Про те, що прибутки держави дуже зменшилися, я знаю, — втрутився Рамзес, — але чому?

— Будь терплячий, слуго божий, — відповів Пентуер. — Зменшилися не тільки прибутки його святості… За дев’ятнадцятої династії Єгипет мав сто вісімдесят тисяч озброєних людей, Якби кожен тодішній воїн з волі богів обернувся на камінчик завбільшки з виноградину…

— Цього не може бути, — шепнув Рамзес.

— Боги все можуть, — суворо мовив верховний жрець Мефрес.

— Або краще, — вів далі Пентуер, — якби кожен воїн поклав на землю по камінчику, зібралося б сто вісімдесят тисяч камінчиків, і гляньте, достойні отці, вони б зайняли на землі от стільки місця…

Він показав рукою на червонястий прямокутник, що лежав на подвір’ї.

— В цій фігурі вмістилися б усі камінчики, покладені військом Рамзеса Першого. Вона має дев’ять кроків завдовжки і п’ять завширшки. Ця фігура червона, у неї колір тіла Єгипту, бо тоді військо складалося тільки з самих єгиптян…

Жерці знову зашептались. Рамзес спохмурнів, бо йому це здалося натяком на те, що він любить чужоземних воїнів.

— Сьогодні, — казав Пентуер, — у нас насилу набралося б сто двадцять тисяч воїнів! Якби кожен з них кинув на землю по камінчику, утворилася б ось така фігура… Гляньте, достойні отці…

Біля першого прямокутника лежав другий, такий самий завширшки, але значно коротший. Він складався з кількох різнокольорових смуг.

— Ця фігура має п’ять кроків у ширину і лише шість кроків у довжину. Отже, держава втратила величезну кількість воїнів, третину того війська, яке вона мала раніше.

— Державі більше потрібна мудрість таких, як ти, пророче, ніж військо, — зауважив верховний жрець Мефрес.

Пентуер вклонився йому і казав далі:

— На цій новій фігурі, що зображує теперішнє військо фараона, ви бачите, достойні отці, поруч з червоною барвою, яка означає корінних єгиптян, ще три смуги — чорну, жовту й білу. Це й є наймані війська: ефіопи, азіати, лівійці і греки, їх усіх разом тридцять тисяч, але коштують вони Єгиптові стільки, скільки п’ятдесят тисяч єгиптян.

— Треба якнайшвидше позбутися цих чужоземних полків, — втрутився Мефрес. — Вони дорогі й непридатні для нас і до того ж вчать наших людей безбожності і зухвальства. Вже багато єгиптян не падають ниць перед жерцями. Ба навіть не один уже зважився обкрадати храми та гробниці!.. Тому геть найманців! — мовив з запалом Мефрес. — Вони завдають країні лише збитків, а сусіди через них підозрюють нас у лихих замірах.

— Геть найманців!.. Розігнати невірних бунтівників! — загукали жерці.

— Коли ти, Рамзесе, з часом вступиш на трон, — промовив Мефрес, — ти виконаєш цей святий обов’язок перед державою і богами…

— Так, виконай!.. Звільни свій народ від невірних! — волали жерці.

Рамзес похилив голову і мовчав. Кров приливала йому до серця, відчував, що земля хитається в нього під ногами.

Він має розігнати найкращу частину свого війська! Він, що хотів би мати вдвічі більшу армію і разів у чотири більше хоробрих найманих полків!..

«Вони немилосердні до мене!..» — подумав Рамзес.

— Говори, посланий з неба, Пентуере, — озвався Мефрес.

— Отже, святі мужі, — вів далі Пентуер, — ми встановили два нещастя Єгипту: зменшилися прибутки фараона і його військо…

— Що там військо! — буркнув верховний жрець, зневажливо махнувши рукою.

— А тепер, з ласки богів і з вашого дозволу, я покажу вам, чому так сталося і з якої причини скарби й військо фараона будуть зменшуватись і далі.

Царевич підвів голову і глянув на Пентуера. Зараз він уже не думав про чоловіка, замордованого в підземеллі.

Пентуер ступив кілька кроків вздовж амфітеатру, а за ним сановники.

— Ви бачите біля своїх ніг цю довгу й вузьку смугу зелені, що кінчається широким трикутником? По обидва боки цієї смуги лежать вапняки, пісковики й граніт, а за ним тягнуться піски. Посередині тече струмок, який у трикутнику ділиться на кілька рукавів.

— Це Ніл!.. Це Єгипет!.. — закричала жерці.

— Погляньте, — перебив збуджений Мефрес. — Ось я оголюю руку… Бачите ці дві блакитні жили, що йдуть від ліктя до долоні?.. Хіба це не Ніл і його канал, який починається навпроти Алебастрових гір і плине аж до Фаюму?.. А гляньте на верх моєї кисті: тут стільки жил, на скільки рукавів ділиться свята річка за Мемфісом. А мої пальці хіба не нагадують усіх рукавів, якими Ніл вливається в море?..

— Свята правда! — вигукували жерці, оглядаючи свої руки.

— Істинно кажу вам, — вів далі схвильований жрець, — що Єгипет є… слід руки Осіріса… Тут, на цій землі, великий бог сперся рукою: у Фівах лежав його божественний лікоть, пальці досягли моря, а Ніл — його жили… І не дивно, що цей край ми звемо благословенним!

— Справді, — озвалися жерці. — Єгипет — чіткий відбиток руки Осіріса…

— Хіба, — перебив його царевич, — Осіріс мав сім пальців на руці? Адже Ніл сімома рукавами впадає в море…

Запала глуха мовчанка.

— Юначе, — відповів Мефрес з доброзичливою іронією, — невже ти думаєш, що Осіріс не міг би мати сім пальців, якби йому того захотілось?..

— Свята правда! — потакнули жерці.

— Говори далі, преславний Пентуере, — мовив Ментезуфіс.

— Ви маєте рацію, достойні отці, — знов почав Пентуер. — Ця смуга води з її розгалуженням — образ Нілу; вузьке пасмо зелені, облямоване пісками й камінням, — Верхній Єгипет, а трикутник, покраяний жилками води, — це візерунок Нижнього Єгипту — найобширнішої і найбагатшої частини держави.

Отже, на початку дев’ятнадцятої династії весь Єгипет, від Нільських порогів до моря, займав п’ятсот тисяч мір землі. На кожній мірі землі жило шістнадцятеро людей — чоловіків, жінок і дітей. Але протягом наступних чотирьохсот років майже з кожним поколінням Єгипет втрачав по шматку родючої землі…

Промовець подав знак. Кілька молодих жерців вибігли з будинку й почали сипати в різних місцях пісок на траву.

— З кожним поколінням, — вів далі жрець, — меншало родючої землі, а її вузька смуга тоншала щодалі швидше… Сьогодні, — мовив він голосніше, — наша батьківщина замість п’ятисот тисяч мір землі має лише чотириста тисяч… Отже, за час панування двох династій Єгипет втратив землю, яка могла прогодувати близько двох мільйонів людей!..

Серед присутніх знову знявся гомін подиву.

— А чи знаєш ти, слуго божий Рамзесе, де поділись ті поля, на яких колись росла пшениця й ячмінь або паслися стада худоби?.. Тобі відомо, що їх засипав пісок пустелі. Але чи казали тобі, чому так сталось?.. Бо на тих землях не стало селян, які з допомогою відра й плуга з ранку й до ночі боролися з пустелею. Нарешті, а чи знаєш, чому не стало цих божих трудівників?.. Де вони поділись?.. Що вигнало їх з країни?.. Війни за межами Єгипту! Наші вельможні полководці перемагали ворогів, наші фараони увічнювали свої достойні імена аж на берегах Євфрату, а наші селяни, як в’ючна худоба, носили за ними харчі, воду та інші вантажі і по дорозі мерли тисячами… І от за ці кістки, розкидані по східних пустелях, піски західної пустелі поглинули наші поля, і тепер потрібна незмірна праця багатьох поколінь, щоб знову здобути чорну єгипетську землю з могили пісків…

— Слухайте!.. Слухайте!.. — волав Мефрес — Сам бог промовляє устами цього чоловіка. Так, наші переможні війни були могилою Єгипту…

Рамзес не міг зібратися з думками, йому здавалось, що ці гори піску сиплються зараз йому на голову.

— Я сказав, — мовив Пентуер, — що потрібна незмірна праця, щоб відкопати Єгипет і повернути йому давні багатства, які пожерли війни. Але чи є в нас сили для цього?..

Він знову ступив кілька кроків вздовж амфітеатру, а за ним вражені слухачі. Відколи існує Єгипет, ніхто ще так виразно не змальовував його нещасть, хоч усі знали про них.

— За часів дев’ятнадцятої династії в Єгипті було вісім мільйонів населення. Якби тоді кожен чоловік, жінка, старик і дитина кинули на цей клаптик землі по квасолині, вийшла б отака фігура…

Він показав рукою на подвір’я, де в два ряди, один біля одного, лежали вісім великих квадратів, викладених з червоної квасолі.

— Фігура ця має шістдесят кроків завдовжки і тридцять завширшки і, як бачите, побожні отці, складена з однакових зерен; ніби тодішнє населення, коли всі були з діда-прадіда єгиптянами. А зараз — погляньте!..

Він пішов далі і показав на другу групу квадратів різного кольору.

— Ви бачите фігуру, яка має також тридцять кроків завширшки, але тільки сорок п’ять завдовжки. Чому? Бо в ній уже тільки шість квадратів, бо нинішній Єгипет має вже не вісім, а тільки шість мільйонів населення… Зважте також, що коли попередня фігура складалася виключно з червоної квасолі, єгипетської, то в цій — величезні смуги з чорних, жовтих і білих квасолин. Бо, як у війську нашому, так і в народі, зараз дуже багато чужоземців: чорні — ефіопи, жовті — сірійці і фінікійці, білі — греки й лівійці…

Пентуерові не дали кінчити. Жерці почали його обнімати, Мефрес плакав.

— Не було ще такого пророка!.. — вигукували довкола.

— Важко навіть збагнути, коли він зміг обчислити все це!.. — озвався найкращий математик храму Гатор.

— Отці! — мовив Пентуер. — Не перебільшуйте моїх заслуг. Адже з давніх часів у наших храмах завжди так представляли господарство країни. Я тільки відновив те, про що трохи забули наступні покоління…

— А обчислення?.. — спитав математик.

— Обчислення весь час ведуться в усіх номах і храмах, — відповів Пентуер. — А загальні підсумки є в палаці його святості.

— А фігури?.. Фігури?.. — наполягав математик.

— Адже на такі фігури поділяються наші поля, а державні геометри вивчають їх ще в школах.

— Невідомо, що більше дивує в цьому чоловікові: його мудрість чи скромність!.. — промовив Мефрес. — О, боги не забули про нас, якщо ми маємо таких людей…

В цю мить вартовий на башті храму закликав усіх на молитву.

— Ввечері я закінчу свої пояснення, — сказав Пентуер, — а зараз додам лише кілька слів. Ви спитаєте, достойні отці, чому я для цих пояснень вдався до зерен? Бо як зерно, кинуте в землю, щороку приносить урожай своєму господареві, так кожна людина платить щороку податок державі. Якби в якомусь номі посіяли на два мільйони зерен квасолі менше, ніж минулих років, то врожай її набагато зменшився б і господарі мали б погані прибутки. Так само і в державі: якщо убуде два мільйони людей, зменшиться і сума податків…

Рамзес слухав це уважно і пішов мовчазний.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.