Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Балансові операції банку



Банківський баланс — це бухгалтерський звіт, що відображає стан залучених і власних коштів банку, їх джерела, розміщення в кредит­них та інших операціях. Традиційно до балансових операцій нале­жать пасивні, активні, касово-розрахункові та посередницькі.

За допомогою пасивних операційбанк формує свої ресурси. Па­сиви банків створюються за рахунок власних, залучених і емітова-


них коштів. Джерелом власних коштів є операції банку на фондово­му ринку (розміщення акцій і формування акціонерного капіталу, формування резервів за рахунок відрахувань від прибутку та ін.). Власні кошти становлять незначну частину ресурсів сучасного бан­ку. Співвідношення між власними і залученими коштами може коли­ватися. Таке коливання називають ефектом мультиплікатора.

Основна частина ресурсів банку — залучені кошти. Найвідомі-ший спосіб надходження таких коштів — депозитні операції. Їх по­діляють на поточні, безстрокові і строкові вклади, крім ощадних. Вклади на поточні рахунки — це заощадження, якими вкладник мо­же розпоряджатися, використовуючи чеки. За допомогою чеків клі­єнт банку може знімати з рахунка в будь-якій час необхідну суму, от­римуючи її готівкою, і розраховуватись з третіми особами. Процент, що при цьому отримує клієнт, залежить від розміру залишку коштів на рахунку і процентної ставки. Окремі банки не сплачують процен­ти на поточні рахунки, проте безплатно надають клієнту різні послу­ги розрахункового характеру. Тобто поточні рахунки можуть бути процентними і безпроцентними.

Безстрокові вклади або вклади до запитання — це заощадження, вкладені готівкою або за допомогою безготівкового перерахунку в банк без зазначеного терміну зберігання.

Банк може розширити свою ресурсну базу в результаті кредитної емісії, тобто створення додаткових коштів на основі системи конто­корентних рахунків. Контокорент — єдиний поточний і кредитний рахунок, що банк відкриває своїм постійним клієнтам для зберіган­ня коштів і взаємних розрахунків за здійснюваними між ними уго­дами. По контокоренту проходять позики, які надає банк, і кошти, що надходять до банку від клієнтів у вигляді вкладів, повернення позик та ін.

Кредитна емісія збільшує грошову масу країни за рахунок ство­рення нових чекових рахунків для клієнтів, які отримали позику від банку і не беруть її готівкою, погоджуючись здійснювати свої май­бутні витрати в безготівковій формі. Механізм кредитної емісії пов'язаний з певним ризиком для банку — його наявні кошти в ко­жен конкретний момент можуть не відповідати вимогам вкладників. Гарантією від таких ситуацій було б зберігання у сховищах усіх вкладених сум. Але тоді б різко скоротилися межі кредитування, що негативно позначилося б на економіці країни. Усунути перешкоди на шляху здійснення кредитної емісії і водночас не підірвати довіри


вкладників стало можливо завдяки впровадженню системи частко­вих банківських резервів, що лежить в основі банківських систем ба­гатьох країн світу.

Система часткових резервів — спосіб захисту стійкості банків­ської системи і розширення її можливостей із кредитування клієнтів. Він заснований на централізації частини коштів банків у спеціальних фондах, якими розпоряджається центральний банк країни. У разі ви­користання такої системи кожна грошова одиниця банківських ре­зервів стає забезпеченням кількох грошових одиниць, що видаються банком у вигляді кредитів і зараховуються на чекові рахунки пози­чальника. Єдина резервна банківська система дає змогу кожному банку здійснювати кредитну емісію, у певний спосіб страхуючись від критичної ситуації (вимоги більшої суми, ніж зберігається саме в цьому банку). Крім того резервна система дає можливість через змі­ну грошової маси керувати економічними процесами в державі. Кре­дитна емісія має чітку межу, яка визначається розміром резервних вимог центрального банку країни.

Кожен банк може видавати у вигляді кредитів лише частину тієї суми, яку він отримав від вкладника, але всі банки разом можуть на­дати грошей значно більше, ніж вклали вкладники. Розмір такого перевищення прямо пов'язаний з рівнем резервних вимог через спів­відношення (мультиплікатор депозитів) і визначає граничні масшта­би зростання грошової маси за рахунок кредитної емісії.

Технічно здійснення банком кредитної емісії виглядає так, як по­казано у табл. 8.

Як видно з наведеного прикладу, банк не тримає проти "пасиву" таку саму суму готівки. Її розмір встановлюється, виходячи з норми обов'язкових резервів, і визначається НБУ. Якщо сума вкладів стано­вить 1000 гр. од., норма обов'язкового резерву —10 %, то позика, яку може надати на основі вкладу банк А, становитиме 900 гр. од., банк В — 800 гр. од., банк С— 700 гр. од. і т. ін.

Строкові або термінові депозити вносяться на певний строк, і тільки після його закінчення можна зняти всю суму. Як правило, на такі вклади банки сплачують підвищені проценти. Строкові вклади є проміжною ланкою між поточними й ощадними рахунками. Особ­ливістю ощадного рахунка є наявність свідоцтва про вклад — ощадної книжки. Ощадні операції здійснювались ощадними касами (банками).


Таблиця 8

Механізм кредитної емісії

Банк А

 

Актив, гр. од.   Пасив, гр. од.
Готівкові резерви +100   Вклади 1000
Надані кредити +900    
Сума 1000   Сума 1000
  Банк B
Актив, гр. од.   Пасив, гр. од.
Готівкові резерви +100   Вклади 900
Надані кредити +800    
Сума 900   Сума 900
  БанкC
Актив, гр. од.   Пасив, гр. од.
Готівкові резерви +100   Вклади 800
Надані кредити +700    
Сума 800   Сума 800

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні мобілізація віль­них коштів населення є одним з найважливіших видів операцій бан­ків. Залучені у такий спосіб кошти є джерелом фінансування еконо­міки країни (інвестицій).

До пасивних операцій банку належать також кредити, отримані від інших банків. Таку операцію характеризує наявність гарантії збе­реження коштів, вищий процент, ніж за вкладами. При цьому ініціа­тива на операцію виходить не від клієнта, а від самого банку. Крім зазначених операцій із залучення коштів банки користуються й ін­шими. Наприклад, перерахунок векселів, придбаних у клієнтів, та їх перепродаж, перезаставляння. Остання операція дає можливість банкам надавати позики підприємцям під заставу цінностей.

Активні операції банку— це операції з розміщення власних і за­лучених коштів, їх основу становлять кредитні операції.

Як суспільне явище кредит виник за умов необхідності реалізува­ти товар у разі тимчасового ускладнення платежу (від лат. credo — 162


вірю). Кредитна угода відображає економічні відносини між пози­чальником і кредитором щодо надання останнім певних матеріаль­них цінностей. Кредит визначають як особливу форму фінансових відносин між суб'єктами кредиту щодо надання позики в грошовій або товарній формі на умовах повернення, строковості, платності. Кредитні операції виконують важливі функції в системі суспільного виробництва:

• перерозподільну, за допомогою якої відбувається перерозподіл
створеної вартості на засадах повернення, властива всім формам
кредиту;

• емісійну — створення коштів для грошового обігу, таку функцію
виконує тільки банківський кредит.

Між обома функціями існує тісний зв'язок, адже перерозподіляти можна лише те, що перебуває в обігу. Втім, пускати гроші в обіг не­обхідно лише тоді, коли в цьому є потреба. Отже, кредит є важливим економічним важелем управління економікою країни, він може сприяти її розвитку, або, навпаки, дестабілізувати.

Кредитування банку — це надання фізичній або юридичній особі, якій потрібні кошти, права здійснювати свої витрати за рахунок бан­ку у разі гарантованого повернення взятих сум і сплати винагороди за користування ними.

На основі загального позичкового фонду здійснюється кредитно-грошова політика держави. Об'єктом її регулювання є грошова ма­са країни.

Кредитна політика здійснюється за такими основними напрямами:

• стимулювання кредиту і грошової емісії (кредитна експансія), або
так звана політика "дешевих грошей";

• стримування (обмеження) кредиту і грошової емісії (кредитна рес­
трикція), або так звана політика "дорогих грошей".

Перший напрям характерний для періоду економічного спаду і має на меті стимулювання підприємницької діяльності в країні за до­помогою розширення можливостей і кількості суб'єктів кредитуван­ня, другий — для періоду економічного підйому, що призводить до поглиблення диспропорцій в економіці та її "перегріву".

Методи, що використовуються під час здійснення грошово-кре­дитної політики, можна поділити на загальні (впливають на весь ри­нок позичкового капіталу) і селективні (призначені для впливу і ре­гулювання окремих видів кредитів або галузей, фірм). До загальних


методів грошово-кредитної політики належать методи впливу націо­нальних банків на грошово-кредитну систему країни, а саме:

• зміна облікової ставки процента;

• зміна норми обов'язкових резервів;

• операції на відкритому ринку.

До селективних методів належать:

• контроль за окремими видами кредитів, найчастіше здійснюється
контроль за кредитами під заставу біржових цінних паперів, за
споживчими позиками на придбання товарів у розстрочку, за іпо­
течним кредитом та ін.;

• регулювання ризику ліквідності банківських операцій унаслідок
перевищення виданими кредитами суми власних коштів банку.
Наприклад, у Франції сума всіх кредитів, наданих банком, не по­
винна перевищувати більш як у 20 разів його власні кошти.
Кредитування здійснюється відповідно до чітко визначених пра­
вил поводження суб'єктів кредитної угоди на основі загальноприй­
нятих принципів кредитування: строковості, платності, повернення,
гарантування, рівноправності та цільового характеру.

Строковість. Як правило, більшість коштів, наданих у кредит, не є власністю банку і мають бути повернені справжнім власникам (де­позитаріям). Тому кожен кредит має чітко визначений термін дії, що є гарантією повернення вкладникам їх вкладів і сплати процентів за ними. Неповернення кредитів дестабілізує роботу банку, знижує йо­го платоспроможність і зрештою може призвести до банкрутства.

Платність. Банки надають кошти у тимчасове користування за пла­ту (процент). Плата за кредит залежить від суми позики, строку і ризи­кованості. Ризикованість або кредитний ризик визначається ймовірніс­тю виконання зобов'язань, узятих на себе позичальником коштів.

Повернення. Такий принцип надання кредиту пов'язаний із копіт­кою роботою з вивчення фінансових, економічних можливостей пре­тендентів на кредитні ресурси, перспектив розвитку їх бізнесу та до­сягнення мети отримання кредиту.

Гарантування або забезпечення кредиту. Дотримання цього принципу при кредитуванні є методом захисту клієнтів банку і його самого від можливих втрат. Забезпечення кредиту є своєрідним спо­собом страхування банку від неповернення позики. Форми забезпе­чення, згідно з домовленістю, можуть бути різні: гарантії або дору­чення третьої особи, перевідступлення контрактів або дебіторської заборгованості, товарні запаси, нерухоме майно, цінні папери, доро-164


гоцінності тощо. У разі надання позик індивідуальним позичальни­кам забезпеченням можуть бути поліси страхування життя, свідоц­тва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати. Якщо позичальником є фермер, то гарантією кредиту може бути врожай (зібраний або на корінні). Отже, забезпечення кредиту стає матері­альною гарантією на обов'язкове його повернення.

Рівноправність. Дотримання цього принципу у кредитних відно­синах гарантує його суб'єктам однакові права і зобов'язання, перед­бачені відповідними законами і законодавчими актами. Права і зо­бов'язання сторін визначаються під час укладення кредитної угоди.

Цільовий характер. Кредит передбачає наявність певної мети йо­го використання і чітко визначених способів її досягнення. Виконан­ня цього принципу дає змогу банку приймати справді об'єктивні й оптимальні рішення у разі видачі кредиту, розраховані на прибутко­вість, престижність і перспективу розвитку банку.

Кредит може надаватися у різних формах. Виокремлюють бан­ківський, комерційний споживчий види кредиту, що відрізняються складом учасників, об'єктом позик, розмірами відсотків і цілями.

Банківський кредит надається банками у вигляді грошової суми, він значно ширший за комерційний і обслуговує не тільки обіг това­рів, а й нагромадження капіталу. Розрізняють банківський держав­ний і банківський комерційний кредит. Банківський державний кре­дит — особлива форма кредиту, за якої позичальником або кредито­ром виступає держава або місцеві органи влади. Призначення бан­ківського державного кредиту — мобілізувати кошти для фінансу­вання державних видатків, особливо у разі дефіциту державного бюджету. Банківський комерційний кредит банки надають у грошо­вій формі підприємствам, населенню і державі.

Комерційний кредит надається одними підприємствами іншим у вигляді продажу товарів з відстроченням платежу й оформлюється векселем. Використання векселя як передатного напису є позитив­ним явищем, адже зменшує потребу в реальних грошах і тому має антиінфляційний характер. Комерційний кредит трансформується з часом у банківський. У сучасних умовах дві третини кредитного обі­гу розвинених країн здійснюється у формі комерційного кредиту.

На практиці банківський і комерційний кредити тісно пов'язані. Це виявляється у разі кредитування не лише підприємств, а й спожи­вачів.


Споживчий кредит надається приватним особам і може бути у формі комерційного (продаж товару з відстроченням платежу через магазини роздрібної торгівлі) або банківського (надання позик кре­дитними закладами на споживчі цілі) кредиту.

Кредитні операції банку розрізняють за характером забезпечення позик — вексельні, підтоварні, фондові, бланкові.

Вексельні операції — це купівля банками векселів у компаній, під­приємств і видача під них позик. Підтоварні операції — видача по­зик під товар або товарні документи. Фондові операції — операції з цінними паперами (акціями, облігаціями), включаючи позики під цінні папери. Бланкові операції — позики, що не мають певного за­безпечення, їх надають постійним клієнтам, платоспроможність яких не викликає сумніву. Бланкові позики видаються у формі кон­токорентних рахунків і поділяються: залежно від строку погашен­ня — на короткострокові (до року), середньострокові (від 1 до 3 ро­ків), довгострокові (понад 3 роки), безстрокові або онкольні (до за­питання), прострочені, відстрочені; залежно від призначення і харак­теру використання позичених коштів — позики торгово-промисло­вим підприємствам під нерухомість, сільськогосподарські, контоко­рентні, міжбанківські, небанківським фінансовим установам, орга­нам влади та інші; залежно від методів надання — одноразові, від­повідно до відкритої кредитної лінії (у межах встановленого і виз­наченого ліміту), гарантовані та інші; залежно від способів пога­шення — поступові (в розстрочку), одноразові, згідно з певними умовами, визначеними в кредитній угоді тощо; за видами позичаль­ників — кредити приватній особі, підприємству, державі, іншому банку (в тому числі іноземному) та інші; залежно від кількості креди­торів — надані одним банком, синдиковані (надані банківським кон­сорціумом), паралельні (надані кількома банками на однакових умо­вах) та інші; залежно від характеру і способу сплати процента — з фіксованою або плаваючою процентною ставкою, із сплатою про­центів по мірі використання коштів (звичайний), із сплатою процен­тів одночасно з отриманням коштів (дисконтний); за сферою спряму­вання — кредити у сферу виробництва, обігу, споживання, послуг.

Найпоширенішою формою кредиту є банківський короткостро­ковий кредит.

Касово-розрахункові операції банкуспрямовані на забезпечення установами банків обґрунтованих потреб підприємств, організацій, установ у готівці та приймання від них виручки й інших надходжень готівки і забезпечення її руху між касами.


Посередницькі (комісійні) операції банків— це операції, викону­вані банками за дорученням клієнтів за певну плату (винагороду). До них належать інкасові, акредитивні, переказні, торговельно-комі­сійні та ін. Конкуренція на ринку позичкового капіталу потребує по­шуку нових видів послуг, що є гарантією збільшення кількості клієн­тів і зрештою — доходу банку.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.