Диференціальна діагностика

В рамках диференціальної діагностики виявленої тривожної симптоматики необхідно, перш за все, встановити, чи дійсно має місце тривожний розлад, і якщо так, то яке. Ця процедура є комплексним завданням, так що для надійного і валидного збору даних і постановки диференціального діагнозу рекомендується скористатися деревом рішень з DSM-IV (див. мал. 37.1.1) і діагностичних інтерв'ю.

Мал. 37.1.1. Диференціальна діагностика тривожних розладів — дерево рішень — по DSM-IV (American Psychiatric Association, 1996, S. 786-787)

Для стандартизованого збору даних по DSM-IV в даний час існують наступні методи: Діагностична експертна система для психічних розладів (Diagnostische Expertensystem fьr Psychische Storungen; DIA-X, Wittchen & Pfister, 1997), Структуроване клінічне інтерв'ю для DSM-IV (Strukturierte Klinische Interview fьr DSM-IV; SKID, Wittchen, Wunderlich, Gruschwitz & Zaudig, 1997), Комплексне міжнародне діагностичне інтерв'ю (Composite International Diagnostic Interview; CIDI, Wittchen, Pfister & Garczynski, 1997) або Діагностичне інтерв'ю при психічних розладах (Diagnostische Interview bei psychischen Stцrungen; F-DIPS, Margraf, Schneider, Soeder, Neumer & Becker, 1996).

Методи, засновані на власній і сторонній оцінці

Для об'єктивування і квантифікації ознак тривоги (але не діагнозів тривожних розладів) було створено безліч шкал тривоги (на основі методів власної і сторонньої оцінки, див. табл. 37.1.3). Правда, їх надійність і валидность — особливо по відношенню до вищеназваних нових груп розладів по МКБ-10 і DSM-IV — найчастіше не достатньо перевірені. Валідность більшості шкал перевірялася ще по колишніх категоріях розладів — «невроз тривоги» і «фобії». Розрізняють: а) загальні методи, які розкривають багато аспектів психічних проблем (наприклад, підшкали невпевненості, фобической тривоги і тривожності по SCL-90, див. Franke, 1995), і б) специфічні опитувальники, які призначені для збору відомостей про якийсь конкретний психічний розлад (наприклад, Опитувальник соціальної тривоги — Fragebogen zur sozialen Angst; Fydrich, Kasten & Scheurich, 1995). Більшість вказаних методів, наприклад Опитувальник страху (Fear Survey Schedule; Schulte, 1976), використовують методи самооцінок. Методи на основі сторонньої оцінки, за винятком Шкали тривоги Гамільтона (Hamilton Angst Skala; HAM-A, CIPS, 1996), застосовуються рідко. Більшість з цих методів використовуються при зборі релевантної для постановки діагнозу інформації, а також для вимірювання змін, що відбулися, і ступеня досягнутого успіху. У зв'язку з відсутністю паралельних версій використання цих інструментів для реєстрації змін все ж таки вважається методично незадовільним.

Таблиця 37.1.3. Методи власної і сторонньої оцінки (тільки Шкала тривоги Гамільтона)

Ведення щоденника

Для планування лікування, його проведення і профілактики рецидивів вирішальне значення має безперервний і докладний аналіз проблемної поведінки. Для реєстрації проблемної поведінки, специфічної для того або іншого тривожного розладу, останніми роками все активніше використовується щоденник (див. огляд: Schneider & Margraf, 1996). Індивід щодня заносить в щоденник (залежно від його вигляду) дані про силу і частоту порушень, про чинники, що викликали тривогу, думки і відчуття, а також наслідки вказаних чинників. Ця інформація використовується як основа для свідчень до терапії. Додатково вона допомагає вибрати терапевтичні цілі для подальшої інтервенції (наприклад, в когнітивній терапії). В даний час найширше використовуваними є наступні щоденники різного ступеня складності: Марбургський щоденник тривоги (Marburger Angst-Tagebuch), Марбургський щоденник активності (Marburger Aktivitдts-Tagebuch; Margraf & Schneider, 1990), Щоденник генерализованной тривоги (Generalisierte Angsttagebuch; Wittchen, Schuster & Vossen, у пресі) і Щоденник тривоги при панічних розладах (Angsttagebuch fьr Panikstцrungen; Boerner et al., 1997).

Висновок

Діагностика тривожних розладів відповідно до критеріїв DSM-IV або МКБ-10 вимагає застосування структурованих або стандартизованих діагностичних інтерв'ю. Вони — наріжний камінь загальної психологічної діагностики порушень поведінки. В рамках діагностики, орієнтованої на терапію, інтерв'ю використовуються із стратегічних міркувань тільки на початку діагностичної фази, наприклад при першій бесіді з пацієнтом або при зборі анамнезу. Діагностичне інтерв'ю дозволяє ефективно визначити психопатологічну мету терапії, дати найперші свідчення до терапії, а також намітити загальні підходи до психологічної інтервенції (див. розділ про терапію). Особлива увага при діагностиці повинна приділятися диференціальній оцінці коморбидности, тобто питанню, які діагнози можна поставити пацієнтові і в якій послідовності з'являються психопатологічні феномени (Wittchen & Vossen, 1996). Додаткову інформацію, релевантну для розладу і терапії, можна отримати при аналізі проблеми і під час лікування за допомогою методів, заснованих на власній і сторонній оцінці. Ці методи дозволяють безперервно реєструвати зміни, що відбуваються під час терапевтичного процесу, і представляти їх у вигляді загальної картини.

Література

American Psychiatric Association.(1994). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (4th ed.). Washington D. C: American Psychiatric Association.

American Psychiatric Association.( 1996). Diagnostisches und statistisches Manual psychischer Stцrungen - DSM-IV (Deutsche Bearbeitung und Einleitung: SaЯ, H., Wittchen, H. U., Zaudig, M.). Gцttingen: Hogrefe.

Beck, A. T. & Steer, R. A. (1993). Beck Anxiety Inventory. San Antonio: The Psychological Cooperation.

Boerner, R. J., Gьlsdorff, B., Margraf, J., Osterheider, M., Philipp, M. & Wittchen, H.-U. (1997). Die Panikstцrung — Diagnose und Behandlung. Stuttgart: Schattauer.

CIPS. (1996). Internationale Skalen fьr Psychiatrie (4. ьberarbeitete und erweiterte Aufl.). Weinheim: Beltz.

Ehlers, A., Margraf, J. & Chambless, D. (Hrsg.). (1993). Fragebogen zu kцrperbezogenen Дngsten, Kognitionen und Vermeidung (AKV). Weinheim: Beltz.

Fahrenberg, J. (1994). Die Freiburger Beschwerdenliste. Gцttingen: Hogrefe.

Ferring, D. & Filipp, S.-H. (1994). Teststatistische Ьberprьfung der Impact of Event-Skala: Befunde zur Reliabilitдt und Stabilitдt. Diagnostica, 40, 344-362.

Franke, G. (1995). SCL-90-R. Die Symptomcheckliste von Derogatis. Deutsche Version. Gцttingen: Testzentrale.

Fydrich, T., Kasten, E. & Scheurich, A. (1995). Fragebogen zur sozialen Angst. Psychologisches Institut der Universitдt Heidelberg.

Hodgson, R. J. & Rachman, S. J. (1977). Obsessional-compulsive complaints. Behaviour Research and Therapy, 15, 389-395.

Horowitz, M. J., Wilner, N. & Alvarz, W. (1979). Impact of Event Scale: A measure of subjective stress. Psychosomatic Medicine, 41, 209-218.

Klepsch, R., Zaworka, W., Hand, I., LьnenschloЯ, K. & Jauernig, G. (1993). Hamburger Zwangsinventar - Kurzform (HZI-K). Weinheim: Beltz.

Margraf, J. & Bandelow, B. (1997). Empfehlungen von MeЯinstrumenten in der klinischen Angstforschung. Zeitschrift fьr Klinische Psychologie, 26, 150-156.

Margraf, J. & Schneider, S. (1990). Panik. Angstanfдlle und ihre Behandlung (2. ьberarbeitete Aufl.). Berlin: Springer.

Margraf, J., Schneider, S., Soeder, U., Neumer, S. & Becker, E. S. (1996). Diagnostisches Interview bei psychischen Stцrungen-Forschungsversion. F-DIPS. Dresden: Technische Universitдt, Klinische Psychologie und Psychotherapie.

Reinecker, H. S. (1991). Zwдnge: Diagnose, Theorien und Behandlung. Bern: Huber.

Scherer, M. & Nakamura, C. Y. (1968). A fear survey schedula for children (FSS-FC): A factor analytic comparison with manifest anxiety (MAS). Behaviour Research and Therapy, 6, 173-182.

Schneider, S. & Margraf, J. (1996). Fragebogen, Ratingskalen und Tagebьcher fьr die verhaltenstherapeutische Praxis. In J. Margraf (Hrsg.), Lehrbuch der Verhaltenstherapie (Bd. 2, S. 189-200). Berlin: Springer.

Schulte, D. (Hrsg.). (1976). Diagnostik in der Verhaltenstherapie (2. Aufl.). Mьnchen: Urban & Schwarzenberg.

Thurner, F. & Tewes, U. (1975). Der Kinder-Angst-Test (KAT) (3. Aufl.). Gцttingen: Hogrefe.

Ullrich de Muynck, R. & Ullrich, R. (1977). Unsicherheitsfragebogen (UFB). Gцttingen: Hogrefe.

Wieczerkowski, W., Nickel, H., Janowski, A., Fittkau, B. & Rauer, W. (1981). Angstfragebogen fьr Schьler (AFS) (6. Aufl.). Gцttingen: Hogrefe.

Wittchen, H.-U., & Vossen, A. (1996). Komorbiditдtsstrukturen bei Angststцrungen. Hдufigkeit und mцgliche Implikationen. In J. Margraf (Hrsg.), Lehrbuch der Verhaltenstherapie (Bd. 1, S. 217-233). Berlin: Springer.

Wittchen, H.-U., Pfister, H. & Garczynski, E. (1998). Composite International Diagnostic Interview (CIDI). Gцttingen: Hogrefe.

Wittchen, H.-U., Schuster, P. & Vossen, A. (1997). Generalisierte Angst — Ihr Therapieratgeber. Bristol-Myers Squibb, ZNS-Service. Mьnchen: Mosaik.

Wittchen, H.-U., Wunderlich, U., Gruschwitz, S. & Zaudig, M. (1997). Strukturiertes Klinisches Interview fьr DSM-IV (SKID). Gцttingen: Hogrefe.

Wolpe, J. & Lang, P. J. (1964). A fear survey schedule for use in behavior therapy. Behaviour Research and Therapy, 2, 27-30.

World Health Organization. (1992). The ICD-10 classification of mental and behavioral disorders. Clinical descriptions and diagnostic guidelines. Geneva: World Health Organization.

World Health Organization. (1993). Tenth revision of the international classification of diseases, chapter V: Mental and behavioral disorders. Diagnostic criteria for research. Geneva: World Health Organization.

Zaworka, W., Hand, I., Jauernig, G. & LьnenschloЯ, K. (1983). Hamburger Zwangsinventar (HZI). Weinheim: Beltz.

Поиск по сайту: