Епідеміологія психічних розладів

Частота психічних захворювань на різних рівнях обслуговування

Щоб судити про хворобливість психічними захворюваннями, важливо знати, при якому виді обслуговування отримані частотні дані. Із-за значних витрат збору даних є лише декілька досліджень хворобливості стосовно 5 різних видів обслуговування, які можна було б зіставляти (табл. 8.1). Згідно англійським і німецьким дослідженням, приблизно чверть дорослого населення протягом одного року страждає на яке-небудь психічне захворювання, що вимагає лікування; у нідерландському дослідженні дійсна хворобливість навіть ще вище. Оскільки в цих країнах ступінь первинного лікарського обслуговування дуже високий і витрати на лікування значною мірою компенсуються, хворобливість психічними захворюваннями серед пацієнтів лікарів загальної практики дуже близька до дійсної хворобливості. У роботах також показано, що значна частина хворих, які ідентифіковані як психічно хворі за допомогою стандартизованого інтерв'ю, лікарями загальної практики не виявляється. Лише мала частина населення протягом одного року звертається до психіатричних установ, причому на першому місці коштує амбулаторне психіатричне лікування.

Таблиця 8.1. Річна хворобливість психічними захворюваннями в манчестері (Goldberg & Huxley, 1980), Верхній Баварії (Dilling & Weyerer, 1978, 1984) і Гронінгене (Giel et al., 1989)

Дійсна хворобливість

У оглядових роботах, в яких представлені результати польових досліджень, виразно видно велика амплітуда коливань психічних розладів у населення в цілому (напр., Dohrenwend et al., 1980). Зіставності показників абсолютної хворобливості сильно важко, перш за все із-за різних критеріїв дефініції випадку. Інша трудність полягає в тому, що враховуються дуже різні вікові групи. Нарешті, показник морбидности залежить від тимчасового інтервалу отримання даних; деякі автори виходять з хворобливості на якийсь певний день, інші — з хворобливості за період часу. Щоб дати хоч би грубу оцінку дійсної хворобливості психічними хворобами, Доренвенд і ін. (Dohrenwend et al., 1980) в своїй оглядовій роботі рекомендують обчислення медіани. Тут же враховуються європейські і північноамериканські польові дослідження, які проводилися з 1950-х рр. і в яких показники хворобливості грунтуються на клінічних висновках. На додаток до цього ми наводимо дескриптивні результати, відібрані з польових досліджень, які проводилися в Маннгейме і Верхній Баварії в рамках особливого напряму дослідження, родоначальником якого став Хефнер (Hдfner, 1978), — «Психіатрична епідеміологія». При цьому ми виділимо три групи: діти/підлітки, дорослі, літні люди. Що стосується широкої диференціації показників хворобливості по вибраних социодемографическим характеристиках — підлозі (Hдfner et al., 1994; Jenkins, 1985; Wilhelm & Parker, 1994), соціальному статусі (Angermeyer, 1987; Lennon, 1995) і приналежності до тієї або іншої культури (Leff, 1994; Pfeiffer, 1993) — посилаємо до відповідної літератури. Можна було б також привести результати з проспективных довготривалих досліджень чинників риски, що впливають на виникнення і перебіг психічних захворювань (між іншим, у нас є такі роботи для манчестера і Верхньої Баварії) (Schmidt, 1990), але це вийшло б за рамки нашого огляду.

Порушення поведінки і розвитку у дітей і підлітків. У більшості проведених в цій області обстежень про наявність психічного розладу судили тільки вчителя. При цьому загалом і в цілому розкрилися нижчі показники, ніж в тих дослідженнях, де ідентифікація випадку проводилася тільки батьками або на базі інформації, отриманої від батьків, вчителів і дітей (табл. 8.2). У пізніших дослідженнях в США психічні захворювання у дітей і підлітків виявлялися за допомогою Diagnostic Interview Schedule for Children (DISC; діагностичне інтерв'ю для дітей), для ідентифікації випадку притягувалася також інформація від батьків і дітей. Хворобливість психічними захворюваннями за 6 місяців виявилася між 17 і 27%, причому найчастіше це були тривожні розлади (Angold & Costello, 1995) (див. табл. 8.2 і табл. 8.3).

Таблиця 8.2. Хворобливість щодо порушень поведінки у дітей і підлітків в Північній Америці і Європі(Dohrenwend et al., 1980)

У Верхній Баварії і Маннгейме в польових дослідженнях по дитячій психіатрії при постановці діагнозу використовуються і відомості батьків, і дані обстеження дітей. Хоча в обох регіонах загальна хворобливість приблизно однакова, але помітні виразні відмінності в діагностичному розподілі, частково обумовлені різними віковими групами (табл. 8.3). У Верхній Баварії на першому місці коштують специфічні симптоми (МКБ-9: 307), тоді як в Маннгейме переважали неврози і гіперкінетичні синдроми, а також, перш за все у 13-річних, соціальні розлади.

Таблиця 8.3. Хворобливість психічними захворюваннями у дітей у Верхній Баварії (Artner et al., 1984) і Маннгейме (Esser & Schmidt, 1987)

Психічні захворювання у дорослих. У представленому міжнародному огляді дійсної хворобливості психічними хворобами (Dohrenwend et al., 1980) виявляється дуже велика амплітуда коливань у сфері непсихотических захворювань (табл. 8.4). Визначений у Верхній Баварії показник хворобливості 18,6% приблизно відповідає середньому значенню (20,9%), визначеному на основі 27 польових досліджень. Показники для шизофренії і неврозів теж сопоставимы з середньою величиною. У вибірках 25-, 35- і 45-річних маннгеймцев (Schepank, 1987) показник хворобливості психогенними захворюваннями (МКБ-8: 300-306) виявився 26%. При порівнянні з верхнебаварским польовим дослідженням необхідно врахувати, що, по-перше, сильно відрізняються один від одного діагностичні і вікові групи, а по-друге, в основу були покладені різні критерії ступеня тяжкості (див. табл. 8.4).

Таблиця 8.4. Хворобливість психічними захворюваннями у дорослих в Північній Америці і Європі (Dohrenwend et al., 1980), а також у Верхній Баварії (Dilling & Weyerer, 1984)

Останнім часом особливої уваги заслуговує проведене в Сполучених Штатах дослідження «Epidemiologic Catchment Area» (ECA; епідеміологічна зона обхвату), в якому в 5 центрах були обстежені 18 572 людини (18 років і старше) за допомогою «Diagnostic Interview Schedule» (DIS) (Robins & Regier, 1991). DIS є високоструктурованим інтерв'ю, яке за допомогою певних алгоритмів, зокрема, дозволяє поставити діагноз по DSM-III. Правда, слід критично відмітити, цей інструмент був складений для непрофесійних інтерв'юєрів, що, можливо, декілька знижує якість даних. Хворобливість за 6 місяців в ЕСА-исследовании опинилася близько 19,1%, причому головним чином переважали фобії (7,7%) і зловживання алкоголем або алкогольна залежність (6,0) (див. табл. 8.5).

Таблиця 8.5. Хворобливість психічними захворюваннями у літніх людей в Північній Америці і Європі (Dohrenwend et al., 1980), а також у Верхній Баварії (Dilling & Weyerer, 1984) і Маннгейме (Cooper & Sosna, 1983)

Психічні захворювання у літніх людей. Середнє значення, визначене на основі польових досліджень в Північній Америці і Європі, досить близько підходить (в цілому і для діагностичних підгруп) до значень у Верхній Баварії і Маннгейме (див. табл. 8.5). В рамках Берлінського дослідження літніх людей була розкрита частота психічних захворювань (по DSM-III-R-диагнозам) у осіб старше 70 років (Helmchen et al., 1996). Загальна хворобливість опинилася 23,5% і входила в межі відомих з літератури показників. До речі, слід врахувати, що приведені в табл. 5 значень відносяться до осіб старше 65 років, тобто до популяції, в якій переважають молодші люди, а тому менше частота деменції. Найбільш часті психічні захворювання у берлінців старше 70 років — деменції (13,9%): по ступеню тяжкості 4,7% — легені, 4,2% — середній тяжкості і 5,0% — важкі. Депресивні захворювання зустрічалися у 9,1%, причому понад половина (5,4%) потрапляла в групу великої депресії (DSM-III-R-№ 296.22—296.25, 296.35).

У Маннгейме і Верхній Баварії для осіб старше 65 років, обстежених за допомогою клінічного психіатричного інтерв'ю, виявилися лише незначні відмінності щодо окремих підгруп (захворювань) при приблизно рівній загальній хворобливості. Показник ендогенних психозів був декілька вище у Верхній Баварії, тоді як в Маннгейме частіше констатувалися органічні психози. У обох обстежених регіонах показники морбидности у віковій групі 75 років і старше виразно вище, ніж у 65-74-річних. При цьому частота захворювань функціональними психічними розладами — депресією, тривожними станами і т. д., — здається, не збільшується з віком, а частота психоорганічних синдромів, і перш за все старечій деменції, починаючи з 60-65 року життя подвоюється приблизно за кожні п'ять років і після 90-го року життя перевищує 30% (Hдfner, 1986a).

Поиск по сайту: