Дослідження етики в клінічній психології

Якщо необхідно оцінити етично обгрунтовані інновації — рекомендації, органи або курси — щодо їх практичної користі і етичної цінності, то потрібне відповідне дослідження етичних следствий. Таких досліджень, на мій погляд, не існує в німецькомовних країнах, але цілком багатообіцяючими в цьому напрямі можна рахувати дослідження Американської психологічної асоціації.

Рівним чином не оброблено інше поле досліджень етики в клінічній психології: вивчення моральних цінностей практикуючих психотерапевтів. Проте є принаймні декілька показових робіт, де приведені интересные дані, отримані з використанням відомого в соціальній психології інструменту «Value Survey» («ціннісних орієнтацій») Мілтона Рокича (Reiter, 1975, 1976; Ermann, Janta & Riedel, 1985). Найчастіше цитуються дані про те, що на початку 70-х рр. консультанти психологічної і психосоциальной орієнтації, а також психотерапевти і фахівці з сімейної терапії виявляли якийсь загальний ціннісний патерн, який більше всього був схожий на такій у хіппі (Reiter & Steiner, 1976). Зважаючи на все більш жваву дискусію з приводу етичних питань непогано було б актуалізувати ці дані також і в клінічній психології.

На користь майбутнього інтенсивнішого викладання етики можна рекомендувати наступне: можна проаналізувати сьогоднішній стан етики як предмету, враховуючи всі достоїнства і недоліки, а також перевірити фундаментальне знання етики і наявність відповідних практичних навиків серед тих, що навчаються і вже професійно практикуючих клінічних психологів. При цьому виникає питання: можливо, весь більший розподіл праці в охороні здоров'я і, природно, все більш необхідна кооперація різних професійних груп вже настійно штовхають до того, щоб шукати якісь загальні, зіставні підходи і рішення. Із зростанням «етичного буму», який з деяким запізненням досяг в 80-і рр. німецькомовних країн, ми відзначаємо тенденцію до формування спеціальних этик різних професій і груп осіб, і це не тільки в охороні здоров'я; але якраз відносно етичної установки в обслуговуванні і лікуванні пацієнтів і клієнтів необхідно беззастережно протидіяти подібною партикуляризации. Не потрібно володіти великою уявою, щоб уявити собі, в наскільки ненадійному положенні опинилися б відповідні професійні групи (а особливо пацієнти і клієнти), якби до експонентного зростання спеціальних етичних кодексів додалися б ті, що ще і суперечать один одному учбові плани і, чого доброго, гетерогенні спеціальні термінології; все це неймовірно утруднило б взаєморозуміння і згоду в мультипрофессиональном колективі, а найголовніше — поставило б під питання універсальне значення етичних принципів для медичних професій. Етика і її рефлексія може і повинна спиратися на базові моральні структури і універсальні принципи і тим самим сприяти інтеграції. На користь подальшого розвитку клінічної психології етичні питання і критерії слідує цілеспрямовано і посилено привертати в дослідження процесів і результатів. Це стосується і таких питань, як здійснення на ділі правила роз'яснення і інформованої згоди, прямі або непрямі перевантаження або нанесення шкоди пацієнтам (клієнтам) і їх рідним за допомогою інтервенції, адекватність свідчень, тобто кооперація з іншими професіями у сфері охорони здоров'я і, у разі потреби, передача пацієнта, наприклад, лікарям; а також дотримання лікарської таємниці і захисту даних в документації.

І нарешті, і тут, ймовірно, є найбільший дефіцит (клінічною) психології, та і медицина, прийшов час звернутися до тих етичних питань, які є такими, що першенствують з погляду клієнтів і пацієнтів. Правда, останніми роками умножилося число публікацій, в яких колишні пацієнтки і пацієнти оцінюють свій досвід, але як ні важлива ця література, вона все-таки не замінює систематичного дослідження різних етичних питань. Згаданий потік етичних директив в охороні здоров'я винен, здавалося б, забезпечувати благополуччя пацієнта або пробанда і сприяти адекватній етичній установці і образу дій обслуговуючого персоналу. Поки, проте, «дух» цих ініціатив не доходить до пацієнтів, а бажання останніх сприймаються не інакше як анекдотичні, — ми далекі від ясності, благородства і участі. Етика залишена на добру волю тих, хто — не важливо, яким чином — уміють відчути, що саме було б добре і правильно для іншого. У цьому сенсі дослідження етики — це освіта і самокритика.

Програмні пропозиції

Для послідовного викладання етики в психології необхідно зробити декілька кроків. Перш за все після попереднього дослідження («інвентаризації»), як мовилося вище, основні поняття етики треба починати викладати у вузах якомога раніше і в можливо ближчій до практики формі. Ті, що навчаються повинні не тільки придбати фундаментальні знання і можливість эксплицитно поводитися з етичними проблемами, але і якомога раніше зайнятися осмисленням і розвитком їх власної етичної орієнтації, щоб на цьому фоні більш усвідомлено формувати і своє навчання. Крім того, не завадило б дати імпульс до виникнення етичних дебатів серед професорсько-викладацького складу, щоб відновити етичні поняття і їх значення в різних областях психології, наприклад у вченні про методи, або в експериментальній практиці. Судячи по власному досвіду викладання етики майбутнім психологам і спостерігаючи останніми роками подібні ініціативи в медицині, здається цілком можливим здійснювати і студентські ініціативи для осмислення етичних питань із специфічної точки зору студентства; ці ініціативи могли б позитивно позначитися на учбовому плануванні в цілому. Для тих, що спеціалізуються в клінічній психології і кандидатів на спеціалізацію треба розробляти власні пропозиції, орієнтовані на практику, щоб навчити упевненому маніпулюванню аналітичними інструментами етичної рефлексії, і саме в мультипрофессиональном колективі (Reiter-Theil, 1994). Оскільки в медичному навчанні аналогічні устремління теж знаходяться у стадії розробки, а етика догляду за хворими хоча і закріплена законом, але все таки не може бути універсальне компетентною, можливо, варто було б запропонувати заходи щодо етики в медичних професіях і охороні здоров'я, що охоплюють всі спеціальності і професії. Подекуди на медичних факультетах ось вже декілька років як введені факультативні семінари з етики, і виявляється, що не тільки слухачі інших, немедичних спеціальностей, але і вже практикуючі лікарі, і молодший і середній медичний персонал приходять на «свій» семінар, щоб обговорити актуальні питання і складні випадки. Ще один захід щодо введення етики в медичних професіях і в охороні здоров'я — форум пацієнтів по медичній етиці, де в обговоренні специфічних етичних питань беруть участь крім професійних груп також пацієнти і їх родичі (Reiter-Theil, 1995; Reiter-Theil & Hiddemann, 1996). Можливо, заходи такого роду легко прийняти у сфері соматичних захворювань, чим психічних розладів; та все ж такий форум пропонує слушна нагода спробувати всім групам, що беруть участь, прийти до угоди по етичних питаннях, що було б корисне і для клінічної психології.

У практичному застосуванні — як в клинико-психологическом дослідженні, так і в консультуванні і терапії — можна цілеспрямовано покращувати здійснення етичних принципів. На користь підростаючого покоління майбутніх практиків, вигідна інвестиція в освіту і спеціалізацію. Для дослідників також існують можливості підвищення кваліфікації, наприклад їх можна було б ознайомити із значущими для досліджень етичними кодексами, такими як декларація Хельсінкі, або з деякими дилемами, специфічними для клинико-психологического дослідження, скажімо, з дилемою необхідності рандомизированных досліджень за одночасної обов'язкової умови інформування випробовуваних. Якою мірою наукове співтовариство клінічної психології хоче і повинно добиватися власного контролю над дослідженням, що перевищує теперішню міру (наприклад, посилено супроводжуючи дослідницькі проекти аж до публікації), залежить від оцінки потреби в такому контролі, що поодинці, суб'єктивно, зробити неможливо. Напевно, мав би сенс компроміс — замість зростаючого контролю і збереження status quo на кожному факультеті не тільки ввести посаду викладача по етиці, але і призначити компетентну особу для обговорення етичних питань у сфері дослідження; втім, обидві ці обов'язки могла б суміщати одна людина. Тут теж, у свою чергу, представляється доцільною кооперація з медициною, із захистом даних університету або все великою кількістю спеціальностей в обслуговуючій сфері.

У психологічному консультуванні і психотерапії потрібно робити інтенсивні і систематичні заходи, щоб зупинити розростання «спеціальних этик» різних шкіл (Reiter-Theil, 1988, 1996). Важливий стимул до цього дають і актуальні зусилля, що робляться, щоб гарантувати якість в психотерапії. Якщо сучасна тенденція збережеться, то клінічним психологам і психотерапевтам доведеться зберігати в пам'яті весь пакет етичних рекомендацій, що йдуть урозріз або що суперечать один одному і що до того ж містять порожні формули, цінність яких більш ніж сумнівна. Це положення в психології в цілому, та і взагалі в охороні здоров'я, неприпустимо, і його не можна виправдати. У пошуку конструктивних підходів напрошується гіпотеза, що цей «етичний Вавілон» є наслідок недостатньої якості освіти, спеціалізації і підвищення кваліфікації і що марність пошуків компетентних осіб для обговорення етичних питань або викладачів по етиці на факультетах і в різних союзах штовхає до того, щоб формулювати етичні кодекси як свого роду самодопомога. Відповідно сюди б і докласти зусилля. Мультіпрофессиональность психотерапії — ще одна причина того, що директиви, специфічні для певної професії, як і директиви союзу Німецьких психологів, не можуть повністю охопити і інтегрувати все те, що відноситься до поняття етики. Це тим більше відноситься до лоскітливої ситуації в Німеччині, пов'язаній з недостатньою правовою регламентацією психології і нелікарської психотерапії. Але підсумок аналізу цієї проблеми — не вимога чогось на зразок «єдиної етики», а вивід, що без цілеспрямованої і координованої ініціативи не можна справитися з сучасним хаосом. А без цього ми ризикуємо репутацією психології і клінічної психології.

Література

Beauchamp, T. L & Childress, J. F. (1989). Principles of Biomedical Ethics (3. Aufl.). Oxford: Oxford University Press.

Bockenheimer-Lucius, G. (1995). Die «Bioethik-Konvention» — Entwicklung und gegenwдrtiger Stand der Kontroverse. Ethik in der Medizin, 7, 146-153.

Cohen, C. P., Naimark, H. (1991). United Nations Convention on the Rights of the Child. American Psychologist 46, 60-65.

Dsubanko-Obermayr, K. & Baumann, U. (1998). Informed consent in psychotherapy: demands and reality. Psychotherapy research, 8, 231-247.

Eckart, W. (1990). Geschichte der Medizin. Berlin: Springer.

Eich, H., Reiter, L. & Reiter-Theil, S. (1997). Informierte Zustimmung in der Psychotherapie — einmalige Handlung oder kontinuierlicher ProzeЯ? Ethische Ьberlegungen anhand einer Kasuistik zur KindesmiЯhandlung. Psychotherapeut 42, 369-375.

Ermann, M., Janta, B. & Riedel, P. (1985). Wertvorstellungen von Psychotherapeuten, Kandidaten und Studenten. Psychotherapie, Medizinische Psychologie, 35, 189-192.

Faden, R. & Beauchamp, T. L. (1986). A History and Theory of Informed Consent. Oxford: Oxford University Press.

Goolishian, H. A. & Anderson, H. (1997). Menschliche Systeme. Vor welche Probleme sie uns stellen und wie wir mit ihnen arbeiten. In L. Reiter, E. J. Brunner & S. Reiter-Theil (Hrsg.), Von der Familientherapie zur systemischen Perspektive (2. Aufl., S. 253-287). Berlin: Springer.

Helmchen, H. (1995). Ziele, Beratungsgegenstдnde und Verfahrensweisen medizinischer Ethikkommissionen. Ethik in der Medizin, 7, 58-70.

Helmchen, H. & Lauter, H. (1995). Dьrfen Дrzte mit Demenzkranken forschen? Stuttgart: Thieme.

Hцffe, O. (1993). Moral als Preis der Moderne. Ein Versuch ьber Wissenschaft, Technik und Umwelt. Frankfurt а. M.: Suhrkamp.

Hцger, C, Reiter-Theil, S. & Reiter, L. (1997). Fallbezogene ethische Reflexion. Ein ProzeЯmodell zur Ethik-Konsultation in der Kinderpsychiatrie und Psychotherapie. System Familie, 10, 174-179.

Kahlke, W. & Reiter-Theil, S. (Hrsg.). (1995). Ethik in der Medizin. Stuttgart: Enke.

Keupp, H. (Hrsg.). (1972). Der Krankheitsmythos in der Psychopathologie. Mьnchen: Urban und Schwarzenberg.

Kierein, M., Pritz, A. & Sonneck, G. (1991). Psychologen-Gesetz, Psychotherapie-Gesetz: Kurzkommentar. Wien: Orac.

Koch, H. G., Reiter-Theil, S. & Helmchen, H. (Eds.). (1996). Informed Consent in Psychiatry. European Perspectives of Ethics, Law, and Clinical Practice. Baden-Baden: Nomos.

Kottje-Birnbacher, L. & Birnbacher, D. (1995). Ethische Aspekte der Psychotherapie und Konsequenzen fьr die Therapeutenausbildung. Psychotherapeut, 40, 59-68.

Kruse, L. & Kumpf, M. (Hrsg.). (1981). Psychologische Grundlagenforschung: Ethik und Recht. Bern: Huber.

Krьll, M. (1991). Psychotherapie und Ethik — in systemisch-konstruktivistischer Sichtweise. Ethik und Sozialwissenschaften, 2, 431-439.

Ludewig, K. (1988). Nutzen, Schцnheit, Respekt — Drei Grundkategorien fьr die Evaluation von Therapien. System Familie, 1, 103-114.

McCullough, L. B. & Ashton, C. M. (1994). A Methodology for Teaching Ethics in the Clinical Setting: A Clinical Handbook for Medical Ethics. Theoretical Medicine, 15, 39-52.

Milgram, S. (1974). Obedience to authority. New York: Harper.

Pellegrino, E. D. & Thomasma, D. C. (1993). The Virtues in Medical Practice. Oxford: Oxford University Press.

Pieper, A. (1979). Pragmatische und ethische Normenbegrьndung: Zum Defizit an ethischer Letztbegrьndung in zeitgenцssischen Beitrдgen zur Moralphilosophie. Freiburg i. Br., Mьnchen: Alber.

Pope, K. S. & Vetter, V. A. (1992). Ethical Dilemmas Encountered by Members of the American Psychological Association. National Survey. American Psychologist, 47, 3, 397-411.

Reich, W. T. (1995). Declaration of Helsinki, World Medical Association, 1964 (revised 1975, 1983, 1989). In Encyclopedia of Bioethics (Vol. 5, rev. ed., pp. 2765-2767). London: Simon & Schuster and Prentice Hall International.

Reimer, C. (1991). Ethik der Psychotherapie. In W. Pцldinger & W. Wagner, (Hrsg.), Ethik in der Psychiatrie (S. 127-147). Berlin: Springer.

Reiter, L. (1975). Werte, Ziele und Entscheidungen in der Psychotherapie. In H. Strotzka, (Hrsg.), Psychotherapie: Grundlagen, Verfahren, Indikationen. (S. 87-112). Mьnchen: Urban & Schwarzenberg.

Reiter, L. (1976). Systematische Ьberlegungen zum Zielbegriff in der Psychotherapie. Praxis Psychotherapie, 21, 205-218.

Reiter, L. & Steiner, E. (1976). Allgemeine Wert- und Zielvorstellungen von Psychotherapeuten und Beratern. Praxis der Psychotherapie, 21, 80-90.

Reiter, L. & Steiner, E. (1996). Psychotherapie und Wissenschaft. Beobachtungen einer Profession. In A. Pritz (Hrsg.), Psychotherapie — eine neue Wissenschaft vom Menschen. (S. 159-203). Wien: Springer.

Reiter-Theil, S. (1988). Autonomie und Gerechtigkeit. Das Beispiel der Familientherapie fьr eine therapeutische Ethik. Berlin: Springer.

Reiter-Theil, S. (1991). Widersprьche einer relativistischen «Ethik» der Therapie auf konstruktivistischer Basis. Ethik und Sozialwissenschaften, 2, 480-482.

Reiter-Theil, S. (1991). Ethik der Verhaltens- und Familientherapie. Warum—Woher—Wofьr? In W. Pцldinger & W. Wagner (Hrsg.), Ethik in der Psychiatrie. Berlin: Springer.

Reiter-Theil, S. (1992). The Ethics of Convulsive Therapy. Convulsive Therapy, 8, 237-244.

Reiter-Theil, S. (1993). Wertfreiheit, Abstinenz und Neutralitдt? Normative Aspekte in Psychoanalyse und Familientherapie. In L. H. Eckensberger & U. Gдhde (Hrsg.), Ethische Norm und empirische Hypothese (S. 302-327). Frankfurt/M.: Suhrkamp.

Reiter-Theil, S. (1994). Praktische Fдlle und ethische Prinzipien. Ethik-Blockseminare in der Weiterbildung zur Familientherapie sowie Psychotherapie/Psychosomatik. Ethik in der Medizin, 6, 71-76.

Reiter-Theil, S. (1995). Von der Ethik in der Psychotherapie zur patientenorientierten Medizinethik. Das Modell Patientenforum Medizinische Ethik. Psychosozial, 18 (IV), 25-33.

Reiter-Theil, S. (1996). Ethische Probleme in der Klinischen Psychologie. In A. Ehlers & K. Hahlweg (Hrsg.), Grundlagen der Klinischen Psychologie (S. 937-955). Gцttingen: Hogrefe.

Reiter-Theil, S. (1997a). Antworten auf Wandel: Das Problem des Paradigmenwechsels in der Medizinethik. Ьberlegungen aus deutscher Sicht. In U. Trцhler & S. Reiter-Theil (Hrsg.), Ethik und Medizin 1947-1997. Was leistet die Kodifizierung von Ethik? (S. 343-359). Gцttingen: Wallstein.

Reiter-Theil, S. (1997b). Therapie und Ethik in systemischer Perspektive. In L. Reiter, E. J. Brunner & S. Reiter-Theil (Hrsg.), Von der Familientherapie zur systemischen Perspektive (S. 41-65). Berlin: Springer.

Reiter-Theil, S. (1998). Kompetenz durch Ethik-Konsultation: ein Modell — dargestellt am Problem der Sterilisation einer geistig behinderten Frau. Systeme, 12, 2-15.

Reiter-Theil, S. (1998). Vom Expertendiskurs zum Patientenforum Medizinische Ethik. Deutsche Medizinische Wochenschrift (im Druck).

Reiter-Theil, S., Eich, H. & Reiter, L (1991). Informed Consent in Familiy Therapy: Necessary Discourse and Practice. Changes, June, 81-90.

Reiter-Theil, S., Eich, H. & Reiter, L. (1993). Der ethische Status des Kindes in der Familien- und Kinderpsychotherapie. Praxis der Kinderpsychologie und Kinderpsychiatrie, 42, 14-20.

Reiter-Theil, S. & Hiddemann, W. (1996). Problemwahrnehmung, Perspektivenwechsel, Mitverantwortung. Der Beitrag von Patienten zur Ethik in der Medizin. Niedersдchsisches Дrzteblatt 6, 2-4.

Schuler, H. (1982). Ethische Probleme psychologischer Forschung. Gцttingen: Hogrefe.

ten Have, H. (1994). The Hyperreality of Clinical Ethics: A Unitary Theory and Hermeneutics. Theoretical Medicine, 15, 113-131.

Thomasma, D. C. (1994). Clinical Ethics as Medical Hermeneutics. Theoretical Medicine, 15, 93-111.

Tomlinson, T. (1994). Casuistry in Medical Ethics: Rehabilitated, or Repeat Offender? Theoretical Medicine, 15, 5-20.

Trцhler, U. & S. Reiter-Theil (Hrsg.). (1997). Ethik und Medizin 1947-1997. Was leistet die Kodifizierung von Ethik? Gцttingen: Wallstein.

Wagner, W. (Hrsg.). (1993). Arzneimittel und Verantwortung. Grundlagen und Methoden der Pharmaethik. Berlin: Springer.

Поиск по сайту: