Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Лізований у свідомості дитини зв'язок між елементами ПСІ




П Р А Ц І ЗДОБУБАЧІВ

 

Сичної структури тексту й співвідносними з ними явищами дійсності або свідомості.

 

Підтекстовою системністюрозуміється системна орга-

 

нізація мовних засобів різних рівнів, зумовлена авторським задумом як синтезованим началом, що співвідноситься з категорією образу автора. Текстова системність відображає творчу індивідуальність автора. Вона далеко не завжди збі гається з системними візуальними зв'язками використаних у тексті мовних засобів. З текстовою системністю співвідно - ситься поняттятекстова норма,її визначаємо як гармонійі іу

 

організацію всіх елементів структури тексту відповідно до авторського задуму й орієнтацією на адресата. За комуніка тивного підходу до авторського тексту як соціального яви ща, особливо важлива його змістова організація. Якщо підінформацією розуміти знання про світ, відображені в текси

 

відповідно до концептуальної картини авторового світу, тозміст тексту можна розглядати як результат відображення

 

цієї інформації у свідомості суб'єкта, що сприймає текст, і урахуванням його знань за віковою категорією, включаючи соціальний і мовний досвід. Зміст тексту може по-різному інтерпретуватися, але завжди є інваріантом, об'єктивно за даний самою текстовою організацією. Підзмістовимрозгортанням тексту розуміється динаміка уявлення в ньому

 

лінгвістично репрезентованого фрагмента концептуальної картини авторського світу, що відображається у свідомосі і адресата й формує його уявлення про змістовий план тек сту. Змістове розгортання тексту визначається його струк турою, організованою концептуальною єдністю авторські > го задуму. Підзмістовою структуроюрозуміємо структуру

 

лінгвістично репрезентованих смислових ознак різних рс алій відмінних рангу і масштабу, що втілені в тексті і коре люють з реальною дійсністю. Оскільки ключем до усвідом лення змістової структури авторського тексту є передусім йоголексична структура— з огляду на пріоритетну ролі,

 

Лексичних засобів вираження змісту, це поняття стає одним

 

2 3 0


К О М П А Н О Н И Ч М ( '

 

із ключових у комунікативній стилістиці художнього тек-сту. Лексична структура тексту в асоціативно-смисловому аспекті трактується як комунікативно орієнтована, концеп туально зумовлена асоціативно-семантична мережа, що відображає різні зв'язки й відношення однослівних і неод-нослівних одиниць лексичного рівня. Лексична структура тексту формується на основі зв'язку лексичних одиниць «по вертикалі» (текстова парадигматика) і «по горизонталі» (текстова синтагматика). Вони організуються концептуаль-но, відповідно до текстової системності та її комунікативної спрямованості [4, с. 51].

 

Творча індивідуальність автора виявляється у виборі ре-гулятивних засобів і регулятивних структур, що по-різному стимулюють і організовують пізнавальну діяльність адре-сата. В цілому, основні поняття стилістики тексту, які відо-бражають його внутрішню організацію, пов'язані з двома явищами — поняттєвими блоками: поняття співвідносять-ся з ключовими категоріями суб'єктності й адресованості і текстотвірними категоріями образу автора-адресанта й дитини -адресата відповідно до комунікативної природи тексту.

 

Проаналізуємо особливості художніх творів для дітей через використання комунікативної моделі як дослідниць-кого принципу, що дає змогу описати універсальні способи побудови авторського твору та пояснити деякі семантичні закономірності функціонування мови в творі. Дослідження цих закономірностей передбачає, зокрема, врахування тако-го комунікативного параметра, як позиція дитини-адресата. Подібність літературної праці та мовно-розумових проце-сів виявляється в таких спільних ознаках: пріоритет погля-ду дорослого мовця, відповідно до якого використовуються мовні засоби; злиття суб'єкта й адресата мовлення, тобто

 

.> втокомунікації.

 

Дитячій літературі як моделі автокомунікативпої дії властивий одновекторний характер адресованості.

 

Лі


ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

 

Поліадресованість в межах дитячих вікових груп худож-нього твору передбачає його одночасну спрямованість і на «адресата, тотожного адресантові», і на «випадкового адре-сата», що є небажаним (особливо для молодших вікових груп). Тому, в цілому адресованість для дітей може характе-ризуватись такими ознаками:

 

1)експліцитність/імплгцитність адресата. Комунікатив

на позиція суб'єкта прозового чи поетичного тексту для маленького читача не повинна бути двозначною. Така вза ємодія «мовлення для дорослого» та «мовлення для дити-ни» для молодших вікових груп — небажана. Вона може породжувати поліадресованість художнього висловлення, відмінність його спрямованості і на дитину, і на героя;

2) не повинна простежуватись неоднозначність внутрішньо го адресата, функцію якого може виконувати сам автор чи

 

будь-яка інша особа/не-особа;

 

3) коливання між двома комунікативними статусами «Ти».

По-перше,«Ти»позначає адресата внутрішнього діалогу і

конкретною особою (або не-особою) і, таким чином, вка зує на адресований характер мовлення; по-друге,«Ти»ви

ступає як об'єкт висловлення, як елемент предикативного контексту. Цим зумовлений динамічний, суперечливим статус «ти-звернень» — поєднання в них функцій адресації апеляції (як відображення автокомунікативності для дітей) та характеризації (як властивості адресованого мовлення). Тому поетичне«Ти»коливається між позиціями адресата ти

Об'єкта мовлення.

 

Таким чином, позиція адресата у художньому повідо мленні може обіймати такі психологічно-мовленнєві рівні«Я», «Ти», «Він». Тобто у художньому творіД Л Я Д И Т И Н И М О

 

Делюється автокомунікативний егоцентричний процес у всій його складності, що, зокрема, й втілюється у розмаїтості художніх адресатів. При породженні авторського твору від творюються різноманітні егоцентричні діалогічні ситуації, в яких по-різному варіює функція дигини-адресата. От/м

 


Комплнович М. С!

 

Адресатне поле у дитячому художньому творі складається з таких компонентів: адресат, тотожний адресантові; безно середній адресат; метонімічний адресат; зовнішній адресат на позиції внутрішнього; об'єкт зовнішнього на позиції ві іу-трішнього адресата, адресат, тотожний адресантові.

 

Включеїшя автора у структуру тексту для дитини не лише як адресанта, але як і внутрішнього адресата, стано-вить типовий випадок природної автокомунікації, що по-стійно відтворюється в дитячому творі. Автоадресований діалог позначено рефлексивним роздвоєнням суб'єкта мов-лення до дитини від«Я»(суб'єкта внутрішнього мовлен-ня) та«Я»(суб'єкта зовнішнього мовлення і зовнішніх дій). При цьому комунікативний смисл одного з«Я»збігається з функцією«Ти».

 

Найвиразніше адресна функція в дитячому художньо-му творі«Я»реалізується урозгорнутих питально-відповіднихконструкціях, оскільки висловлення (як мовленнєві дії), що

 

їх становлять, не можуть перебувати в межах однієї кому-нікативної позиції. У наступних двох типах висловлювань, іцо співвідносяться з «я-адресатом», спостерігається моди-фікація вихідної питально-відповідної конструкції. В пер-шому з них співіснують «я-повідомлення», одне з яких нале-жить адресантові, а інше — адресатові. Тут спостерігається транспозиція«Ти—Я»,що становить механізм утворення

 

«я-дитини-адресата». Наслідком такої транспозиції є заміна звернення твердженням, відповідно — адресат сам виявля-ється суб'єктом мовлення. Отже, можна зауважити таку осо-бливість комунікації в дитячій книзі, як їх балансування між внутрішнім діалогом героя та монологічним висловленням автора. В іншому типі відбувається протилежна модифі-кація: адресант перетворюється на адресата, а справжнім суб'єктом мовлення стає«Я»,який повчає свого співрозмов-

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.