Лізований у свідомості дитини зв'язок між елементами ПСІ

П Р А Ц І ЗДОБУБАЧІВ

Сичної структури тексту й співвідносними з ними явищами дійсності або свідомості.

Підтекстовою системністюрозуміється системна орга-

нізація мовних засобів різних рівнів, зумовлена авторським задумом як синтезованим началом, що співвідноситься з категорією образу автора. Текстова системність відображає творчу індивідуальність автора. Вона далеко не завжди збі гається з системними візуальними зв'язками використаних у тексті мовних засобів. З текстовою системністю співвідно - ситься поняттятекстова норма,її визначаємо як гармонійі іу

організацію всіх елементів структури тексту відповідно до авторського задуму й орієнтацією на адресата. За комуніка тивного підходу до авторського тексту як соціального яви ща, особливо важлива його змістова організація. Якщо підінформацією розуміти знання про світ, відображені в текси

відповідно до концептуальної картини авторового світу, тозміст тексту можна розглядати як результат відображення

цієї інформації у свідомості суб'єкта, що сприймає текст, і урахуванням його знань за віковою категорією, включаючи соціальний і мовний досвід. Зміст тексту може по-різному інтерпретуватися, але завжди є інваріантом, об'єктивно за даний самою текстовою організацією. Підзмістовимрозгортанням тексту розуміється динаміка уявлення в ньому

лінгвістично репрезентованого фрагмента концептуальної картини авторського світу, що відображається у свідомосі і адресата й формує його уявлення про змістовий план тек сту. Змістове розгортання тексту визначається його струк турою, організованою концептуальною єдністю авторські > го задуму. Підзмістовою структуроюрозуміємо структуру

лінгвістично репрезентованих смислових ознак різних рс алій відмінних рангу і масштабу, що втілені в тексті і коре люють з реальною дійсністю. Оскільки ключем до усвідом лення змістової структури авторського тексту є передусім йоголексична структура— з огляду на пріоритетну ролі,

Лексичних засобів вираження змісту, це поняття стає одним

2 3 0

К О М П А Н О Н И Ч М ( '

із ключових у комунікативній стилістиці художнього тек-сту. Лексична структура тексту в асоціативно-смисловому аспекті трактується як комунікативно орієнтована, концеп туально зумовлена асоціативно-семантична мережа, що відображає різні зв'язки й відношення однослівних і неод-нослівних одиниць лексичного рівня. Лексична структура тексту формується на основі зв'язку лексичних одиниць «по вертикалі» (текстова парадигматика) і «по горизонталі» (текстова синтагматика). Вони організуються концептуаль-но, відповідно до текстової системності та її комунікативної спрямованості [4, с. 51].

Творча індивідуальність автора виявляється у виборі ре-гулятивних засобів і регулятивних структур, що по-різному стимулюють і організовують пізнавальну діяльність адре-сата. В цілому, основні поняття стилістики тексту, які відо-бражають його внутрішню організацію, пов'язані з двома явищами — поняттєвими блоками: поняття співвідносять-ся з ключовими категоріями суб'єктності й адресованості і текстотвірними категоріями образу автора-адресанта й дитини -адресата відповідно до комунікативної природи тексту.

Проаналізуємо особливості художніх творів для дітей через використання комунікативної моделі як дослідниць-кого принципу, що дає змогу описати універсальні способи побудови авторського твору та пояснити деякі семантичні закономірності функціонування мови в творі. Дослідження цих закономірностей передбачає, зокрема, врахування тако-го комунікативного параметра, як позиція дитини-адресата. Подібність літературної праці та мовно-розумових проце-сів виявляється в таких спільних ознаках: пріоритет погля-ду дорослого мовця, відповідно до якого використовуються мовні засоби; злиття суб'єкта й адресата мовлення, тобто

.> втокомунікації.

Дитячій літературі як моделі автокомунікативпої дії властивий одновекторний характер адресованості.

Лі

ГІРАЦІ ЗДОБУВАЧІВ

Поліадресованість в межах дитячих вікових груп худож-нього твору передбачає його одночасну спрямованість і на «адресата, тотожного адресантові», і на «випадкового адре-сата», що є небажаним (особливо для молодших вікових груп). Тому, в цілому адресованість для дітей може характе-ризуватись такими ознаками:

1)експліцитність/імплгцитність адресата. Комунікатив

на позиція суб'єкта прозового чи поетичного тексту для маленького читача не повинна бути двозначною. Така вза ємодія «мовлення для дорослого» та «мовлення для дити-ни» для молодших вікових груп — небажана. Вона може породжувати поліадресованість художнього висловлення, відмінність його спрямованості і на дитину, і на героя;

2) не повинна простежуватись неоднозначність внутрішньо го адресата, функцію якого може виконувати сам автор чи

будь-яка інша особа/не-особа;

3) коливання між двома комунікативними статусами «Ти».

По-перше,«Ти»позначає адресата внутрішнього діалогу і

конкретною особою (або не-особою) і, таким чином, вка зує на адресований характер мовлення; по-друге,«Ти»ви

ступає як об'єкт висловлення, як елемент предикативного контексту. Цим зумовлений динамічний, суперечливим статус «ти-звернень» — поєднання в них функцій адресації апеляції (як відображення автокомунікативності для дітей) та характеризації (як властивості адресованого мовлення). Тому поетичне«Ти»коливається між позиціями адресата ти

Об'єкта мовлення.

Таким чином, позиція адресата у художньому повідо мленні може обіймати такі психологічно-мовленнєві рівні«Я», «Ти», «Він». Тобто у художньому творіД Л Я Д И Т И Н И М О

Делюється автокомунікативний егоцентричний процес у всій його складності, що, зокрема, й втілюється у розмаїтості художніх адресатів. При породженні авторського твору від творюються різноманітні егоцентричні діалогічні ситуації, в яких по-різному варіює функція дигини-адресата. От/м

Комплнович М. С!

Адресатне поле у дитячому художньому творі складається з таких компонентів: адресат, тотожний адресантові; безно середній адресат; метонімічний адресат; зовнішній адресат на позиції внутрішнього; об'єкт зовнішнього на позиції ві іу-трішнього адресата, адресат, тотожний адресантові.

Включеїшя автора у структуру тексту для дитини не лише як адресанта, але як і внутрішнього адресата, стано-вить типовий випадок природної автокомунікації, що по-стійно відтворюється в дитячому творі. Автоадресований діалог позначено рефлексивним роздвоєнням суб'єкта мов-лення до дитини від«Я»(суб'єкта внутрішнього мовлен-ня) та«Я»(суб'єкта зовнішнього мовлення і зовнішніх дій). При цьому комунікативний смисл одного з«Я»збігається з функцією«Ти».

Найвиразніше адресна функція в дитячому художньо-му творі«Я»реалізується урозгорнутих питально-відповіднихконструкціях, оскільки висловлення (як мовленнєві дії), що

їх становлять, не можуть перебувати в межах однієї кому-нікативної позиції. У наступних двох типах висловлювань, іцо співвідносяться з «я-адресатом», спостерігається моди-фікація вихідної питально-відповідної конструкції. В пер-шому з них співіснують «я-повідомлення», одне з яких нале-жить адресантові, а інше — адресатові. Тут спостерігається транспозиція«Ти—Я»,що становить механізм утворення

«я-дитини-адресата». Наслідком такої транспозиції є заміна звернення твердженням, відповідно — адресат сам виявля-ється суб'єктом мовлення. Отже, можна зауважити таку осо-бливість комунікації в дитячій книзі, як їх балансування між внутрішнім діалогом героя та монологічним висловленням автора. В іншому типі відбувається протилежна модифі-кація: адресант перетворюється на адресата, а справжнім суб'єктом мовлення стає«Я»,який повчає свого співрозмов-

Поиск по сайту: