Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Класифікація малих соціальних груп



Найпоширенішою є класифікація малих груп за дихо­томічним принципом із виокремлення таких різновидів груп:

1. Лабораторні-природні (натуральні). Маються на ува­зі групи, які спеціально створюються для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах, та групи, що існують у реальних життєвих ситуаціях, мають певну історію, сформовану структуру, рівень розвитку.

2. Формальні-неформальні, або організовані та спон­танні. У цьому разі йдеться про спосіб утворення груп. Перші з них завжди є осередком більш широкої соціаль­ної спільності і їхнє виникнення зумовлене суспільною потребою досягнення конкретних соціальних цілей, що задає групі певну структуру й визначає координацію дій, спосіб керівництва.

Неформальні групи виникають самочинно, без санк­цій суспільства як усередині формальних груп, так і поза ними. Головним стимулом їхньої діяльності є спільні ба­жання, інтереси, потреби членів групи у спілкуванні, взаємні симпатії один до одного.

3. Первинні-вторшні групи. Відрізняються силою впливу на особистість, значущістю для члена групи, рол­лю в соціалізації особи. Первинні групи — це кола найближчого оточення (сім'я, шкільний клас, студентська група). Вторинні — це кола дальшого і ширшого оточення, де спілкування відбувається не так інтенсивно (шко­ла, факультет, завод).

4. Закриті-відкриті групи. Класифікаційною засадою є міра відкритості, доступності групи до ширшого со­ціального середовища. Специфіка діяльності, умов жит­тя підтверджує, що є суттєва різниця в мірі відкритості-закритості таких груп, як, наприклад, цивільний вуз— військовий вуз; група дослідників на полюсі чи на матери­ку; трудова колонія—колектив заводу.

5. Групи членства — референтні. Виокремлення групи грунтується на визнанні того, наскільки вона є значу­щою для особи в орієнтації на певні цінності, норми і впливає на поведінку людини.

Дихотомічний поділ груп, як бачимо, базується на та­кому розумінні малої групи, де головним групотвірним чинником є міжособистісні стосунки, характер спілку­вання між членами групи.

Якщо брати за основу класифікації підхід, коли мала соціальна група розглядається насамперед як осередок суспільства, відмінний від інших різновидом та характе­ром спільної діяльності, то можна виокремити такі типи груп: соціально-економічні, соціально-політичні, ама­торські (самодіяльні), національні, вікові, статеві, тери­торіальні, побутові тощо.

У цих та інших підходах за основу класифікації груп бе­реться якийсь один критерій: психологічний (міжособистісний), структурний чи діяльніший (функціональний).

Враховуючи, що кожна група характеризується не од­нією, а багатьма ознаками, пропонуємо класифікувати малі соціальні групи таким чином.

1. За типом головної діяльності та головної функції:

а) виробничо-трудові; б) соціально-політичні; в) на­вчально-виховні; г) виконавчо-примусові; д) сімейні; е) військові; ж) спортивні, ігрові; з) аматорські (об'єднання у сфері дозвілля, побуту тощо).

2. За соціальною спрямованістю:

а) соціальне корисні; б) соціальне небезпечні.

3. За мірою організації:

а) неорганізовані, випадкові групи; б) цільові (зовні організовані; внутрішньо органі­зовані).

4. За типом домінуючої структури:

а) формальні; б) неформальні.

5. За мірою безпосереднього впливу на особистість:

а) первинні-вторшші; б) основні-неосновні; в) референтні.

6. За мірою відкритості зв'язку з іншими групами:

а) відкриті; б) закриті.

7. За мірою міцності й стійкості внутрішніх зв'язків:

а) згуртовані; б) малозгуртовані; в) роз'єднані.

8. За тривалістю існування:

а) короткочасні; б) дов­готривалі.

У цій класифікації перші три критерії реалізують пер­ший рівень ознак — функціональний, головний; інші критерії вказуть на рівень структурних і міжособистісних ознак.

Важливою характеристикою групи, пов'язаною з ефективністю її діяльності, є кількісний розмір групи, її нижча та верхня межі — як важливий чинник взаємодії, прийняття рішення, керівництва, згуртованості.

Частина психологів нижчу межу малої групи визначає у дві особи (діада), інші стверджують, що вона має включати не менше трьох осіб (тріада), оскільки за умов конфлікту група з двох осіб легко може розпастися, тоді як третя особа візьме на себе роль «третейського судді», або підтримає чиюсь сторону, зберігши таким чином іс­нування групи.

Мають місце розходження і щодо верхньої межі малої групи: починаючи від 7—10 до 45 і більше осіб. Визнача­ючи оптимальне число членів групи, деякі психологи ду­же часто посилаються на «магічне число» 7±2, яке хоч не варто абсолютизувати, але водночас не слід і повністю заперечувати. Досвід людства показує, що різні функ­ціональні первинні угруповання (дитячі, виробничі, наукові, військові) коливаються десь у цих межах.

На наш погляд, пошук якогось абсолютно точно ви­значеного розміру малої групи (нижчого, верхнього, оптимального) не має сенсу. Виходити треба з функціо­нальної необхідності, мети та характеру діяльності гру­пи, її взаємодії з іншими групами, загальної ситуації. Так, відомий психолог К.К.ГІлатонов вважає, що на­вчальна чи екскурсійна групи є найефективнішими в діяльності, якщо вони складаються з 20—25 осіб; опти­мальна кількість групи вчених, які розробляють конкрет­ну проблему і повинні повсякденно контактувати один із одним і з керівником, — 5—7 осіб; групи з вивчення іноземної мови — 3—5 осіб тощо. Треба також мати на увазі, що кількість членів малої групи не є постійною і залежно від умов, ситуації може змінюватись.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.