Структура взаємовідносин у малій соціальній групі

Мала соціальна група має складну систему спілкуван­ня та структуру взаємин між її членами. У більшості та­ких груп ці взаємини мають подвійний характер.

Оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю розв'язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повин­ні виконувати певні робочі функції: обмінюватися ін­формацією, узгоджувати свої дії з логікою трудового процесу, виконувати певні вимоги. Це — сукупність взаємовідносин, зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій-антипатій.

Такі взаємини будуються за адміністративним, техно­логічним чи правовим принципами. Офіційно вони фік­суються і охороняються соціальними інституціями, зако­нодавством або хоча б інструкціями та правилами і по­в'язані з виконанням якоїсь конкретної справи. У соціо­логії та соціальній психології подібні відносини нази­вають по-різному: формальними чи офіційними, ділови­ми чи функціональними. Відповідно і групи, об'єднані такими відносинами, називають формальними або офі­ційними. В організаційному і функціональному аспектах вони завжди пов'язані з організаціями і групами шир­шого рівня — вторинними колективами, а через них — із соціальною структурою суспільства.

Діяльність особистості в такій структурі розглядається насамперед як діяльність цілком певного функціонера: канали спілкування в цьому разі хоч і залишають їй пев­ну свободу вибору, але все ж досить жорсткі й обмежені.

Отже, формальна структура групи — це зовнішні ко­мунікативні зв'язки, за допомогою яких здійснюється спілкування людей у праці, навчанні та інших різнови­дах діяльності. Головними особливостями такої структу­ри, на думку Я.Щепанського, є: поділ праці та спеціалі­зація функцій; ієрархія посад; наявність системи коор­динації дій; встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передачі інформації.

Функції соціального контролю здійснюються спе­ціально створеними організаціями чи конкретними осо­бами, які виступають від імені офіційних інституцій.

У межах офіційної структури у процесі спонтанного розвитку формується неофіційна (неформальна) структура групи, яка відображає внутрішні взаємини між її чле­нами. За своєю природою ці міжособистісні зв'язки у ці­льових групах є вторинними стосовно формальних від­носин, хоч за інших умов вони можуть бути чинником об'єднання людей у різні неформальні групи.

Головна характеристика таких груп — міжособистісне спілкування, що базується на неформальній організації та контролі.

Оскільки неформальні групи виникають самочинно, стихійно, їхня структура, якщо навіть вона і дуже склад­на, ніде офіційно не зафіксована, не закріплена законо­давством чи підзаконними актами. Права та обов'язки членів таких груп більш аморфні й менше визначені, а способи їх реалізації менш конкретні, ніж у формальних групах. Головними засобами контролю тут є звичаї, тра­диції, групові звички, фіксовані у громадській думці. Це засоби психологічного і морального плану, хоч у деяких випадках вони і регулюють поведінку особистості значно жорсткіше, ніж засоби юридичні чи адміністративні.

У зарубіжній соціології та соціальній психології ви­вчення структури групових відносин має давню історію. Саме виокремлення формальних та неформальних груп вважається найбільшим «відкриттям» «теорії людських від­носин» Е.Мейо. Головна роль у цій теорії, як і в практиці управлінння, відводиться саме неформальній структурі, що використовується для задоволення моральних і психоло­гічних потреб робітника. Останнім часом послідовники Б.Мейо намагаються подолати вузькість «теорії людських відносин», розглядаючи структуру групи як єдність її фор­мальної та неформальної структур.

За фактом «відкриття» неформальної групи стоїть чи­мало непростих проблем і найважливіша з них — вироб­нича, пов'язана, як уже зазначалось, із можливістю під­вищення продуктивності праці за допомогою нефор­мальних зв'язків. Слід враховувати і те, що через нефор­мальні зв'язки можна досить ефективно впливати на групову свідомість працівників, пом'якшуючи виробничі і навіть соціальні конфлікти.

Деякі західні дослідники вважають, що там, де фор­мальна теорія і організація не охоплюють соціальних відносин, там це робить неформальна організація. Не­формальна організація, на їхню думку, — це людський протест проти знеособлених принципів і останній при­тулок індивідуальності. Прибічники цієї точки зору ви­знають, що в сучасному суспільстві формальна структура е зовнішньою, знеособленою щодо людини силою, тому її треба доповнити теплотою неформальних зв'язків, які задовольняють власне людські потреби.

Відомі американські спеціалісти в галузі управління М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі виділяють головні нотреби, що зумовлюють вступ людини до неформальної групи.

1. Потреба в допомозі. З різних причин люди вважа­ють недоцільним звертатися за допомогою до офіційного керівництва, щоб порадитись, як їм виконати доручену справу (невпевненість у собі, страх критики та ін.). У цих випадках вони вважають за краще одержати допо­могу неформальним шляхом від колег.

2. Потреба у захисті. Виникає, коли підлеглі не дові­ряють керівництву, або тоді, коли треба приховати по­милки свої чи друзів, або коли працівники незадоволені існуючими умовами праці.

3. Потреба в інформації. Люди хочуть знати про все, що відбувається навколо них, особливо те, що стосуєть­ся їхньої роботи. У формальних організаціях, як прави­ло, не вся інформація доходить до виконавців, а інколи вона навмисне приховується. Тому однією з важливих причин приналежності до неформальної організації е доступ до неформального каналу інформації — чуток, пліток. Це, зокрема пов'язано з потребою у психологіч­ному захисті і приналежності до групи.

4. Потреба у тісному спілкуванні та симпатії. Люди схильні встановлювати тісніші контакти з тими, хто ближче до них, ніж з тими, хто на відстані. Крім того, вони хочуть бути ближче до тих, кому симпатизують, хто ш подобається.

Поділ відносин на формальні та неформальні певною мірою є умовним, реально мала група завжди являє со­бою єдність таких відносин. Разом з тим ці системи від­носин досить самостійні, тому є сенс детальніше розглянути їх співвідношення та місце особистості в системі офіційного та неофіційного спілкування.

Дехто з дослідників ставить питання про бажаність «максимального» зближення офіційної та неофіційної структур малої групи з метою підвищення ефективності її функціювання. Проте навряд чи можна погодитися з подібною точкою зору, адже це відносини з різною ці­льовою та функціональною спрямованістю, збіг яких призводить до продовження спілкування за наперед заданими схемами. Як наслідок, знижується індивідуаль­на активність більшості членів групи, а сама група схиляється до шаблонних, конформних реакцій, що гальмує її розвиток. Якщо ж це триває довго, відбу­вається перенасиченість процесом спілкування і між членами групи виникають сили відштовхування, що врешті-решт веде до конфліктів і розпаду групи.

Співвідношення ділової та емоційної структур багато в чому визначає рівень розвитку групи, ефективність її діяльності, міру впливу на особистість. Реально можливі три варіанти такого співвідношення:

— обидві системи відносин не суперечать, а взаємно доповнюють одна одну, неформальні відносини сприя­ють досягненню цілей офіційної структури;

— офіційна та неофіційна системи відносин розвива­ються і функціюють відносно самостійно, незалежно од­на від одної;

— між обома системами існуть істотні суперечності і неофіційна структура заважає реалізації цілей офіційної структури.

Як уже зазначалось, у формальних структурах спілку­вання відбувається здебільшого за діловим принципом. Спільна діяльність (виробнича, навчальна, політична, спортивна тощо} чинить певні перепони для особистості у виборі каналів зв'язку, тих членів групи, з якими вона взаємодіє, з ким хоче чи не хоче спілкуватися. Місце особистості в системі цих зв'язків визначається тим, на­скільки успішно вона реалізує специфічну для групи со­ціальну функцію (хороший виробничник, відмінний сту­дент тощо). Особисті якості при цьому важливі не самі по собі, а настільки, наскільки вони допомагають вико­нувати цю функцію.

Офіційно-ділове спілкування має ту перевагу, що дає змогу швидко включатись у комунікацію з людьми різ­них соціальних груп, різних ціннісних орієнтацій, своє­часно передавати і одержувати необхідну для справи ін­формацію. Але його ефективність знижується через над­то однобічну спрямованість. Коли відносини у групі надмірно регламентовані й формалізовані, потреба в ін­тимному міжособистісному спілкуванні як вияв особистісної активності не знаходить виходу в цій групі. Між її членами виникають психологічні бар'єри (конфлікти, непорозуміння, напруга), і особистість починає орієнтуватись на інші групи. Усе це суттєво знижує рівень гру­пових відносин і негативно впливає на ефективність діяльності групи.

Неминуча формалізація деяких боків нашого життя розвиває у людей потяг до посилення неформального спілкування в системі повсякденних зв'язків. Так відбу­вається певна компенсація недоліків офіційного спілку­вання.

Неофіційна структура групи відображає той реальний факт, що людина — це завжди цілий комплекс соціаль­них ролей, Де офіційна роль, специфічна для конкретної групи, — лише одна з них. У неформальному спілкуван­ні особливо важливими є індивідуальні схильності (на­хили), особливості характеру, настрої, тому воно завжди має характер вибіркових, емоційно насичених контактів. У формуванні цього типу відносин обов'язково беруть участь обидві сторони, виявляючи свою ініціативу та ак­тивність.

Але неформальні відносини мають і недоліки. У не­формальних групах створюються свої соціальні норми, які не завжди співвідносяться з цінностями формальної організації, отже, людина може опинитися в ситуації, коли до неї ставляться загалом неприйнятні вимоги. До того ж у таких групах часто спостерігається тенденція до супротиву нововведенням, схильність до конформніших реакцій щодо, скажімо, впровадження нового порядку роботи, кількості штату та ін.

Поліпшення групових відносин можна досягти завдя­ки оптимальному поєднанню ділових і неофіційних взаємин. У групах високого рівня розвитку можна ви­окремити не дві системи відносин, як вважає більшість психологів, а три: офіційно-ділові, неофіційно-ділові та неофіційно-особистісні. Інакше кажучи, оптимальне управ­ління малою групою здійснюється за принципом доповнюваності, коли обидві структури функціюють як певна єдність, у якій не обов'язковий механічний збіг окремих структурних елементів, наприклад, офіційного та неофі­ційного лідерства.

Як показує практика, в групах із великим досвідом та високою культурою спілкування здебільшого домінують саме неофіційно-ділові відносини, які будуються на грунті взаємних залежності, співробітництва, вимогли­вості, допомоги, довіри. Формування таких відносин безпосередньо пов'язане з проблемою розвитку самої групи, тобто тими складними і багатогранними процеса­ми, що відбуваються в ній.

Кожна мала соціальна група весь час перебуває в пев­ному русі, відбувається зміна її структурних елементів. Саме ці питання розглядаються в наступній частині під­ручника.

Поиск по сайту: