Психологічні особливості етнічних грун

Психологія етнічних груп — один із аспектів психології великих груп, який недостатньо досліджений у соціальній психології, хоча існує окрема галузь науки на стику етно­графії та соціальної психології — етнопсихологія.

Етнічна група (від грец.— племя, народ) — тип великої соціальної групи, що формується і розви­вається природно-історичним шляхом. Вона може існу­вати як реальна (компактна) сукупність людей, яка за­вдяки відносній цілісності є самостійним суб'єктом істо­ричного і соціального процесу, і в розсіяному (дисперс­ному) стані входити до більш чисельних етнічних спіль­ностей як їх структурне утворення.

Одну етнічну групу незалежно від території прожи­вання відрізняють від інших етнічних груп спільні куль­тура, мова і психічний склад, до якого належить і само­свідомість. Саме ці ознаки в першу чергу визначають етнічну ідентифікацію людини. В історичному плані го­ловними типами етнічних спільностей є племя, народ­ність, нація.

У конкретних дослідженнях увага приділялась пере­важно проблемі психології націй, попри те, що нації як форми етнічної спільності людей склалися на відносно пізньому етапі історичногЬ розвитку — у період станов­лення капіталізму. Щоправда, вони і в сучасних суспіль­ствах є найпоширенішою формою етнічної спільності, але крім них існують .й інші етнічні спільності — народ­ності, національні групи тощо. Тому зводити предмет етнопсихології лише до вивчення психології націй не­правомірно.

Наголос тільки на вивченні психології націй призвів до неточності в термінології, яка використовується в со­ціальній психології. Характеризуючи компоненти психо­логії етнічних груп, часто говорять про «національний характер», «національну психологію», «національні по­чуття», хоч усі ці утворення є окремими випадками вия­вів суспільної психології людей, котрі належать до етніч­ної групи. Тобто мають уживатися терміни «етнічний ха­рактер», «етнічна психологія» та ін.

Етнопсихологія вивчає факти, закономірності й меха­нізми вияву типології, ціннісних орієнтацій і поведінки представників тієї чи іншої етнічної спільності. Вона описує і пояснює особливості поведінки та її мотиви всередині спільності й між етносами, що живуть століттями в одному геоісторичному просторі.

Водночас етнопсихологія відповідає на питання: як соціальні та особистісні механізми ідентифікації й відок­ремлення історично породжували глибинні психологічні феномени — національну самосвідомість (що виражаєть­ся займенником «ми») з позитивними компонентами самослрийняття, усвідомлення сусідніх етносів («вони»), амбівалентну спрямованість її відношення (прийняття і співробітництво, з одного боку, відокремлення й агресія — з іншого). Ця наука суміжна з етнографією, етнопедагогікою, політологією та іншими галузями знань, що ви­вчають соціальну природу людини та її сутність.

Початок досліджень психології етнічних груп було покладено В.Вундтом, який інтерпретував поняття «на­род» як деяку етнічну спільність і запропонував дослід­жувати психологію етнічних груп за допомогою вивчен­ня міфів, звичаїв, мови, що складають її структуру.

Етнічна специфіка певною мірою концентрується в історичному досвіді кожного народу, а його засвоєння є змістом процесу етнічної соціалізації індивіда. Через найближче оточення, перш за все через сім'ю і школу, особистість мірою розвитку прилучається до специфіки національної культури, яка і залежить від конкретних соціально-історичних умов існування цієї етнічної гру­пи, від ідеології, що є панівною в суспільстві.

На рівні повсякденної свідомості суспільна психоло­гія може зафіксувати характеристики, властиві саме цій етнічній групі.

У зв'язку з тим, що найрозробленішою є проблема психологічного портрету націй, структура елементів су­спільної психології етнічної групи описується як струк­тура елементів психології націй. Однією з найважливі­ших її ознак вважається спільність психічного складу, яка виражається в спільності культури, що фіксує стійкі утворення психології великих груп.

Але поняття «психічний склад нації» досить важко ви­значити. Тому в етнопсихології здійснюються спроби знайти йому такі еквіваленти, які були б доступнішими для використання в емпіричних дослідженнях. Як сино­німи поняття «психічний склад нації» використовуються поняття «національний характер», «національна свідо­мість» або просто «національна психологія».

Відповідно до традиції, що склалась у вітчизняній со­ціальній психології великих груп, у психології етнічних спільностей розрізняють два аспекти:

1) психічний склад як найбільш стійке утворення (на­ціональний або етнічний характер, традиції, звичаї);

2) емоційну сферу (національні або етнічні почуття, потреби, інтереси).

Поняття «національний характер» є своєрідним еквіва­лентом поняття «соціальний характер». Під час аналізу конкретних досліджень можна спостерігати досить вели­ку схожість опису рис національного характеру в окре­мих національних групах (хоробрість, працьовитість, стриманість, запальність, педантизм тощо).

Як відомо, поняття «національний характер» означає фіксацію певних типових рис. Ці риси найчастіше вияв­ляються в тих випадках, коли йдеться не про окремих людей, а про групи. Але, виявляючи типові риси націо­нального характеру, не слід вдаватись до їх абсолютиза­ції, оскільки в реальних суспільствах у будь-якій групі людей переплітаються національні та соціальні характе­ристики. Будь-яка риса національного характеру не може бути жорстко прив'язана лише до конкретної нації, кожна з них зрештою є загальнолюдською рисою. Адже не можна сказати, що якомусь народові властива пра­цьовитість, а іншому — веселість. Тому слід говорити не стільки про різний набір рис, скільки про міру вираже-ності тієї чи іншої риси, про специфіку її вияву.

Головною сферою виявів національного характеру є різноманітна діяльність, тому дослідження його здійсню­ється за допомогою аналізу продуктів цієї діяльності: по­ряд із вивченням звичаїв і традицій особливого значення надається аналізу народного мистецтва, фольклору, мо­ви. Вивчення мови важливе ще й тому, що передача рис національного характеру здійснюється в процесі соціалі­зації значною мірою за її допомогою. Незважаючи на постійну зміну соціального середовища, відносна стій­кість рис національного характеру все ж зберігається. Це пояснюється тим, що виникає певна інерція, яка за­безпечує передачу досвіду від покоління до покоління.

В етнічних групах іноді фіксуються й такі елементи пси­хічного складу, як темперамент і здібності. Проте це пи­тання у соціальній психологи остаточно не розв'язане. Де­які дослідники взагалі заперечують правомірність постанов­ки проблеми специфіки темпераменту і здібностей для різ­них етнічних груп. Причина висувається така: дослідження подібних питань на рівні соціальної психології вимагає га­рантій, що буде забезпечено саме наукове розв'язання да­ної проблеми. А це не завжди можливо.

Стосовно проблеми темпераменту, то його вивчення на рівні різних етнічних груп також багато в чому зале­жить від розробленості цієї проблеми в загальній психо­логії. Серед тих, хто вважає, що темперамент можна розглядати як вияв специфіки психічного складу націй, висловлюється думка, що мова повинна йти лише про вивчення специфічних поєднань переважаючих типів темпераменту, а не про жорстке «прив'язування» певно­го типу темпераменту до певної етнічної групи.

Ще складнішим є питання про здібності, адже у ході їх дослідження застосовуються тести. Як слушно зазна­чає багато авторів, жоден тест не може врахувати специ­фіку різних культур, зокрема й тих, за умов яких він використовується. Звідси виникає можливість заниження або завищення результатів тестових випробувань внаслі­док неадаптованості тесту до специфічних умов кон­кретної культури.

Дослідження специфіки національного характеру мо­же ускладнюватися багатьма обставинами. Одна з них — феномен стереотипізації, властивий будь-якому сприй­манню соціальних явищ, що особливо виявляється під час вивчення представників іншої етнічної груші.

Виникнення етнічних стереотипів пов'язане з розвит­ком етнічної самосвідомості, усвідомленням власної приналежності до певної етнічної групи. Для будь-якої з них характерна психічна спільність, що виражається у формуванні певного «ми-почутгя». Для етнічних груп воно фіксує усвідомлення особливостей своєї власної групи, відмінність її вад інших груп. Образ самих груп при цьому спрощується, складається піц впливом деяких міжетнічних відносин, які формують особливу соціальну установку на представника іншої групи. Певну роль тут відіграє і минулий досвід спілкування з іншою етнічною групою. Якщо ці відносини в минулому мали ворожий характер, то таке ж забарвлення буде перенесене на кожного представника цієї групи, чим і задається нега­тивна установка.

Образ, побудований відповідно до установки, діє як етнічний стереотип. Важливо підкреслити, що він не обов'язково презентує іншу етнічну групу в негативному плані, але завжди дає суб'єктивне сприйняття представ­ника іншої групи. Найчастіше етнічний стереотип вини­кає через обмеженість міжетнічного спілкування. Посту­пово риси, властиві деяким представникам іншої етніч­ної групи, поширюються на всю групу.

Отже, стереотипи, які складаються, в подальшому впливають на виникнення етнічних симпатій чи антипа­тій. Навіть за «нейтрального» ефекту будь-який етнічний стереотип означає приписування етнічних ознак пред­ставникам інших етнічних груп (це може стосуватися та­кож і антропологічних властивостей, і культурних норм), тобто сприяє поширенню «наближених», неточних характеристик.

Сам факт усвідомлення особливостей своєї етнічної групи не містить у собі упереджень щодо інших груп. Але так буває, доки відбувається констатація цих відмінностей. Від такої констатації дуже легко перейти до оцінки іншої групи, і тоді можливі перекручення її обра­зу. При цьому виникає психологічне явище етноцентризму, що полягає у схильності представників групи сприймати всі життєві явища з позицій «своєї» етнічної групи, яка розглядається як еталон.

Суть етноцентризму зводиться до сукупності масових ірраціональних уявлень про власну етнічну спільність як про центр, навколо якого групуються всі інші. Ці уяв­лення є психологічними утвореннями масової свідомості у вигляді конкретизованих спрощень образів свого наро­ду, щедро наділених позитивними рисами, в кількості, яка набагато перевершує аналогічні риси в уявленнях про інші народи.

Таким чином, етноцентризм є співчутливою фікса­цією позитивних рис своєї групи, який не обов'язково передбачає формування негативного, ворожого ставлен­ня до інших груп, хоч такий відтінок і може виникнути за певних обставин. Характер, якого набуває етноцентризм, залежить від типу суспільних відносин, змісту на­ціональної політики, ідеології.

Етнічні стереотипи складаються завжди в певному со­ціальному контексті і, коли набувають стійкої форми упереджень, тобто стандартного і негативно забарвлено­го емоційного характеру, легко можуть бути використані як засоби розпалювання національної ворожнечі. Со­ціально-психологічний аналіз формування етнічних сте­реотипів, який пояснює механізм їх виникнення в си­туаціях міжетнічного спілкування, може зробити певний внесок у боротьбу з такими негативними явищами.

Важливою характеристикою психології етнічних груп є відносність психологічної різниці між групами, що стосується і національного характеру. Існує чимало до­сліджень, що підтверджують цю тезу. В етнічних стерео­типах завжди є домішок неетнічних впливів, передусім соціально-історичних, культурних тощо, які позначаються на формуванні уявлень про зміст типових характерис­тик різних національних груп.

Складність явищ національної психології потребує від­повіді на питання про те, чим зумовлені національні особливості людей. В історії суспільної думки було чимало спроб відповісти на нього: в теоріях «народного духу» вони оголошувались як такі, що задані з самого початку; в різ­них біологічних інтерпретаціях суспільного процесу вони розглядались як генегично зумовлені й приналежні расі; корені національних відмінностей відшукувалися також в антропологічних, фізичних особливостях людей, в геогра­фічних умовах їхнього існування. Головним недоліком цих концепцій було те, що не приділялося достатньої уваги аналізові економічних, соціальних і культурних умов життя, які історично склалися.

Зарубіжна етнопсихологія накопичила досить великий і різноманітний матеріал стосовно особливостей психіч­ного складу і поведінки людей, зумовлених їхньою ет­нічною приналежністю. Ще на досить ранніх етапах до­сліджень було встановлено, що коло ознак, які дають змогу відрізнити одну етнічну групу від іншої, тим біль­ше, чим менша етнічна спільність обирається предметом вивчення. Особливо легко цей матеріал піддавався опра­цюванню, коли бралися найменш розвинені і найбільш ізольовані племена.

І не випадково значна кількість досліджень у тради­ційній етнопсихології здійснювалась саме на матеріалі племен, які заселяють острови Тихого і Атлантичного океанів (Таїті, Гаїті та ін.). У результаті була встановлена залежність етнічної психології від умов життя групи, але самі умови в тій конкретній ситуації були досить специ­фічними. Підтвердження одержаних результатів на вели­ких сучасних націях виявилось неможливим, оскільки вони формувались за інших соціально-історичних умов.

У рамках культурантропології, орієнтованої на школу неофрейдизму (Р.Бенедикт, А.Кардинер, РЛінтон, М.Мід), досліди вчених були зосереджені на аналізі спо­собів соціалізації так званої базової особистості, зокре­ма, вивчались сім'я, норми, прийняті у групі, культурні символи. Цей напрямок вважався перспективним і все ж він не знайшов широкої підтримки, оскільки серед умов соціалізації вивчались переважно культурні символи, то­ді як соціально-економічні відносини залишилися поза увагою дослідників.

Те, що саме соціально-економічні та історичні умови і особливості життя кожного народу в першу чергу ви­значають специфіку формування його психічного скла­ду, можна підтвердити багатьма прикладами.

Так, дослідники національного характеру американської нації не без підстав зазначають, що його підґрунтя ста­новить характер англійців. Переселенці зі Старого світу пе­ренесли на новий континент індивідуалізм, схильність до практицизму, енергійність. Але за нових умов ці риси набу­ли інших форм вияву. Якщо індивідуалізм англійців був пов'язаний насамперед із вимогами політичної рівності, то американський — з економічною незалежністю, ідеєю віль­ного підприємництва.

Поєднання різних етнічних груп сприяло відмові від старих традицій і появі нових. Разом із тим розвиток економічних відносин, які не були обтяжені старими пе­режитками, породжував сучасні раціональні, прагматич­ні форми поведінки. Спостереження дослідників націо­нальної психології американців підтверджують відомі журналісти В.Стрельніков та В.Пєсков, на думку яких нормою і цінністю американців є впевненість у собі, енергійність, діловитість. Час, власний престиж, гроші — це те, що вони найбільше цінують. Звідси їхня обо­в'язковість, економність, ощадливість. Ці якості поєд­нуються із знеособленістю міжособистісних контактів, їхньою стандартизацією.

Зміна історичних та політичних умов життя впливає не тільки на особливості психічного складу нації, а й на уявлення людей іншої етнічної групи про його вияви, тобто зумовлює зміну стереотипів національного харак­теру. Так, у XVIII ст. народом, найбільш схильним до революційних змін, у Європі вважали англійців, а фран­цузи для більшості були консервативним народом. На початку XIX ст. німців (і вони самі себе) оцінювали як народ, нездатний до економічної діяльності, а більш схильний до поезії, філософії, музики. Після революцій у Франції, промислового перевороту в Німеччині ці сте­реотипи суттєво змінилися.

Враховуючи різні підходи до тлумачення поняття «на­ціональний характер», можна погодитися з українським дослідником П.І.Гнатенком, котрий визначає національ­ний характер як сукупність соціально-психологічних рис (почуттів, емоційно-вольових якостей, ціннісних та на­ціонально-психологічних установок), властивих нації на певному етапі розвитку, детермінованих соціально-еко-номічними, історичними і географічними умовами її іс­нування, що виявляються в культурі, традиціях, звичаях і обрядах. Національний характер — це своєрідне, спе­цифічне поєднання загальнолюдських рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації.

Поряд із поняттями «національний характер», «базова особистість» дослідники вживають також поняття «мо­дальна особистість» та «етнічна особистість». Термін «модальна особистість» на відміну від «базової особис­тості» визначає частоту повторення рис, особистісних виявів, які кількісно переважають у конкретному су­спільстві. Вони можуть бути встановлені емпірично, ста-тистично обчислені й вказують на домінування певного особистісного профілю, притаманного найбільшій кіль­кості дорослих людей певного суспільства.

Поняття «етнічна особа», як вважає М.О.Шульга, є результатом так званої етнізації, тобто процесу станов­лення, розвитку і закріплення в особистісних структурах якостей, що відображають особливості культури, етносу: оцінних, моральних суджень, естетичних уявлень, нави­чок, умінь, стилю спілкування та поведінки.

Останнім часом для з'ясування особливостей психіч­ного складу нації чи етносу використовується також тер­мін «ментальність», або «менталітет». Незважаючи на численні спроби дати обгрунтоване визначення цього поняття, у більшості випадків його ознаки збігаються з тими, які входять у поняття «національний характер». Загалом під ментальністю розуміють спосіб ставлення людини до внутрішнього і зовнішнього світу, в основі якого лежать психічні процеси сприймання і розуміння (інтерпретації).

Ментальність переважно відображає внутрішній стан суб'єкта і його світобачення, тоді як під національним характером здебільшого розуміють певні зовнішні, експ­ресивні, поведінкові ознаки чи функціональні якості.

Національний характер — досить стійке і суперечливе психічне утворення. У його структурі дуже часто поєдну­ються такі риси та особливості, які можуть розглядатися і як позитивні, і як негативні. Наприклад, М.О.Бердяєв звертав увагу на поляризованість російського характеру, в якому уживалися зовсім протилежні риси: доброта і жорстокість, душевна делікатність і брутальність, альт­руїзм та егоїзм, велике волелюбство і деспотизм, само­приниження і національна гордість та шовінізм.

Взагалі ж поляризованість рис характеру притаманна не тільки російському національному характеру, а й пред­ставникам будь-яких етносів. Тому треба знати, які істо­ричні умови призвели до появи у національному харак­тері народу тих рис, звичок, почуттів, які представники іншогб етносу можуть інтерпретувати як негативні.

Разом із тим слід уміти визнати вади, які існують у психічному складі власного народу, не вип'ячувати і не абсолютизувати позитивні риси, не замовчувати ті, шо не сприяють розвитку нації в нових історичних умовах.

Поиск по сайту: