Точність міжособистісної перцепції

При спостереженні за фізичними об'єктами ми може­мо легко перевірити точність сприймання, зіставивши його результати з об'єктивною фіксацією, вимірюванням деяких якостей і властивостей.

У разі пізнання іншої людини зробити це значно важче, адже враження, отримане про неї суб'єктом сприймання, ні з чим зіставити, оскільки відсутні методики безпосередньої реєстрації якостей особистості іншої людини. Звичайно, можна використовувати як допоміжні різні особистісні тести, але, по-перше, не існує для виявлення і вимірювання всіх характеристик І; по-друге, тест не можна розглядати як єдиний інструмент дослідження особистості, оскільки будь-який особистісний тест має ті чи інші обмеження.

Обмеженість тестів пояснюється як недостатнім репертуаром вимірюваних характеристик, так і їхніми загальними пізнавальними можливостями: в них фіксується і вимірюється лише те, що задано експериментатором, а не те, що є насправді. Тому будь-яке співвіднесення, яке можна зробити таким чином, означає зіставлення з даними третьої особи, які, у свою чергу, є ре­зультатом суб'єктивного пізнання іншої людини.

Аналогічна проблема виникає і в тому разі, коли ви­користовується метод експертних оцінок. Експертами обираються люди, які добре знають особу, що є об'єк­том сприймання, їхні суждення про неї (експертні оцін­ки) зіставляються з даними об'єкта сприймання. Порівняно з тестами експертні оцінки мають значну перевагу: тут ми оперуємо критеріями, які практично не лімітують вибору параметрів міжособистісного сприймання, як це має місце у випадку застосування тестів. Експертні оцін­ки відіграють роль зовнішнього критерія, «об'єктивних даних». Але і в цьому разі ми по суті маємо знову два суб'єктивні судженння: об'єкта сприймання і експерта (який також виступає суб'єктом сприймання і значить його судження не виключають елемента оцінки).

Незважаючи на сказане, і тести, і експертні оцінки у певних випадках застосовуються як зовнішні критерії, хоч їх застосування не знімає головного ускладнення. Це — відсутність можливості перевірити точність сприй­мання іншої людини шляхом прямого зіставлення з да­ними об'єктивних методик, що й спонукає шукати інші підходи до самої проблеми і шляхів її розв'язання.

Останнім часом багато дослідників намагаються роз­в'язати зазначену проблему, виходячи з принципу діяль­ності в аналізі феноменів міжособистісного сприймання. Справа в тому, що формування ціннісно-смислових по­зицій учасників перцептивного процесу — це не тільки (і не стільки) відображення особливостей партнерів як особистостей, скільки їхня здатність визначити, як ці особливості (характер, здібності, вміння тощо) вияв­ляються у конкретній ситуації спільної діяльності. Наші знання про партнера по спілкуванню не завжди відпо­відають дійсному, адекватному розумінню його як осо­бистості. Це зумовлено й тим, що наявні знання вико­ристовуються не в тій формі і не в тому обсязі, в яких вони зберігаються, а у перетвореному вигляді. Характер же перетворень знань визначається в першу чергу ціля­ми та завданнями діяльності.

Як і під час обміну інформацією, сприймання і розуміння іншої людини може відбуватися як на рівні зна­чення, так і на рівні смислу. Інакше кажучи, ми можемо сприймати людину, фіксуючи тільки її зовнішні ознаки, поведінку, дії, а можемо йти глибше — шукати за зовнішніми ознаками внутрішні, особистісні хароктеристики — мотиви, мету діяльності. Московський психолог .У.Хараш дуже влучно називає це об'єктним і суб'єктним сприйманням.

Об'єктне сприймання іншої людини — це сприймання безпосереднє, але за умов не реальної спільної діяльності, а простої присутності іншої людини. У цій ситуації у об'ектів немає спільного предмета діяльності, тому їхнє міжособистісне сприймання відбувається на рівні значень зовнішніх ознак. На відміну від цього, суб'єктне сприймання опосередковане спільною діяльністю, коли предмет діяльності для кожного з партнерів має особис­тий смисл.

Найповніше суб'єктний рівень міжособистісного сприймання виявляється в дії механізмів емпатії та рефлексії. Саме вони дають можливість побачити предмет діяльності іншої людини не очима стороннього спостерігача, а зсередини, з боку партнера по спілкуванню, а значить прогнозувати його подальші дії.

У більшості випадків у психології досліджується саме об'єктний рівень соціальної перцепції. Ці дослідження ведуться за допомогою різного роду об'єктивних оцінних шкал, експертних оцінок тощо. Що ж стосується вивчення суб'єктного рівня міжособистісного сприймання, то, як було зауважено, традиційні методи не дають адекватного уявлення про точність сприймання іншої людини.

Проблема підвищення точності міжособистісного сприймання виникла передусім як практична проблема. Їі розробка була пов'язана з необхідністю підвищення вимог до людей, які професійно зайняті в системі міжособистісних стосунків: менеджерів, керівників, вихователів, викладачів. Неможливість розв'язати цю проблему традиційними психологічними методами привела практичних психологів до розробки способів активного «психологічного втручання» у сферу перцептивних процесів.

Головною метою такого впливу стало формування та розвиток соціально-психологічної компетентності осо­бистості, її здатності ефективно взаємодіяти з іншими людьми у сфері міжособистісних взаємин. Йдеться про формування вмінь орієнтуватися в соціальних ситуаціях, адекватно визначати індивідуальні особливості та емо­ційні стани інших людей, використовувати найефектив­ніші способи взаємодії з ними.

Найпоширенішою формою такої підготовки є со­ціально-психологічний тренінг (СПТ). Соціально-психо­логічний тренінг — це специфічна психологічна техноло­гія, зорієнтована на використання активних методів гру­пової роботи для розвитку і підвищення компетентності особистості у спілкуванні та коригування взаємовід­носин у групі.

Залежно від конкретних завдань можна говорити про різновиди СПТ: перцептивний, рольовий, тренінг діло­вого спілкування, поведінковий тощо. Під час тренінгових занять ведучим є один з учасників групової взає­модії, яка будується на використанні групової дискусії та рольової гри. Усі форми СПТ обов'язково розраховані на формування і розвиток емпатії та рефлексії, що дає змогу учасникам тренінгових груп (Т-груп) усвідомити й оцінити деякі звичні стереотипи сприймання самого се­бе та інших людей. Це, у свою чергу, допомагає про­гнозувати можливі вчинки людей у ситуаціях міжосо-бистісного спілкування.

Поки що в нашій країні і за кордоном СПТ більше базується на емпіричній практиці, ніж на теоретично об­грунтованих концепціях. Для оцінки його ефективності найчастіше використовуються різного роду шкали суб'­єктивних оцінок. Але, як підкреслюють дослідники та розробники цієї практичної галузі психології, саме вони дають ефект, який і є метою соціально-психологічного тренінгу.

Розділ 5

Поиск по сайту: