Історія досліджень малої соціальної групи

У сучасній соціальній психології особлива увага при­діляється вивченню малих соціальних груп. Дослідження їх почалося фактично зі становленням соціальної пси­хології як самостійної емпірично-експеримевдальної науки. Г.Олпорт зазначає, що необхідність дослідження малих соціальних груп зумовлена й пошуком відповіді на питання, як змінюється ефективність індивідуальної дії, що виконується людиною наодинці і за умов присут­ності інших людей.

Ще на початку XX ст. американський соціолог Ч.Кулі запропонував для визначення груп, де домінує безпосе­реднє спілкування, термін «первинні групи». Саме в гру­пах такого типу дослідники вбачали вирішальний чин­ник впливу на особистість на відміну від «вторинних» або формальних груп.

З 20—30-х років починається етап експериментально-емпіричного дослідження малих груп. Складається шко­ла «групової динаміки» КЛевіна, яка вперше почала ви­вчати такі групові феномени, як лідерство і керівництво, прийняття групового рішення та ін. Під її впливом по­ширюється культура лабораторного експерименту в до­слідженні групової поведінки. Цікаві дослідження в умо­вах лабораторного експерименту із вивчення групових норм і групового тиску на особистість проводили М.Шеріф і С.Аш.

На підставі цих досліджень поступово сформувалося уявлення про малу соціальну групу як конкретну реаль­ність, відмінну від суми індивідів, які до неї входять. Од­ночасно з лабораторними проводилися дослідження реаль­них малих груп на виробництві, що було зумовлено пошу­ком нових форм організації та управління, здатних суттєво підвищити продуктивність праці.

Істотним внеском у вивчення малої соціальної групи були праці американських соціальних психологів Е.Мейо та Ф.Ротлісбергера.

Е.Мейо став засновником так званої теорії людських відносин, що виникла у 20-х роках як альтернатива тео­рії і практиці управління Ф.Тейлора. Дуже поширена у свій час ця система, відома як НОП (наукова організація праці), особливу увагу приділяла раціональному вико­ристанню фізичних сил робітника з метою підвищення продуктивності праці. Це була справді перша науково обгрунтована система організації та управління, хоча її недаремно називали «потогінною системою».

Проте, як відомо, ця система вона зовсім не врахову­вала соціально-психологічний чинник, зокрема, вплив групи на працездатність та активність людини у трудо­вому процесі. Разом із спеціалістами з Гарвардського університету Е.Мейо вивчав у 1926—1932 рр. у м. Ха-уторні на електротехнічному підприємстві чинники, які впливають на продуктивність праці. Саме в ході цих, ві­домих тепер у всьому світі «Хауторнських експеримен­тів» дослідники вперше виявили дію соціально-психоло­гічних (групових, колективних) чинників, таких, як ха­рактер міжособистісних стосунків, психологічний клімат групи, неформальний бік відносин у керівництві, групові норми та звички.

Так поступово соціальна психологія зробила значний крок у вивченні малої, особливо «неформальної» групи, стала необхідною у практиці наукової організації праці та управління у виробництві, сфері бізнесу та підприєм­ництва.

У соціальній психолога найпоширенішими є два під­ходи до визначення малої соціальної групи.

За першого виокремлюють такі її ознаки, серед яких більшість пов'язана з міжособиегісним спілкуванням її членів, що не виходять за межі цієї групи:

1) безпосередність відносин, або, як вказують амери­канські психологи, контакт «обличчям до обличчя»;

2) невелика кількість людей, які можуть спілкуватися один з одним без посередників;

3) частота та тривалість взаємодії членів групи між собою;

4) спільність мети;

5) наявність певної організації чи структури;

6) певна тривалість існування групи.

Другий підхід у розумінні малої групи склався у віт­чизняній соціальній психології. Вихідним моментом, го­ловним групотвірним чинником тут визнається спільна діяльність, а сама мала група розглядається як осередок ширшої соціальної системи — суспільства.

Якщо в першому випадку наголос робиться на со­ціально-психологічних і навіть психологічних характеристиках, тобто група розглядається «зсередини», то у другому - увага переважно приділяється залежності ма­лої групи від більш широкого соціального оточення. Са­ме воно здебільшого і «задає» малій групі як осередку суспільства необхідні параметри.

Синтезуючи обидва розглянуті підходи, можна визна­чити малу соціальну групу як кількісно невелику групу, де люди об'єднані спільною діяльністю, безпосередньо контактують один із одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування та деяку однорідність поведінки її членів.

Поиск по сайту: