Спілкування та діяльність

Виокремлення змістовного боку взаємодії ставить питання про співвідношення спілкування та діяльності. У найзагальнішому плані діяльність є процесом перетворення навколишнього світу відповідно до потреб, інтересів і цілей людини, процесом, в якому реалізується вся система відносин людини з навколишнім середовищем — природним і соціальним.

Загальнопсихологічне розуміння діяльності завжди по­в'язувалось із аналізом індивідуальних форм діяльності людини. Основу її характеристики становить відношення «су­б'єкт—об'єкт». Але під час соціально-психологічного аналізу діяльності суб'єктом є не тільки (і не стільки) окрема особистість, а й соціальна група, спільність людей. Це істотно змінює структуру діяльності та форми її вияву. Спільна групова діяльність передбачає розподіл і координацію функцій між індивідами, які входять до групи, систему взаємин і взаємодій між ними, між конкретною людиною та групою як сукупним суб'єктом.

Відповідно до цього також своєрідно складається си­стема взаємодій індивідуальних та групових потреб, інте­ресів, цінностей, мотивів і цілей. Залежно від характеру і спрямованості діяльності між ними встановлюються пев­не співвідношення, узгодження, взаємне розуміння на підставі обміну інформацією, врахування попереднього досвіду спільної діяльності та спілкування, вироблення певних правил і норм, за допомогою яких здійснюються регуляція і контроль діяльності.

За умов спільної діяльності інакше, ніж у процесі ін­дивідуальної перебігає динаміка психічних процесів і станів людини — мислення, пам'яті, сприймання, емо­цій. Так, за даними Б.ФЛомова, процес відтворення словесного матеріалу, який зберігається в пам'яті, за умов спільної діяльності є не тільки повнішим і точні­шим, ніж за умов індивідуальної діяльності, він зовсім інакше організований. Завдяки цьому підвищується за­гальна активність мислення, формуються змістовніші узагальнення.

Таким чином, специфіка спільної діяльності порів­няно з індивідуальною полягає насамперед у появі «сукупного» групового суб'єкта. Він має властивості, які не можна звести до простої суми якостей індивідів, що входять до Його складу. Умовою і засобом формування «сукупного» суб'єкта є спілкування, в яке вступають лю­ди заради спільної діяльності.

Будучи соціально-психологічним явищем, спільна ді­яльність має низку специфічних ознак, пов'язаних із по­явою спільного (групового) суб'єкта.

Як і будь-яка ішла форма діяльності, спільна діяль­ність повинна бути цілеспрямованою, тобто мати одна­кову для її учасників мету та спільний мотив. Єдина ме­та та спільна мотивація сприяють встановленню взаємо­зв'язку та взаємозалежності між індивідуальними діями, їх об'єднанню в єдиній діяльності. Але така діяльність не може бути ефективною, якщо немає розподілу єдино­го процесу діяльності на окремі пов'язані між собою функції. Інакше кажучи, спільна діяльність завжди по­винна мати певну структурованість, спеціалізацію.

Спеціалізація виникає не стихійно, а під впливом управління, координації індивідуальних дій. Саме ці чинники забезпечують послідовність індивідуальних операцій відповідно до поставленої мети, програми, кінцевого зультату. Отже, спільна діяльність завжди передбачає спілкування, взаємодію людей, їхній вплив один на одного у процесі розв'язання якогось єдиного для всіх завдання.

Принцип єдності спілкування та діяльності виокремлює багато психологів, хоча їхні погляди на співвідношення спілкування та діяльності мають деякі відмінності.

Так, у працях Б.Г.Ананьєва, І.С.Кона та інших спілкування, праця, пізнання розглядаються як рівноправні різновиди діяльності. На думку О.МЛеонтьєва, спілкування завжди включене у будь-яку діяльність і є її суттєвим аспектом, а сама діяльність — умовою спілкування.У багатьох працях спілкування розглядається як особливий, специфічний різновид діяльності (комунікативна, мовна діяльність). Б.ФЛомов вважає спілкування та діяльність відносно самостійними аспектами єдиного процесу життєдіяльності людини. На його думку, головна відмінність між ними полягає в тому, що в діяльності реалізуються відносини «суб'єкт—об'єкт», а у спілкуванні— відносини «суб'єкт—суб'єкт». Уже зазначалось, що єдність спілкування і діяльності є процесом формування суб'єкта групової діяльності, який не можна звести до суми окремих суб'єктів. Спілкування та діяльність завжди існують у єдності й одне без одного неможливі. Справді, діяльність — це не тільки праця, навчання, гра, а одночасно і взаємини, спілкування з іншими людьми. Разом із тим різні форми спілкування одночасно є і формами спільної діяльності людей.

Деякими різновидами діяльності використовуються засоби, характерні для спілкування, а сама діяльність відбувається за законами спілкування (наприклад, діяльність педагога, керівника, лектора, вихователя). В інших випадках ті чи інші дії, серед них і предметно-пракгичні, стають засобами спілкування, а саме воно будується за законами діяльності (театральна, концертна вистава та ш.).

Спілкування як взаємодія виконує регулятивну функ­цію як засіб внутрішньої організації, узгодження діяль­ності окремих учасників спільного процесу. Це інтегра­тивний чинник, за допомогою якого здійснюється об'єд­нання частин (індивідів) у певний тип цілісності (со­ціальну групу).

Взаємодія, будучи боком спілкування, завжди має інтерсуб'єктивний характер, тобто реалізується як систе­ма відносин людини з навколишнім світом. Головними ознаками міжособистісної взаємодії щодо цього є:

1) предметність, тобто наявність спільної конкретної мети, що зумовлює спільність дій у ході її досягнення;

2) ситуативність, або її регламентованість конкретними обставинами: тривалістю, інтенсивністю, нормами та пра­вилами взаємодії. Інакше кажучи, взаємодія змінюється залежно від умов, складу учасників, структури групи;

3) рефлексивність (рефлексивна багатозначність) — можливість для взаємодії бути виявом як суб'єктивних намірів, так і наслідком спільної участі в колективній діяльності;

4) експлікованість, тобто можливість спостереження, реєстрації конкретних дій індивідів, суб'єктів взаємодії.

Повертаючись до питання про співвідношення діяль­ності та спілкування, або, як їх називають, суб'єкт-об'єктної та суб'єкт-суб'єктної взаємодії, слід зробити суттєве уточнення щодо їхньої єдності. Онтологічна спе­цифіка міжособистісної взаємодії як аспекту спілкування полягає в тому, що емпірично вірогідною для нас завж­ди є присутність тільки самих сторін, що взаємодіють (індивідів, груп). Що ж стосується предметного боку діяльності, то він завжди «ховається» за самим фактом взаємодії, інакше кажучи, за поведінкою (діями) учасни­ків спільного процесу. Саме тому більшість дослідників розглядають спілкування (взаємодію) як відношення двох суб'єктів (s «s).

Спілкування загалом, як і кожний його бік, завжди спрямоване на розв'язання якогось спільного завдання (інструментального чи експресивного), а його суб'єктна характеристика неможлива без об'єктної (предметної) Ці два виміри людського буття не зводяться один до одyого, але й не є альтернативними і один без одного неможливі. Тільки у відношенні до об'єкта суб'єкт стверджує себе як суб'єкта. Інакше кажучи, суб'єкт-суб'єктне відношення

(s«s) завжди опосередковане певним спільним об'єктом, точніше, спільним предметом діяльності.

Спілкування починається з усвідомлення потреби, зацікавленості у спільній взаємодії. Отже, дійсною «формулою» спілкування (взаємодії) є не суб'єкт-суб'єктне відношення

(s«s), а суб'єкт-об'єкт-суб'єктна взаємодія (s«о«s₁ ). Спільний предмет діяльності сприяє залученню людей до спілкування із собі подібними. Разом із тим людина знаходить предмет своєї діяльності тільки серед інших людей. Саме в цьому розумінні О.М.Леонтьєв говорить про соціальність предмета діяльності як його фундаментальну якість.

Коли кажуть про «відносини спілкування», мають на увазі не два різновиди спілкування, а два вияви його регулятивної функції. Спілкування може бути стихійним механізмом регуляції (аспектом діяльності), а також свідомим інструментом управління («діяльність спілкування», «відносини спілкування»). Взаємодія у структурі спілкування виконує функцію системної організації зв"язків, відносин суб'єктів у певну цілісність, забезпечує тотожність сукупного суб'єкта самому собі, збереження його суттєвих властивостей за умов різних зовнішніх і внутрішніх змін і насамперед за умов ефективного обміну інформацією між партнерами по взаємодії.

Поиск по сайту: