Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Принцип публічності у кримінальному судочинстві



Принцип публічності у кримінальному судочинстві.

Засада публічності у кримінальному судочинстві виявляється на­самперед у нормах закону, які зобов'язують суд, прокурора, слідчого, орган дізнання, які відповідальні за провадження у справі, вжити всіх залежних від них заходів до повного, об'єктивного і всебічного дослі­дження обставин справи з тим, щоб винний зазнав справедливого по­карання, а помилково запідозрений і обвинувачений був реабілітова­ний. Тобто публічність кримінального процесу полягає у тому, що уповноважені на ведення кримінального процесу державні органи та їхні посадові особи за своєю ініціативою зобов'язані при порушенні, розслідуванні та вирішенні кримінальних справ, у межах своєї компе­тенції порушити кримінальну справу у кожному випаду виявлення ознак злочину, застосувати всі передбачені законом засоби для його розкриття, викриття винних осіб, встановлення всіх обставин справи і забезпечення прав учасників процесу, не ставлячи здійснення цих дій у залежність від позиції зацікавлених осіб. Покладання на уповноважених державних органів обов'язку з виконання кримінальн процесуальної діяльності на підставі закону надає зацікавленим осо бам право вимагати здійснення цієї діяльності. Згідно з ч. 5 ст. 12 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України.

Прояв принципу публічності має місце у ст. 4 КПК, де закріплено що суд, прокурор, слідчий, орган дізнання зобов'язані в межах своє' компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку вияв лення ознак злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх пока рання. При цьому названі державні органи застосовують надані їм кримінально-процесуальним законом засоби і способи (слідчі та інші процесуальні дії) і приймають рішення у межах своєї компетенції, як правило, незалежно від думок, бажань або прохань інших учасників процесу чи будь-кого. Вони діють насамперед в інтересах суспільства і держави, оскільки вчинення злочину — це порушення громадського миру, спокою і злагоди, і одночасно з цим захищають права та законні інтереси фізичних і юридичних осіб.

Правозастосовні органи повинні, не чекаючи офіційних сигналів про злочини (заяв і скарг громадян, повідомлень організацій, посадо­вих осіб і т.д.), самі проводити активні заходи щодо виявлення вчине­них злочинів або злочинів, які готуються.

При провадженні досудового розслідування орган дізнання, слід­чий і прокурор згідно з цим принципом зобов'язані вжити передбаче­них законом заходів до збирання, перевірки та оцінки доказів для з'ясування всіх обставин кримінальної справи і прийняти необхідні рішення.

У стадії попереднього розгляду справи суддя зобов'язаний переві­рити повноту і правильність проведеного розслідування і вирішити питання про наявність достатніх підстав для розгляду справи по суті в судовому засіданні. Розглядаючи справу по суті, суд зобов'язаний не обмежуватись дослідженням зібраних органом дізнання і слідчим до­казів, а за своєю ініціативою збирати і досліджувати додаткові докази з метою встановлення об'єктивної істини у справі, винесення законно­го й обґрунтованого вироку або іншого рішення. В апеляційній і каса­ційній інстанціях суд, керуючись принципом публічності, зобо­в'язаний у повному обсязі перевірити законність та обґрунтованість вироку чи ухвали суду щодо всіх підсудних, у тому числі і тих, хто скарги не подав і щодо яких прокурор не приніс апеляційної або каса­ційний скарги. Після набуття вироком законної сили суд зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів до його виконання.

Закон передбачає і деякі винятки з принципу публічності: 1) спра­ви приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) про злочини, які пе­редбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК України, порушуються судом не інакше як за скаргою потерпілого, обвинувачення підтримує сам потерпілий, дізнання та досудове слідство у цих справах не проводить­ся, ці справи закриваються за примиренням сторін; 2) справи приватно-публічного обвинувачення (ч. 2 ст. 27 КПК) про злочини, які передбачені ч. 1 ст. 152 КК України, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, або за її відсутності, коли потерпіла особа знаходиться в безпорадному стані, але закриватися за примиренням сторін вони не можуть, оскільки після порушення справи вони стають справами публічного обвинувачення. Публічність як принцип кримі­нального судочинства полягає в обов'язку процесуальних органів ді•іти в інтересах держави та суспільства, визначається завданнями к римінального судочинства і виходить за межі зв'язків з кримінально-нравовим принципом невідворотності покарання.




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.