Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Джерела кримінально-процесуального права



Поняття «джерело права» розглядається у двох значеннях, як дже­рело, з яких норма черпає свій зміст, чи ту форму, в якій чинна правова норма виражена. Залежно від цього говорять про джерела права у мате­ріальному, ідеологічному і формальному (юридичному) змісті. Матері­альні джерела права — це суспільні відносини, соціальні інтереси і по­треби, що виражаються у соціально обґрунтованих домаганнях на нор­мативно-правове їх закріплення. Ідеологічні джерела — це уявлення про право у свідомості людей. Зовні вони можуть виявлятися в існую­чих наукових положеннях, концепціях, авторських проектах законів і т.п. Формальні (юридичні) джерела права — це акти компетентних дер­жавних органів, що встановлюють або санкціонують норми права; зов­нішні форми вираження правотворчої діяльності держави, за допомо­гою яких воля законодавця стає обов'язковою для виконавця.

Формальні (юридичні) джерела права в теорії права набули визна­чення ще як форма права. Юридична наука розрізняє зовнішню та внутрішню форми права як спосіб організації права. Під внутрішньою розуміється структура права, система елементів (нормативні припи­си, інститути, галузі). Під зовнішньою — комплекс джерел, що фор­мально закріплюють правові явища, які дозволяють адресатам право­вих встановлень ознайомитися з їхнім реальним змістом та користува­тися ними (нормативно-правовий акт; нормативно-правовий договір; правовий прецедент; правовий звичай; правова доктрина; релігійно-правова норма).

Основними джерелами кримінально-процесуального права Украї­ни виступають нормативно-правові акти — прийняті уповноважени­ми державними органами у межах їхньої компетенції офіційні пись­мові документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують норми права, мають загальний чи локальний характер та застосовуються неодноразово.

Нормативні акти знаходяться між собою в суворій ієрархічній спів-підпорядкованості, від якої залежить юридична чинність того або ін­шого документа. Найважливіше значення серед них (як джерел права) має закон (у тому числі Основний — Конституція країни). Вітчизняни­ми процесуалістами з усієї системи нормативно-правових актів джере­лом кримінально-процесуального права у формальному значенні, якправило, визнається кримінально-процесуальний закон, який біль­шістю вважається єдиним джерелом кримінально-процесуального права. Конституція України (ст. 19 ч. 2, п.п. 1, 14 ч. 1 ст. 92) вказує на те, що кримінально-процесуальна діяльність може регламентуватися лише правовими актами рівня не нижче закону (тобто Конституцією, самими законами, міжнародними договорами — відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р., рішеннями Конституційного Суду України — відповідно до СТ.61 Закону У країни «Про Конституційний Суд України» від 16 жовт­ня 1996 р.).

Закони, що визначають порядок провадження у кримінальних справах, можна поділити на три групи:

— Конституція України, де закріплені принципи судового прова­дження, які мають особливе політичне та юридичне значення;

— Кримінально-процесуальний кодекс України (далі КПК), який прийнятий 28 грудня 1960 р. та введений у дію з квітня 1961 р. — кодифікований акт, в якому зібрані воєдино та приве­дені в систему приписи кримінально-процесуального права;

— інші закони, які видані у відповідності до Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу.

До джерел кримінально-процесуального права слід віднести також рішення Конституційного Суду України (наприклад, рішенням Кон­ституційного Суду України від 16.11.2001 р. у справі про вільний ви­бір захисника була сформульована нова норма права, яка передбачила право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та ви­знається таким, що не відповідає Конституції України (є неконститу­ційним), положення ч. 1 ст. 44 КПК, яким обмежується право на віль­ний вибір підозрюваним, обвинуваченим та підсудним, як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за за­коном має право на надання правової допомоги особисто чи за дору­ченням юридичної особи.

Згідно зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, :ігоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України, є части­ною національного законодавства України, у зв'язку з чим правоохо­ронні й судові органи можуть безпосередньо застосовувати норми, які містяться в міжнародних договорах, ратифікованих Україною у вста­новленому порядку.

Якщо міжнародним договором України, що набув чинності у вста­новленому порядку, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються прави­ла міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнарод­ні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906).

Україною укладені міжнародні договори в галузі кримінального су­дочинства за такими напрямами: а) з питань розробки міжнародних мі­німальних стандартних правил функціонування правосуддя і пово­дження з особами, які беруть у ньому участь (наприклад, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 р., Міжнарод­ний пакт про громадські та політичні права 1966 р., Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гід-кувати на два види: провідновлювальні — пов'язані з усунення допущених порушень закону та поновлення законності шляхом ск сування незаконного процесуального рішення; та каральні — пов'я зані з настанням для конкретного суб'єкта кримінального процес певних негативних наслідків.

Кримінально-процесуальні норми за характером правових прип сів можуть бути поділені на такі види: 1) уповноважуючі — це норми що наділяють суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності певни ми процесуальними правами, надають їм певні повноваження, тобто мають дозвільний характер (ст. 66 КПК України); 2) зобов'язальні — це норми, що передбачають за певних умов конкретний вид поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності та зобов'язують дія­ти саме таким чином (ст. 4 КПК України); 3) заборонні — це норми, що зобов'язують суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності утримуватися від учинення конкретних дій (ч. З ст. 22 КПК України).




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.