Критерії важкості та напруженості праці

Важливе значення з точки зору фізіології праці має вивчення протікання психічних та фізіологічних процесів під час трудової діяльності людини, яку можна умовно поділити на фізичну та розумову.

Фізична діяльність визначається в основному роботою м’язів, до яких в процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та вилучення продуктів окислення. Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання.

Розумова діяльність людини визначається в основному участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8—10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов’язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Для розумової праці характерні: велика кількість стресів, мала рухливість, вимушена статична поза - все це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров’яний тиск, послаблюються обмінні процеси, по­гіршується постачання мозку киснем, зростає потреба у глюкозі. При розумовій праці погіршується робота органів зору: стійкість ясного бачення, гострота зору, адаптаційна можливість ока.

Порівняно з фізичною, діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5-10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.

Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. З розвитком науки та техніки, автоматизації та механізації трудових процесів, межа між ними все більше згладжується.

Критерієм фізичного навантаження на організм людини в про­цесі праці є важкість (тяжкість) праці; критерієм навантаження на нервову систему є напруженість праці.

Важкість (тяжкість) праці - характеристика трудової діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного на­вантаження.

Фізична важкість для працівника визначається, як правило, робочим положенням, характером робочих рухів, ступенем напру­ження фізіологічних функцій, процесом зниження витривалості, завантаженістю робочого дня.

Напруженість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на нервову систему. Напру­женість праці визначається ступенем складності завдання; харак­тером виконуваної роботи; сенсорним навантаженням (зорові, слу­хові аналізатори); емоційним навантаженням, монотонністю на­вантаження; щільністю робочого дня.

Для того, щоб дати оцінку відповідності праці біологічним мож­ливостям організму людини та оцінити ступінь потенційної небез­пеки психофізіологічних чинників для працівника, необхідно мати кількісну характеристику небезпечних чинників на робочому місці і еталон порівнянь, визначений як безпечний рівень чинників. Таки­ми еталонами є гігієнічні нормативи, які являють собою кількісні показники, що характеризують оптимальні чи допустимі рівні важ­кості та напруженості праці. Основним документом, що регламен­тує гігієнічну класифікацію умов праці за показниками важкості та напруженості праці є Гігієнічна класифікація за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу" затверджена Мініс­терством охорони здоров’я України 31 грудня 1997 року, № 382.

Організм людини може безхворобливо переносити вплив не­безпечних та шкідливих чинників тільки доти, доки вони не пе­ревищують оптимальних і допустимих рівнів та часу витривалос­ті, що зумовлено функціональними можливостями людського організму

Поиск по сайту: