Природно-екологічні чинники, що визначають особливості харчування людей у різних кліматичних зонах

Соціолог Ян Робертсон помітив такі закономірності харчування:

Американці споживають устриць, але не равликів. Французи їдять равликів, але не коників-стрибунців. Зулуси їдять коників-стрибунців, але не рибу. Євреї їдять рибу, але не свинину. Індійці їдять свинину, але не яловичину. Росіяни їдять яловичину, але не змій. Китайці їдять змій, але не людей. Жителі Нової Гвінеї з племені жале вважають делікатесом людей.

Вивчення харчування населення сприяє виявленню регіональних відмінностей в умовах життя людей і характеристиці їх специфічних потреб. Так, для населення у тропічному поясі характерним є вегетаріанський тип харчування в той час, коли раціони жителів полярних районів складаються переважно з тваринних продуктів (риба, м’ясо). Такий характер харчування пов’язаний не тільки з наявністю тих або інших харчових продуктів в різних районах земної кулі, скільки з конкретними потребами організму людей, що живуть в конкретних природних умовах.

Варто зазначити, що потреби надходження енергії з їжею принципово не відрізняються у жителів Нью-Йорка чи Києва, населення савани Східної Африки чи звіробоїв Чукотки. Однак стратегії збереження енергії для кожного з них відмінні.

Стратегії збереження енергії ґрунтуються на тривалих адаптаціях до середовища існування, що відбуваються двома шляхами:

- біологічним – формування адаптивних типів;

-культурно-господарським – утворення різних систем життєзабезпечення.

В результаті тривалої біологічної реакції пристосування популяцій людини формується адаптивний тип – конвергентно виникаюча в певних умовах існування норма реакції. Вченими описані такі адаптивні типи:

- помірного поясу;

- континентальний;

- арктичний;

- високогірний;

- аридний (пустельний);

- тропічний.

Формування адаптивного типу включає утворення анатомо-фізіологічних механізмів, що забезпечують найкраще використання представлених у екологічній ніші ресурсів харчування. Одним з них є столітня адаптація до різних дієт у представників різних адаптивних типів.

Наприклад, така адаптація призвела до виникнення різних варіантів травлення у представників деяких груп. Для більшості популяцій людини є характерним травлення по «типу кабана». Найбільш яскраво цей варіант представлений у всеїдних ссавців (ведмідь,кабан), які споживають рослинну їжу та м’ясо. У них травлення їжі у шлунку відбуваються поблизу стінок, в тісному контакті із травними залозами. Кислотність шлункового соку порівняно невисока. ЇЇ зростання призводить до подразнення стінок органу та загрожує виникненням гастриту чи виразки шлунку.

Для популяцій корінних жителів Арктики, раціон який складається переважно із білків та жирів, характерним є травлення по «типу вовка» – аналогічно травленню хижаків. В цьому випадку переробка їжі відбувається в центральній частині шлунку при високій кислотності шлункового соку. Для запобігання дії кислоти на стінки шлунку, його клітини виділяють величезну кількість слизу. В результаті навіть дуже висока кислотність практично не призводить до виникнення виразки: при обстеженні 300 хантів із підвищеною кислотністю виразка була виявлена у 1 пацієнта.

Інколи адаптаційні пристосування дуже своєрідні. Наприклад, у кишківнику представників деяких аборигенних груп Нової Гвінеї виявлена постійна азотфіксуюча мікрофлора. Періодичне травлення азотфіксуючих бактерій може забезпечити додаткове надходження в оргазм азоту, якого недостатньо у бідній на білки та амінокислоти їжі корінних жителів.

Культурна та господарська адаптації призводять до формування специфічних систем життєзабезпечення –екологічно зумовлених форм соціальної поведінки, що забезпечують існування людській спільноті за рахунок ресурсів конкретного середовища існування.

Система життєзабезпечення – це взаємозв’язаний комплекс особливостей виробничої діяльності, демографічної структури та розселення, трудової кооперації, традицій споживання і розподілу «благ комфорту». Елементи цього комплексу взаємопов’язані.

Наприклад, недолік ресурсів середовища може призводити до закріпленого звичаєм позбавлення від «зайвих ротів» (відселення членів вікової або соціальної групи; пряма елімінація - вбивання новонароджених або людей похилого віку); до розширення раціону за рахунок нових видів їжі (екстремальний приклад - канібалізм); до більш жорсткого розподілу ресурсів в межах групи.

Приклад традицій, що обумовлюють своєрідний розподіл їжі - особливості харчування жінок різних вікових груп в племені туркана (скотарів посушливих саван Кенії). Калорійність раціону дорослих жінок-туркана складає всього 77% калорійності харчування дівчат (табл. 5.6), хоча енерговитрати при виконанні щоденної роботи у дорослих вище. Місцеві традиції пояснюють це можливістю отримання більшого викупу при заміжжі більш за повної (= «гарної») дочки. По суті ж, при більш калорійному харчуванні в організмі дівчини створюється «енергетичний запас» жирів і можливо, білків, який буде використаний при виношуванні першої вагітності і грудному вигодовуванні дитини. Таким чином, при винятковій мізерності доступних ресурсів підвищується ймовірність виживання принаймні одного (першого) нащадка.

Поиск по сайту: