Ідеї Вернадського про ноосферу

Оцінюючи глибокі наслідки антропогенних змін не лише в межах біогеоценотичного покриву окремих регіонів, і не лише в біосфері, але й у середовищі її існування, більшість природознавців зосереджені, головним чином, на пошукові невідкладних практичних заходів, які сприяли б зменшенню виробничого впливу на навколишнє природне середовище, раціональнішому використанню природних ресурсів і запобіганню екологічних катастроф.

З цього приводу Б. Коммонер (1974) писав: «Оскільки криза навколишнього середовища є результатом безгосподарного ставлення суспільства до світових ресурсів, то її можна подолати, і людина зможе жити в дійсно людських умовах, якщо соціальний устрій людського суспільства буде приведено в гармонію з екосферою... Щоби вижити, передовсім ми повинні замкнути коло. Ми повинні знайти спосіб повернути багатства, котрі ми взяли у неї в борг».

Одначе, не маємо жодного прикладу, щоби за історичний період існування людство колись повертало природі те, що було у неї взято. Воно існувало й існує за рахунок безперервного поступового виснаження екологічного потенціалу експлуатованих екосистем і біосфери загалом. І, врешті-решт, лише наприкінці XX століття збагнуло, що споживацька поведінка призвела до кризових суперечностей між його потребами і запасами природних ресурсів, станом довкілля і здоров'ям людей, до підриву нормальних умов існування наступних поколінь. Першими із можливих способів порятунку були запропоновані гармонізація взаємовідношень між суспільством і природою, оптимізація виробничої діяльності, раціоналізація природокористування та повернення рівноваги.

Найгрунтовнішим науковим фундаментом для розв’язання цих проблем є вчення В.І. Вернадського про біосферу та ноосферу. На основі синтезу наукових здобутків своїх попередників у галузях геології, геохімії, біології, фізики, математики, економіки, еволюційної теорії, філософії тощо (Ж.Б. Ламарк, К. Лінней. Ч. Дарвін, А. Уоллес, Е. Зюсс, П. Тейяр де Шарден, А.П. Павлов) він зробив епохальні узагальнення щодо двох провідних організаційних, системотвірних і функціональних сил на планеті: біотичної, живої речовини, яка визначила структурно-функціональні параметри біосфери, та соціальної, інтелектуальної, людської, під впливом якої біосфера перейшла у новий еволюційний стан, новий етап розвитку, коли розум і керована ним праця виявилися могутньою геологічною силою. Через відносно невеликий проміжок часу остання стала центральним організатором якісно нової глобальної надсистеми - соціосфери, керованої людським інтелектом.

Ноосфера – нова, вища стадія розвитку біосфери, що пов’язана з виникненням і розвитком в ній людства, яке, пізнаючи закони природи і вдосконалюючи техніку, починає впливати на хід процесів в охопленій її впливом сфері Землі (а надалі і в навколоземному просторі), глибоко змінюючи її своєю діяльністю. Це такий етап розвитку біосфери, коли людина приймає на себе відповідальність за діяльність механізмів відтворення та підтримання її основних функціональних характеристик.

Вчення Вернадського про ноосферу включає 4 основні положення:

1 Ноосфера – історично останній стан геологічної оболонки біосфери, що перетворюється діяльністю людини.

2 Ноосфера – сфера розуму і праці.

3 Зміни біосфери обумовлені як свідомою, так і підсвідомою діяльністю людини.

4. Розвиток ноосфери пов’язаний з розвитком соціально-економічних факторів

Хоча В.І.Вернадський і неодноразово відзначає, що перехід біосфери в ноосферу є природнім процесом, це ні в якому разі не говорить про те, що він здійснюється стихійно. Він може відбутися лише як результат свідомої цілеспрямованої діяльності людства в цілому. Для цього недостатньо наявності великої кількості адекватних, істинних знань про взаємодію суспільства та природи. Обов’язкові бажання, воля до здійснення таких, досить не простих, дій по перетворенню умов свого існування і також відповідних матеріальних підстав: машин, механізмів і т. ін.

Російський вчений А. Л. Яншин вважає, що у вченні В.І.Вернадського можна виділити такі основні об’єктивні передумови виникнення ноосфери:

1. Людство стало єдиним цілим. Світова історія охопила, як єдине ціле, всю земну кулю, остаточно покінчила з усамітненими, мало залежними один від одного культурними історичними областями минулого. Зараз практично немає жодного шматка земної поверхні, де б людина не змогла прожити, якби у неї виникла подібна необхідність.

2. Перетворення засобів зв’язку та обміну. Ноосфера – це єдине організоване ціле, всі частини якого на самих різних рівнях гармонійно пов’язані і діють узгоджено одна з одною. Необхідною умовою цього є швидкий, надійний зв’язок між цими частинами, що долає найбільші відстані, постійний матеріальний обмін між ними, всебічний обмін інформацією.

3. Відкриття нових джерел енергії. Створення ноосфери передбачає настільки корінне перетворення людиною оточуючої її природи, що їй ніяк не обійтись без колосальної кількості енергії. В самому кінці минулого сторіччя була відкрита нова форма енергії, існування якої передбачали лічені уми, – атомна енергія, якій належить найближче майбутнє і яка дасть людству ще більшу потужність, розміри якої важко навіть передбачити (хоча після сумнозвісної аварії на Чорнобильській АЕС ентузіазм щодо ядерної енергії змінився її несприйняття широкими масами населення, проблема нових джерел енергії, таких як керована термоядерна реакція, «холодний» термоядерний синтез і т.п. залишається актуальною. - О.С.).

4. Підвищення добробуту працюючих мас. Ноосфера створюється працею та розумом народних мас, а тому особлива важливість даної передумови не підлягає сумніву. Хоча це завдання в масштабах всієї планети є ще далеким від свого вирішення, однак потенційні можливості для цього існують вже зараз (в індустріально розвинених країнах проблема якості оточуючого середовища вже давно включається населенням в питання якості життя - О.С.).

5. Рівність всіх людей. Охоплюючи всю планету як ціле, ноосфера за самою своєю суттю не може бути привілеєм якої-небудь однієї раси чи нації. Вона може бути наслідком діяльності всього людства в цілому, його єдиної доброї волі.

6. Виключення війн з життя суспільства. У XX ст. війна, загрожуючи самому існуванню людства, стала однією з головних загроз створення ноосфери. Після повномасштабної ядерної війни між США та СРСР, а така загроза в період їх глобального протистояння була досить реальною, не доводилось би більше вирішувати проблему взаємовідносин суспільства та природи.

На думку сучасного російського філософа В. Кутирєва, ноосфера як гармонія – це типовий приклад утопії. Чи є вихід з тієї кризи, яку переживає людство? Чи має воно шанси на виживання? Одним із варіантів виживання є виконання принаймні двох головних завдань.

1. Перехід до енергоспоживання винятково за рахунок відновних ресурсів і використання найбільш екологічно чистих технологій. Якщо внаслідок цього антропогенне навантаження на біосферу впаде нижче порогового рівня, вона повернеться до природного стану, відновивши здатність компенсувати вплив людства. Оскільки сучасне енергоспоживання на 90% базується на невідновних ресурсах, то відмова від них і перехід на відновні спричинить скорочення енергоспоживання приблизно в десять разів. Щоб це не призвело до катастрофи, слід виконувати друге основне завдання.

2. Скорочення чисельності населення Землі в десять разів порівняно з нинішнім рівнем. Скорочення має бути пропорційним кількості населення кожної країни при безумовному збереженні малих народів і відбуватися шляхом впровадження програм регулювання сім’ї тощо. Цю програму слід поєднати з програмою обмеження енерго- та ресурсоспоживання. На жаль, ці завдання нині не виконуються. Так технології, засновані на використанні відновних ресурсів, майже не розвиваються, бо вони за сучасних умов є неконкурентноздатними щодо технологій, пов’язаних з експлуатацією невідновних ресурсів. Програма зниження кількості населення шляхом стримування темпів народжуваності наштовхує на опір релігійних кіл (мусульманських і католицьких), як засвідчила Всесвітня конференція ООН із питань демографії (Каїр,1994). Ми повинні ясно розуміти, що людство й надалі буде перетворювати біосферу, але це перетворення має узгоджуватися з потребами зростаючого людства й з розвитком суспільства. Деякі дії людей повинні бути заборонені. До них належать, перш за все, продовження гонки озброєнь, накопичення смертоносної ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї, непродумані грандіозні плани «перетворення природи», нерозумне втручання в рівновагу природних процесів. І.Кант сказав: «Є два чуда - зоряне небо над нами й моральний закон всередині нас». Обидва вони є виявом Духа – Космічного Розуму, який втілено на Землі в гомо сапієнс.

Ідеї В.І. Вернадського вплинули на формування підходів до розв’язання сучасних непростих взаємовідносин між природною і соціальною системами на Землі.

2 Римський клуб.

Поява потужних електронно-обчислювальних машин та відповідних розділів кібернетики, що стосуються системного аналізу, створили надійні передумови принципово нового вирішення проблеми наукових прогнозів майбутнього.

Наприкінці 60-х років ХХ століття група європейських і американських вчених і підприємців організувала неформальну організацію з назвою «Римський клуб». Успадковуючи кращі традиції Академії дослідників середньовічної Італії (в її приміщенні відбулося перше засідання засновників клубу), вони вирішили зробити все від них залежне для вивчення стану і визначення перспектив розвитку системи «людство + довкілля», створення прогнозів, поширення нового розуміння ситуації серед тих осіб, що приймали рішення і могли їх здійснити.

Після перших зустрічей члени клубу вирішили здійснити проект з назвою «Складний стан людства».Керівником роботи став професор Масачусетського технологічного інституту Джей Форрестер, групу виконавців очолив молодий фахівець Денніс Медоуз. Прогноз пізніше назвали «версія Форрестера-Медоуза», але до його появи минуло два роки напруженої роботи.

Складність взаємодій людства і довкілля примусила скласти безліч математичних рівнянь, врахувати сотні прямих дій і багато зворотних реакцій. Але ввести в рівняння все різноманіття біосфери було неможливо, тому автори змушені були у своїй «моделі світу» врахувати лише найсуттєвіше.

Не дивлячись на це, навіть найзапекліші критики висновків кібернетиків з групи Медоуза визнають, що зроблений ними прогноз майбутнього є найкращим з усіх створених раніше, модель - незвичайно точна і повна, хоч і не враховує ті чи інші значно менш суттєві чинники і зв’язки.

Прогноз майбутнього був оприлюднений у 1972 році у формі книги «Межі зростання», яка розповсюджена з того часу у мільйонах примірників і використовується як підручник у школах і вищих навчальних закладах багатьох країн.

Група Форрестера-Медоуза виконала 12 варіантів прогнозу, які відрізнялися врахуванням різних видів демографічної політики, темпу розвитку технологій, масштабів відкриттів геологів тощо.

Наведемо (рис.1) прогноз подій у межах «стандартної» моделі, який виконаний у припущенні, що в майбутньому лишаться без принципових змін і поведінка людей, і всі визначальні для світової системи природні, економічні й політичні чинники (егоїзм, розбрат, націоналізм, ігнорування екологічних проблем тощо). Цей прогноз передбачає помірний технічний прогрес і використання існуючих джерел енергії.

Звернемо увагу на те, що цей похмурий прогноз зроблений понад 30 років тому. Пройшло вже досить часу для оцінювання його точності.

На сьогодні все відбувається з точністю, яку прокреслили у 1972 році «лінії майбутнього» (див. рис. 1).

Тому можна категорично і впевнено стверджувати: якщо люди лишаться зі старою ментальністю й не відбудеться перетворення людства на спільноту, свідому щодо небезпеки глобальних екологічних і соціальних проблем, то попереду нас чекає життя на смітнику й велике підвищення смертності (голод і війни!).

Раджу як найуважніше придивитися до промовистих і моторошних за змістом кривих ліній, які прогнозують нещастя і катаклізми. У критичній стадії періоду загострення лих (середина нашого століття) у багато разів зменшаться доступні ресурси (крива 1), скоротиться до неприпустимо низького рівня виробництво їжі на одну особу (крива 3). Це буде в у парі з великим загостренням проблем екології — крива 2, що передбачає багатократне підвищення забруднення довкілля, перетворення його у ворога і вбивцю людей.

Наслідком поєднаної дії чинників довкілля стане зростання смертності (крива 4) і скорочення населення планети (крива 5, мінімальне значення якої у XXI ст. лишається темою дискусій).

А чи є «приємніші» прогнози? Звичайно, один з таких показано на рис. 2.

Можна лише мріяти про його здійснення, адже він передбачає безперервний експоненціальний розвиток технологій (Увага! За стабілізації кількості вчених та інженерів), винайдення нових ресурсів та джерел енергії, майже негайне припинення забруднення довкілля через застосування «чистих» технологій, винайдення суперефективного засобу регулювання народжуваності, відмова людей від егоїзму, націоналізму й об’єднання їх у всеземній спільноті.

Поиск по сайту: