Новий революційний гуманізм

Автором нового революційного гуманізму є голова Римського клубу Ауреліо Печчеі (1985). Вважаючи, що однією з головних перешкод до порятунку в епоху «глобальної імперії людини є національний суверенітет» хаотичної кількості конкурентних, надзвичайно егоцентричних, ревнивих щодо своєї незалежності держав, він закликав до пошуків нових транснаціональних форм організації способів співробітництва, створення добровільних нерегіональних коаліцій, узгодження в глобальному контексті довготермінових національних і регіональних планів. Зміна принципів і характеру національної держави мала б стати основною умовою успіху людства.

Другою істотною перепоною називається ріст чисельності населення Землі, і якщо рід людський виявиться нездатним поставити її під контроль, то не зможе вирішити жодної своєї важливої проблеми. Тому право давати життя не можна беззастережно ототожнювати з правом народжувати дітей. Його слід регулювати, виходячи із загальнолюдських інтересів, навіть шляхом прийняття кодексу демографічної поведінки держав і формування цілей та принципів їхньої демографічної політики.

Третя перешкода пов’язана з можливістю виснаження природних ресурсів, а тому, що вони є загальним спадком усього людства, то задоволення зростаючих потреб світового населення можна забезпечити лише за умови координованого управління всіма ресурсами планети.

Для того, щоби стимулювати відповідальнішу людську поведінку в повсякденному житті, в політичних справах і в науково-дослідній роботі, А.Печчеі ставить перед людством шість цілей:

1) глибоко пізнати «зовнішні межі» планети;

2) зрозуміти «внутрішні межі» самої людини;

3) оцінити культурний спадок, який вона зобов’язана передати тим, хто прийде після неї;

4) побудувати світове суспільство;

5) за всяку ціну захистити екосередовище;

6) приступити до реорганізації складної виробничої системи.

Трансформації людини, підняття її якостей і можливостей до рівня, який відповідатиме зрослому її значенню в теперішньому світі, за цитованим автором, можна досягти лише за допомогою «нового революційного гуманізму» зтрьома притаманними йому рисами: почуття глобальності, любов до справедливості й неприпущенність насильства.

Центральними поняттями глобальності має бути «цілісна людська особистість та її можливості», «єдність світу і цілісність людства» та «системна оцінка всіх глобальних подій».

Головною ж метою людської революції є соціальна справедливість, рівноправне суспільство на всіх без винятку рівнях людської організації, гарантований мінімальний рівень життя для кожного новонародженого громадянина, визнання пріоритету справедливості щодо свободи, застосування для перебудови світу методів, позбавлених насильства, психологічне і функціональне пристосування людини до зміненого світу й нового становища в ньому її самої, культурна революція і стимулювання лише тих процесів і змін, котрі відповідають людським інтересам і знаходяться в межах спроможності людини до адаптації, перебудова внутрішньополітичної структури окремих держав, удосконалення самих людей і розвиток самосвідомості всього роду людського.

Якими ідеалізованими не видавалися б концепції і підходи А.Печчеі, без поступового втілення їх у життя на тлі фундаментальних перебудов структурно-функціональних параметрів усієї сфери розумової і виробничої діяльності людства, всеосяжного інформаційного забезпечення і гуманістичної стратегії глобального розвитку - не обійтися

3. Глобальний план Маршала.

«Глобальний План Маршалла» - ідея, висловлена в 1992 р. колишнім сенатором і віце-президентом США А. Гором (Gore, 1996).

Аналізуючи кризову екологічну ситуацію на планеті, він писав: «Якщо ми не зможемо збагнути, що діяльність людини має щораз потужніший вплив на природу, що ми стали природною силою, як вітер і прилив, то не зможемо відчути загрози, якою ми стаємо для рівноваги Землі (с. 3) ... Сучасна промислова цивілізація починає раптово входити в конфлікт з екологічною системою нашої планети. Хижацький характер її атак запирає дух у грудях, а потворні наслідки настають так швидко, що не встигаємо їх ідентифікувати, усвідомити їхні глобальні ускладнення й організувати своєчасну адекватну реакцію. Тому мусимо порятунок довкілля перетворити в центральний організаційний принцип цивілізації. Ми тепер заангажовані в епохальних розмірів боротьбу за повернення рівноваги на Землі. Доля цієї боротьби визначиться лише тоді, коли більшість людей на світі усвідомить її і рішуче приєднається до неї».

Майбутнє людської цивілізації, за словами А.Гора, залежатиме від турботи про довкілля і свободу. А найбільшими силами, які цьому протидіють, є захланність, егоїзм й орієнтація на короткотермінову вигоду за рахунок «довготривалого здоров’я самої системи». Можливим способом порятунку від кризової ситуації автор називаєГлобальний План Маршалла, опрацьований на зразок Програми Відбудови Європи (План Маршалла). Вирішення проблем глобальної стабілізації, згідно із згаданим Планом, повинно базуватися на п’яти стратегічних цілях:

1) стабілізації чисельності населення на Землі і застосуванні такої політики, котра дала б можливість кожній країні створити необхідні умови до так званої демографічної трансформації;

2) швидкому створенні й розвитку сприятливих для довкілля технологій, зокрема в галузях виробництва енергії, рільництва, транспорту, будівництва, здатних підтримати сталий господарський розвиток. Нові технології слід негайно передавати іншим країнам, особливо третьому світові, на основі угод і зобов’язань, підписаних у рамках Глобального Плану Маршалла;

3) новій глобальній економіці, що означає ґрунтовні зміни економічних засад, згідно з якими наша цивілізація чи хоча б її більша частина пристосовується до ринкових умов господарювання й адаптується до нових технологій і виробів;

4) новій генерації міжнародних угод, у котрих враховані великі відмінності між розвиненими країнами й тими, що розвиваються, і в котрих передбачені конкретні заборони, механізми запровадження правових норм, спільне планування, заохочення, покарання та спільні зобов’язання щодо успіху плану;

5) міжнародній домовленості про спільний план навчання громадян у цілому світі з питань глобального середовища, спочатку шляхом визначення широкого плану досліджень і моніторингу змін довкілля, а потім — масового поширення інформації про локальні, регіональні та стратегічні зміни довкілля.

Одною з вагомих умов успіху А. Ґор називає подолання «духовної кризи в сучасній цивілізації».

Ідеї А. Ґора щодо стратегії порятунку від глобальних екологічних, соціально-економічних і політичних криз якнайкраще відповідають засадам сталого розвитку.

Таким чином, десятиліття наукової праці, аналізу причин локальних і глобальних екологічних кризових ситуацій та катастроф і пошуку способів використання людського інтелекту, досягнень науки і здобутків виробничого досвіду завершилися формулюванням нової, інтегрованої, неперевершеної ідеї подолання гострих суперечностей у геосоціальних системах (системах «суспільство-природа») - ідеї сталого розвитку. Зважаючи на її надзвичайну актуальність і фундаментальність, ми присвятили їй наступну лекцію.

ЛЕКЦІЯ 18

Поиск по сайту: